Основні аспекти грошово-кредитної політики України у світлі сучасних монетарних теорій

Сьогодні для реалізації свого впливу на економіку держава повинна розробляти відповідну економічну політику. Цілі полі­тики:

> забезпечення певного рівня економічного зростання;

> забезпечення максимальної зайнятості;

> контроль за інфляцією з метою її мінімізації та стабілі­зації цін;

> урівноваження активів і пасивів платіжного балансу.

Для досягнення вказаних цілей економічна політика передба­чає використання заходів, які умовно можна розділити на чотири групи:

- структурна політика;

- політика конкуренції;

- соціальна політика;

- кон'юнктурна політика.

Кон'юнктурна політика реалізується через вплив держави на ринкову кон'юнктуру, на співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках. Оскільки сукупний платоспромож­ний попит формується і реалізується в грошовій формі у процесі формування, розподілу і використання національного доходу, кон'юнктурна політика забезпечується насамперед державним регулюванням грошового обороту.

Заходи кон'юнктурної політики, що спирається на регулювання грошового обороту, можна розділити на три групи:

=> заходи фіскальної політики;

=> заходи грошово-кредитної (монетарної) політики;

=> заходи прямого впливу.

Фіскальна політика зводиться до економічного регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізо­ваних фондів фінансових ресурсів, фінансування витрат держа­ви, пов'язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій.

Грошово-кредитна політика зводиться до економічного регу­лювання через механізми зміни пропозиції (маси) грошей та їх ціни (проценту) на грошовому ринку. Збільшення пропозиції гро­шей, за інших рівних умов, зумовлює зниження процента та зро­стання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках. Усе це на коротких часових інтервалах пожвавлює кон'юнктуру ринків і посилює стимули до розширення виробниц­тва.

Залежно від напряму та темпів зміни пропозиції грошей та рівня процента розрізняють такі види грошово-кредитної політики:

> експансійна;

> рестрикційна.

При експансійній політиці відбувається зростання пропозиції грошей, яке може бути неконтрольоване, довільне. Наслідком такої політики стає інфляція у зв'язку з чим її ще називають полі­тикою інфляції.

У політиці грошово-кредитної рестрикції допускається різке, не досить зважене, обвальне скорочення пропозиції грошей, внас­лідок чого гроші стрімко '" дорожчають", сукупний попит ско­рочується, провокуючи зниження рівня цін та економічної актив­ності. Цю політику називають політикою дефляції. Зважаючи на її негативні наслідки, уряди стараються уникати відвертої полі­тики дефляції, а допускають лише повільне і незначне скорочення пропозиції грошей та рівня процента, що м'яко гальмує економічну активність, без глибокого спаду виробництва. Така політи­ка дістала назву політики рефляції.

Сутність монетарної політики виражає визначення її як комп­лексу взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей та заходів щодо регулювання гро­шового обороту, які здійснює держава через центральний банк.

Грошово-кредитна політика України в перехідний період прой­шла складний шлях розвитку. Необхідно зробити спробу оціни­ти характер її на окремих етапах розвитку під кутом зору відпов­ідності основним положенням кейнсіанської та монетаристської концепцій.

На першому етапі (1991 - 1994 рр.) підходи до вирішення зав­дань економічної політики в Україні мали переважно кейнсіанський нахил. На цьому етапі вирішальну роль у прийнятті владни­ми структурами економічних рішень відігравали поточні, пере­важно короткострокові, цілі, що визначалися здебільшого пол­ітичними чи соціальними міркуваннями. Довгострокові, стра­тегічні цілі (стабілізація цін, макроекономічна стабілізація, за­безпечення економічного зростання, підвищення зайнятості тощо) відсувалися на другий план. Навіть перехід до ринкової економі­ки і запровадження ринкових методів господарювання, проголо­шені як стратегічна ціль економічної політики, найчастіше не враховувалися під час прийняття тактичних рішень. Це виявля­лося в надмірному втручанні органів державного управління у господарські процеси, в переважно «ручному» управлінні вирі­шенням конкретних економічних завдань, замість того, щоб швид­ше створити ринковий механізм економічного розвитку і забез­печити його функціонування на засадах саморегулювання. Та­кий підхід зумовлював надто повільний перебіг ринкових реформ в Україні, сприяв поглибленню економічної кризи.

Кейнсіанський підхід проявлявся також у ставленні до інфляції. Інфляційна загроза явно недооцінювалася. Емісія грошей широ­ко використовувалася для фінансування всіх поточних потреб, які не були передбачені державним бюджетом, та для покриття бюджетного дефіциту.

У руслі кейнсіанського підходу були і конкретні заходи в мо­нетарній політиці жорстка фіксація валютного курсу в 1993 -1994 рр., переважне використання адміністративно-обмежуваль­них монетарних інструментів (висока норма обов'язкового ре­зервування та часті її зміни, пряме обмеження кредитної діяль­ності комерційних банків через установлення кредитних стель, обмеження доступу банків до централізованих кредитних ресурсів тощо).

3 1994 р. в економічній політиці відбулися деякі зміни, особли­во в монетарній сфері, а саме:

- в загальноекономічній політиці був проголошений курс на макроекономічну стабілізацію, на прискорення ринкових реформ та формування ринкового механізму функціонування економіки;

- у фіскально-бюджетній політиці визнавалося за необхідне переорієнтуватися на подолання бюджетного дефіциту і послаб­лення дефіцитного фінансування економіки, зменшення податко­вого тиску й переведення суб'єктів господарювання на засади самофінансування;

- у грошово-кредитній політиці було взято курс на подолан­ня гіперінфляції, лібералізацію кредитного та валютного ринків, формування ринку цінних паперів, відмежування емісійного ме­ханізму НБУ від бюджетного механізму і скорочення фінансу­вання бюджетного дефіциту за рахунок сеньйоражу.

Усі ці зміни більше відповідали монетаристському підходу, ніж кейнсіанському. Проте подальший розвиток подій показав, що досить послідовно дотримувалося проголошеного курсу лише монетарне керівництво країни, передусім НБУ. У загальноеко­номічній та фіскально-бюджетній політиці суттєвих змін у на­прямку посилення засад ринкового саморегулювання не відбу­лося.