Тема 11. Інтеграційні процеси у світовому господарстві

1. Суть та характерні риси міжнародної економічної інтеграції.

2. Основні форми міжнародної економічної інтеграції.

3. Головні напрямки міжнародної економічної інтеграції: глобалізація та регіоналізація.

4. Основні регіональні інтеграційні угрупування світу.

Рекомендована література:

1. Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Ржепішевський К.І. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях: Навчальний посібник. – К.: “Центр навчальної літератури”, 2004. – с. 259-279.

2. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. Посіб. – 4-те вид., стер. – К.: Знання-Прес, 2003. - С. 234-255.

3. Киреев А.П. Международная экономика: Учеб. Пособие для вузов: В 2 ч. – ч.1: Международная экономика: движение товаров и факторов производства. – М., 1999. – с. 361-386.

4. Філіпенко А. Природа та особливості сучасного міжнародного інтеграційного процесу // Економічний часопис- ХХІ. – 2003, № 4, с. 3 – 7.

5. Школа І.М., Козменко В.М, Бабінська О.В. Міжнародні економічні відносини: Підручник / За ред.. І.М.Школи. – Київ: КНТЕУ, 2003. – с. 388-413.

1. Міжнародна інтеграція - це об’єктивний процес зближення країн світу та їхніх суб’єктів у всіх сферах людського життя на основі спільності загальнолюдських інтересів і зростаючої швидкості поширення інформації. Міжнародна економічна інтеграція означає:

- співробітництво між національними господарствами різних країн з частковою або повною їхньою уніфікацією;

- ліквідацію бар’єрів у торгівлі між країнами;

- зближення ринків кожної з країн з метою створення одного більшого, тобто спільного ринку.

Відзначають наступні рівні інтеграції:

1) взаємодія на рівні підприємств та організацій (створення ТНК, МНК);

2) взаємодія на рівні держав;

3) взаємодія на рівні партій та організацій, соціальних груп, окремих громадян різних країн;

4) інтеграційне угруповання як результат міжнародного об’єднання.

Головними передумовами розвитку інтеграційних процесів є:

1) сучасний НТП, який об’єктивно зумовлює формування міждержавного господарського простору з оптимальним поєднанням можливостей і потреб національних економік;

2) соціально-економічна однорідність національних господарств, що підлягають об’єднанню;

3) близькі рівні економічного розвитку країн, що інтегруються;

4) досить тривалий період і досвід взаємного економічного співробітництва групи країн;

5) цілеспрямована діяльність державних органів країн, партій, соціальних груп і класів щодо інтеграційних процесів;

6) об’єктивна необхідність спільного вирішення глобальних проблем існування людства.

2. До основних форм міжнародної економічної інтеграції відносяться:

1. Зона преференційної (пільгової) торгівлі – по суті є проформою (основою, початком розвитку) міжнародної економічної інтеграції. Основним принципом такого міжнародного економічного утворення є режим найбільшого сприяння. Цей принцип зводиться до того, що торговельні пільги, про встановлення яких домовляються дві держави між собою у двосторонньому порядку, не можуть бути слабшими, ніж уже існуючі пільги цих держав з іншими державами преференційної зони. Варто зазначити, що режим найбільшого сприяння лежить в основі функціонування ГАТТ.

2 Зона вільної торгівлі - є пільговою зоною регіонального типу, у межах якої підтримується вільна від митних і кількісних обмежень міжнародна торгівля країн, які у таку зону входять. Зони вільної торгівлі сприяють переважному зростанню внутрішньої, а на цій основі і взаємної торгівлі країн-членів. Зовнішні тарифи кожної з країн, що входять у таке інтеграційне об’єднання, по відношенню до третіх країн, різні. Найрозвиненішою з таких зон є Зона вільної торгівлі промисловими товарами в Європі. При цьому слід розрізняти поняття " вільна економічна зона" і " зона вільної торгівлі".

3. Митний союз - це спільна митна територія двох і більше країн з повною ліквідацією мит у взаємних відносинах і з єдиним митним тарифом по відношенню до третіх країн. Мета створення митного союзу: полегшити взаємну торгівлю країн-учасниць і, в той же час, не створити додаткових перепон у торгівлі з третіми країнами. ГАТТ дуже ретельно слідкує за дотриманням цього положення серед своїх членів.

4. Спільний ринок є ще вищою формою інтеграційного розвитку в порівнянні із зоною вільної торгівлі та митним союзом, тобто містить усі ліберальні позиції попередніх форм, і являє собою об’єднання національних ринків декількох країн в єдиний великий ринок з вільним переміщенням в його межах капіталів, товарів, послуг і робочої сили, у якому діє спільна внутрішня і зовнішня торговельна політика. Ухвали та рішення керівних органів такого об’єднання є рекомендаційними в усіх сферах економічного життя, за виключенням торговельних відносин, де вони - прообов’язкові для виконання. Іншими словами, при спільному ринку керівні органи такої організації уже мають статус наддержавних у сфері торгівлі і їхні ухвали є рекомендаційно-наказовими за характером.

5. Економічний союз - це об’єднання національних економік декількох країн на основі митного союзу, спільного ринку, уніфікації фінансових систем і проведення спільної економічної та валютної політики. Керівні органи економічного союзу мають статус наддержавних у більшості галузей економіки і їхні ухвали є рекомендаційно-наказовими за характером. Вищим рівнем самого економічного союзу є валютний союз, при якому не тільки створюється уніфікована фінансова та валютна система, а й запроваджується спільна валюта.

6. Конфедеративний союз є об’єднанням країн на основі укладання багатостороннього договору про проведення спільної політики у всіх сферах суспільного життя. Частіше такий союз називають " політичним", але то не є коректно, оскільки НАТО також є політичним союзом, а до економічної інтеграції ця організація має далеке відношення. Конфедеративний союз може бути створений тільки на основі економічного союзу, а без такої бази то є лишень політичний союз і то не завжди життєздатний. Керівні конфедеративні органи уже координують усі сфери життєдіяльності людей в усіх країнах конфедерації.

7. Федерація - вищий рівень об’єднанням, де центральні органи мають право віддавати не рекомендаційно-наказові розпорядження, а наказово-рекомендаційні. Це означає, що суб’єкти федерації уже втрачають статус незалежних країн, а перетворюються в частину однієї цілісної державної формації. Отже, стосунки між цими суб’єктами уже не мають форми міжнародних економічних відносин, а тому перестають бути об’єктом дослідження даної науки.

8. Міжнародні організації, угруповання і комплекс - це такі об’єднання країн чи їхніх суб’єктів за окремими інтересами (або групами окремих інтересів), метою яких є спільне здійснення різноманітних заходів, направлених на їхнє задоволення. Вони існують на різних рівнях і складають основу інтеграційних процесів.

3. Міжнародна економічна інтеграція є процесом багатоплановим і багатовекторним. При цьому її основними напрямками вважаються регіоналізація та глобалізація. Попри те, що міжнародна економічна інтеграція переважно проявляється як сукупність окремих регіональних інтеграційних процесів, спостерігаються також значні тенденції в напрямку глобальної економічної інтеграції.

Термін “глобалізація” виник у 80-х роках й утвердився у міжнародному лексиконі у 90-х роках XX ст. (засновниками цього терміну вважаються: американський економіст Т.Левітт, японський економіст К.Оме та ін.). В його трактуванні є певні відмінності, але у цілому він характеризує сучасний етап формування світового господарства й економічної політики.

Глобалізація - це всезагальна світова взаємозалежність країн, підприємств і людей у межах відкритої системи фінансово-економічних, суспільно-політичних і культурних зв’язків на базі сучасних комунікаційних та інформаційних технологій. Глобалізація економіки - важлива частина цього процесу. Вона не є чимось завершеним і тому її слід розглядати як процес, що розвивається.

Глобалізація економічної діяльності розвивається за такими основними напрямками (сфери економічної глобалізації):

1. Міжнародна торгівля: товарами; послугами; технологією.

2. Міжнародний рух факторів виробництва: прямі інвестиції, носіями яких виступають ТНК; робоча сила (праця), яка набуває все більше інтернаціональний характер.

У сукупності, поєднуючись із фінансовими потоками, вони утворюють міжнародне виробництво.

3. Міжнародні фінансові операції: валютні операції; позики і кредити (приватних, державних, міжнародних організацій); цінні папери (акції, облігації та інші боргові зобов'язання); похідні фінансові інструменти (ф'ючерси, опціони та ін.).

Поряд із глобалізацією розвивається і процес регіоналізації, що певним чином протидіє явищу повної відкритості та втрати національної безпеки державами.

Регіоналізація – це поглиблення міжнародних зв’язків на компактному просторі – регіоні. В основі такого процесу лежить близьке географічне розташування, близькість інтересів та загальних умов розвитку.

Найбільш чітко міжнародна інтеграція проявляється на регіональному рівні, тому доцільно розглянути докладніше механізм інтеграції на прикладі регіональних інтеграційних угруповань.

У просторовому відношенні можна виокремити такі рівні регіоналізації:

1) макрорегіональний - об’єднання держав великого регіону. Такими регіонами є: Західна Європа, Центральна Європа, Східна Європа, Центральна Азія (азіатські країни колишнього СРСР, а також Монголія), Південна Азія, Східна і Південно-Східна Азія, Азіатсько-Тихоокеанський регіон (сполучає декілька регіонів Азії, Австралію, деякі країни Північної й Південної Америки), Північна Америка, Латинська Америка, Близький Схід, Західна і Центральна Африка, Східна Африка, Південна Африка;

2) мезорегіональний - співробітництво між прикордонними адміністративно-територіальними утвореннями держав, наприклад, єврорегіони;

3) мікрорегіональний - спільні спеціальні економічні зони (СЕЗ).

4. Сьогодні у світі нараховується близько 20 економічних угруповань. Серед них особливе місце займають: в Західній Європі - Європейський Союз (ЄС) і Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ); у Північній Америці - Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА); в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні - Тихоокеанське економічне співтовариство (АТЕС).

Західна Європа

Європейський Союз, початковим етапом виникнення якого є створення 8 квітня 1951р. Європейського об’єднання вугілля і сталі Францією, ФРН, Бельгією, Люксембургом, Італією, Нідерландами. Нині членами ЄС є 27 країн.

Основні завдання Є С:

- сприяння економічному й соціальному прогресу, його збалансованості та стійкості (для цього необхідними є створення простору без внутрішніх кордонів, підсилення економічного й соціального зближення, заснування економічного валютного союзу включаючи запровадження єдиної валюти).

- затвердити свій статус і призначення на міжнародній арені (робити це шляхом проведення спільної зовнішньої політики та політики безпеки, включаючи можливе формування спільної оборонної політики, яка з часом приведе до спільної оборони).

- підсилювати захист прав та інтересів громадян країн-членів (шляхом введення громадянства ЄС).

- розвивати тісне співробітництво у сфері юстиції та внутрішніх справ.

- зберігати, а при необхідності й переглядати та удосконалювати систему зв’язків і відносин, яка склалася у співтовариствах.

Центральна і Східна Європа

Співдружності Незалежних Держав (СНД), що утворилася після розпаду СРСР, в тому ж 1991 р. До цієї організації входять 12 країн (крім Естонії, Латвії, Литви з колишнього СРСР): Азербайджан, Білорусь. Вірменія, Грузія (приєдналася у 1994 р.), Казахстан, Киргиз стан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан Україна. Штаб-квартира СНД знаходиться в м. Мінськ (Білорусь).

Основні завдання СНД:

- мирне врегулювання спорів і конфліктів при розпаді СРСР;

- здійснення співробітництва в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній і культурній областях;

- сприяння всебічному і збалансованому економічному та соціальному розвитку держав-членів в рамках спільного економічного простору, а також міждержавному співробітництву та інтеграції.

Серед інших інтеграційних угрупувань Центральної і Східної Європи важливе значення мають: Центральна європейська ініціатива, Союз Балтійських держав (Балтія), створена країнами колишньої Радянської Прибалтики, а також Чорноморське економічне співробітництво (яке навіть заснувало Чорноморський банк реконструкції та розвитку). До об’єднань з більш тісними зв’язками у рамках СНД слід віднести Співтовариство Росії і Білорусі, ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова), а також Єдиний економічний простір (ЄЕП), що був утворений 19 вересня 2003 р. згідно підписаної в Ялті угоди. Він передбачав передбачала створення Зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень, куди увійшли Україна, Росія, Білорусь і Казахстан.

Північна Америка

Північноамериканська угода про вільну торгівлю - НАФТА (North American Free Trade Agreement - NAFTA), що зародилася у вигляді Угоди про вільну торгівлю між Канадою і США, яка набрала чинності в 1989 році, а в 1994 році перетворилась на торговельний союз трьох країн: Канади, Мексики і США.

Мета створення НАФТА:

- усунення митних обмежень у взаємній торгівлі;

- досягнення високого рівня інтеграції ринків товарів, капіталу, технологій та трудових ресурсів;

- досягнення майже повної незалежності від зовнішнього постачання енергоресурсів;

- посилення конкурентоспроможності північноамериканського економічного центру в порівнянні із західноєвропейським і східноазійським.

Латинська Америка

Найбільшим за територіальним охопленням інтеграційний об’єднанням в Латинській Америці є Латиноамериканська Економічна система - СЕЛА, яку було засновано в 1975 році. Членами СЕЛА є такі країни: Аргентина, Барбадос, Беліз, Болівія, Бразилія, Венесуела, Гаїті, Гайана, Гватемала, Гондурас, Гренада, Домініканська Республіка, Еквадор, Колумбія, Коста-Рика, Куба, Мексика, Нікарагуа, Панама, Парагвай, Перу, Сальвадор, Суринам, Тринідад і Тобаго, Уругвай, Чилі, Ямайка. Штаб-квартира СЕЛА знаходиться в м. Каракас (Венесуела).

Основні завдання СЕЛА:

- сприяння внутрірегіональному співробітництву з метою прискорення економічного і соціального розвитку країн-членів;

- забезпечення системи постійного діалогу та координації з метою вироблення спільних позицій і стратегій з економічних і соціальних питань при їхньому розгляді в міжнародних організаціях і на міжнародному форумах, а також при переговорах з третіми країнами і групами країн;

Керівні органи СЕЛА: Латиноамериканська рада; Комітет дії; Постійний секретаріат.

Азіатський регіон

Порівняно давно існує в Азії торгово-економічне об’єднання Асоціація Країн Південно-Східної Азії – АСЕАН, що створено у 1967 р. До АСЕАН входять: Бруней, В’єтнам Індонезія, Камбоджа, Лаос, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни. Помітний вплив на країни АСЕАН має Японія, котра тут закуповує сировину для виробництва і реекспортує сюди готові вироби. Штаб-квартира АСЕАН знаходиться в м. Джакарта (Індонезія).

Основні завдання АСЕАН:

- прискорення економічного зростання, соціального прогресу і культурного розвитку шляхом спільних дій в дусі рівноправ’я і партнерства;

- сприяння активному співробітництву і взаємодопомоги в економічній, соціальній, культурній і науково-технічній областях;

- надання допомоги одне одному у вигляді послуг і засобів у навчанні і дослідженнях у сферах загальної освіти, професійної підготовки, техніки та адміністративного управління;

- взаємодія у сфері науки та освіти;

- зміцнення співробітництва з метою ефективнішого використання сільськогосподарського і промислового потенціалу, збільшення обсягів взаємної торгівлі, поліпшення комунікацій і підвищення рівня життя;

- сприяння тісному співробітництву з міжнародними регіональними організаціями.

Африка

Найбільшою з африканських інтеграційних груп є Економічне співтовариство держав Західної Африки - ЕКОВАС, яка функціонує з 1976 року. Головні зусилля ЕКОВАС направлені на ліквідацію внутрішніх тарифів і встановлення єдиного зовнішнього тарифу, який сприятиме перетворення цього угруповання в митний союз. При цій організації функціонує Фонд співробітництва, компенсації і розвитку ЕКОВАС. Штаб-квартира ЕКОВАС знаходиться в м. Абуджа (Нігерія).

Основні завдання ЕКОВАС:

- сприяння співробітництву та інтеграції;

- підвищення рівня життя народів Західної Африки;

- підтримка і зміцнення економічної стабільності;

- сприяння зміцненню стосунків між державами-членами і прогресу в розвитку Африканського континенту;

- підвищення рівня освіти і культури населення країн Західної Африки.