Мета реформ

Реформи адміністративно-політичного управління

У 60-70-х роках XIX ст. у підросійській Україні

Мета реформ

1. Після реформи 1861 р. виникла необхідність пристосувати самодержавство до нових умов соціально-економічного розвитку.

2. Модернізація Російської імперії вимагала змін в інших сферах суспільного життя і проведення реформ у політичній сфері.

Фінансова реформа 1862 р.

1. Проводилася протягом 1862-1864 pp.

2. Було централізовано управління грошовим господарством у руках міністерства фінансів.

3. Створено Державний банк (1860 p.), який отримав переважне право на кредитування торговельних і промислових підприємств і якому надавалися великі повноваження.

4. Введено єдиний державний ревізійний центр.

5. Встановлювалася гласність бюджету.

6. Створено єдині державні каси, що зосереджували в своїх руках усі прибутки і витрати держави.

7. Введено акциз на спиртні напої.

8. Збільшено податки на товари масового споживання.

Поліцейська реформа 1862 р.

Мета реформи:

• покращення роботи загальної поліції;

• звільнення від другорядних функцій;

• підвищення професіоналізму;

• нагляд за виконанням законів;

• охорона громадського спокою і порядку.

1. У кожному повіті створювалося повітове поліцейське управління на чолі зі справником, якого призначав губернатор.

2. Повіт поділявся на дрібніші адміністративно-поліцейські підрозділи: стани, дільниці, селища. У станах поліцію очолювали станові пристави, їх було 2-4 на повіт.

3. У містах створювали міську поліцію на чолі з поліцмейстером. Міста розділяли на частини, дільниці й околотки.

4. Особовий склад поліції з 1862 р. комплектувався за принципом вільного найму.

Військова реформа

1. Проводилась у 1862-1874 pp.

2. Реформа передбачала поділ території Росії на 10 військових округів. В Україні було створено три військових округи — Київський, Одеський, Харківський. На чолі округу призначався командувач, при ньому діяли штаб і військова рада.

3. Запроваджувалася загальна військова повинність замість рекрутського набору і служби протягом 25 років:

- усі чоловіки 21-річного віку, придатні для військової служби, повинні були відбувати військову повинність;

- у піхоті строк служби встановлювався тривалістю 6 років з наступним зарахуванням у запас на 9 років;

- на флоті служба тривала 7 років і 3 роки в запасі;

- для осіб з освітою встановлювався менший строк служби.

4. Поліпшилися навчання військ і підготовка офіцерських кадрів.

5. Відкривалися військові училища і гімназії, юнкерські училища, збільшувалася кількість місць у військових академіях.

6. Армію було оснащено сучасними видами зброї.

7. Створено паровий військовий флот.

8. Дворянство і духовенство звільнялося від військової служби.

Земська реформа 1864 р.

Земства утворювалися в Україні в 1865-1875 pp., на Правобережжі через повстання польської шляхти земства не вводили аж до 1911 р. бо царизм побоювався, що діяльність земств спричинить пожвавлення польського національно-визвольного руху.

У Лівобережній Україні було введено 6 губернських і 60 повітових земських управ.

1. Земства були виборними (членів земств обирали на три роки).

2. Були загальностановими (в них брали участь стани, що мали у власності землю, — великі землевласники, духовенство, міщани, селяни).

3. Земства клопоталися лише господарськими і культурними справами на території повіту і губернії:

• засновували школи;

• організовували лікарні;

• займалися благо устроєм;

• піклувалися про шляхи місцевого значення тощо.

4. Нагляд за земствами покладався на губернатора і міністра внутрішніх справ, які мали право вето на всяке рішення земств.

Значення земств:

• зі своїх лав земства висунули чимало знаних громадських діячів;

• сприяли консолідації української інтелігенції.

Судова реформа 1864 р.

1. Запроваджувався позастановий (тобто єдиний для всього населення), відкритий, незалежний суд (до реформи суд був становим: кожний стан мав свій окремий суд і суд був негласним). Суддю призначав уряд, але усунути з посади міг тільки суд.

2. Судочинство проводилося за участі обвинувачення (прокурора) й захисту (адвоката) — присяжного повіреного.

3. Судочинство проводилося за участі присяжних засідателів (12).

4. На судових засіданнях могли бути присутніми представники преси і публіка.

5. Установлювалося кілька судових інстанцій:

- мировий суд — обирався на три роки земськими та міськими гласними;

- окружний суд — розв’язував дрібні справи;

- судова палата —створено три судові палати — Київську, Харківську та Одеську. У судових палатах могли бути оскаржені вироки, винесені без участі присяжних.

- Для розгляду особливо важливих справ створювався Верховний кримінальний суд.