Переваги та вади групового ухвалення рішень

Методика групового ухвалення рішень.

Існує три відомих методи групового ухвалення рішень, що обмежують проблеми групового мислення:

1) колективне обговорення проблем за умов вільного висування проектів рішення;

Цей метод пердбачає послабити структурованість групи. Обговорення починається з стислого пояснення ситуації, ознайомлення учасників з проблемою. Після цього

кожен член групи (що виявив бажання виступити) по черзі і без зауважень з боку решти викладає власну думку. Кожна ідея реєструється, а критика чи дискусія не виникає до того часу, поки не будуть вислухані всі віріанти вирішення проблеми чи погляди. Основна умова – висувати ідеї може будь-хто з учасників.

2) номінальний груповий спосіб;

Цей метод засновано на таких принципах:

а) з”ясовується суть проблеми і кожен член групи у письмовій формі висловлює свої ідеї з цього приводу;

б) кожен з учасників обговорення пропонує лише одну ідею і дискусія не розпочинається до тих пір, поки всі присутні не сформулюють власну думку стосовно даного питання;

в) групове обговорення покликане підсумувати, увиразнити та оцінити висунуті ідеї;

г) кожен член групи знайомиться з усіма висунутими ідеями і на основі більшості голосів ухвалюється остаточне рішення у вигляді ідеї, що визнана найдосконалішою.

Номінальний груповий спосіб зводить до мінімуму проблеми міжособистнісного спілкування, залежності, що зумовлена службовим становищем, розподілом повноважень, стосунками в колективі. Такий метод сприяє швидшому досягненню згоди без зайвих зволікань, які зумовлені обговоренням.

3) метод “дельфі” (дельфійский спосіб);

Цей метод застосовується у випадку, коли члени групи фізично не можуть бути

присутніми в одному місці. Він значно триваліший за попередні і складається з таких стадій:

а) кожен з учасників пропонує можливе вирішення проблеми анонімно, незалежно від інших, у формі відповіді на поставлені запитання;

б) результати опитування зводяться у таблицю, зміст якої доводиться до опитуваних;

в) учасники обговорення висловлюють згоду з обраним рішенням, а у випадку розмаїття думок пропонують нові ідеї чи шукають шляхи до компромісу;

г) ці стадії повторюються до того часу, поки анонімна група не прийде до загального рішення.

Бурхливий розвиток обчислювальної та комп’ютерної техніки, інформаційних технологій та створення штучного інтелекту дозволяє використовувати у теорії прийняття управлінських рішень основні принципи і досягнення економіко-математичного моделювання.

Модель – це оптимізоване, спрощене та раціональне відображення у вигляді схеми, формули чи дослідного взірця основних параметрів та характеристик об’єкта, що виступає у якості предмета дослідження.

Розрізняють такі класи (типи) моделей:

· фізичні (опис об’єкта);

· аналогові (функціонують, як об’єкт, але не схожі на них);

· математичні (використання символів у процесі опису).

Серед способів моделювання домінують такі:

1) Теорія ігор, що моделює вплив прийнятого рішення на складові оточуючого середовища

(конкурентів, партнерів, споживачів тощо).

2) Теорія черг, яка проектує найкращу систему товаропросування, визначає оптимальне число каналів розподілу і структуру збутової мережі (так звана модель оптимального обслуговування).

3) Управління запасами (логістика) визначає час розміщення замовлень, їх кількість, обсяг товарних залишків на складах та ін.

4) Лінійне програмування забезпечує оптимальний спосіб розподілу ресурсів при наявності різних варіантів наявності потреб у них.

5) Імітаційне моделювання – прогноз розвитку ситуації.

6) Економічний аналіз – метод оцінки витрат, структури собівартості, економічних вигод, побудова графіків залежності трьох змінних: рівня продаж, собівартості одиниці прдукції та обсягу отриманого прибутку.

7) Платіжна матриця – статистичний метод, що дає змогу обрати найбільш оптимальний варіант з кількох пропонованих.

8) Дерево рішень являє собою схематичне відображення послідовних рішень керівника з відображенням фінансових результатів, імовірності отримання їх позитивного значення, можливості порівняння альтернатив.

9) Екстраполяція – це прогнозування набутого досвіду, існуючих тенденцій, динаміки та побічні припущення з метою пердбачення майбутнього. Методи прогнозування поділяються на кількісні та якісні.

Методи прогнозування поділяють на кількісні та якісні.

Кількісні методи:

а) аналіз минулих досягнень. Грунтується на переконанні, що минулі ситуації нерідко повторюються;

б) причинно-наслідкове (казуальне) моделювання для ситуацій з багатьма змінними величинами. В статистиці цей спосіб отримав назву кореляції.

Якісні методи:

а) думка жюрі – поєднання та усереднення думок експертів;

б) наслідки опитування збутовиків – передбачення попиту торговими агентами;

в) передбачення запитів споживачів за результатами опитування клієнтів;

г) метод експертних оцінок.