Аналіз собівартості окремих видів продукції

Як зазначалося, важливим показником загальної собівартості продукції є собівартість її окремих видів. Для аналізу використовують планові та фактичні калькуляції собівартості продукції. Об’єктом калькулювання можуть бути продукція чи роботи (послуги). Проте головний об’єкт калькулювання — це готові вироби, які постачаються за межі підприємства. Ураховуючи значну трудомісткість процесу калькулювання, підприємства обмежуються калькулюванням собівартості лише найважливіших видів продукції.

Під час аналізу встановлюють ступінь виконання плану за собівартістю окремих видів продукції, вивчають відхилення за статтями калькуляції від плану або базових показників, визначають причини, що зумовили значні відхилення за найбільш вагомими статтями калькуляції.

Якщо підприємство тривалий час випускає певний вид продукції, обов’язково треба вивчити динаміку показників її собівартості за цей період. Вважається, що собівартість продукції має тенденцію до постійного зниження. І це правильно. Проте існують і протилежні напрями її зміни. Так, підвищення якості продукції у деяких виробництвах поєднується зі зростанням її собівартості. Причому її зростання, починаючи з певного рівня, може мати нестримний характер. В інших випадках періоди сталого зниження витрат виробництва поступово переходять у повільне їх зростання, наприклад, коли погіршуються умови роботи або склад руд у гірничій промисловості. У машинобудуванні та інших фінішних виробництвах, де періодично оновлюється асортимент продукції, зміна показників собівартості може мати пульсуючий характер. Періоди плавного зниження затрат чергуються з різким стрибком унаслідок освоєння виробництва нової моделі виробу

Аналіз собівартості окремих видів продукції слід завершувати пошуком резервів її зниження. Поточні резерви собівартості включають усі види непродуктивних витрат (як явні, так і приховані), а також виявлені під час аналізу перевитрати ресурсів і надмірні витрати грошових коштів.

Перспективні резерви зниження собівартості продукції, як правило, передбачають проведення значних організаційних, технологічних, конструкторських та інших видів робіт, що, до речі, потребує певних додаткових інвестицій. Насамперед це стосується можливого збільшення обсягів виробництва. Добре відомо, що за інших рівних обставин збільшення обсягів виробництва знижує собівартість продукції через відносно сталі витрати на управління виробництвом (так звані умовно-постійні витрати). Цей шлях зниження собівартості хоч і дуже простий, але має певні згасаючі можливості одержання позитивного ефекту. До того ж наявні виробничі потужності підприємства і попит на даний виріб можуть обмежувати збільшення обсягів виробництва продукції.

Собівартість одиниці продукції розраховують за формулою

,

де П — умовно-незмінні витрати (П = 900 тис. грн); V — змінні витрати (V = 50 грн/шт.); q_і — обсяг виробництва; Ц — ціна (80 грн).

q ₁ = 30 тис. шт.:

q ₂ = 60 тис. шт.:

q ₃ = 90 тис. шт.:

q ₄ = 120 тис. шт.:

q ₅ = 150 тис. шт.:

q ₆ = 180 тис. шт.:

Одним із варіантів розглянутого вище впливу обсягу виробництва на собівартість є природне збільшення кількості виробів нової продукції в міру засвоєння технології її виробництва та відповідного вдосконалення її. Однак тут починає діяти й новий фактор — час. Утім, коли підкреслюють позитивний вплив концентрації виробництва на собівартість продукції, то мають на увазі передусім вплив на неї фактора обсягу випуску продукції.

Важливим фактором здешевлення виробництва основної продукції може стати виготовлення з відходів основного виробництва побічної продукції (комбінування виробництва). Цей шлях особливо ефективний у харчовій галузі, на підприємствах будівель­них матеріалів тощо.

У галузях обробної промисловості хороші результати дають фактори, пов’язані зі стандартизацією (нормалізацією, уніфікацією) продукції, а також зі спеціалізацією та кооперуванням підприємств. Усе це разом дає змогу збільшувати обсяги та економити ресурси виробництва, а отже, зменшувати собівартість продукції.

Зазначені фактори діятимуть ще результативніше, якщо вони спиратимуться на фактор упровадження досягнень науково-технічного прогресу. Проте цей фактор хоча і є одним із наймогутніших і найвпливовіших, але завжди потребує значних інвестицій і часу. Він всеохоплюючий і довготерміновий, має різні напрями і терміни. Основні результати його дії — поява нових видів продукції і підвищення якості інших видів. Усе це сприяє оновленню асортименту і підвищенню якості продукції. Зазначений фактор здебільшого зумовлює потребу в одночасних значних додаткових витратах, що, природно, підвищує собівартість нової продукції. Фактором подорожчання виробництва є, як зазначалося вище, погіршання умов видобутку палива і сировини, поступове зниження якості продукції видобувних галузей промисловості.

[1]Е — нова продукція замість застарілої Є.

[2] Цей приклад не пов’язаний з даними табл. 12.1.