Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Структура соціального менеджменту.
Важливою характеристикою системи соціального менеджменту є його структура. Вона відображає склад і підпорядкованість різних елементів, ланок і рівнів управління функціонуючої системи для досягнення визначеної мети. Функції і структура управління є двома сторонами єдиного цілого – організації системи соціального менеджменту і відповідно змістом і формою процесу управління. Системи поділяються на неорганізовані і організовані. Така система, між елементами якої встановлені зв’язки, що забезпечують взаємодію її елементів, спрямовану на досягнення певних цілей, є організованою. Структура системи, яка відображає склад і підпорядкованість різних елементів, ланок і рівнів управління, які функціонують для досягнення визначеної мети, називається організаційною. Кожна організація може нормально діяти і розвиватись за наявності організаційної структури. Без неї неможлива реалізація функцій менеджменту. Процес формування організаційної структури являє собою організаційне утвердження тих або інших підрозділів апарату управління. Функції управління визначають завдання органів управління. Структура управління в соціальних організаціях може бути дволанковою і багатоланковою. Якщо ланки перебувають на одному щаблі управління, то їхній зв'язок має виключно координаційний (горизонтальний) характер. Якщо на декількох – він стає субординаційним (ієрархічним), або вертикальним. У теорії соціального менеджменту напрацьовано ряд критеріїв раціональної системи управління, серед яких такі: - відповідність ланок управління його функціям; - якомога менша кількість ланок (щаблів) в ієрархії управління; - зосередження на кожному щаблі всіх необхідних функцій управління; - концентрація функціональних ланок соціальної системи в функціональних вузлах організації (заступник директора фірми по кадрах керує всіма соціальними службами); - чітке визначення характеру участі кожної функціональної ланки в єдиному управлінському процесі; - виключення дублювання санкцій; - якомога менша кількість джерел " прийому" і " виходу" команд з кожної ланки управління соціальною системою. Важливим елементом організаційної структури системи соціального менеджменту є кадри, до складу яких входять працівники, які здійснюють функції управління або сприяють їх виконанню. Серед різноманітних підходів до класифікації кадрів базовим є здійснення останньої за ознакою прийняття і реалізації рішень. Це дозволяє визначити місце працівника в системі управління, особливості його професійної підготовки. Керівники очолюють відповідний колектив та направляють і координують роботу всього апарату управління, його окремих ланок, здійснюють контроль і регуляцію діяльності колективу на шляху досягнення цілей організації. Вони поділяються на лінійних і функціональних. Лінійні – особи, що діють на основі єдиноначальності, відповідальні за стан і розвиток організації або її відособленої організаційно оформленої частини (підприємство, цех, дільниця). До функціональних належать керівники, відповідальні за окрему функціональну ділянку роботи в системі управління, і такі, що очолюють підрозділи та виконують конкретні функції управління. Керівники також класифікуються за рівнями управління: низова ланка – майстри, начальники дільниць, цехів; середня ланка – начальники корпусів, директори підприємств, головні спеціалісти; вища ланка – міністри, голови комітетів тощо. Спеціалісти – фахівці, які на основі отриманої інформації спеціалізуються на розробці варіантів вирішення конкретних, функціональних питань виробничого або управлінського характеру. Розрізняють головних спеціалістів, провідних спеціалістів різних категорій, класів тощо. Допоміжно-технічний персонал – працівники, що обслуговують діяльність керівників і спеціалістів. Їх склад класифікується відповідно до окремих операцій управління: секретарі, оператори ПК, техніки тощо. Кількість осіб, які перебувають у безпосередньому підпорядкуванні в соціального менеджера, називається нормою управління. Велика кількість підлеглих у керівника – висока норма управління і навпаки. На формування кількості підлеглих осіб керівника впливають: - індивідуальні психологічні здатності керівника; - рівень професіоналізму і культури підлеглих; - види їхньої мотивації і рід професійної діяльності. Норма управління визначається кількістю ієрархічних рівнів в організації, тобто залежить від того, чи є її вертикальна структура високою або плоскою. Висока структура має більш низьку норму управління, а плоска – більш високу і меншу кількість ієрархічних рівнів. Високі структури потребують більше коштів на своє утримання, сповільнюють ділове спілкування, прийняття рішень. Крім офіційних структур, у соціальних організаціях є система взаємовідносин, яка належить до неформальної організаційної структури. Вона складається з мережі взаємозв’язків, які виникають між працівниками в неформальних групах, на міжособистісному рівні. Це - об’єкт особливої уваги менеджера. Структура управління в системі соціального менеджменту має такі складові:: загальна структура управління; конкретна система органів управління; кадри управління; технічні засоби управління. Вона формується на основі комбінації базових управлінських структур – лінійної і функціональної. Органи управління формуються з кадрів управління, які є найважливішим елементом системи управління. Управлінський процес за змістовною і організаційною характеристикою включає організацію ухвалення рішень, їх реалізацію, технології і процедури управління, організацію діяльності працівників. Характеристика процесу управління з точки зору змісту включає вирішення проблем організації матеріального і духовного виробництва. З організаційної точки зору процес управління утворює цикл, який складається з попереднього (прогнозування і планування) і оперативного (організація, мотивація, розподільність, координація) управління, а також контролю (облік, аналіз, перевірка). Ухвалення рішень – серце управлінського процесу.
|