Андрій Дмитрович Сахаров

(1921-1989)

Народився 21 травня 1921 р. в Москві. Його батько був викладачем фізики, відомим автором науково-популярних книг, підручників, збірників задач, за якими навчалося не одне покоління радянських людей. Батько прекрасно грав на роялі твори Шопена, Бетховена, Скрябіна. В роки громадянської війни він заробляв на життя, граючи в німому кіно.

Андрій з золотою медаллю закінчив школу в 1938 р. і вступив на фізичний факультет Московського університету, який закінчив з відзнакою у 1942 р. Згодом був направлений на великий військовий завод на Волзі, де працював інженером-винахідником до 1945 р. На заводі він став автором кількох винаходів.

У 1944 р. написав кілька статей з теоретичної фізики і надіслав їх до Москви на рецензію. 1945 р. був зарахований аспірантом Фізичного інституту АН СРСР ім. Лебедева.

У 1948 р. був включений до науково-дослідної групи з розробки термоядерної зброї. Керівником групи був академік І. Тамм.

Протягом 20 років А. Сахаров працював в умовах великої секретності спочатку в Москві, а згодом в спеціальному науково-дослідному секретному центрі.

У 1953 р. тридцятитрирічний А. Сахаров захистив докторську дисертацію. Цього ж року йому було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Другу зірку Героя одержав у 1956 p., третю — в 1962 р. Був нагороджений Державною премією в 1953 р. і Ленінською премією — у 1956 р.

У 1953 р. на Семипалатинському полігоні було здійснено вибух першої водневої бомби. В цьому ж році А. Сахаров став дійсним членом АН СРСР.

У 1968 р. А. Сахаров написав статтю “Роздуми про прогрес, мирне співіснування й інтелектуальну свободу”, в якій показав шкідливий вплив для людства ядерної зброї та відстоював необхідність заборони її випробування. За цю статтю його було відсторонено від секретної роботи. А. Сахаров повернувся до Фізичного інституту Академії наук старшим науковим співробітником відділу теоретичної фізики. В 1969 р. передав усі свої заощадження на будівництво онкологічної лікарні та в Червоний хрест.

Перші звернення на захист репресованих належать до 1966-1967 pp. Він виступав за скасування смертної кари, за повну реабілітацію депортованих народів.

За правозахисну діяльність у 1975 р. був нагороджений Нобелівською премією. Десятиліттями продовжувалось гоніння на Сахарова за правозахисну діяльність, за відстоювання загальнолюдських цінностей. У 1980 р. був позбавлений всіх урядових нагород.

Після введення радянських військ в Афганістан (1979 р.) гнівно зазвучав голос протесту: А. Сахаров тричі виступив із заявами, засудив цю акцію на трьох конференціях, і закликав радянських керівників повернути війська на свою територію.

А. Сахаров був затриманий і без суду і слідства відправлений разом з дружиною в м. Горький під постійний нагляд спеціальних органів. Біля його квартири знаходився цілодобовий міліцейський пост.

А. Сахаров тричі оголошував голодування (в 1981, 1984 і 1985 pp.). Його поміщали в лікарню і насильно годували. В м. Горькому А. Сахаров написав книгу “Небезпека термоядерної війни” (1983 р.). М. Горбачов дозволив А. Сахарову повернутися в Москву.

У 1989 р. був обраний народним депутатом СРСР. На Першому з’їзді народних депутатів СРСР був обраний до складу комісії з розроблення нової конституції. Помер у грудні 1989 р. Похований у Москві на Востряховському цвинтарі. Весь світ знає А. Сахарова як видатного громадського діяча, безстрашного борця за права людини, за утвердження на землі загальнолюдських цінностей.