Обговорення проекту Конституції України відбувалося в умовах загостреного протистояння між Президентом України Л. Кучмою і Головою Верховної Ради України О. Морозом.

Президент Л. Кучма попередив, що розпустить Верховну Раду, якщо Конституція України не буде прийнята в парламентській залі, наполягав на прийнятті свого варіанта Основного Закону шляхом референдуму.

Останнім етапом суперечливого та довготривалого конституційного процесу стала так звана «конституційна» ніч з 27 на 28 червня 1996 р. Голова Тимчасової комісії з доопрацювання Конституції України М. Сирота читав текст у залі, вислуховував пропозиції, переконував і закликав голосувати. Він простояв за трибуною Верховної Ради понад 15 годин. Конституція України була схвалена. Депутати, які вболівали за долю України, щиро вітали М. Сироту. Його почали називати «героєм конституційної ночі», «батьком української конституції».

Після прийняття Конституції України розпочався новий етап розвитку суспільства і держави. Цей документ, у якому був урахований світовий досвід державотворення, став вершиною суспільно-правової думки в Україні.

Конституція — це не лише правовий акт, а й надзвичайно важливий політико-правовий документ довгострокової дії, основа консолідації суспільства. Крім суто правових норм. Конституція України містить важливі моральні орієнтири. Вона закріпила засади державної політики, спрямованої на забезпечення прав і свобод людини. Провідна ідея Конституції України — держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність.

ВОПРОСІ КОТОРЫЕ ЗАДАЛИ НА КОНСУЛЬТАЦИИ

Пакт Молотова-Рібентропа

Угода про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом, або Пакт Молотова — Ріббентропа розрахована на 10 років міждержавна угода, підписана в перші години 24 серпня 1939 року (у документі зазначена дата 23 серпня)[3] у Москві міністром закордонних справ Німеччини Йоахімом фон Ріббентропом та Головою Ради народних комісарів, народним комісаром закордонних справ СРСР В'ячеславом Молотовим у присутності посла Німеччини Вернера фон дер Шуленбурга та члена Політбюро ЦК ВКП(б), секретаря ЦК ВКП(б), члена Виконавчого комітету Комінтерну Йосипа Сталіна.

Угода спиралась на Берлінську угоду 1926 року, а з нею, і на Рапалльську угоду 1922 року.

Пакт гарантував нейтралітет Радянського Союзу в конфлікті Третього Рейху з Польщею та країнами Заходу, та давав можливість повернення Радянським Союзом втрачених Росією у Першій світовій війні територій.

Таємним додатковим протоколом визначались сфери взаємних інтересів обох держав у Східній Європі та поділ Польщі між ними при очікуваному у ті дні нападі Німеччини на Польщу.

Договір разом з іншими радянсько-німецькими угодами втратив силу 22 червня 1941 після нападу Німеччини на Радянський Союз. 1989 року З'їзд народних депутатів СРСР засудив додатковий секретний протокол договору, й визнав його нечинним з моменту підписання.