Після проголошення незалежності України в ній продовжувала діяти Конституція УРСР, прийнята ще в 1978 p., до якої депутати змушені були вносити зміни та доповнення.

Незалежній Україні необхідна була нова конституція. Конституційний процес розпочався ще в 1990 р. Була створена Конституційна комісія, яка в травні 1991 р. подала для обговорення у Верховній Раді Концепцію Основного Закону України. Цей проект передбачав побудову в Україні президентської республіки із всенародними виборами президента. Проти міцної президентської влади, яка обмежувала владу рад, виступили комуністи. В липні 1992 р. проект Конституції України був готовий до широкого обговорення. Однак серед депутатів не було єдності щодо того, якою повинна бути Україна: парламентською, президентською чи президентсько-парламентською республікою.

Після виборів нового складу Верховної Ради та Президента України з вересня 1994 р. почала працювати Конституційна комісія. Керівники держави не могли домовитися, яку форму державного правління обрати та як розподілити повноваження між главою держави й парламентом. У грудні 1994 р. Президент України Л. Кучма подав на розгляд Верховної Ради конституційний закон «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні», який передбачав перетворення України з парламентсько-президентської на президентсько-парламентську республіку. Президент ставав одноосібним главою уряду та отримував право формувати його без погодження з Верховною Радою. Президентові мали також підпорядковуватися й місцеві державні адміністрації. Однак цей проект не отримав необхідної кількості голосів у Верховній Раді.

Тоді Л. Кучма видав у травні 1995 р. Указ «Про проведення опитування громадської думки з питань довіри громадян України Президентові України та Верховній Раді України». Громадяни України мали відповісти на запитання: «Кому Ви довіряєте — Президентові України чи Верховній Раді?» Однак цей референдум не міг відбутися без згоди Верховної Ради. Отже, необхідно було шукати вихід із конституційної кризи. З цією метою між Президентом України та Верховною Радою 8 червня 1995 р. був укладений Конституційний договір. За ним до прийняття нової конституції України органи влади повинні були функціонувати на засадах закону «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні».

Здавалося, що Конституційний договір послабив суперечності між гілками влади. Однак після того, як Конституційна комісія передала на розгляд Верховної Ради проект Основного Закону, який передбачав двопалатну структуру парламенту, відносини між гілками влади знову загострилися.

З новою силою спалахнули дискусії про розподіл повноважень між гілками влади, форми власності, про мову, державну символіку, статус Республіки Крим. Прибічники президента знову почали говорити про звернення до народу у формі референдуму. Президент Л. Кучма підписав відповідний указ. Знову виникла політична криза. Перемогла позиція депутатів, які розуміли необхідність прийняття конституції. Важливу роль у подоланні конституційної кризи відіграла Тимчасова депутатська спеціальна комісія, яку очолив депутат М. Сирота. Комісія доклала чимало зусиль, аби узгодити позиції різних партій і фракцій