Твоя брехня

Твоя брехня,

мої палають очі,

твоя брехня,

і серце грає вже по нотах,

твоя брехня,

душа летить у забуття,

твоя брехня,

що вірила їй так я.

Мені вже легко,

і біль пропав.

І серце повернулось.

Було розламаним,

пустим,

закутим.

Його хотіли з’ їсти,

розламати,

ворон хотів привласнити,

розкидати.

Та я не дала.

І тобі не дам.

Твої слова,

солоденька брехня,

твої слова,

і чула їх, не одна,

потім аж зрозумієш,

яка сутність твоя.

Ти мені брехатимеш

і надалі.

Та душа у людини,

має бути чиста,

як повітря,

чиста,

як вода.

Як те немовля.

Запалені душі (Ріка в моїх очах)

В моїх очах
тече ріка,
ріка думок,
ріка надій,
ріка останніх мрій.

Від моїх думок
палають очі,
від моїх очей
горить вогонь,
від моїх долонь
тане лід.

Дорога до вершини
далека,
якщо хочеш співати,
дорога до низини
маленька,
якщо прагнеш мовчати.

В моїх очах
тече ріка,
глибока,
широка,
з великим кораблем -
почуттям.

На ньому пасажири -
щастя, радість і печаль,
живуть там разом
розпач, сум і жаль,
серце моє
бачиш крізь вікно.

Є там здобутки, промахи,
розчарування,
надії, втрати,
сподівання,
все живе,
народжується чи помирає.

Запалені душі
в небі літають,
опускаючись
на землю
наше місто
оглядають.

Відкривають шлях,
незнаний,
осиплений квітами
малими дітьми,
все було б чудово
якби не ми.

Все люди
руйнують самі!
Розпаплюють,
б`ються,
вбивають і мстяться,
забувають про мир,
кохання,
і щастя.

Палає, палає
місто у вогні,
воно вже в полоні,
в гарячому сні.
Лиш янгол малює,
картину після бою.

Щоб мить
вона палала,
сміялась, грала
викрикала,
і більше
не літала.

Мовчу, не гадаю,
яким буде
завтрашній день,
віру маю,
міцно тримаю
і не відпускаю.