Червоне листя

Я йшла по дорозі...Я йшла по...Я йшла...Я...І ноги мої торкались асфальту, ще теплого зі сну, іще не до кінця пробудженого. Сонце обіймало дерева, кожну гілочку окремо і всіх одночасно, і голубів на дахах, і дахи, і людей, що сплять під дахами. На паркані причаївся кущ, мабуть, щойно приїхав, навіть не розпакував валізи, зім’ятий квиток у кишені і „настояний кофе” на вокзалі. На нього падали жаринки маленькі, багряні, без непотрібного шуму опускались додолу, на землю, залиту бетоном (чомусь її називають тротуаром). А їх чомусь називають листям...Чому? „Чому, чому, чому, чому закінчується все на „у”? ” Сіре з червоними аксесуарами – хіт цього сезону. Адреса магазинів – на сторінці 258.

Я ішла по дорозі...А жар уже перегорів!!! Бордовим попелом купчився внизу, оголюючи іржаві ребра паркану...Закутайся, тобі не холодно? Візьми мій шалик...Перегорів!!! Пе-ре-го-рів!!! Перегорів, перегорів, перегорів, перегорів...

„ Легкий, пухкий попілець

Ляже, вернувшись у рідну землицю,

Вкупі з водою там зростить вербицю –

Стане початком тоді мій кінець...”[3]

На чому будуть сидіти сонячні зайчики? На паркані? Він же колючий, холодний і неприємний. Сіре? Бордове? Бордове з сірим? Сіре з бордовим? О, це хіти минулих сезонів. А може, десь є розпродаж 150%? Їх чомусь називають листям...

Я ішла по дорозі...Кожного дня по тому ж маршруту: під’їзд – наліво – наліво – прямо – направо – зупинка – трамвай 2А – вулиця Дорошенка – прямо – направо – перелізти через огорожу – наліво – направо – головний корпус…І поверталась так само, у зворотньому порядку (спробуйте уявити; -)), іноді з можливими варіаціями. Кожного дня... А одного ранку я не прийшла. Проспала? Захворіла? Виїхала? Вийшла заміж? Не хотілось вилазити з ліжка? Я перегоріла... Як жаринки. Бордовий і сірий – хіти минулих сезонів. Я – бордовий, жаринки – сірий. А може, навпаки? Мені холодно... Можна шалик?

„ Стане початком тоді мій кінець ”... Бо на кінчиках гілок досипають бруньки. Чекають тепла, першого, шаленого і короткого. На заході передбачається відлига, атмосферний тиск 760мм, стовпчики термометра сягнуть 9 з позначкою плюс. Спонсор програми... Чекають, щоб вибухнути зеленню, зазеленіти на паркані, озеленити бетон, роззеленити світ. Я „воскресну у тій (чи тому), яка (чи який) прийде після мене. І ти, що читаєш ці рядки, теж мене побачиш...”[4]

Я знову піду по дорозі...Я знову піду по...Я знову піду...Я знову...Я...І ти теж!!!

Дайте...

Дайте мені спокійно померти,

просто піти через відкриті двері,

я собі співатиму з Богом,

а ви ще тут

ще

чекаєте.

Дайте мені спокійно лежати в гробі,

під хрестом і зів'ялістю рослин.

Не потрібно, благаю, не треба

заливати мене бетоном,

виміряти параметри,

ставити плиту

і будувати щось із " крошки", граніту чи мармуру,

ліпити фотку, де я неприродньо жива

і лишати штучні квіти з кислотної пластмаси, що вицвіте під дощем через півроку.

Лишіть мені кам'яний хрест, що не продавить голову,

табличка не обов'язкова.

Лишіть мені живі квіти, що зів'януть через півдня.

Дозвольте рослинам проростати крізь мене.

Дозвольте тілу стати частиною землі, звідки воно постало, бо душа далеко-далеко.

непримітна, незнайдена могила серед трави.

непотрібно корсету, криноліну й мештів на каблуках ---

краще сукня, пару квітів і голі п'яти.

не дбай про тіло, прибираючи могилу --

помолись за грішну перед Суддею.

Що скажуть люди?

Хіба не все одно, бо " я вже вдома, а ви ще в гостях".