V період війни липень 1668 - вересень 1676 р. 5 страница

Литература и искусство.

Политика украинизации наиболее успешно отразилась на культурной жизни Украины. 20-е годы характеризуются бурным развитием украинской литературы и искусства. Большой популярностью пользовались произведения украинских поэтов и прозаиков Никитенко, Хвылевого, Панча, Яновского, Тычины, Рыльского, Бажана, Сосюры, Плужного. В литературе наблюдалось разнообразие течений, возникали и распадались многочисленные писательские группы. «Плуг» - союз крестьянских писателей. «Гарт» - союз пролетарских писателей. «Группа непролетарских писателей» - неоклассики, символисты, футуристы. В 1925 году возникла Вольная Академия Пролетарской Литературы. Развивалась украинская драматургия. Лесь Курбас создал в Харькове театр «Березиль». Развивалась украинское кино во главе с Александром Довженко.

Ликвидация неграмотности.

Декрет о ликвидации неграмотности на Украине был принят в мае 1921 года. В Украине развернулась широкая кампания по ликвидации неграмотности среди населения. 76% взрослого населения было неграмотным. С 1923 года действовало товарищество «Долой неграмотность» под председательством Петровского. За 20-е годы неграмотность сократилась до 43%. Среднее образование было обязательным. В 1925 году действовало 18 тысяч школ. Было основано множество педагогических техникумов и институтов.

Центром украинской науки была Всеукраинская Академия наук.

62. Індустріалізація в Україні.

1. Необходимость индустриализации Украины. Индустриализация – это создание современной тяжелой промышленности, основы советской экономики. За годы нэпа особого развития достигли легкая и пищевая промышленность, при этом тяжелая промышленность значительно отставала по своим показателям. Показатели развития тяжелой промышленности свидетельствовали об обороноспособности страны, уровне ВПК. СССР из страны, ввозящей машины, должна была превратиться в страну, вывозящую машины. Развитие тяжелой промышленности означало укрепление обороноспособности. Тем более, международные отношения в начале 30-х годов стали обостряться, дело шло ко Второй мировой войне.

Причины проведения индустриализации:

Народное хозяйство страны находилось на доиндустриальном уровне развития.

Отставание от развитых индустриальных стран по промышленным показателям.

Создание качественно новой промышленности на базе новых технологий.

Развитие ВПК и укрепление обороноспособности страны.

Автором плана индустриализации выступил Сталин. В декабре 1925 года ХІV съезд ВКП(б) провозгласил курс на индустриализацию. В декабре 1927 года ХV съезд ВКП(б) определил, что индустриализация должна проводиться форсированными методами и по пятилетним планам развития народного хозяйства, т.н. пятилеткам. Первая пятилетка пришлась на 1928/29 – 1932/33 годы. Инициатором форсированной индустриализации тоже был Сталин, хотя в руководстве страны были те, кто считал, что индустриализация должна проводиться плавно, с сохранением товарно-денежных основ нэповской экономики (Троцкий, Зиновьев, Бухарин, Томский, Рыков и др.).

Источники индустриализации:

Налоги с населения, постоянное повышение цен на промышленные товары.

Перекачивание средств из легкой и пищевой промышленности в тяжелую индустрию. Эти отрасли промышленности оказались на правах Золушки на фоне тяжелой промышленности.

Внутренние займы, сначала добровольные, а потом принудительные. Население Украины купило облигаций внутреннего займа на 325 млн. рублей.

Выпуск инфляционных бумажных ассигнаций, не обеспеченных золотом.

Увеличение продажи водки. В 1927 году бюджет получил 500 млн. рублей, в 1930 – 2, 6 млрд. рублей, в 1934 – 6, 8 млрд. рублей.

Увеличение экспорта леса, меха, зерна.

1. Режим экономии. Сокращение административно-управленческих затрат сэкономило 65 млн. рублей за три года первой пятилетки.

2. Эксплуатация крестьян и рабочих и других слоев населения, заключенных ГУЛАГа.

На Украине индустриализация имела свои особенности, которые сложились благодаря специализации промышленности Украины и наличию в республике природных ресурсов. Еще с дореволюционных времен на Украине сложилась мощная угольно-металлургическая отрасль, которую и было решено развивать и реконструировать, опираясь на уже существующие человеческие, материальные и природные ресурсы.

2. Особенности индустриализации на Украине.

1. В первые годы индустриализации основная часть капиталовложений вкладывалась в экономику Украины. В 1927 году из 1 млрд. рублей в промышленность Украины было инвестировано 270 млн.

2. Большая часть ведущих промышленных объектов строилась и реконструировалась на Украине. Из 35 предприятий 12 объектов было на Украине. Среди них 7 новых заводов, таких как «Запорожсталь», «Азовсталь», ХТЗ, Краматорский машиностроительный завод. 5 заводов было реконструировано, среди них металлургические заводы Донбасса.

3. Неравномерность процесса индустриализации. Количество строящихся заводов на Украине постепенно сокращалось в сравнении с общесоюзными показателями. Неравномерность индустриализации была связана с нарастанием угрозы войны и необходимостью строительства заводов-дублеров на Урале, Сибири и Дальнем Востоке. В первую пятилетку из 1500 заводов – 400 строилось на Украине, т.е. третья часть. В последующие годы количество строящихся объектов сокращалось. Из 3000 объектов – 600 строилось на Украине, т.е. пятая часть.

4. Появились новые отрасли промышленности: цветная и электрометаллургия, молочная, маргариновая и другие пищевые отрасли. Были построены заводы «Днепроспецстрой», Константиновский цинковый и др.

5. Частный сектор из экономики Украины вытеснялся более быстрыми темпами, чем в целом по СССР.

3. Последствия индустриализации. Последствия индустриализации можно определить как позитивные и негативные.

Позитивные последствия индустриализации:

1. Украина из аграрной республики превратилась в индустриально-аграрную республику, независимую от Запада.

2. Изменилась структура народного хозяйства. Доля промышленности превысила долю сельского хозяйства. В промышленности преобладала тяжелая индустрия.

3. По основным промышленным показателям (добыча угля, производство стали, чугуна, электроэнергии), Украина вышла на 2-3 места в Европе и мире.

4. Была создана качественно новая модернизированная тяжелая промышленность.

5. Укрепилась обороноспособность страны, был создан ВПК.

6. Индустриализация вызвала рост городов и увеличение численности городского населения.

Негативные последствия индустриализации:

1. Преимущественное развитие промышленности группы «А» в ущерб промышленности группы «Б». Промышленности группы «А» - это тяжелая промышленность, производящая средства производства. Промышленность группы «Б» - это легкая промышленность, производящая средства потребления.

2. Строительство предприятий-гигантов, поглощающих большую часть инвестиций.

3. Планы индустриализации не всегда соответствовали реальным потребностям. Из 11 сахарных заводов сырьем могло быть обеспечено только пять заводов. В 1930 году 40% капиталовложений было заморожено в недостроях, т.к. отпала необходимость в их строительстве.

4. Диспропорциональное развитие промышленности. Промышленность, в основном развивалась на Левобережной Украине и Донбассе.

5. Была создана строгая централизация в управлении экономикой. 90% украинской промышленности находилось в общесоюзном подчинении.

6. Формировалась командно-административная система управления. Директора предприятий должны были действовать в соответствии с партийными директивами, а не по законам рынка.

63. Суцільна колективізація сільського господарства, голодомор 1932-1933 р.

Політика примусової суцільної колективізації сільського господарства була чи не найважливішою складовою сталінського воєнно-комуністичного штурму кінця 20-х - початку 30-х років. Насильницьке об'єднання господарств разом із землею, реманентом, усією худобою і птицею в колгоспи, що мали стати перехідною формою до комун, і цілковите підпорядкування їх адміністративно-командній системі управління давало змогу державі викачувати із села гроші, продукти харчування та сировину, необхідні для " підхльостування" індустріалізації країни.

Перехід до суцільної колективізації, офіційно проголошений у листопаді 1929 p., розпочався у степових регіонах України ще до весняної посівної кампанії 1930 р,, а в цілому по республіці - до осені 1930-го.

Новий грабіжницький курс сталінського керівництва викликав величезне соціальне й політичне напруження на селі. Щоб зламати опір суцільній колективізації, заможніших господарів оголошували куркулями й виселяли з родинами з рідних місць, здебільшого в східні й північні райони країни, а майно розпродавали. Лише в січні-березні 1930 р. в Україні було розкуркулено майже 62 тис сімей, А оскільки опір селянства не вдалося придушити, Сталін звалив усю вину за так звані " перегини" в ході колективізації на місцеву владу. Об'єднання селян у колгоспи оголошувалося справою добровільною. У зв'язку з цим навесні й улітку 1930 р. в Україні майже половина селянських господарств вийшла з колгоспів.

Восени 1930 р. розпочалася нова кампанія, спрямована на прискорення колективізації. Крім адміністративних заходів (до середини 1931 р. з України було депортовано 98, 5 тис. cелянських сімей.

Заготівельні ціни на зерно, цукрові буряки, овочі, м'ясо, молоко та інші сільськогодарські продукти були надзвичайно низькими. До того ж держава не визначала обсягів хлібоздачі та інших поставок, що уможливлювало експропріацію чи не всієї колгоспної продукції, а це зумовлювало вкрай низьку оплату праці колгоспників і відбивало в них бажання ефективно працювати в громадському господарстві. Для селян основними засобами існування були присадибні ділянки. Але й тут непомірно високі податки змушували їх розпродавати своє майно, забивати худобу й залишати села. В 1928-1931 pp. в Україні кількість селянських господарств зменшилася на 352 тисячі.

Усе це призводило до руйнування народного господарства. Одначе плани хлібозаготівлі не скорочувалися. Треба було постачати міста, промислові підприємства, армію і, головне, платити хлібом та іншими продуктами зарубіжним країнам за матеріали й устаткування для споруджуваних в авральному порядку новобудов. Сотні тисяч тонн імпортного обладнання, придбаного за український хліб, що викидався на міжнародний ринок за демпінговими цінами, накопичувалося на різних складах, чимало його псувалося і пропадало. Країна була неспроможною втілити нереальні плани будівництва нових підприємств.

Перша п'ятирічка лишилася невиконаною. Тиск тоталітарного режиму на українських селян посилювався. За умов деградації сільськогосподарського виробництва заготівельні загони вимітали увесь хліб із колгоспних і селянських комор, не залишаючи навіть необхідного прожиткового мінімуму.

Внаслідок такої політики навесні 1932 р. у селах України та деяких інших регіонів СРСР розпочався голод. Влітку люди у відчаї збирали в полі колоски, вдруге обмолочували солому, намагаючись знайти там хоч якусь поживу. Тоді було прийнято суворі закони, за якими навіть за жменю взятого з поля чи колгоспної комори зерна селян засуджували до 10 років ув'язнення або й до розстрілу. Голодомор охопив усі села України. Смертність від недоїдання стала звичайним явищем у цій чи не найбагатшій за природними ресурсами республіці: лише 1933 р. від голоду загинуло 3-3, 5 млн осіб. А в 1932-1934 pp. завдані Україні втрати від голоду і зниження народжуваності перевищили 5 млн чоловік.

Такими жахливими були наслідки грубих прорахунків в економічній політиці партійно-державного керівництва та його злочинного свавілля, безконтрольного правління.

Глибока криза в сільському господарстві примусила правлячу верхівку СРСР ужити заходів для припинення катастрофічного спаду виробництва продуктів харчування. З цією метою було запроваджено певні норми поставок зерна державі. Виконавши цю " першу заповідь", колгоспи й селяни могли розпоряджатися лишками на власний розсуд, зокрема продавати їх на ринку. Відновилися базари. В колгоспах було створено постійні бригади, за якими закріплювалися на період польових робіт ділянки землі, машини, коні, воли тощо. Село отримало значну кількість техніки. Вона зосереджувалася в МТС, які за відповідну плату (грошима, зерном чи іншими продуктами) обробляли землю. На кінець 30-х років МТС обслуговували 97, 7% колгоспів. Розвивалися м'ясо-молочна галузь, садівництво, бджільництво, деякі підсобні промисли. За рахунок присадибної ділянки селянин міг тримати худобу, птицю. Напередодні Другої світової війни сільськогосподарське виробництво досягло рівня кінця 20-х років.

Таким чином, насильницька суцільна колективізація призвела до руйнування продуктивних сил на селі и страшних людських втрат, що майже на десятиріччя загальмувало й відкинуло назад виробництво сільськогосподарської продукції.

Воєнно-комуністичний наступ 30-х років, що прийшов на зміну українському відродженню 20-х відзначався крайньою ідеологізацією в усіх сферах життя суспільства, суворим контролем за діяльністю високоінтелектуальних осіб, діячів культури та мистецтва, забороною різних релігійних течій, руйнуванням храмів, відкиданням тих напрямів суспільної, історичної, філософської думки, що виходили за рамки ідеологічних догм, переслідуванням інакомислячих. Значна частина української інтелігенції загинула в сталінських тюрмах і концтаборах. Під сталінські репресії потрапили такі визначні діячі науки, як М. Слабченко, О. Пархоменко, М. Горбань, М. Яворський, літератори М. Зеров, С. Плужник, Г. Косинка, С. Єфремов та інші. Було припинено діяльність ряду установ науки і культури, творчих організацій. Протягом одного тільки 1933 р. від роботи було усунуто 1649 осіб, або 16% всього складу науковців. Протягом 1934-1936 pp. було заарештовано понад половину членів Спілки письменників України, знищено всесвітньо відому школу художника-монументаліста М. Бойчука, акторів театру " Березіль" на чолі з Лесем Курбасом. Було перероблено український правопис, закрито всі українські школи за межами України. Заарештовано М. Грушевського, який невдовзі помер за невизначених обставин. Посилено фальсифікувалася історія.

Деякі з діячів культури, котрим пощастило вижити, змушені були пристосовуватися до нових умов, ставати на шлях конформізму. Цьому процесові активно сприяли різні творчі спілки (письменників, композиторів, художників), організовані в середині 30-х років. Фраза " національна за формою і соціалістична за змістом культура" мала прикрити нав'язування ідеологічних стандартів, де національному відводилася тільки роль декоруму. Усе це негативно позначилося на культурі, літературі та мистецтві, руйнувало творчий потенціал народу, збіднювало його духовне життя.

Однак тоталітарному режимові потрібна була велика кількість технічних і природничо-наукових фахівців, здатних забезпечувати економіку й зміцнювати військову науку. Природним було й те, що деякі процеси, започатковані раніше, продовжували розвиватися навіть за умов масових репресій.

У складних умовах ідеологічного контролю своїми здобутками збагатили скарбницю культури поети П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, М. Бажай, прозаїки П. Панч, Ю. Яновський, А. Головко, Ю. Смолич, композитори Л.Ревуцький, Б. Лятошинський, В. Косенко, художники О. Шовкуненко, М. Глущенко, М. Дерегус, В. Касіян. Переборюючи труднощі, продовжували творити видатні актори П. Саксаганський, М. Садовський, О. Сердюк, Н. Ужвій, А. Бучма, Г. Юра, оперні співаки Б. Гмиря, 3. Гайдай, Г. Донець. Вагомий вклад у розвиток кіномистецтва України внесли О. Довженко, І. Кавалерідзе, І. Савченко, І. Пир'єв, Л. Луков. З 1929-го по 1937 pp. в УРСР було знято 180 кінофільмів.

Помітні зрушення відбулися в ліквідації неписьменності. До цього доклали чимало сил, крім державних органів, культосвітні заклади, громадські організації, інтелігенція, культармійці. 1939 р. 85, 3% громадян України віком від 9 до 50 років уміли читати й писати.

Восени 1930 р. в Україні розпочалося запровадження обов'язкового загального початкового навчання. Всі діти й підлітки віком від 8 до 10 років охоплювалися школою. В містах і селах з'явилися нові школи, що дало змогу до кінця 30-х років скасувати навчання в третю зміну. 1932 р. було запроваджено єдину структуру загальноосвітньої школи - початкова (I-IV), неповна середня (I-VII) й середня (I-X класи). Обов'язковою вважалася початкова освіта, понад 90% учнів продовжував навчатися в старших класах. Для оцінки стали використовувати п'ятибальну систему.

На навчальному процесі згубно позначився голодомор 1932-1933 pp., коли навчання в багатьох сільських школах припинилося. Негативні наслідки для шкільництва мали й арешти вчителів 1937-1938 pp. Значної шкоди заподіяли учням і студентам різних навчальних закладів стандартизація і догматизація наук, особливо суспільних, пов'язані із запровадженням " Короткого курсу історії ВКП(б)" та інших ідеологічних шаблонів.

Зміна економічної політики й перехід наприкінці 20-х років до воєнно-комуністичного штурму супроводжувалися різким посиленням репресій проти широких мас населення.

Значна частина трудящих, інтелігенції, а також працівників державно-партійних структур з недовірою поставилися до нереальних планів форсування індустріалізації, ліквідації одноосібних селянських господарств у ході суцільної колективізації. Падіння при цьому життєвого рівня народу, утиски національної культури породжували опір згубному курсові сталінського керівництва.

У відповідь резким розгорнув нечувані репресії серед усіх верств населення. Вище вже йшлося про розкуркулення, масові депортації селян, страшний голодомор 1932-1933 pp.

Шсля так званої " шахтинської справи", процесу СВУ та інших каральних заходів маховик репресій почав набирати нових обертів у зв'язку з припиненням українізації під виглядом боротьби з " націонал-ухильництвом". 1933 р. наклав на себе руки зацькований звинуваченнями в націоналізмі активний діяч українського відродження 20-х років, член політбюро ЦК КП(б)У М. Скрипник. Те саме трапилося і з визначним українським письменником М Хвильовим. 1932 р. в Україні розпочалася (на рік раніше, ніж загалом в СРСР) масова чистка партійних рядів. З КП(б)У пачками виключали й заарештовували працівників різних сфер суспільного життя, які свого часу вступили до партії. Протягом 1932- 1936 pp. чисельність КП(б)У зменшилася більш як на половину.

Репресії набули ще більшого розмаху у зв'язку з участю деяких українських керівників у невдалій спробі змістити з посади Й. Сталіна на ХУЛ з'їзді ВКП(б) й особливо після вбивства 1 грудня 1934 р. С. Кірова. За встановленим порядком розгляд справ про так звані " терористичні організації" і " терористичні акти" обмежувався 10-денним терміном, відмінялась участь прокурорів та адвокатів у цих справах, склалася практика винесення вироку за списками, скасовувалася можливість його перегляду, розстріл виконувався негайно.

В середині грудня 1934 р. виїзна сесія військової колегії Верховного суду СРСР винесла вироки 37 діячам науки та культури України, з них 27 було розстріляно. 1935 р. зазнали репресій чимало державних працівників, представників творчої інтелігенції як учасники неіснуючого " Всеукраїнського боротьбистського центру" на чолі з Ю. Коцюбинським.

У 30-ті роки в Україні було влаштовано гучні процеси, так би мовити, республіканського маспі табу, над учасниками більш як 100 вигаданих " центрів" і " комітетів". Крім слідчих і судових органів, діяли ще й так звані " трійки", які фактично без суду й слідства, часто за рознарядками, застосовували репресивні заходи до сотень тисяч людей.

У другій половині 1937 р. було знищено весь склад ЦК КЩб)У й уряду УРСР. Вцілів лише Г. Петровський, якого звільнили з роботи й жорстоко переслідували.

Нових нищівних ударів зазнала українська православна церква: було репресовано 72 митрополити, єпископи та архієпископи, 2 тис. священиків, до 1939 р. закрито близько 70% церков, які діяли в 20-х роках, спалено декілька тисяч ікон, зруйновано чимало храмів, інших пам'яток культури, були знищені Михайлівський золотоверхий собор, Микільський військовий собор та Братський Богоявленський монастир, на основі якого діяла Києво-Могилянська академія, Церква Богородиці Пирогощі, багато інших будівель у Києві та інших містах і селах України.

Тільки в 1937-1938 pp. було репресовано декілька тисяч командирів частин Червоної Армії, розташованих в Україні. Фактично було знищено командування і штаби Київського та Харківського військових округів.

Місцями масових страт українських селян, робітників, інтелігенції, державних і партійних працівників, командирів армії стали Биківня під Києвом, Рутченкове поле на околиці Донецька, балка " Суччя" під Луганськом, урочище Сандормох (Карелія) та ін.

Мало що змінилося й після прийняття нової конституції України 1937 р. Непрямі вибори було замінено прямими при таємному голосуванні, скасовано категорію так званих " експлуататорських верств", яка раніше не мала права брати участі в політичному житті. Замість з'їздів рад різних рівнів почали діяти Верховна і місцеві ради, що збиралися на Сесії і формально мали деякі парламентські ознаки. Було проголошено основні права й обов'язки громадянина.

Фактично ж положення цієї конституції не реалізовувалися. Сталінська система вирішувала суспільно-політичні й соціально-економічні проблеми на власний розсуд, незважаючи на конституційні норми.

66. Україна на початку Другої Світової війни. 1939-1941 рр.

З кінця 30-х років почалась друга світова війна (1939-1945 pp.). Головною її причиною стала агресивна політика фашистської Німеччини, яка, керуючись злочинною гітлерівською " теорією" про зверхність так званої арійської раси, пред'явила територіальні претензії багатьом народам, почала захоплювати ряд європейських країн, втягнула весь світ у вир війни. Провал радянських ініціатив щодо колективної безпеки, політика " умиротворення" агресора з боку західних держав, зокрема Великої Британії та Франції, зумовили зміну курсу зовнішньої політики СРСР.

23 серпня 1939 р. у Москві було підписано німецько-радянський пакт про ненапад, а також додатковий таємний протокол Ріббентропа - Молотова, який визначав зони впливу двох держав у Східній Європі. Ним зокрема передбачалися поділ Польщі, згода СРСР ввести свої війська до лінії Нарва - Вісла - Сан.

1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу, що поклало початок Другій світовій війні. Швидко просуваючись вглиб польської території, гітлерівці 10 вересня підійшли до Бреста й Львова. 17 вересня Червона армія вступила в Західну Україну та Західну Білорусію. 18 вересня уряд і головне командування Польщі виїхали за межі країни, наказавши своїм військам не чинити опору Червоній Армії. 22 вересня радянські частини увійшли до Львова.

27 вересня капітулювала Варшава, а наступного дня Ріббентроп підписав у Москві договір про дружбу і протокол, що визначив новий кордон між Німеччиною та СРСР. Зокрема, Волинь і Галичина приєднались до УРСР, яка перебувала у складі СРСР. Тут було створено 6 областей: Львівська, Станіславська, Волинська, Тернопільська, Рівненська, Дрогобицька. Деякі українські землі - Холмщина, Підляшшя, Лемківщина - були включені німцями до так званого Польського генерал-губернаторства (центр м. Краків), яке вважалося частиною " третього рейху".

У червні 1940 р. уряд СРСР примусив румунські власті повернути загарбані ними 1918 р. Бессарабію та Північну Буковину. Основна частина Бессарабії об'єднувалася з Молдавською АРСР, яка була перетворена на союзну республіку, і виведена зі складу УРСР. При цьому до Молдавської РСР потрапили деякі історичні українські землі. На українських землях Подністров'я у Північній Буковині та Південній Бессарабії були утворені відповідно Чернівецька та Ізмаїльська області УРСР.

Так більшість західних і південних українських земель возз'єднались воєдино 1939 р. Початок цьому процесові поклав Акт злуки УНР і ЗУНР (1919).

Трудящі земель, які повернулись до України, в основному приязно зустріли частини Червоної Армії, сподівалися на здійснення своїх споконвічних прагнень до возз'єднання народу в єдиній українській державі, до вільного розвитку. 26-28 жовтня 1939 р. у Львові працювали обрані населенням Західної України Народні Збори, які проголосили встановлення радянської влади і прийняли декларацію про входження в СРСР та возз'єднання Західної України з УРСР. 1-2 листопада Верховна Рада СРСР, а 15 листопада Верховна Рада УРСР ухвалили закони про возз'днання Західної України з УРСР і включення її до СРСР.

У новостворених областях розпочалися значні політичні и соціально-економічні зміни. Було націоналізовано 2000 промислових підприємств, експропрійовано землі польських поміщиків і колоністів, було введено безкоштовне медичне обслуговування і значно розширено його мережу, зокрема на селі, надано житло в містах біднякам, які мешкали у підвалах, здійснено українізацію освіти, значно збільшено кількість українських шкіл (1940 р. їх діяло 6000).

Проте водночас радянська влада принесла з собою сталінський тоталітарний режим. Розпочався демонтаж українських суспільно-економічних і культурних інфраструктур. Було заборонено політичні партії, крім КП(б)У, репресовано їхніх лідерів. Припинили свою діяльність громадські, культурні, наукові, торговельні, промислові об'єднання та установи, зокрема " Просвіта", розпущено українську кооперацію.

Навесні 1940 р. режим розпочав насильницьку колективізацію, розгорнув великомасштабні репресії. Хапали всіх - як українців, так і поляків. Тисячі людей без попередження, суду чи бодай формального звинувачення заарештовували, заганяли у вагони й вивозили до Сибіру чи Казахстану. Чимало депортованих гинули цілими сім'ями. За даними науковців радянська влада депортувала близько 1200 тис. чоловік (10% населення Західної України). Негативного розголосу набув процес над 59 членами ОУН (переважно школярами і студентами) у Львові в січні 1941 p., з яких 42 чол. в тому числі 11 дівчат, було засуджено до розстрілу, інших - до 10-річного ув'язнення. Незмивною чорною плямою режиму став розстріл органами НКВС понад 22 тис. польських офіцерів під Катанню, Харковом та в інших місцях.

З посиленням загрози нападу нацистської Німеччини радянське керівництво дедалі більшу увагу приділяло обороноздатності країни. Важливе місце у здійсненні цих завдань посідав народногосподарський комплекс УРСР. Швидкими темпами тут розвивались галузі, безпосередньо пов'язані з обороною: виробництво якісної сталі, нових машин, верстатів, турбін, озброєння. Конструкторами і вченими Харкова було створено нову модель танка Т-34, який став кращим у роки війни. Український вчений І. Гвай взяв активну участь у розробці установки реактивних мінометів " Катюша".

иїз затвердженням у грудні 1940 р. Гітлером плану " Барбароса" - плану агресії проти СРСР - загроза Україні ще більше посилилась. Фашисти планували приєднання українських земель до рейху, їх тотальну експлуатацію для своїх потреб. Населення УРСР передбачалося більшою частиною знищити, перетворивши на слухняних рабів німецьких панів, які мають заселити Україну.

За цих складних обставин в УРСР, як і всьому Радянському Союзі, було скасовано вихідні, введено семиденний робочий тиждень, заборону звільнятися з місця роботи, за прогули запроваджено суворі покарання, поширювалося використання примусової праці.

Уряд України за наказом з Москви робив великі стратегічні запаси продовольства для постачання армії. Але розташовані вони були так невдало, що використати їх під час війни змогли лише частково, оскільки більшість була захоплена фашистами.

Керівництво СРСР, особливо Й. Сталін, припустилися серйозних прорахунків у стосунках з Німеччиною. Сталін був переконаний, що в разі дотримання радянською стороною всіх пунктів підписаних угод Гітлер не. нападе на СРСР найближчим часом, а це дасть змогу краще підготуватися до війни. Ретельно виконуючи всі свої економічні зобов'язання, Радянський Союз протягом 16 місяців, аж до нападу Німеччини, поставив їй сільськогосподарської продукції, нафти та мінеральної сировини на суму 1 млрд марок. Економічна Допомога з боку СРСР мала для Німеччини важливе значення.

В умовах блокади з боку Великої Британії було заборонено антифашистську пропаганду. Радянська преса, замовчуючи агресивні дії Німеччини в Європі та встановлення нею " нових порядків" у загарбаних країнах, доброзичливо писала про розвиток відносин з Німеччиною.

Незважаючи на численні попередження, Й. Сталін до самого кінця не міг повірити, що Гітлер нападе на Радянський Союз влітку 1941 р. Це негативно позначилося на бойовій готовності прикордонних, а також Київського та Одеського округів. 1940 р. за наказом Й. Сталіна почалося роззброєння і демонтаж укріплень на старому державному кордоні. Крім того, війська прикордонних округів були ще недоукомплектовані, їм бракувало військової техніки, особливо нових модифікацій, і підготовлених офіцерських кадрів (велика їх кількість була репресована напередодні війни). Усе це знижувало обороноздатність Червоної Армії, яка мала вести бойові дії з добре озброєним, підготовленим і досвідченим ворогом.

67. Окупація України фашистською Німеччиною у 1941 – 1942 рр.

За перші три тижні війни німецькі війська просунулися на територію Союзу місцями від 300 до 600 км. Головний удар був націлений на Москву, тоді як Сталін помилково вважав, що саме з півдня, з України, німці поведуть вирішальний наступ. Тут були зосереджені великі сили Червоної Армії, які і були оточені в районі Києва. Битва за Київ з середини липня до середини вересня стала першою страшною трагедією війни. В оточенні опинилось більше мільона червоноармійців. Відступити для того, щоб вирівняти фронт, передислокувати війська і отримати підкріплення, було категорично заборонено Сталіним. 19 вересня 1941 року гітлерівські війська захопили Київ. У ході жорстоких боїв було втрачено чотири армії, у полон потрапили майже 650 тис. червоноармійців. Німецькі війська групи.армій “Південь” наприкінці 1941 р. окупували майже всю Україну. 16 жовтня після 72-денної героїчної оборони радянські війська залишили Одесу. Наступальна операція радянських військ під Харковом у травні 1942 р. закінчилася поразкою: загинуло три армії і у полон потрапило біля 250 тисяч бійців і командирів. Влітку 1942 року ще однієї поразки Червона Армія зазнала в Криму. На початку липня після 250-денної героїчної оборони радянські війська залишили Севастополь.