Етапи формування ПКС.

Протягом всього відтинку історичного розвитку людського суспільства спостерігаємо безперервні зміни політичної карти світу. Перші карти стародавнього світу були складені у Вавілоні, Єгипті, Китаї і відображали розміщення рабовласницьких країн від Тихого до Атлантичного океанів. У XVII ст. феодалізм і початок розвитку капіталістичного суспільства породили у Західній і Східній Європі великі централізовані країни, а точніше монархічні імперії — Іспанію, Португалію, Великобританію, Францію, Нідерланди, Московітію, а в Азії — Османську Імперію у XVI ст.. Найбільше колоній захопила Англія. До кінця XIX ст. земна куля була в основному поділена між найбільшими колоніальними державами. Територія колоніальних володінь перевищила половину площі земної кулі, причому близько 45% території та 70% чисельності населення усіх колоній виявилися у руках Великобританії та відповідно 15% і 10% — Франції. Загострилася боротьба за джерела сировини, ринки збуту, регіони вивозу капіталу, зони впливу найбільш розвинутих країн світу. Саме ці та інші причини спонукали до швидкого руйнування статус-кво політичної карти світу. Не менш важливим став національно-визвольний рух уярмлених народів, що повели непримиренну боротьбу з колоніальними імперіями у XX ст.

Періодизація формування політичної карти світу тісно пов'язана з загальноісторичною (цивілізаційною) періодизацією. Виділяються такі періоди: Стародавній; Середньовічний; Новий; Новітній.

Стародавній період. Він тривав з першої половини IV тис. до Хр. до V ст. н.е. Близько 3100р. до Хр. на території Єгипту виникли два державні утворення: Нижній Єгипет (дельта Нілу) та Верхній Єгипет (долина Нілу). Приблизно у 3000 р. до Хр. вони об'єднались в одну державу. У другій половині ІІІ тис. до Хр. в Месопотамії виникає Шумеро-Аккадська держава, яка проіснувала до 2150 р. до Хр. Пізніше на території Месопотамії виникають Вавилонія (ІІ-І тис. до Хр.) та Ассірія (І тис. до Хр.). В Індії у ІV-ІІІ ст. до Хр. існувала імперія Маур'їв. Пізніше у IV-V ст. - імперія Уптів - золота доба індуської культури. Розрізнені китайські царства вперше були об'єднані в ІІІ ст. до Хр. імператором Шихуаном. Правління династії Хань у ІІІ ст. до Хр. - ІІІ ст. - період класичної китайської культури. Найбільш відомими державами цього періоду були Давня Греція, Персія, держава Александра Македонського та Римська імперія. Основна частина Давньої Греції у її класичному періоді (V-ІV ст. до Хр.) займала узбережжя Егейського моря. Перська держава Ахеменідів у VI-IV ст. до Хр. займала весь Близький Схід. Персія дала світові приклад першої сухопутної імперії. Держава Александра Македонського була короткотривалою (336-323 рр. до Хр.) і охоплювала територію Греції, Близького Сходу та Єгипту. Римська імперія існувала з І ст. до Хр. до V ст. За територіальними масштабами це була Середземноморська держава. На території України у даному періоді виникло Боспорське царство - V-ІІ ст. до Хр., відновлене у І-ІV ст. Воно охоплювало узбережжя Азовського моря зі столицею на Керченському півострові. У Криму в ІІ ст. до Хр. - ІІІ ст. існувала також Кримсько-Скіфська держава.

Середньовічний період. Він тривав з V до XV ст. Основну роль у цьому періоді відігравали Візантійська імперія, Арабський халіфат, Монгольська та Германська імперії. Основною територією існування Візантійської імперії у V-Х V ст. було Східне Середземномор'я. Арабський халіфат існував як більш-менш єдина держава у VІІ-ХШ ст. Він охоплював Близький Схід (без Малої Азії), Північну Африку та Піренейський півострів. Гігантська Монгольська імперія існувала у ХІІІ-ХІV ст. Вона займала майже всю Азію (крім Малої Азії, Аравії, Індії, Південно-Східної Азії та Японії) і Східну Європу. Германська імперія (офіційна назва " Священна римська імперія німецької нації") сформувалась у X ст. До кінця XVIII ст. вона домінувала у Серединній Європі. В Індії у XIII ст. виникає перша мусульманська держава - Делійський султанат. Китай був поділений на дві держави-династії Тан (ІІ-Х ст.) та Сун (Х-ХІІІ ст.). У цьому періоді виникає перша етнічно українська держава - Київська Русь (ІХ-ХІІ ст.) та її наступниця - Галицько-Волинська держава (ХІІІ-ХІV ст.).

Новий період. Тривав з XVI ст. до XIX ст. Відкриття Америки у 1492 р. і розширення уявлень про світ дало поштовх до формування колоніальних імперій. Виникають іспанська, португальська, голландська, французька та російська монархії. Утверджується ще одна євразійська Османська (турецька) імперія, що охоплює Південно-Східну Європу та Близький Схід. У цьому періоді розпочинається епоха виникнення національних держав. Першою національною державою стали Нідерланди у 1581 р. Вестфальський мир 1648 р. поховав ідею європейської універсальної імперії. У другій половині XIX ст. постає нова Німецька імперія. В Індії у ХШ-ХVІІ ст. існує держава Великих Моголів. З XVIII ст. Британія починає перетворювати Індію на свою колонію. У Китаї з XVI до XVII ст. править остання національна династія Мін. А з XVII ст. і до початку XX ст. Китай під пануванням маньчжурів перетворюється у напівколонію. У другій половині XVII ст. невдалу спробу відновити свою незалежність у формі козацької держави зробила Україна. До того вона перебувала, в основному, у складі Польщі (до другої половини XVIII ст.) та Росії (Лівобережна Україна з другої половини XVII ст.). У XIX ст. Україна була поділена між Російською та Австро-Угорською імперіями.

Новітній період. Розпочався на початку XX ст. і триває досі. У цьому періоді політична карта світу зазнала найбільших змін в 20-х, 40-х, 60 та 90-х роках. Перша світова війна (1914-1918 рр.) спричинила розпад Австро-Угорської, Турецької та Російської імперій. Постали нові незалежні країни - Польща, Чехо-Словаччина, Єгипет, Ірак та ін. Друга світова війна (1939-1945 рр.) поклала початок розпаду британської та французької імперій. У 1945 р. здобула незалежність Індонезія, 1947 р. - Індія, 1948 р. - виникла держава Ізраїль та ін. В 60-х рр. XX ст. незалежними стали більшість країн Африки. У першій половині 1990-х років політична карга світу зазнала серйозних змін. У 1990 р. Західна та Східна Німеччина, а також Північний та Південний Ємен об'єднались у єдині держави, відповідно Німеччину та Ємен. У 1991-1993 рр. розпались: СРСР (1991); Югославія (1991-1992); Чехо-Словаччина (1993). На місці СРСР утворилось 15 держав, у тому числі і Україна (24 серпня 1991 р.), Югославії - 5, Чехо-Словаччини - 2. У 1993 р. зі складу Ефіопії виділилась Еритрея. Здобули незалежність ряд колишніх тихоокеанських володінь США: Маршали і Мікронезія - у 1991 р., Палау - у 1994 р. У 1997 р. Гонконг, колонія Великої Британії, перейшов під суверенітет Китаю і став його спеціальним адміністративним районом. Зараз на політичній карті нараховується 193 незалежних держави та 33 колоніальні володіння, з них у Європі 43 держави і одна колонія (Гибралтар і Фарери), в Азії - 47 незалежних держав і одна колонія (Чагос), в Африці 53 держави та 4 колонії (Мелілья, Реюньйон, о. Св. Олени, Сеута), в Америці 35 держав і 16 колоній (Ангілья, Антільські острови, Бермудські острови, Віргінські острови (США), Гренландія, Кайманові острови, Мартініка, Монтсеррат, Сен-П'єр і Мікелон, Фолклендські (Мальвінські острови), Віргінські острови (Вел. Британія), Пуерто-Ріко, Теркс і Кайкос, Аруба, Гваделупа, Гвіана). В Австралії та Океанії нараховується 14 незалежних держав та 10 колоніальних володінь (Східне Самоа, Гуам, Кокосові острови, острови Кука, Мікронезія, Нова Каледонія, Полінезія, Різдва, Токелау, Північні Марсіанські, Уолліс і Футуна, о. Піткерн). В окремих володіннях відбуваються національно-визвольні рухи, які змушують метрополії надавати їм статус незалежності чи внутрішнього самоврядування, як це відбувається на о. Нова Каледонія.

3. Класифікація країн. Типологія держав.

Типологія групує країни світу, відображає підсумки їх соціальна-економічного поступу, зумовленого неоднаковими темпами розвитку їх суспільств. Критеріями типології можуть бути: географічне положення, форма правління, адміністративно-територіальний устрій, розміри території, чисельність населення, величина і структура природно-ресурсного потенціалу, рівень економічного розвитку, рівень гуманітарного розвитку і т.д. Дуже загальною є типологія за ступенем розвитку суспільства, коли виділяються доіндустріальні, індустріальні та постіндустріальні країни. До першої групи входять країни Азії, Африки та Латинської Америки, в яких переважають доіндустріальні елементи виробництва. До другої - країни із розвиненою добувною і важкою промисловістю, у т.ч. більшість постсоціалістичних. Постіндустріальні - це економічно високорозвинені країни, де значна частина працездатного населення зайнята у сфері послуг та найновіших галузях економіки. До них належать США, Великобританія, Німеччина, Японія та ін. Країни світу розрізняють також за способом ведення економіки. Виділяють країни з ринковою економікою, з перехідною економікою та плановою централізованою економікою. До першої групи відносяться економічно розвинені країни та деякі країни, що розвиваються. До другої - інші країни, що розвиваються, та частина постсоціалістичних країн, зокрема Україна, Росія, Румунія, Болгарія та ін. Третя група - це так звані соціалістичні країни: КНДР, Куба, Китай, В'єтнам. Ще одна класифікація враховує рівень та характер соціально-економічного розвитку, місце у світовому господарстві. Країни світу поділяють на чотири типи: економічно високорозвинені країни; країни, що йдуть шляхом ринкових перетворень; країни планової економіки, т.зв. соціалістичні; країни, що розвиваються. У кожному виділяються декілька підтипів країн.

Класифікація країн за площею

В основі цієї класифікації — територіальний розмір країни. За нею виділяють країни-гіганти, великі, значні, середні, малі, невеликі країни та мікродержави:

Країни-гіганти (площею понад 3 млн км²) — їх у світі 7: Росія (17, 1 млн км²), Канада (10, 0 млн), Китай (9, 6 млн), США (9, 4 млн), Бразилія (8, 5 млн), Австралія (7, 7 млн), Індія (3, 3 млн).

Великі країни (від 1 до 3 млн км²) — 21 країна: Алжир, Ангола, Аргентина, Болівія, Ефіопія, Демократична Республіка Конго, Індонезія, Іран, Казахстан, Колумбія, Лівія, Мавританія, Малі, Мексика, Монголія, Нігер, ПАР, Перу, Саудівська Аравія, Судан, Чад.

Значні країни (від 500 тис. до 1 млн км²) — 21 країна: Афганістан, Ботсвана, Венесуела, Єгипет, Ємен, Замбія, Кенія, Мадагаскар, Мозамбік, М'янма, Намібія, Нігерія, Пакистан, Сомалі, Таїланд, Танзанія, Туреччина, Україна, Франція, ЦАР, Чилі.

Середні країни (від 100 до 500 тис. км²) — 56 країн: Бангладеш, Бенін, Білорусь, Болгарія, Буркіна-Фасо, Велика Британія, В'єтнам, Габон, Гайана, Гана, Гватемала, Гвінея, Гондурас, Греція, Еквадор, Еритрея, Зімбабве, Ірак, Ісландія, Іспанія, Італія, Камбоджа, Камерун, Киргизстан, КНДР, Конго, Кот-д'Івуар, Куба, Лаос, Ліберія, Малаві, Малайзія, Марокко, Непал, Нікарагуа, Нова Зеландія, Норвегія, Оман, Папуа-Нова Гвінея, Парагвай, Польща, Румунія, Сенегал, Сирія, Суринам, Таджикистан, Туніс, Туркменістан, Уганда, Узбекистан, Уругвай, Філіппіни, Фінляндія, ФРН, Швеція, Югославія.

Малі країни (від 10 до 100 тис. км²) — 53 країни: Австрія, Азербайджан, Албанія, Багамські Острови, Беліз, Бельгія, Боснія і Герцеговина, Бурунді, Бутан, Вануату, Вірменія, Гамбія, Гаїті, Гвінея-Бісау, Гренада, Грузія, Данія, Джибуті, Домініканська Республіка, Екваторіальна Гвінея, Естонія, Ізраїль, Ірландія, Йорданія, Катар, Коста-Ріка, Кувейт, Латвія, Лесото, Литва, Ліван, Македонія, Молдова, Нідерланди, ОАЕ, Панама, Південна Корея, Португалія, Руанда, Сальвадор, Свазіленд, Словаччина, Словенія, Соломонові Острови, Сьєрра-Леоне, Того, Угорщина, Фіджі, Хорватія, Чехія, Швейцарія, Шрі-Ланка, Ямайка.

Невеликі країни (від 1 до 10 тис. км²) — 8 країн: Бруней, Західне Самоа, Кабо-Верде, Кіпр, Коморські Острови, Люксембург, Маврикій, Трінідад і Тобаго.

Мікродержави (менше 1 тис. км²) — 24 країни: Андорра, Антигуа і Барбуда, Барбадос, Бахрейн, Ватикан, Домініка, Кірибаті, Ліхтенштейн, Мальдіви, Мальта, Монако, Науру, Палау, Республіка Маршаллові Острови, Сан-Марино, Сан-Томе і Принсіпі, Сейшельські Острови, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Сінгапур, Тонга, Тувалу, Федеративні Штати Мікронезії.

Найбільшою країною світу за площею є Російська Федерація, яка займає 11, 5 % суходолу, а найменшою — держава-карлик Ватикан, що займає територію 0, 44 га в межах декількох кварталів столиці Італії — Рима.

Класифікація країн за чисельністю населення

За цією класифікацією виділяють країни найбільші, значні, середні, невеликі та дрібні.

Найбільші країни (чисельність населення — понад 100 млн осіб) —10 держав: Бангладеш, Бразилія, Індія, Індонезія, Китай, Нігерія, Пакистан, Росія, США, Японія.

Значні країни (40—100 млн осіб) — 17 держав: Велика Британія, В'єтнам, Демократична Республіка Конго, Ефіопія, Єгипет, Іран, Італія, Мексика, М'янма, ПАР, Південна Корея, Таїланд, Туреччина, Україна, Філіппіни, Франція, ФРН.

Середні країни (20—40 млн осіб) — 21 держава: Алжир, Аргентина, Афганістан, Венесуела, Ірак, Іспанія, Канада, Кенія, КНДР, Колумбія, Малайзія, Марокко, Непал, Перу, Польща, Румунія, Саудівська Аравія, Судан, Танзанія, Уганда, Узбекистан.

Невеликі країни (1, 5—20 млн осіб) — 98 держав: Австралія, Австрія, Азербайджан, Албанія, Ангола, Бельгія, Бенін, Білорусь, Болгарія, Болівія, Боснія і Герцеговина, Ботсвана, Буркіна-Фасо, Бурунді, Бутан, Вірменія, Гаїті, Гана, Гватемала, Гвінея, Гондурас, Греція, Грузія, Данія, Домініканська Республіка, Еквадор, Еритрея, Ємен, Замбія, Зімбабве, Ізраїль, Ірак, Ірландія, Йорданія, Казахстан, Камбоджа, Камерун, Киргизстан, Конго, Коста-Ріка, Кот-д’Івуар, Куба, Кувейт, Лаос, Латвія, Лесото, Литва, Ліберія, Ліван, Лівія, Мавританія, Мадагаскар, Македонія, Малаві, Малі, Мозамбік, Молдова, Монголія, Намібія, Нігер, Нідерланди, Нікарагуа, Нова Зеландія, Норвегія, ОАЕ, Оман, Панама, Папуа-Нова Гвінея, Парагвай, Португалія, Руанда, Сальвадор, Саудівська Аравія, Сенегал, Сінгапур, Сирія, Словаччина, Словенія, Сомалі, Сьєрра-Леоне, Таджикистан, Того, Туніс, Туркменістан, Уганда, Угорщина, Уругвай, Фінляндія, Хорватія, ЦАР, Чад, Чехія, Чилі, Швейцарія, Швеція, Шрі-Ланка, Югославія, Ямайка.

Дрібні країни (менше 1, 5 млн осіб) — 45 держав: Антигуа і Барбуда, Багамські Острови, Барбадос, Бахрейн, Беліз, Бруней, Вануату, Ватикан, Габон, Гайана, Гамбія, Гвінея-Бісау, Гренада, Джибуті, Домініка, Західне Самоа, Екваторіальна Гвінея, Ісландія, Кабо-Верде, Катар, Кіпр, Кірибаті, Коморські Острови, Ліхтенштейн, Люксембург, Маврикій, Мальдіви, Мальта, Монако, Науру, Палау, Республіка Маршаллові Острови, Сан-Марино, Сан-Томе і Принсіпі, Свазіленд, Сейшельські Острови, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Соломонові Острови, Суринам, Тонга, Тувалу, Федеративні Штати Мікронезії, Фіджі.

Найбільшою за чисельністю населення державою світу є Китай, в якому на початку XXI ст. мешкало понад 1 млрд 275 млн осіб, а найменшою (як і за площею) — Ватикан, де офіційно громадянами є трохи більше 1 тис. осіб.

США, Велику Британію, Францію, Росію і Китай називають «великими, державами». Вони є переможницями у Другій світовій війні, мають найпотужніші армії, засновники 00Н і постійні члени Ради Безпеки 00Н. В останні роки XX ст. постало питання про зарахування до них Японії та Німеччини, які за військово-промисловим потенціалом посідають 2-ге і 3-тє місця у світі.

4. Політичні системи сучасних держав.

Реалізація внутрішніх і зовнішніх функцій держави з певним чином організованим суспільним життям залежить від того, яка політична та економічна система в ній склалася на то­му чи іншому етапі розвитку.

Політична система залежить від політичного режиму, що ви­никає як наслідок взаємодії держави і суспільства за певних істо­ричних умов. Сучасна наука розрізняє такі головні типи політич­них режимів: демократичний, авторитарний, тоталітарний. Різновидами є також фашистський, теократичний, режим війсь­кової диктатури, або хунти, расистський режим (апартеїд) тощо. Політичний режим визначає конкретні форми того, як уряд керує державою, контролює й управляє процесами в суспільстві; це спосіб урядування, який складається під впливом багатьох учасників політичного процесу і не встановлюється ніякими законодавчими актами.

Демократія — політична організація суспільства, що характе­ризується участю народу в управлінні державними справами. Елементи демократичної держави склалися ще в Стародавній Греції та Стародавньому Римі, але найповніше вони визначилися в процесі розбудови держави США (кінець XVIII ст.). Нині демократичні системи управління характерні для більшості країн світу. За сучасними уявленнями, демократична держава — це правова держава. Всі люди в ній вільні й рівні, їхні права і свободи визначаються нормами Декларації прав людини. Джерелом влади є народ, який бере участь у формуванні органів державної влади й управлінні своєю країною шляхом волевиявлення у про­цедурах виборів, референдумів тощо. Державна влада поділяється на законодавчу, виконавчу і судову, формуються механізми стримування й урівноважування ними одна одної. Реалізуються засади виборності й періодичної зміню­ваності органів державної влади. У відносинах між інституціями влади і людиною діють норми верховенства права: норми консти­туції й законів держави поширюються на діяльність усіх держав­них, громадських інституцій (включаючи правлячу партію), на всіх громадян і на всі сфери життя суспільства. Важливо, що громадяни вибирають засади відносин свідомо, при цьому демок­ратичність політичної системи може втілюватися не тільки за рес­публіканських форм правління. Наприклад, нині демократичними є конституційні монархії Великої Британії, Швеції, Нідерландів, Норвегії або Японії.

Авторитаризм — система політичної влади, що характери­зується зосередженням влади в руках однієї особи або обмеженої групи осіб; звуженням політичних прав і свобод громадян та політичних організацій; жорстким примушуван­ням дотримуватись законів. Приклади авторитарного правління — політичний режим післявоєнних десятиліть у Франції, режими, що існували в 70— 80-х роках XX ст. в Іспанії, Чилі, Республіці Кореї тощо. Авто­ритарним є пряме президентське правління, застосування якого за надзвичайних ситуацій (стихійне лихо, техногенна аварія, соціальні заворушення тощо) передбачає законодавство багатьох країн світу. Авторитарних ознак може набути і будь-яке держав­не правління, якщо якась із гілок влади — законодавча або вико­навча (чи президент) — перебере на себе функції та повноважен­ня інших. Крайнім проявом авторитаризму є військова диктатура, або хунта. В десятках держав час від часу правили військові; на по­чатку XXI ст. державами з тимчасовим військовим правлінням були Ліберія, Гана, Буркіна-Фасо, Судан, М'янма.

Тоталітаризм – закрита і малорухома політична система, в якій усе — від виховання дітей до ви­робництва і розподілу товарів — перебуває під жорстким контролем єдиного центру. Історично тоталітарні держави формувалися тоді, коли одна особа чи обмежене коло можновладців перебирали контроль над основними ресурсами та засобами виробництва країни. Так, то­талітарними були імперії та царства на теренах материка Євразії, економічну основу яких становило зосередження в руках правлячої верхівки володіння землею (або землею і водою); тоталітарними бу­ли нацистська Німеччина і комуністичний Радянський Союз, тео­кратичний режим талібів у Афганістані наприкінці XX ст. тощо. Отже, якщо в країні, всі економічні ресурси якої зосереджені в руках держави, якщо нехтуються права людини, за діями і думками людей стежать спеціальні служби, якщо зникає мож­ливість справедливих виборів і оновлення влади, нав'язується домінування однієї політичної партії або сили, а будь-яка опозиція режимові розцінюється як злочин, коли встановлюється мораль­ний і інтелектуальний диктат з вимогами одностайності й однодумства, — це тоталітаризм. За сучасних умов украй невигідно мати репутацію тоталітарного режиму, тому такі режими намагаються прикриватися маскою демократизму.

5. Економічні системи сучасних держав.

Економічна система — це об'єктивна єдність закономірно пов'язаних між собою явищ і процесів економічного життя. Вона характеризується багатогранністю, усі її елементи перебувають в органічному взаємозв'язку один з одним і не існують поза її межами. Функціональна подібність до живого організму надає елементам економічної системи органічної цілісності. Цим дана система відрізняється від інших, так званих сумативних систем, що складаються з об'єктів, кожний з яких більш чи менш автономний і може існувати поза зазначеною цілісністю. Якісна однорідність системи не є абсолютною. Вона допускає і передбачає появу елементів нової якості, що відповідають етапам зрілості продуктивних сил і виробничих відносин.

Економічна система включає такі елементи: 1) провідний тип власності на ресурси; 2) основні групи суб'єктів суспільного виробництва і відносини між ними; 3) економічну форму результатів виробництва; 4) принципи організації виробництва, розподілу, обміну і споживання; 5) загальні економічні закони. У літературі така структура економічної системи розглядається, як правило, через призму взаємозв'язку продуктивних сил, виробничих відносин (соціально-економічних, організаційно-економічних) та надбудовних відносин у тій їх частині, яка «обслуговує» економіку через формування «стереотипів» господарської поведінки людей. У даному разі класифікація економічних систем базується на такому критерії, як домінуючий тип (форма) власності.

Розрізняють кілька основних форм економічних систем: традиційна, ринкова, планова, змішана.

Ринкова економіка – форма організації економіки, за якої вироблений продукт стає товаром і продається на ринку. Довільна структура, яка дає можливість покупцям вступати в контакт з продавцями, називається ринком. Ринкова економіка дає можливість людям купувати те, що вони хочуть, а також реалізовувати виготовлені ними товари. При цьому ціни визначаються рівнем попиту на товари та їхньою кількістю. Прикладами країн з класичною ринковою системою є Саудівська Аравія, Бахрейн, Кувейт. Сучасна ринкова система має такі ознаки: різноманітні форми власності; формування економіки, що ґрунтується на знаннях; активний вплив держави на економіку і соціальну сферу; підвищена увага до проблем довкілля; гуманізація і глобалізація світової економіки.

Традиційній системі властиві примітивні технології, переважання ручної праці, розв’язування економічних проблем за звичаями і рішеннями ради старійшин. Подібний тип економіки характерний для первісних суспільств, але продовжує зберігатися і до сьогодні в аграрних зонах Азії та Африки.

При плановій (або командно-адміністративній) системі панують державна власність на економічні ресурси, монополізація і бюрократизація економіки, централізоване економічне планування. Такий тип економічної системи сьогодні характерний для Куби, КНДР.

Змішана система об’єднує елементи ринкової і планової економічних систем. Вона характерна для багатьох сучасних держав, прикладами яких є США, Росія, Китай, Франція, Швеція, Японія, Велика Британія.

Серед основних форм економічних систем переважає змішана, яка ввібрала найефективніші елементи ринкової і планової системи.

V. Закріплення нових знань і умінь учнів

«Експрес-тест»

1. Державний лад Великобританії —...

а) конституційна монархія; б) абсолютна монархія; в) республіка.

2. Державний лад Японії —...

а) конституційна монархія; б) абсолютна монархія; в) республіка.

3. Радянський Союз розпався у...

а) 1991 р.; б) 1992 р.; в) 1993 р.

4. До розвинутих країн відносять...

а) Південно-Африканську Республіку; б) Гану; в) Парагвай.

5. Теократична монархія характерна для...

а) Сан-Маріно; б) Ватикану; в) Іспанії.

6. Які з перерахованих країн є республіками?

а) Китай; б) Бельгія; в) Швеція; г) Фінляндія; д) Болгарія.

7. Які з наведених визначень найбільш повно розкриває поняття «країна»:

а) площа, яка належить одній державі;

б) територія із визначеними кордонами і населенням, що в політико-географічному відношенні може мати державний суверенітет (незалежність) або бути залежною;

в) суверенне політичне утворення.

8. Яке із наведених визначень найбільш повно розкриває поняття «Держава» — це:

а) країна, що є носієм прав і обов'язків свого народу у міжнародних відносинах;

б) територія, заселена етнічно однорідним населенням з однаковим господарством;

в) суверенне політичне утворення, країна з певною територією, господарством і політичною владою в ній.

10. Яке із наведених визначень найбільш повно розкриває поняття «Унітарна держава» — це:

а) держава, що керується з одного центру;

б) держава, що має кілька самоврядних утворень;

в) союз держав.

11. Валовий внутрішній продукт — це:

а) сукупна ринкова вартість товарів, вироблених за один рік у країні;

б) сукупна ринкова вартість усього обсягу кінцевого виробництва, тобто всіх товарів і послуг, вироблених і реалізованих за один рік у країні (враховуючи надходження від експорту та імпорту товарів і послуг);

в) все, що вироблено і реалізовано за рік у даній країні.

Висловіть свої міркування

• Чому, на ваш погляд, на Землі досі існують колонії?

• Яка форма правління — республіканська чи монархічна — ефективніша? Чому, на ваш погляд, республіканська форма правління домінує в сучасно­му світі?

• Якою державою легше керувати — унітарною чи федеративною?

• Яка економічна система — планова, чи ринкова — є більш прогресивною?

VI. Підсумок уроку

VII. Домашнє завдання

· Опрацювати §2-4.

· Самостійна робота №1.

· Конспект уроку 1-2.