V період війни липень 1668 - вересень 1676 р. 4 страница

Було створено Центральний виконавчий комітет рад України, який очолив Ю. Медведев, радянський уряд - Народний секретаріат. Контроль за його діяльністю здійснював надзвичайний комісар України Г. Орджонікідзе, призначений РНК Росії. Таким чином, більшовики проголосили владу, яка представляла меншість населення. Це підтвердили й вибори до Українських Установчих зборів, що відбулися наприкінці 1917 p.: із 172 депутатських місць більшовики здобули лише 34. Вибір народу був за українськими партіями.

10 грудня 1917 р. за наказом главковерха М. Криленка наступ на Україну (з Північного, Південно-Західного й Румунського фронтів) розгорнули підрозділи російських радянських військ під командуванням М. Муравйова, Р. Берзіна та І. Кудинського. Невдовзі в руках більшовицьких загонів уже були Харків, Полтава, Одеса, Чернігів, Катеринослав. Війська М.Муравйова стояли на підступах до Києва.

Щоб прискорити укладення мирного договору з Четверним союзом, 9 (22) січня 1918 р. Центральна Рада своїм IV універсалом оголосила Україну самостійною державою. Цим і формально і юридично був закріплений самостійний статус УНР, яка фактично з моменту проголошення III Універсалу була створена і діяла як незалежна республіка.

Російським радянським військам і червоногвардійським загонам Москви і Петрограда протистояли 10 тис. гайдамаків (так тоді називали українізовані військові частини) та студентські загони. Під Крутами Чернігівської губернії вони зазнали поразки й змушені були відступити.

У самому Києві більшовики підняли на збройний виступ робітників і службовців " Арсеналу", залізничних майстерень і Південноросійського заводу. Після п'ятиденного артилерійського обстрілу 26 січня 1918 р. війська М. Муравйова зайняли Київ. Внаслідок масового терору було знищено понад 5 тис. осіб. Пограбування банків, заборона українських грошей і довільна зміна цін на продовольчі й промислові товари призвели до паніки та анархії. Розпочався масовий вивіз продовольчих товарів до Росії. Лише з 19 по 26 січня так званими продовольчими загонами російських військ було вивезено 363 вагони з продовольством, багато ешелонів з вугіллям, милом тощо.

Захоплення більшовицькими військами Києва прискорило переговорний процес у Бресті. 22 січня (9) лютого 1918 р. було підписано мирний договір між Україною, з одного боку, і Німеччиною та її союзниками, з іншого. Це змусило РНК Росії припинити війну з Україною і визнати її незалежність.

50. Українська держава гетьмана П. Скоропадського

29 квітня 1918 p., коли німецькі військові розігнали Центральну Раду, відбувся Всеукраїнський хліборобський з'їзд. Він проголосив П. Скоропадського гетьманом України. Він видає " Грамоту до всього українського народу", в якій повідомлялося про розпуск Центральної Ради, проголошувалась українська держава замість УНР, відновлювалось право приватної власності, свобода торгівлі, підприємництва. Одночасно законом " Про тимчасовий державний устрій України" законодавча, виконавча та судова влади зосереджувалися в руках гетьмана, затверджувався новий державний прапор - синьо-жовтий.

Головним зовнішньополітичним пріоритетом нової влади була боротьба за визнання української держави іншими країнами. За часів гетьманату Україну визнали 30 країн, 10 з них відкрили свої дипломатичні місії у Києві. Україна мала своїх представників у 23 державах. Протягом травня-червня 1918 р. у Києві відбувалися російсько-українські переговори. РРФСР визнала Україну як самостійну державу і 12 червня підписала з нею угоду про припинення війни.

У внутрішній політиці головним було аграрне питання. Створена Вища земська комісія на чолі з гетьманом підготувала законопроект, за яким великі землеволодіння мали обов'язково викуповуватися й розподілятися між селянами - максимально по і 25 десятин на кожного. Але цей законопроект не | вдалося здійснити.

Було налагоджено роботу Міністерства фінансів, збалансовано державний бюджет, зміцнено національну валюту, яка забезпечувалась природними багатствами і цукром.

Нова влада діяла звичними для дореволюційних часів репресивними методами, які дали певний результат. В Україні запрацював адміністративний апарат, який намагався навести елементарний порядок в суспільстві. Розпочалося створення національної армії та морського флоту. Запрацювали залізниці, поштово-телеграфний зв'язок, було заборонено страйки, встановлено 12-годинний робочий день.

Значних успіхів було досягнуто в галузі культурної, освітницької політики. Провадилась українізація державного апарату, військових частин, загальноосвітньої школи. Засновується 150 українських гімназій. Відкриваються два державних українських університети - в Києві та Кам'янці-Подільському. Створюється Українська Академія наук. Наказом П, Скоропадського призначаються перші 12 академіків. Гетьман не шкодував грошей на культурні заклади. Було створено Національну бібліотеку, Український історичний музей, Національну галерею мистецтв, Український театр драми та опери тощо.

16 жовтня було видано Універсал про відродження козацтва як соціальної бази режиму і армії. Почалась організація добровільних дружин для охорони законності та правопорядку.

Водночас, становище трудящих значно погіршилося. Власники фабрик і заводів, намагаючись ліквідувати здобутки робітників періоду революції, застосовували так звані локаути - зупиняли підприємства, а потім наймали слухняну й дешеву робочу силу.

Колишні власники заводів і фабрик, поміщики намагалися за підтримки гетьманських властей та німецько-австрійських військ повернути втрачене майно. Селяни не бажали віддавати конфісковані у великих землевласників землю та реманент і розгорнули велику партизанську війну, палили маєтки, чинили збройний опір. Найбільшого розмаху селянська війна набула на Київщині, де повсталих очолив український есер М. Шинкар, на Чернігівщині, де діяв більшовик М. Кропив'янський, на Катеринославщині, де активно діяли загони Н. Махна, який поділяв анархістські ідеї.

Проти гетьманату виступала і більшість українських політичних партій. У серпні 1918 р. УСДРП, УПСР (центральна течія), соціалісти-самостійники увійшли до міжпартійного Національного Союзу, який проголосив необхідність утворення самостійної української держави парламентського типу.

Позиції гетьманату помітно послабились, основними причинами цього були:

· Залежність гетьмана і його уряду від німецько-австрійських військ.

· Орієнтація П. Скоропадського у внутрішній політиці на поміщиків та великих промисловців.

· Опозиція до гетьманського уряду робітників, селянства, національної інтелігенції, багатьох партій.

· Розгортання збройної боротьби проти гетьманського режиму та австро-німецьких військ.

51. Окупація України німецько-австрійськими військами на весні 1918 р.

Окупація України німецько-австрійськими військами. 18 лютого 1918 р. німецькі війська перейшли у наступ. На київському напрямку діяли 23 дивізії. 24 лютого на одеському напрямку почали просуватися 10 австро-угорських дивізій. Разом із союзниками наступали війська Центральної Ради. Загальна чисельність сил вторгнення досягла 450 тис. чол.

За підписаним 3 березня мирним договором радянська Росія втрачала територію колишньої імперії загальною площею близько мільйона квадратних кілометрів. Фінляндія та Україна оголошувалися самостійними державами. Раднарком зобов'язувався визнати мирний договір, укладений Центральною Радою з союзниками, і розпочати переговори з УНР.

У ситуації, що склалася, Народний секретаріат розгубився. Дальший опір ставав явно безперспективним. Однак Раднарком дав вказівку організувати збройну відсіч інтервенції і пообіцяв таємну підтримку. Йому було важливо виграти час,, щоб вивезти найбільше матеріальних цінностей з України.

До середині березня Народний секретаріат створив 5 армій. Та ці збройні формування являли собою армії лише за назвою: кожна налічувала набагато менше бійців, ніж стрілецька дивізія. Спроби мобілізувати місцеве населення виявилися марними. Серед 25 тис. бійців у 5 арміях переважали росіяни, поляки, чехи, німці, румуни, угорці, серби й навіть китайці (під час світової війни в Донбас було законтрактовано тисячі китайських робітників — кулі). Зважаючи на незначну чисельність збройних сил, Антонов-Овсієнко обрав єдино можливий стратегічний план: поєднання фронтових дій з партизанською боротьбою.

1 березня радянські війська змушені були залишити столицю України, а через тиждень до міста прибув уряд Центральної Ради. У середині березня союзники захопили південні міста. На початку квітня після жорстоких боїв червоногвардійці покинули Катеринослав і Харків. Оскільки російські війська брали участь у воєнних діях в Україні, німці захопили Білгород і готувалися зайняти Брянськ і Курськ. 4 травня на станції Коренево було підписано угоду про припинення воєнних дій на курському напрямку. Росія й Україна утворювали так звану «нейтральну зону» завширшки від 10 км і більше на ділянці від Рильська до Суджі.

У дипломатичних документах проголошувалося, що метою союзників є відсіч більшовицькій агресії і відновлення в Україні законної влади — Центральної Ради. Фактично ж встановлювався звичайний окупаційний режим. Австро-Угорщина зайняла південно-західну Волинь, Подільську, Херсонську і Катеринославську губ., Німеччина — всі інші. Миколаїв, Маріуполь і Ростов-на-Дону мали змішані гарнізони. Централізоване управління залізницями і водним транспортом підлягало контролю німецького командування. Кам'яновугільна й залізорудна промисловість підпорядковувалася спільному контролю союзників. Найголовнішою функцією майже півмільйонної ворожої армії було забезпечення вивозу продовольства і сировини. Окупаційне командування застосовувало здебільшого не методи реквізиції, а купівлю-продаж. В обмін на свою продукцію Україна одержувала сільськогосподарські машини, вугілля тощо.

52. Встановлення влади Директорії

Колишні діячі Центральної Ради 13 листо­пада 1918 р. створили новий уряд — Директорію на чолі з двома давніми суперниками — В. Винниченком і С Петлюрою. Ди­ректорію очолив В. Винниченко, С. Петлюра ставав отаманом республіканських військ, залучивши на свій бік частину військ гетьмана. А 14 листопада Директорія проголосила повстання про­ти гетьманату, яке знайшло щирий відгук серед українського народу. На бік Директорії перейшла й частина січових стрільців під командуванням Євгена Коновальця та начальника його штабу Андрія Мельника, а згодом — Запорізька дивізія отамана П. Болбочана, а також Сірожупанна дивізія самого гетьмана. Німецькі війська дотримувалися суверенітету й шукали можливості повернутися додому. Враховуючи трагізм ситуації, 14 грудня 1918 р. П. Скоропадський зрікся влади, пе­редавши її своєму урядові, а сам подався до Німеччини. Геть­манські частини ще тиждень чинили опір республіканським військам. 19 грудня 1918 р. війська Директорії тріумфально ввійшли в Київ, домовившись з німецькими військами. Було проголошено відновлення Української Народної Республіки.:

18 грудня Директорія в супроводі військ урочисто вступила в Київ.

Зречення гетьманським урядом влади, вступ до Києва Директорії, парад повстанських військ — все це поста­вило останню крапку в історії гетьманського режиму й знаменувало відновлення УНР.

26 грудня був створений 1-й уряд Директорії (21 чол.) й проголошено Універсал-заяву. В Заяві Директорія про­голошувала ліквідацію гетьманського режиму й віднов­лення незалежної УНР; права свої вона «передавала» працюючим класам: робітництву, селянству та трудовій інтелігенції, а здійснення великих проголошених завдань доручала Раді Народних Міністрів УНР.

На відміну від помірковано-консервативного гетьман­ського режиму, Директорія ставала радикальним урядом соціалістичного спрямування. Це й визначило її внутріш­ню і зовнішню політику.

54. Проголошення ЗУНР

Уночі проти 1 листопада 1918 р. українські військові частини взяли під свій контроль усі головні пункти Львова. Над ратушею був піднятий синьо-жовтий національний прапор. 1 листопада Українська Національна Рада взяла владу в свої руки в Станіславі, Раві-Руській, Коломиї та інших містах Східної Галичини. Того ж дня австрійська влада у Львові погодилися на передачу влади Українській Національній Раді. Подальшому піднесенню її авторитету сприяли обіцянки демократичних прав і свобод, аграрної реформи в інтересах селян, введення 8-годинного робочого дня.

Але події 1 листопада 1918 р. значно загострили українсько-польські відносини, вони стали початком українсько-польського збройного протистояння, що переросло у масштабну війну.

11 листопада 1918 p. у Львові Українською Національною Радою був створений виконавчий орган влади (уряд) - Державний секретаріат. Його головою став К. Левицький, членами - В. Панейко, Л. Цегельський, Д. Виговський, С. Голубович та ін.

13 листопада Українською Національною Радою був затверджений тимчасовий Основний Закон, відповідно до якого за створеною Українською державою закріплювалася назва Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), визначалися її кордони, герб і прапор. Президентом ЗУНР було обрано Є. Петрушевича, главою уряду - Державного секретаріату - залишився К. Левицький. ЗУНР займала територію 70 тис. км кв., її населення (6 млн) на 71% було українським.

55. Злука УНР и ЗУНР

Прагнучи отримати допомогу в боротьбі з поляками, які наступали на ЗУНР, Українська Національна Рада (укр.)рос. наприкінці листопада 1918 року направила в Київ до гетьмана Скоропадського своїх представників Л. Цегельського і Д. Левицького. Однак до цього часу Київ вже був оточений військами Директорії. Посланці вирушили до Фастова, де зустрілися з членами Директорії Ст. Винниченком, С. Петлюрою, А. Андрієвським, Ф. Швецем та А. Макаренком. В результаті переговорів 1 грудня 1918 року був підписаний попередній договір (укр. Передвступний договір) про майбутнє об'єднання держав.

3 січня 1919 року у Станіславі фастівський договір був ратифікований Українською Національною Радою. При цьому до скликання установчих зборів об'єднаної держави на території ЗУНР законодавча влада залишалася в руках Української Національної Ради, а цивільна і військова влада — в руках Державного Секретаріату ЗУНР. 16 січня до Києва виїхали делегація на чолі з Л. Бачинським для вручення постанови Директорії Ради.

18 січня відбулася спільна нарада Директорії і Ради Народних Міністрів з представниками ЗУНР, на якому договір був схвалений.

56. Встановини Радянської влади в Україні в 1919 р.

Взимку 1919 р. на переважній частині України було встановлено радянську владу. Ще 20 листопада 1918 р. радянські війська почали просуватися з Росії в напрямку Харкова. 28 листопада 1918 р. у м. Суджі Курської губернії виник Тимчасовий робітничо-селянський уряд України на чолі з Г. П'ятаковим. З січня 1919 р. він переїхав до Харкова, куди вступили радянські війська, а 6 січня 1919 р. - видав декрет про відмову від попередньої назви держави (УНР) і встановлення нового її найменування - Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР). Така назва за республікою збереглася до 1936 p., коли вона була перейменована на УРСР. 25 січня уряд УСРР ухвалив декларацію про необхідність об'єднання УСРР та РСФРР на засадах соціалістичної федерації, а 29 січня він був реорганізований у Раду Народних Комісарів (РНК) України на чолі з болгарином Християном Раковським. У губернських містах створювалися Ради, у містах і повітах - ревкоми. На селі нова влада опиралася на комітети бідноти (комбіди), створені за російським зразком. Головне своє завдання органи радянської влади вбачали у доведенні соціалістичної революції до кінця. Планувалася націоналізація промисловості, вироблення всеохоплюючого законодавства з питань охорони праці, страхування, пенсійного забезпечення. Проголошувалася ліквідація поміщицького, куркульського й монастирського землеволодінь. Робилися певні кроки у реорганізації шкільної та позашкільної освіти, створенні єдиної трудової школи.

1-6 березня 1919 р. у Харкові відбувся ПІ з'їзд КП(б)У, який прийняв рішення підготувати конституцію УСРР, взявши за приклад конституцію РСФРР. Пленум ЦК КП(б)У, обраний на з'їзді вперше, утворив політбюро ЦК, секретарем ЦК був обраний Г. П'ятаков. У ці ж дні делегація КП(б)У на чолі з М. Скрипником взяла участь в І Установчому Конгресі, що відбувся в Москві, і стала одним із засновників створеного на Конгресі Комуністичного Інтернаціоналу (Комінтерну).

Важливу роль у зміцненні радянської влади в Україні відіграв Ш Всеукраїнський з'їзд рад, що працював у Харкові 6-10 березня 1919 р. Його делегати (близько 2 тис. чоловік) заслухали й обговорили звіт уряду, а також військове, земельне та продовольче питання, прийняли першу Конституцію УСРР. Центральними органами радянської влади стали: Всеукраїнський з'їзд рад, Всеукраїнський Центральний виконавчий комітет рад (до нього увійшли 89 комуністів і 10 українських есерів, очолив Г. Петровський), Рада Народних Комісарів (уряд), головою якого було знову обрано X. Раковського, він же і нарком закордонних справ. В основу діяльності було покладено політику воєнного комунізму, запозичену з практики Радянської Росії: прискорення темпів націоналізації промисловості; згортання товарно-грошових відносин; заміна товарного ринку як універсального регулятора економіки усілякими розкладками, у тому числі продовольчими; прагнення перейти в сільському господарстві від одноосібного до усуспільненого виробництва шляхом створення радгоспів, комун, артілей; запровадження у політичній сфері диктатури пролетаріату як обов'язкової умови перехідного періоду від буржуазної форми до комуністичної. Менше половини конфіскованих поміщицьких земель передавалося селянам, решта - новоствореним комунам, радгоспам тощо. Продзагони безперервно вилучали продовольство у селян у порядку продрозкладки. Було заборонено торгівлю як буржуазний пережиток. Все це викликало велике незадоволення населення.

57. Політика «Військового комунізму» у роки громадянської війни в Україні

Громадянська війна поставила перед більшовиками завдання створення величезної армії, максимальної мобілізації всіх ресурсів, а звідси - максимальної централізації влади та підпорядкування її контролю всіх сфер життєдіяльності держави. При цьому завдання військового часу збіглися з уявленнями більшовиків про соціалізм як безтоварних, безриночном централізованому суспільстві. У результат, політика " воєнного комунізму", проведена більшовиками у 1918-1920 рр.., будувалася, з одного боку, на досвіді державного регулювання господарських відносин періоду першої світової війни (в Росії, Німеччини), з іншого - на утопічних уявленнях про можливість безпосереднього переходу до безриночному соціалізму в умовах очікування світової революції, що призвело в кінцевому підсумку до форсування темпів соціально-економічних перетворень в країні в роки Громадянської війни. Основні елементи політики " воєнного комунізму". У листопаді 1918 р. продармія була розпущена і декретом від 11 січня 1919р. ведена продрозверстка. Декрет про землю практично скасовувався. Земельний фонд передавався не всім трудящим, а, в першу чергу, радгоспам і комун, а в другу - трудовим артілям і товариствам спільного обробітку землі (ТОЗам). На основі декрету від 28 липня 1918 р. до літа 1920 було націоналізовано до 80% великих і середніх підприємств. Декретом РНК від 22 липня 1918 р. " Про спекуляції" заборонялася будь-яка недержавна торгівля. На початок 1919 повністю були націоналізовані або закриті приватні торгові підприємства. Після закінчення Громадянської війни було завершено перехід до повної натуралізації економічних відносин. У період громадянської війни була створена централізована державна і партійна структура. Піком централізаторства став " главкізм". У 1920 р. існувало 50 главків, підпорядковувався ВРНГ, що координував суміжні галузі і займалися розподілом готової продукції - Главторф, Главкожа, Главкрахмал та ін Споживча кооперація була також централізована і підпорядкована Наркомпродові. У період " воєнного комунізму" була введена загальна трудова повинність, мілітаризація праці. Підсумки політики " воєнного комунізму". У результаті проведення політики " воєнного комунізму" були створені соціально-економічні умови для перемоги Радянської республіки над інтервентами і білогвардійцями. У той же час для економіки країни війна і політика " воєнного комунізму" мали тяжкі наслідки. До 1920 р. національний дохід впав з 11 до 4 млрд. рублів в порівнянні з 1913 р. виробництво великої промисловості становило 13% від довоєнного, в т.ч. важкої промисловості - 2-5%. Продрозверстка призвела до скорочення посівів і валового збору основних сільськогосподарських культур. Продукція сільського господарства в 1920 р. становила дві третини довоєнного рівня. У 1920-1921 рр.. в країні вибухнула голод. Небажання терпіти продрозверстку привело до створення повстанських осередків в Середньому Поволжі, на Дону, Кубані. У Туркестані активізувалися басмачі. У лютому - березні 1921 р. західносибірських повстанці створили збройні формування в декілька тисяч чоловік. 1 березня 1921 спалахнув заколот в Кронштадті, в ході якого висувалися політичні лозунги (" Влада Радам, а не партіям! ", " Поради без більшовиків! "). Гострий політичну та економічну кризу підштовхнув вождів партії до перегляду " усієї точки зору на соціалізм ". Після широкої дискусії кінця 1920 - початку 1921 з X з'їзд РКП (б) (березень 1921) почалася поступова відміна політики " воєнного комунізму ".

58. Поразка армії УНР
--------------------------------------------------------------------------------------------------

59. Радянсько-польска війна, Варшавська угода, Ризьський мир

Польсько-радянська війна 1920 — війна між Польщею і Українською Народною Республікою, з одного боку, і РСФРР таУкраїнською Соціалістичною Радянською Республікою, з другого, у квітні-жовтні 1920. Це була спроба радянської армії прорватися через Польщу до Німеччини, щоб захопити її та звідти понести соціалістичну революцію по всьому світу

Варша́ вський договір — міждержавний договір Польщі і Української Народної Республіки, згідно з яким в обмін на визнання незалежності УНР і військову допомогу, Симон Петлюра погоджувався визнати українсько-польський кордон по річці Збруч і далі поПрип'яті до її гирла. Згідно з договором польський уряд Юзефа Пілсудського відмовився від намірів розширити територію Польщі до кордонів Речі Посполитої 1772 року та визнав УНР. До Польщі мала відійти Східна Галичина та 5 повітів Волині, тобто територія, що належала Австро-Угорщині і Росії.

Ризький мир — договір, підписаний у Ризі 18 березня 1921 року представниками РРФСР і УСРР, з одного боку, таПольщі — з другого[1], який формально закінчив польсько-радянський збройний конфлікт 1919–1920 років, санкціонував поділ українських і білоруських земель між Польщею та Радянською Росією та фактично анулював Варшавський договір 1920 року.

60. Українська СРР в умовах Нової Економічної політики

1921 р. запроваджується Нова Економічна Політика (НЕП), яка означала перехід від спроб керувати народним господарством вольовими, директивними методами до регулювання його за допомогою ринкових відносин. Було скасовано продрозкладку і встановлено значно менший за обсягом продподаток. Селянин міг на власний розсуд використовувати ту частину продовольства, котра залишалася після виконання податку. 1923 р. натуральний продподаток було замінено грошовим. Необхідну кількість продуктів держава отримувала не в натуральній формі у селянина, а купувала за гроші на ринку. Почала розвиватися торгівля, відновилися базари, відроджувалися різноманітні форми кооперації. Чимало селян одержали в користування землю і були задоволені своїм становищем.

Держава зберегла за собою важку промисловість, шляхи сполучення, фінансово-банківську систему, монополію зовнішньої торгівлі. Водночас половину раніше націоналізованих підприємств було повернуто їхнім власникам або передано в оренду приватним особам. Було децентралізовано управління промисловості: головною ланкою її стали трести - об'єднання підприємств за галузевою, територіальною або змішаною ознаками. Було відновлено товарні біржі та ярмарки. Створювались синдикати - організації, що здійснювали закупівлю сировини, планування торговельних операцій тощо. Була відновлена і розвивалась кооперація - виробнича, збутова, торгова.

У 1922-1924 pp. відбулася грошова реформа, в обіг надійшли забезпечені золотом радянські гроші - червінці. Це дало поштовх відновленню товарних відносин, створенню сталої грошової основи розвиткові народного господарства.

Відбудові й піднесенню економіки на індустріальній основі сприяв план ГОЕЛРО, який передбачав розвиток промисловості на базі новітніх науково-технічних досягнень, насамперед електрики. Ухвалений наприкінці 1920 p., цей план реалізовувався в умовах і з урахуванням нових непівських реалій і дав непогані результати.

Характерною його рисою була зорієнтованість на інтенсивні фактори розвитку промисловості. Основні зусилля й засоби передбачалось зосередити не тільки на будівництві нових підприємств, а й на відбудові та реконструкції наявних. Подвоєння до кінця 20-х років обсягу виробництва промислової продукції проти довоєнного рівня планувалося досягти при одночасному збільшенні чисельності робітників лише на 20%, витрачання палива тільки на 40%, а 70% приросту виробництва промислової продукції мало бути одержано за рахунок кращого оснащення машинами, впровадження досягнень науки і техніки, поліпшення організації праці. Україна в цьому плані була включена до Південного економічного району, де передбачалося спорудження низки державних районних теплових електростанцій (ДРЕС), Дніпровської ГЕС, реконструкція багатьох виробництв. На базі використання електроенергії мали постати заводи з виплавки металу, виробництва машин для металургії, транспорту і сільського господарства.

Всеукраїнський з'їзд рад (лютий-березень 1921 р.) схвалив цей план і для його реалізації утворив Комісію з електрифікації України (КЕУ).

Поєднання різних форм власності, зміцнення фінансів, активна підприємницька діяльність промисловців, власників і орендарів, торговців-оптовиків, комісіонерів, підвищення матеріальної зацікавленості робітників та інженерно-технічних працівників швидко вивели промисловість з економічного хаосу на шлях прогресу. До кінця 20-х с/г виробництво промислової продукції в Україні зросло майже вдвічі порівняно з 1913 p., було відбудовано й реконструйовано чимало велетнів індустрії, зокрема Дніпропетровський металургійний завод, споруджено Штерівську ДРЕС, а 1927 р. розпочалося зведення Дніпрогесу тощо. У 1921 р. в Україні було випущено перший трактор, а з 1924-го у Харкові розпочалося їх серійне виробництво. Таким чином, 20-ті роки стали періодом ефективної індустріалізації народного господарства.

У сільському господарстві значно зросло виробництво зерна - до 17 млн тонн у 1926 p., зміцнювалися індивідуальні господарства селян. Саме вони забезпечували продовольством суспільство. На селі вперше за багато років запанували спокій і мирна праця. Цього вдалося досягти без деформацій і суспільних катаклізмів, без величезних матеріальних і людських втрат, які були властиві воєнно-комуністичному штурмові періоду громадянської війни, а потім - у 30-ті роки. Характерно, що природний приріст населення - найбільш узагальнений показник стану суспільства - становив в Україні 1927 р. 22, 5 чоловік на 1000 чоловік населення проти відповідно 18, 8 чоловік у 1911-1913 pp.

61. Політика «українізації» в часи НЕПУ

Началом политики украинизации считается декрет Совнаркома УССР от 27 июля 1923 года.

Политика украинизации осуществлялась в таких направлениях:

· партийная и государственная деятельность;

· массовые приемы в коммунистическую партию украинцев;

· образование и просвещение;

· пресса и издательское дело.

С энтузиазмом встретила политику украинизации украинская интеллигенция, деятели науки и культуры. Партийное руководство Украины возглавило проведение политики украинизации. Была сформирована комиссия по украинизации во главе с секретарем ЦК КП(б)У Затонским. в нее вошли Скрыпник, Квиринг, Чубарь, Шумский, Каганович.

Украинизация была поиском общего языка с крестьянством и одновременно способом получить симпатии и привлечь на свою сторону национальную интеллигенцию. Украинизация давала возможность в перспективе снять противоречия между народными массами и партийно-государственным аппаратом.

Результаты украинизации были очень быстрыми и значимыми:

· увеличилось число украинцев, работающих в государственном и партийном аппарате: в 1923 году их было 35%, а в 1927 году – 54%.

· с 1924 года начались массовые приемы в партию: в 1920 году в партии было 20%, а в 1927 году – уже 52%.

· на украинский язык преподавания переводилось 80% школ, 60% техникумов, 30% вузов.

· большая часть книг, газет и журналов издавалась на украинском языке. Из 426 изданий – 373 были украинскими. Только в Харькове издавалось 35 изданий. Украинский язык внедрялся в армии. В Харькове была открыта школа «Червоних старшин».

Украинизация сопровождалась созданием благоприятных условий для развития национальных меньшинств. На Украине были созданы автономные районы, где компактно проживали болгары, греки, немцы, поляки. В 1924 году была создана Молдавская автономная республика. В национальных регионах развивался национальный язык, культура, открывались школы, издавалась национальная литература, учебники, газеты и журналы.