Тема 9. Міжнародна передача технологій

1. Значення, способи і форми міжнародної передачі технологій.

2. Інтелектуальна власність і світовий ринок технологій.

3. Міжнародне ліцензування.

4. Міжнародні інжинірингові послуги.

Рекомендована література:

Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Ржепішевський К.І. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях: Навчальний посібник. – К.: “Центр навчальної літератури”, 2004. – С. 157-185.

Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. Посіб. – 4-те вид., стер. – К.: Знання-Прес, 2003. - С. 285-290.

Киреев А.П. Международная экономика: Учеб. Пособие для вузов: В 2 ч. – ч.1: Международная экономика: движение товаров и факторов производства. – М., 1999. – С. 341-360.

Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. – К.: КНЕУ, 2003. – С.540-577.

Світова економіка: Підручник / А.С.Філіпенко, О.І.Рогач, О.І.Шнирков та ін.. – 2-ге вид., стереотип. – К.: Либідь, 2001. – С. 30-33, 183-201.

Школа І.М., Козменко В.М, Бабінська О.В. Міжнародні економічні відносини: Підручник / За ред.. І.М.Школи. – Київ: КНТЕУ, 2003. – С. 160-180.

1. Міжнародне науково-технічне співробітництво – це форма міжнародних економічних відносин, яка являє собою систему економічних зв’язків у сфері перетину науки, техніки, виробництва, послугової діяльності та торгівлі й існує на основі спільних, наперед вироблених та узгоджених намірів, закріплених у міжнародних економічних договорах та угодах.

Основними формами реалізації науково-технічних досягнень є міжнародна передача технологій та міжнародне технічне сприяння. Міжнародна передача (трансферт) технологій – це міждержавне переміщення науково-технічних досягнень на комерційній чи безоплатній основі.

Технологія передається способами:

1. Способи некомерційної передачі технологи:

1) надання науково-технічної інформації, тобто поширення відомостей про технології через літературні джерела, патенти, інформаційні листи, стандарти тощо;

2) проведення виставок, ярмарків, конференцій, симпозіумів;

3) стажування спеціалістів;

4) спільні фундаментальні науково-технічні розробки.

2. Способи комерційної передачі технології залежно від складності реалізації можна поділити на три групи:

1. Передача технології: виконання НДДКР за замовленнями; ліцензування; інжиніринг; закупівля зразків техніки для імітації; закупівля машин і обладнання; лізинг машин і обладнання.

2. Спільне розроблення і використання технології: координація НДДКР - взаємне інформування партнерів про плани науково-технічних розробок; кооперування НДДКР на договірній основі; спільне ведення НДДКР через залучення спеціалістів для роботи за кордоном чи організацію спільного колективу розробників.

3. Промислове кооперування та спільне підприємництво: у формі науково-технічного виробничого кооперування - спільного розроблення і спільного виробництва продукції в різних країнах; у формі спільних підприємств (СП).

Усі способи передачі технології в рамках окремої угоди можуть використовуватись у будь-якому поєднанні. Технологія передається двома каналами:

1. Внутріфірмовий канал - це реалізація власних науково-технічних досягнень або зарубіжних досягнень в зарубіжних філіях фірми.

2. Міжфірмовий - це укладання ліцензійних, зовнішньоторгових, коопераційних угод про спільне підприємництво між незалежними компаніями в різних країнах.

Міжнародна передача технології може здійснюватись у таких формах:

а) патентна угода - міжнародна торгова операція, за якою власник патенту поступається правами на використання винаходу покупцеві;

б) ліцензійна угода - міжнародна торгова операція, за якою власник винаходу дає іншій стороні дозвіл на його використання, в певних межах;

в) ноу-хау - передача технічного досвіду і секрету виробництва, використання яких забезпечує певні переваги в досягненні його кінцевої мети;

г) угода на інжиніринг - це угода на інженерно-консультаційні послуги покупцю для реалізації технічного проекту. Вони охоплюють широкий комплекс заходів з підготовки техніко-економічного обґрунтування проектів, проведення науково-дослідних робіт, здійснення консультацій, нагляду, випробовування тощо;

д) франчайзинг - це надання великою “материнською” фірмою права дрібній фірмі вести протягом певного періоду свою справу під її опікою та, використовуючи її обладнання, реалізовувати через неї свою продукцію.

2. Інтелектуальна власність – це володіння виключним правом, яке визначає виключення і обмеження доступу, передання, контролю та відповідальності щодо об’єкта інтелектуальної власності. Об’єктом (предметом) інтелектуальної власності в широкому розумінні називають новітні технології, й зокрема: наукові відкриття, винаходи, виробничий та інший досвід, ноу-хау, дослідні або промислові зразки, устаткування, апаратура, інструменти, технологічні лінії, технічна документація, способи виробництва й технологічні процеси тощо.

Основними правовими формами захисту технології є: патент; ліцензія; копірайт (право відтворення) – ексклюзивне право автора літературного, аудіо- або відео-витвору на показ і відтворення своєї роботи; товарна марка – символ визначеної організації, який використовується для індивідуалізації виробника товару і який не може бути використаний іншими організаціями без офіційного дозволу власника.

Патент – документ, який видається компетентним державним органом на певний термін винахіднику чи його правонаступнику, де засвідчується авторство і виключне право на винахід.

Основні критерії патентоспроможності винаходу: новизна; наявність винахідницької творчості; здатність бути застосованим у практичній діяльності.

Сучасному світовому ринку технологій притаманні такі основні особливості:

1. Розвиток ринку наукоємних технологій, коли прогресивною вважається тенденція не просто зростання експортного потенціалу, а його “інтелектуалізація”, тобто збільшення частки науко ємних високотехнічних товарів у загальній структурі експорту.

2. Монополія найбільших фірм на ринках технологій, оскільки вони володіють достатніми фінансовими ресурсами для проведення дорогих досліджень. Наприклад, витрати на НДДКР у загальній сумі реалізації на одного зайнятого в американських ТНК „Ай Би Ем”, „Істмен Козак” складають 6%, у „Боінг” і „Ханіуелл” – 5%, У „Дюпон де Немур” і „Ксерокс” – 4%, у „Дженерал моторс”, „Форд мотор” – 3%. Широко використовує іноземні науково-технічні знання Японія, що дало їй можливість випускати нову продукцію, удосконалену за рахунок власних наукових досліджень.

3. Технологічна політика ТНК, дослідження яких зміщуються в галузі, що визначають успіх у виробничій і збутовій діяльності. Крім того внутрікорпораційна торгівля є головним напрямком міжнародного технологічного обміну.

4. Взаємини ТНК із країнами, що розвиваються, коли ТНК намагаються створити таку структуру МПП, що забезпечувала б економічну і технічну залежність, країн, що розвиваються. Так, у цих країнах створюються підприємства з випуску комплектуючих виробів, що поставляються на дочірні підприємств в інших країнах.

5. Участь у міжнародному технологічному обміні “венчурних” фірм (дрібних і середніх фірм із числом зайнятих до 1 тис. чол.), перевага яких полягає у вузькій спеціалізації. Випускаючи обмежену номенклатуру товарів, ці фірми отримують доступ на вузькоспеціалізовані світові ринки; не несуть додаткових витрат на вивчення ринку, рекламу; приділяють більше уваги безпосередньому вирішенню науково-технічних задач.

6. Розвиток міжнародної технічної допомоги, яка надається розвинутими країнами країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою в галузі передачі технічних знань, досвіду, технології, навчання персоналу.

3. Міжнародна торгівля ліцензіями є основним економічним механізмом міжнародного технологічного обміну і наразі набула широкого і швидкого поширення.

Ліцензія – це дозвіл, який видається власником технології (ліцензіаром), захищеної чи незахищеної патентом зацікавленій стороні (ліцензіатові) на використання цієї технології упродовж визначеного часу і за визначену плату.

Основні види ліцензій:

- проста (невиняткова) ліцензія, при продажу якої за ліцензіаром залишається право самостійно використовувати об’єкт ліцензії, а також надавати ліценції на дану технологію й іншим ліцензіатам на даній території;

- виключна (виняткова) ліцензія, що передбачає монопольне право ліцензіата використовувати технологію і відмова ліцензіара від продажу запатентованих винаходів чи „ноу-хау” на домовленій території; проте це не позбавляє ліцензіара прав на самостійне використання предмета даної ліцензії, якщо інше не обумовлене контрактом;

- повна ліцензія, що надає ліцензіатові виключне право на використання патенту або „ноу-хау” упродовж терміну дії угоди і відмова ліцензіара від самостійного використання предмета ліцензії упродовж цього терміну;

- відкрита ліцензія, коли патентом має право користуватися будь-яка зацікавлена особа; така ліцензія оформлюється у відповідному патентному відомстві, при цьому патентне мито стягується у половинному розмірі;

- примусова ліцензія, коли компетентні органи примушують патентовласника передати іншим особам право на використання патенту.

Об’єктами ліцензії є: запатентований винахід чи технологічний процес; технологічні знання і досвід, “ноу-хау”; промислові зразки (нове художньо-конструкторське рішення, що визначає його зовнішній вигляд); товарний знак.

Об’єкт ліцензування повинен мати патентну чистоту. Патентна чистота – це юридична властивість об’єкта, яка означає, що він може використовуватись у даній країні без порушень діючих на її території охоронних документів виключного права (патентів, що належать третім особам).

Ліцензійні платежі – це визначена винагорода ліцензіарові, виплачувана ліцензіатом як відшкодування за надання прав на використання предмета угоди. Серед основних видів ліцензійних платежів відзначають:

1) паушальні платежі - це чітко зафіксовані в угодах суми, що встановлюються на основі оцінки очікуваного економічного ефекту і сплачуються одноразово або в розстрочку;

2) відсоткові відрахування, чи поточні відрахування (“роялті”) – встановлюються у вигляді визначених фіксованих ставок (у відсотках) і виплачуються ліцензіатом через визначені погоджені проміжки часу (щорічно, щоквартально, щомісячно або на визначену дату);

3) перехресне ліцензування - це обмін ліцензіями чи патентами, котрі за передбаченням є еквівалентними;

4) попередня плата - це платіж, який компенсує витрати ліцензіара ще до здійснення ліцензійної угоди;

5) передача цінних паперів і надання права участі у прибутку.

4. Міжнародний інжиніринг – це форма міжнародного науково-технічного співробітництва, що має вигляд сукупності інтелектуальних видів діяльності, кінцева мета яких полягає в одержанні найкращих (оптимальних) результатів від закордонних капіталовкладень чи інших витрат, пов’язаних з реалізацією проектів різного призначення, за рахунок найраціональнішого підбору й ефективного використання матеріальних, трудових, технологічних і фінансових ресурсів у їхній єдності та взаємозв’язку, а також методів організації та управління на основі передових науково-технічних досягнень і з урахуванням конкретних умов і факторів здійснення проектів.

Загалом інжиніринг можна звести до таких видів діяльності:

1. Допроектні послуги:

- проведення соціально-економічних досліджень;

- вивчення ринку;

- здійснення польових досліджень, топографічні знімки і складання планів місцевості;

- дослідження ґрунтів, розвідування копалин;

- розроблення планів капіталовкладень, забудови регіонів, розвитку транспортної мережі;

- проведення досліджень для підготовки і підготовка техніко-економічного обґрунтування проекту;

- консультативна діяльність і нагляд за проведенням попередніх робіт.

2. Проектні послуги:

а) базисний інжиніринг:

- попередня підготовка інженерних досліджень і проектів, генерального плану та сухопутних схем і рекомендацій;

- попередня оцінка вартості проекту, витрат на його експлуатацію і створення.

б) детальний інжиніринг:

- надання пропозицій щодо кінцевого проекту;

- детальне дослідження проекту;

- розроблення зведеного архітектурного проекту;

- підготовка робочих креслень, технічних специфікацій;

- консультація і нагляд за проведенням зазначених робіт.

3. Післяпроектні послуги (роботи над укладанням контракту на будівництво і навколобудівничі роботи):

- підготовка контрактної документації, організація торгів, оцінка позицій, співставлення рекомендацій щодо них, презентація контракту;

- ведення проекту, нагляд та інспекція за здійсненням робіт управління будівництвом;

- здійснення приймальних випробувань після передачі в експлуатацію, видання сертифікату про завершення робіт, складання технічного висновку про будівництво;

- підготовка інженерного й технічного персоналу;

- приготування умов для збуту продукції.

4. Спеціальні послуги, обумовлені конкретними проблемами створення певного об’єкта (економічні дослідження проблем утилізації відходів, різні юридичні процедури тощо).

Міжнародний інжиніринг здійснюється у формі інжинірингової угоди, тобто оформляється у вигляді контракту, за яким обумовлюються технічні, організаційні та комерційні умови, і який є по своїй суті різновидом замовлення на відповідні послуги. Саме це і ріднить міжнародний інжиніринг з міжнародною послуговою системою, а особливістю його є наповненість послугової форми інженерно-технічним та науковим змістом.