Сучасний монетаризм

Сучасний монетаризм - один із найвпливовіших напрямків економічної думки, який від кінця 1970-х - початку 1980-х рр. багато в чому визначає зміст економічної політики провідних країн світу. Якщо кейнсіанство в середині 1930-х рр. домінувало в системі теоретичних поглядів відносно характеру форм і ме­тодів державного регулювання економічних процесів завдяки своїм рецептам, спрямованим на подолання зростаючого безроб­іття, яке на той час вважалося найгострішою проблемою, то та­кою проблемою для монетаризму стала хронічна інфляція, махо­вик якої дедалі більше прискорював оберти.

Ідеї монетаризму як однієї з форм неокласичного напрямку західної економічно думки зародилися ще в 1920-х рр. Як цілісна сис­тема економічних поглядів, монетаризм сформувався в 1960-ті рр. Найяскравішою постаттю серед представників цієї школи є М. Фрідман - професор Чиказького університету, лауреат Нобелів­ської премії в галузі економіки за 1976 р, автор більш як 270 праць.

Вважається, що своїм відродженням монетаризм, як і в цілому неокласичний напрямок економічної думки, зобов'язаний опублі­кованій 1956 р. книзі ''Дослідження в галузі кількісної теорії гро­шей", яка вийшла під редакцією М. Фрідмана. Важливе значення у становленні монетаризму мала також книга " Історія грошей Сполучених Штатів 1868 - 1960", написана М. Фрідманом і А. Шварц та видана 1963 р. Публікацією цих книг фактично за­вершилось формування монетаризму в самостійну течію захід­ної економічної теорії. У 1990-х рр. вплив ідей монетаризму дещо послабшав. Окремі рецепти грошової політики, закладені в ньо­му, було піддано жорсткій критиці. Завдяки цьому в деякі з його позицій внесено певні корективи. Одначе загалом вплив монета­ризму як одного з провідних напрямків сучасної економічної дум­ки залишається досить суттєвим.

Різнобічність монетаризму породжує неоднозначність, що існує в економічній літературі з приводу визначення основного змісту цього напрямку економічної теорії. Найпоширенішою є концеп­ція, що в загальному (широкому) застосуванні монетаризм пред­ставляє теорію, яка вивчає вплив грошей і грошово-кредитної політики на стан економіки в цілому. Монетаризм у вузькому (конкретнішому) визначенні трактується як відповідна " систе­ма теоретичних поглядів, згідно з якою регулювання грошової маси є визначальним чинником впливу на динаміку грошових доходів". У підручнику Е. Дж. Доллана, К. Д. Кемпбелл і Р. Дж. Кемпбелл зазначено: " монетаризм - школа економічної думки, котра ак­центує увагу на змінах у кількості грошей, що перебувають в обігу, як визначальної функції цін, доходів і зайнятості".

У західній літературі широко представлена думка про те що поняття " монетаризм" не слід пов'язувати з чітко визначеною теоретичною концепцією. Мова йде про розуміння монетаризму як грошової політики держави, що може спиратися навіть на протилежні одна одній теоретичні бази. Керівник англійської школи монетаристів Д. Лейдлер з приводу цього пише: " Я трактую це поняття як певну політику, відповідно до якої робляться спроби встановити контроль над динамікою загального рівня цін через регулювання росту відповідних грошових агрегатів. Якщо ж го­ворити про специфічні різновиди цього поняття, - продовжує англійський вчений, - то необхідно зазначити, що монетаризм репрезентує політику, спрямовану, з одного боку, на зменшення темпів інфляції способом відповідного скорочення обсягів грошо­вих агрегатів, а з іншого - на підтримку стабільності цін через забезпечення постійних темнів пропозиції грошової маси".

Конкретизуючи це визначення, представник чиказької школи монетаризму, один із авторів книги " Дослідження в галузі кількісної теорії грошей" професор Селден пише, що монетаризм слід розуміти як поєднання двох основних принципів:

- гроші мають значення, іншими словами, зміни у кредитно-грошовій сфері спричиняють вирішальний вплив щ загальну гос­подарську кон'юнктуру;

- % центральні банки спроможні контролювати кількість гро­шей в обігу.

Найбільш суттєвими положеннями сучасного монетаризму є:

> Грошова сфера у монетаристів є відносно самостійною, відокремленою від сфери реальної економіки. Оскільки грошова сфера безпосередньо пов'язана з діяльністю держави (через емі­сію грошей та монетарну політику), то вона не може бути внутрішньо збалансованою і є потужним джерелом дестабілі­зації для сектора реальної економіки.

> Грошова сфера повинна бути центральним об'єктом дер­жавного регулювання, щоб створити найсприятливіші умови для повної реалізації можливостей ринкового механізму саморегулю­вання. При цьому держава повинна регулювати грошову сферу переважно економічними методами, щоб максимально виключи­ти пряме втручання в економічну діяльність суб'єктів ринку. У цю вимогу не вписуються фіскально-бюджетні методи економічного регулювання як надто жорсткі. Тому монетаристи зосере­дили основну увагу у своїх дослідженнях на методах та інстру­ментах монетарної політики.

> Як послідовні прихильники кількісної теорії монетаристи спираються у своїх дослідженнях на формулу «рівняння обміну» І. Фішера:

MV= PQ

Різниця в тому, що І. Фішер робить наголос на впливі грошо­вого фактора (кількості грошей) на ціни, а монетаристи - на впливі цього чинника на обсяг номінального валового продукту. Проте ця відмінність не заперечує принципової тотожності їх по­зицій щодо центрального положення кількісної теорії - про вплив кількості грошей на ціни. Адже величина PQ- це фактично об­сяг валового національного продукту. Тому рівняння обміну можна записати так:

MV=ВНП, де, ВНП - номінальний валовий національний продукт.

> Подібною до кількісної теорії є й позиція монетаристів щодо швидкості грошей та її впливу на економічні процеси. Вони стверд­жують, що величина V стабільна на коротких часових інтерва­лах і змінюється лише на довготермінових інтервалах, проте зміни ці відбуваються плавно і можуть легко передбачатися. Це дало підстави монетаристам абстрагуватися від чинника V у визначенні впливу М на рівень цін на всіх часових інтервалах, у чому вони повністю солідаризуються з представниками класич­ної кількісної теорії.

> Визнавши регулювання пропозиції грошей (М) головним на­прямом регулятивного впливу держави на економіку, монетари­сти могли, подібно до кейнсіанців, сповзти на інфляційні позиції. Адже нарощування пропозиції грошей (М), у їх трактуванні, само по собі приводить до зростали платоспроможного попиту, що " тягне" за собою розширення номінального ВНП. Останнє може бути як за рахунок збільшення виробництва реального ВНН, так і за рахунок зростання середнього рівня цін, тобто інфляції.

Щоб виключити таку можливість, М. Фрідман запропонував «грошове правило» довгострокової грошової політики, за яким держава повинна підтримувати помірне, постійне збільшення про­позиції грошей пропорційно до середньорічних темпів зростання ВНП та очікуваної інфляції. Згідно з цим правилом, приріст маси грошей в обороті визначається за формулою, яка дістала назву '" рівняння Фрідмана":

М = Р + у, де, М- середньорічний темп приросту маси грошей за тривалий період,

Р - середньорічний темп очікуваної інфляції,

у - середньорічний темп приросту номінального ВНП.

Як видно з визначень, що даються безпосередньо представни­ками цієї школи економічної думки, головним змістом монетаристської політики є структурна перебудова системи державного регулювання господарських процесів, його форм і методів. У цій перебудові не змінюється кінцева мета економічної політики дер­жави - забезпечити найсприятливіші умови для дії ринкових ме­ханізмів. Змінюється лише інструментарій цієї політики. Головним об'єктом державного втручання в економічні процеси стає сфера грошових відносин.