Тема 2. Базові поняття міжнародної економіки

1. Міжнародний поділ праці та напрями його розвитку.

2. Міжнародний поділ факторів виробництва.

3. Світовий ринок.

4. Світове господарство.

Рекомендована література:

1. Дахно І.І., Бовт рук Ю.А. Міжнародна економіка: Навч. Посіб. – К.: МАУП, 2002. – с. 4-12.

2. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. Посіб. – 4-те вид., стер. – К.: Знання-Прес, 2003. - с. 11-27.

3. Киреев А.П. Международная экономика: Учеб. Пособие для вузов: В 2 ч. – ч.1: Международная экономика: движение товаров и факторов производства. – М., 1999. – с. 42-64.

4. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. – К.: КНЕУ, 2003. – с.27-56.

5. Рокоча В.В. Міжнародна економіка: Навч. Посіб.: У 2 кн. – К.: Таксон 2000 – Кн. І: Міжнародна торгівля: теорія та політика. – с. 43-48.

6. Світова економіка: Підручник / А.С.Філіпенко, О.І.Рогач, О.І.Шнирков та ін.. – 2-ге вид., стереотип. – К.: Либідь, 2001. с. – 29-32.

7. Школа І.М., Козменко В.М, Бабінська О.В. Міжнародні економічні відносини: Підручник / За ред.. І.М.Школи. – Київ: КНТЕУ, 2003. – с. 28-41, 191-195.

1. МПП (international division of labor) - це найвищий ступінь розвитку суспільного поділу праці, який виходить за межі національних економік країн світу й основою якого є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін випущеною продукцією визначеної кількості та якості.

За родом діяльності розглядають три типи суспільного поділу праці:

1) загальний поділ праці - здійснюється між великими сферами діяльності людини - промисловість, сільське господарство, транспорт, зв’язок, будівництво, сфера послуг, охорона здоров’я, освіта, культура, наука та ін.;

2) частковий поділ праці відбувається всередині великих сфер на міжгалузевому та підгалузевому рівні - машинобудування, переробні галузі, рослинництво, тваринництво, громадський транспорт, образотворче мистецтво та ін.;

3) одиничний поділ праці - притаманний процесам, що відбуваються всередині фірм, в залежності від технологічного процесу та організації управління, від функціональних завдань окремих служб.

Визначають 3 групи основних чинників розвитку МПП:

І група - природно-географічні умови (різниця у величині території; різниця в чисельності населення; географічне розташування; нерівномірність кліматичних умов; наявність або відсутність тих чи інших природних ресурсів; наявність моря чи виходу до моря; наявність великих річок чи озер).

ІІ група – умови, пов’язані з НТП (рівень розвитку науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок; технологічна диверсифікація; рівень морального зношення основних засобів виробництва; оптимальність розмірів підприємств).

ІІІ група - соціально-економічні умови (особливості історичного розвитку тієї чи іншої країни; переважаючі відносини власності; соціальна природа і механізм організації національних господарств; спільність і різниця в національних традиціях, інших культурних цінностях; виробничі та зовнішньоекономічні традиції; соціально-економічний розвиток сусідніх народів (країн); політичні інтереси; ідеологія).

Головним напрямком розвитку МПП стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва. Вони є формами МПП і виражають його суть.

І. Міжнародна спеціалізація виробництва (international specialization of production) (МВС) – це форма міжнародного поділу праці, при якій зосередження однорідного виробництва на міжнародному рівні відбувається на основі прогресуючої диференціації виробничих процесів між різними країнами та їхніми суб’єктами.

МСВ розвивається в двох напрямках:

1) виробничий - передбачає міжгалузеву, внутрішньогалузеву та внутріфірмову спеціалізацію;

2) територіальний – розглядає спеціалізацію окремих країн, груп країн та регіонів на виробництві певних видів продукції та їхніх частин для світового ринку.

Міжгалузева міжнародна спеціалізація (inter-industry specialization) стосується виготовлення продукції цілих галузей національного господарства (добування паливно-енергетичних ресурсів, сировинне, агропромислове виробництво випуск готової кінцевої продукції тощо).

Внутрігалузева міжнародна спеціалізація (intra-industry specialization) полягає в зосередженні підгалузей і фірм на виготовленні окремих видів продукції в межах конкретної галузі (виготовлення верстатів, машин, обладнання і устаткування у машинобудуванні; виробництво м’ясних і молочних продуктів, хлібобулочних виробів, олії у сільському господарстві; створення пластмас, мінеральних добрив, медичних та косметичних препаратів у хімічній промисловості і т.д.).

У свою чергу, виділяють три види внутрігалузевої міжнародної виробничої спеціалізації:

- предметну, тобто випуск готової продукції, вірніше - випуск однорідної готової продукції певної галузі;

- детально-вузлову, тобто виготовлення деталей, вузлів, агрегатів і компонентів внутрігалузевого та міжгалузевого застосування;

- технологічну або стадійну, тобто здійснення окремих операцій або виконання окремих технологічних процесів (наприклад, компонування, фарбування, термообробка, виробництво заготовок тощо).

Внутріфірмова міжнародна спеціалізація (intra-enterprise specialization) стосується транснаціональних і мультинаціональних компаній, де одні підприємства-філії спеціалізуються на одних видах продукції, а інші - на технологічно пов’язаних видах іншої продукції.

Основними показниками рівня міжнародної спеціалізації галузі є такі:

1) коефіцієнт відносної експортної спеціалізації

Kr = Ek / Ec,

де Еk - питома вага товару в експорті країни;

Ес - питома вага товару в світовому експорті.

Якщо Кr > 1, то галузь або товар вважаються міжнародно-спеціалізованими;

2) експортна квота у виробництві галузі

Ee = E / Oвн,

де Е - обсяг експорту заданий період;

Овн - обсяг внутрішнього виробництва за той же період.

Експортна квота характеризує значення експорту продукції певної галузі для економіки країни.

3) індекс, товарності, t (характеризує міру участі національного господарства в МПП)

t = (E+I) / P * 100,

де Е - річний експорт;

І -. річний імпорт;

Р - річний валовий внутрішній продукт.

ІІ. Міжнародна виробнича кооперація (international cooperation of production) – це похідна форма МПП (та МВС), яка полягає в розвитку міжнародних виробничих зв’язків, що виникають та існують між міжнародно спеціалізованими суб’єктами з метою поєднання взаємодоповнюючих виробничих процесів. Коопераційні зв’язки проявляються на світовому, міжгалузевому або внутрішньогалузевому рівнях.

У міжнародній практиці виділяють три основні форми кооперування:

1) здійснення спільних програм, що реалізується у двох формах: 1) підрядне кооперування, за якого виконавець за дорученням замовника виконує певні роботи з виробництва деталей, вузлів тощо, які є складовою частиною продукції замовника; 2) організація спільного виробництва об’єднанням різних видів ресурсів (фінансових, матеріальних, трудових, науково-технічних тощо) партнерів та закріплення за кожним з них повної відповідальності за виробництво певної частини виробу.

2) договірна спеціалізація, завданням якої є запобігання дублюванню виробництва та прямої конкуренції на ринку між виробниками - учасниками виробничого кооперування. Суть її полягає у розмежуванні виробничих програм і закріпленні за кожним учасником певного асортименту кінцевої продукції.

3) створення спільних підприємств, характерними рисами якого є: об’єднання на пайовій основі власності партнерів, спільне управління підприємством, спільне нараження на виробничий і комерційний ризик, розподіл прибутку між партнерами згідно з умовами договору. Найпоширеніші в усьому світі спільні підприємства у формі товариств з обмеженою відповідальністю та акціонерних товариств.

2. Важливою передумовою розвитку МПП є міжнародний поділ інших факторів виробництва. Будь-яка країна виробляє той чи інший товар, якщо вона має такі фактори виробництва, які дають їй змогу виробляти цей товар з більшою ефективністю, ніж іншій.

Фактори виробництва (ФВ) (factors of production) – ресурси, які необхідно затратити для виробництва товару. Такими факторами виробництва вважаються праця і технологія (людські ресурси), земля і капітал (майнові ресурси). В економічній теорії наводяться різні визначення окремих факторів виробництва. Проте в міжнародній економіці загальноприйнятними є такі визначення окремих факторів виробництва:

- праця (labor) – фізична і розумова діяльність людини, спрямована на досягнення корисного резельтату;

- технологія (technology) – наукові методи досягнення практичних цілей, включаючи підприємницькі здібності;

- земля (land) – все, що природа надає в розпорядження людини для її виробничої діяльності (земля, корисні копалини, вода, повітря, ліси та ін.);

- капітал (capital) – нагромаджений запас засобів у виробничій, грошовій і товарній формах, необхідний для створення матеріальних благ.

Міжнародний поділ факторів виробництва (МПФВ) (international division of factors) – історично зумовлене зосередження окремих факторів виробництва у різних країнах, яке є передумовою виробництва ними певних товарів з більш високою ефективністю, ніж в інших країнах.

Практично всі фактори виробництва володіють міжнародною мобільністю, тобто можуть переміщуватися з країни у країну. Ступінь мобільності залежить від функціонального типу, до якого відноситься кожний конкретний фактор.

При цьому розрізняють наступні види факторів виробництва:

- основні (basic) за походженням – ті, що країна отримала від природи або в результаті тривалого історичного розвитку (географічне положення, природні ресурси, клімат, некваліфікована робоча сила, борги). Вони, як правило, дісталися країні задарма або потребували несуттєвих капіталовкладень; мають низьку міжнародну мобільність;

- розвинуті (developed) за походженням – ті, що придбані країною в результаті інтенсивних пошуків і капіталовкладень (сучасна технологія, кваліфіковані кадри, сучасна інфраструктура); мають високу міжнародну мобільність;

- загальні (general) за ступенем спеціалізації – ті, які можна застосувати в різних галузях для створення різноманітної продукції (персонал з вищою освітою, технологія отримання електрики); мають високу міжнародну мобільність;

- спеціальні (spesial) за ступенем спеціалізації – ті, які можна застосовувати для випуску в одній галузі або для створення однієї чи дуже вузької групи продукції (венчурний капітал, перукар); мають низьку міжнародну мобільність.

3. Міжнародний поділ праці та міжнародна кооперація стали основою для виникнення світового ринку. Сутність світового ринку та його структуру можна зобразити схемою, наведеною на рис.2.1. Зовнішні контури фігури позначають світовий ринок, який утворюється в результаті встановлення товарно-грошових відносин між країнами.

Рис. 2.1. Схема світового ринку

Еволюція ринку за схемою “внутрішній ринок – національний ринок – міжнародний ринок – світовий ринок” представлена на рис 2.2.

в) г)

Рис.2.2.Еволюція форм ринку:

а – внутрішній ринок; б – національний ринок;

в – міжнародний ринок; г – світовий ринок.

Внутрішній ринок (ВР) (domestic market) – це форма господарської взаємодії, за якої призначене до продажу, збувається самим виробником всередині країни.

Невдовзі після виникнення внутрішніх ринків почали формуватися національні ринки. Цьому сприяла спеціалізація внутрішніх ринків (ринки праці, капіталу, гуртові тощо), частина яких з самого початку була орієнтована на іноземних покупців (наприклад, на ринку праці - работоргівля).

Національний ринок (НР) (national market) - це внутрішній ринок, частина якого орієнтується на іноземних покупців.

Міжнародний ринок (МР) (international market) - це частина національних ринків, яка безпосередньо зв’язана із закордонними ринками.

Сучасний світовий ринок (СР) (world market) - це сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, що базується на міжнародному поділі праці та інших факторів виробництва. Світовий ринок характеризується такими основними рисами:

· він є категорією товарного виробництва, яке в пошуках збуту своєї продукції вийшло за національні межі;

· він виявляється в міждержавному переміщенні товарів, які знаходяться під впливом не тільки внутрішніх, але і зовнішніх попиту і пропозиції;

· він оптимізує використання факторів виробництва, підказуючи виробнику, в яких галузях і регіонах вони можуть бути використані найбільш ефективно;

· він виконує санаційну роль, вибраковуючи з міжнародного обміну товари, а досить часто і їх виробників, які не можуть забезпечити міжнародний стандарт за конкурентних цін;

· на ньому існує особлива система цін – світові ціни;

· на ньому рух товарів зумовлюється не лише економічними факторами (виробничими зв’язками між підприємствами та регіонами країни), а й зовнішньоекономічною політикою окремих держав.

4. Фахівці вважають, що світове господарство остаточно сформувалося наприкінці XIX ст. у результаті розвитку світового ринку, транспорту та машинної промисловості. Поняття “світовий ринок” вважається вужчим за значенням, ніж “світове господарство”. Якщо на світовому ринку відбувається лише міжнародна торгівля товарами та послугами, то у світовому господарстві – також й переміщення капіталу, робочої сили, технологій тощо. Таким чином, категорія світового господарства зачіпає вже не тільки сферу обігу, але і сферу виробництва. Для нормального підтримання і розвитку національного виробництва стає необхідною взаємодія з іншими країнами, участь у міжнародному поділі праці та обміні. Посилюється інтернаціоналізація виробництва й усього господарського життя, що стало основою формування світового господарства.

Світове господарство (world economy) – сукупність національних господарств, взаємопов’язаних міжнародними економічними відносинами з відповідним механізмом державного регулювання.

Характерними рисами сучасного світового господарства є:

· розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, передовсім у формах ввезення - вивезення капіталу, робочої сили і технології;

· зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рамках ТНК;

· економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основах;

· виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об’єднань.

Провідною тенденцією світогосподарського розвитку останніх десятиліть (особливо останнього) є поступовий перехід багатьох країн до економіки відкритого типу.