V. За характером діяльності

1. Громадські організації, які діють в інтересах своїх учасників. 2. Господарюючі організації, які діють в інтересах своїх учасників і організацій зовнішнього середовища.

Технологія управління персоналом організації.

Організаційні відносини як поняття.

Організаційні відносини - це психологічні відносини працівників органу правопорядку, що знаходять конкретне відображення в їх професійно-посадових позиціях, а також в реальних взаєминах з приводу спільного виконання посадових обов'язків. Організаційні відносини характеризують особливий пласт свідомості працівника - організаційне свідомість, від якого залежить його організаційна поведінка. Реалізуючись у вигляді суб'єктивних відносин особистості працівника, вони ведуть до формування відповідної позиції (професійно-посадової позиції), яка забезпечує включення і орієнтацію працівника в системі управління органом правопорядку і його організаційне самовизначення. Організаційні відносини, виступаючи як взаємини, визначають сутність і психологічний зміст контактів, орієнтованих на узгодження дій і вчинків працівників органу правопорядку.

Організаційна свідомість виконує найважливішу роль в процесі структурування організаційної поведінки працівника. Так, організаційна свідомість дозволяє «побачити» себе в системі сформованих організаційних зв'язків, визначити свої посадове становище і роль в організації, т.е,: сформувати відповідну професійно-посадову позицію. Професійно-посадова позиція є наслідок прояви організаційної свідомості стосовно поведінки людини в конкретно взятій соціальній організації і конкретно взятої посади. Можна сказати, що організаційна свідомість знаходить реальне втілення в організаційних відносинах.

Формальні і не формальні організації.

Організація — складне соціальне утворення, діяльність якого підпорядкована певній цілі. Під організацією розуміється об'єднання людей, які разом реалізують певну програму або ціль і діють відповідно до певних процедур і правил. Організація — цілісний комплекс взаємопов'язаних елементів, складний організм, у якому різноманітно, через подолання суперечностей і розбіжностей, переплітаються і поєднуються інтереси особистості та групи, виробнича необхідність і свобода, дисципліна і творчість, нормативні вимоги і неформальні ініціативи. Органічними частинами цього складного соціального організму є формальна і неформальна організації. Формальні і неформальні організації відрізняються насамперед за способом і метою утворення.

Групи людей, діяльність яких свідомо координуються та створені керівництвом для досягнення спільної мети, називаються формальними. Під формальною організацією розуміють модель поведінки та стосунків, яка передбачена заздалегідь та на законних підставах планується для членів організації. Формально існування організації починається, коли з'являється узгоджена і загально-визначена процедура " узаконення" плану діяльності (поведінки) організації. Керівництво створює групу у зв'язку з виробничою необхідністю, коли здійснює поділ праці по горизонталі (підрозділи) та по вертикалі (рівні управління). Формальну організацію характеризує певний порядок, зафіксований у статуті, правилах, планах, нормах поведінки, що дає змогу свідомо координувати соціальні взаємодії для досягнення конкретної загальної мети. Така організація є формалізованою структурою ролей та посад і становить систему формалізованих організаційних відносин, які мають штучний характер, оскільки спеціально задаються і цілеспрямовано вводяться в соціальне середовище з метою організації людської діяльності, поділу і координації спільної праці працівників. Тому формальна організація функціонує як запланована і запрограмована діяльність. Групи людей, які виникають спонтанно, але в яких люди вступають у взаємодію регулярно, називають неформальними. Менеджери повинні приділяти неформальним групам особливу увагу, оскільки ті можуть стати домінуючими в організації, взаємно проникати в інші групи та істотно впливати на процес управління. До факторів, які виділяють лідера неформальної групи, належать: вік, посада, професійна компетентність, досвід, знання, інтелект, стать, національність, характер, розміщення робочого місця, свобода пересування, чуйність. Також слід враховувати, що в групі можуть з'явитися два лідери: перший — для виконання цілей групи, другий — для соціальної взаємодії. Неформальні організації можуть заважати досягненню формальних цілей, негативно впливати на дисципліну праці, поширювати брехливі чутки, сприяти висуненню некомпетентних керівників, стримувати модернізацію виробництва. Оскільки неформальні організації є об'єктивним явищем, то менеджер повинен навчитися ефективно ними управляти.