Тема 5. Міжнародна торгівля: суть, структура, показники

1. Суть міжнародної торгівлі та основні підходи до неї.

2. Основні показники міжнародної торгівлі.

3. Структура міжнародної торгівлі.

4. Міжнародна торгівля послугами.

Рекомендована література:

1. Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Ржепішевський К.І. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях: Навчальний посібник. – К.: “Центр навчальної літератури”, 2004. – с. 49-56.

2. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. Посіб. – 4-те вид., стер. – К.: Знання-Прес, 2003. - с. 108-147.

3. Киреев А.П. Международная экономика: Учеб. Пособие для вузов: В 2 ч. – ч.1: Международная экономика: движение товаров и факторов производства. – М., 1999. – с. 79-111.

4. Рокоча В.В. Міжнародна економіка: Навч. Посіб.: У 2 кн. – К.: Таксон 2000 – Кн. І: Міжнародна торгівля: теорія та політика. – с. 85-91.

5. Циганкова Т.М., Петрашко Л.П., Кальченко Т.В. Міжнародна торгівля: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 488 с.

6. Школа І.М., Козменко В.М, Бабінська О.В. Міжнародні економічні відносини: Підручник / За ред.. І.М.Школи. – Київ: КНТЕУ, 2003. – с. 85-97.

1. Міжнародна торгівля - історично перша форма міжнародних економічних зв’язків, що являє собою обмін товарами і послугами між державно оформленими національними господарствами, тобто між державами. Зовнішня торгівля – це частина сфери обміну, яка пов’язана з переходом продуктами праці національних кордонів і в якій беруть участь резиденти різних країн. Сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу позначає поняття “міжнародна торгівля”.

Підходи до визначення поняття “міжнародна торгівля”:

1) абстрактний (рівень категорії) – сукупність відносин;

2) конкретний – сукупність товарообмінних операцій країн світу.

3) операційний підхід, згідно якого міжнародна торгівля - це процес безпосереднього обміну товарами та послугами між господарюючими суб’єктами різних держав, державами та міжнародними організаціями;

4) державно-політичний підхід, згідно якого міжнародну торгівлю можна розглядати як особливий тип суспільних відносин, які виникають у світовій системі господарства в процесі і з приводу обміну товарами та послугами між державами, що мають власні зовнішні і зовнішньоторговельні політики.

Міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни, розвиваючи спеціалізацію, можуть підвищувати продуктивність наявних ресурсів і таким чином збільшувати обсяг вироблених товарів і послуг та підвищувати рівень добробуту. При цьому важливим поняттям є виграш від торгівлі або економічний ефект (виробничий та споживчий), який отримує кожна країна, що бере участь у зовнішньоторговельних відносинах, за умови своєї спеціалізації на торгівлі тим товаром, у виробництві якого має порівняльні переваги. Тобто, зовнішня торгівля доцільна тоді, коли вона приносить який-небудь виграш. Він може бути отриманий на рівні країни, споживачів, міжнародної фірми, вітчизняної імпортоконкуруючої фірми.

2. Основними показниками зовнішньої торгівлі є експорт, імпорт, торговельне сальдо, торговельний оборот, торговельний баланс.

Експорт (від лат. exportare –„вивозити”) – вивезення товарів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т.ч. виключних прав на них, з митної території країни за кордон без зобов’язання їх зворотного ввезення.

Імпорт (від лат. importare – „ввозити”) – ввезення товарів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т.ч. виняткових прав на них, на митну територію країни з-за кордону без зобов’язання про зворотне вивезення.

Зовнішньоторговельне сальдо (від італ. – „залишок”) – різниця між вартістю експорту та вартістю імпорту. Позитивне сальдо свідчить про активний зовнішньоторговельний баланс країни, негативне - про пасивний.

Загальний обсяг зовнішньої торгівлі або зовнішньоторговельний оборот – це сума вартості експорту та імпорту країни (вартісний обсяг – розраховують у поточних цінах відповідного року з використанням поточних валютних курсів; фізичний обсяг – розраховують, оперуючи постійними цінами на певну дату або період, що дає змогу відтворити реальну динаміку зовнішньоторговельних процесів). Цей показник характеризує загальні обсяги зовнішньоторговельної діяльності країни в цілому.

На відміну від зовнішньоторговельного, світовий товарооборот обчислюється як сума обсягів експорту всіх країн світу в доларах США. Для вартісної оцінки експорту більшість країн використовує базу цін ФОБ (FOB – Free on Board („вільний на борту судна”), за якою продавець зобов’язаний доставити товар у порт відвантаження і завантажити його на борт судна. Для оцінки імпорту найчастіше використовується база цін СІФ (CIF – Cost, Insurance and Freight („вартість, страхування і фрахт”); при цьому продавець за свій рахунок фрахтує судно, вантажить товар і страхує його від ризиків. За таких умов вартість світового експорту завжди менша від вартості світового імпорту на розмір витрат для перевезення і страхування вантажів.

Торговельний баланс відноситься лише до сфери торгівлі товарами та послугами. Якщо надходження якоїсь країни не дорівнюють її виплатам, то спостерігається так званий „gap” (англ. – „прогалина”) у зовнішній торгівлі цієї країни. Активне сальдо торговельного балансу багато країн світу використовують для створення своєї „другої” економіки за кордоном. Пасивний торговельний баланс вважається ознакою слабкості зовнішньоекономічних позицій країни.

Для оцінки масштабів, темпів, тенденцій, напрямів розвитку міжнародної торгівлі доцільно використовувати систему показників, яка складається з 6 груп:

1. Абсолютні показники: експорт (реекспорт); імпорт (реімпорт); зовнішньоторговельний оборот (ЗТО); “генеральна” торгівля (ЗТО з урахуванням вартості транзитних товарів, перевезених через територію країни); “спеціальна” торгівля”.

2. Структурні показники: товарна структура експорту та імпорту, географічна структура експорту та імпорту.

3. Показники інтенсивності торгівлі: обсяг експорту, імпорту чи зовнішньоторговельного обороту на душу населення; експортна, імпортна чи зовнішньоторговельна квота.

4. Підсумовуючі показники: сальдо торговельного балансу; сальдо балансу послуг та некомерційних операцій; сальдо балансу з поточних операцій;

- індекс “умови торгівлі” (відношення експортних цін країни до її імпортних цін),

5. Показники динаміки.

6. Показники зіставлення.

3. Окрім згаданих показників, стан міжнародної торгівлі характеризує її структура. Визначають географічну і товарну структуру міжнародної торгівлі.

Географічна структура міжнародної торгівлі – це розподіл торговельних потоків між окремими країнами та їх групами, створеними за територіальною або організаційною ознакою, що сформувалась під впливом поглибленого МПП і розвитку науково-технічної революції.

а) територіальна географічна структура узагальнює дані про масштаби міжнародної торгівлі країн, що належать до однієї частини світу або до укрупненої групи країн (розвинуті країни, країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою);

б) організаційна географічна структура узагальнює дані про міжнародну торгівлю або між країнами, що належать до інтернаціональних торгівельно-політичних об’єднань, або торгівлю між країнами, що виділені у певну групу за вибраним критерієм (країни-експортери нафти, країни - цілковиті боржники тощо).

Товарна структура зовнішньої торгівлі формується під впливом конкурентних переваг, які має національне господарство країни. Конкурентні переваги існують тоді, коли у країні ціни на товари, якими вона торгує на міжнародних ринках, нижчі від світових, тобто якщо диференціація внутрішніх і світових цін є на користь перших. В основі диференціації - різні витрати виробництва. Вони можуть бути зумовлені:

1) природними конкурентними перевагами (кліматичні умови, родючість ґрунтів, наявність природних ресурсів тощо), що, так би мовити, дані ззовні;

2) набутими конкурентними перевагами (науково-технічний та економічний потенціал країни, виробничий апарат, масштаби й серійність виробництва, виробнича та соціальна інфраструктури, масштаби науково-дослідних робі), що відображають рівень економічного та науково-технічного розвитку країни і визначають конкурентні переваги, що були надбані в процесі розвитку національного господарства.

За своєю внутрішньою структурою зовнішня торгівля також не є однорідною. Критерії виділення окремих видів торгівлі - походження та призначення товарів. Найпоширенішими видами торгівлі є:

· генеральна торгівля - торгівля товарами, виробленими у даній країні;

· спеціальна торгівля - торгівля товарами (сировиною або напівфабрикатами), які підлягають подальшій переробці в іншій країні та поверненню до даної країни;

· транзит - рух товарів через територію даної країни до іншої, за якого товари не зазнають додаткової обробки або переробки в країні, через яку слідують;

· реекспорт - вивезення за кордон раніше ввезеного до даної країни товару без його будь-якої додаткової обробки;

· реімпорт - ввезення з-за кордону раніше вивезеного з даної країни товару без його будь-якої додаткової обробки;

· компенсаційна торгівля - торгівля товарами, яка передбачає зустрічні зобов’язання експортерів закупити в імпортерів продукцію на частину вартості або повну вартість експорту;

· тимчасове вивезення до іншої країни товарів даної країни (участь в аукціонах, ярмарках, виставках тощо) з їх наступним поверненням або вивезення тимчасово ввезених з інших країн товарів (з аналогічною метою);

· поставки продукції в межах ТНК.

4. Розвиток міжнародного ринку товарів обумовив формування та інтенсивний розвиток міжнародного ринку послуг, який займає значне місце в економіці держав світу. Так, частка послуг у ВВП розвинутих країн становить зараз близько 70%, а країн, що розвиваються, - 55%. У сфері послуг розвинутих країн світу зайнято понад 60% працюючих.

Світовий ринок послуг являє собою сферу обміну послуг між країнами. Поряд зі світовими товарними ринками він є невід’ємною частиною міжнародних економічних відносин. Предметом обміну на цьому ринку є послуги. Вони є результатом функціонування найважливіших сфер людської діяльності: науки, техніки, виробництва, керування.

Послуги і торгівля ними якісно відрізняються від товарів і торгівлі товарами. Головні характерні риси послуг:

1) їх не можна побачити і відчути на дотик, на відміну від товарів;

2) вони не піддаються збереженню;

3) торгівля послугами пов’язана з їх виробництвом;

4) експорт послуг означає надання послуги іноземцю, тобто нерезиденту, навіть якщо він знаходиться на митній території країни.

Різниця між товарами і послугами полягає також в тому, яким чином уряд надає захист власному виробнику. Якщо виробничі галузі промисловості відгороджуються через встановлення тарифів, кількісних обмежень тощо, то сфера послуг відгороджується головним чином національними нормативами і правилами відносно прямих іноземних інвестицій і участі іноземних постачальників послуг в діяльності національних підприємств.

Світовий банк класифікує послуги за укрупненими угрупуваннями, при цьому до числа послуг включається рух доходу. Послуги поділяються на дві групи:

І група - факторні послуги, до яких відносяться платежі, що виникають у зв’язку з міжнародним рухом факторів виробництва - капіталу, робочої сили (доходи на інвестиції, ліцензійні платежі, заробітна плата, виплачувана нерезидентом тощо).

ІІ група - нефакторні послуги, до яких відносяться інші види послуг (транспорт, подорожі, інші нефінансові послуги), не пов’язані з факторами виробництва

Послуги на міжнародному рівні надаються із застосуванням чотирьох способів, зокрема:

1) транскордонне постачання, тобто надання послуг через кордон. Постачальник і споживач послуги не переміщаються через кордон, його перетинає тільки послуга. Прикладами транскордонних операцій можуть бути послуги, що передаються через засоби телекомунікації (консультації по телефону або по факсу, постачання послуг поштою, переказ грошей через банки) чи послуги, вкладені в товари (технічний звіт консультанта, програмне забезпечення на дискеті), транспортні послуги;

2) споживання за кордоном, тобто переміщення споживачів до країни експорту. Постачальник не переміщується (туризм, освіта, медичні послуги в лікарні іншої країни, послуги з ремонту суден, якщо судно однієї країни відправляється до іншого для ремонту);

3) комерційна присутність, тобто створення комерційної присутності в країні, у якій повинні надаватися послуги (відкриття філії чи дочірньої компанії). Постачальник послуг переміщується, а споживач не переміщується (наприклад, прямі іноземні інвестиції, тимчасова трудова міграція, банківська послуга, що надається через філію чи відділення іноземного банку);

4) присутність фізичних осіб, тобто тимчасовий переїзд фізичних осіб до іншої країни заради надання там послуг (наприклад, гастролі театрів, артистів, лекції професорів університетів, послуги архітекторів, юристів, подорожування іноземного консультанта до країни для надання консультаційних послуг).