Розділ І.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Харьківська державна академія фізичної культури

Кафедра

РЕФЕРАТ

на тему:

ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ ДЖ.ГЕЛБЕРТА

Виконав: студент 3 курсу, д/в

групи 32

Гречанов Роман

Олександрович

Харьків – 2015

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………...3

Задачі………………………………………………………………………..5

Розділ І. Аналіз літературних праць Д. Гелбрейта ……………………...6

Розділ ІІ. Економічна теорія Д. Гелбрейта….…………………………..10

Висновки…………………………………………………….…………….13

Список використаних джерел…………………………………….……...14

ВСТУП

Сучаснийінституціоналізммає два напрямки: консервативний, який представляють такі економісти, як А. Берлі, Д.Берхнем, У. Ростоу і ліберальний, представлений американськими вченимиД. Ґелбрейтом, Л.Туроу, Р. Хейлбронером та ін., які захищають ліберальні позиції у рішенні соціально-економічних питань.

Вони розглядають різні форми соціального управління та контролю економікою, включаючи реформи, які відносяться до великих корпорацій, управління їх діяльністю, державні та регулятивні заходи, які впливають на ринкову конкуренцію, механізм ціноутворення, зайнятість, стан валютного ринку, фіскальної системи та ін.

Значне місце в організації соціального контролю надається плануванню, включаючи створення і розвиток державної системи програмування і планування. Все це об'єктивно сприяє розвитку та покращенню державних форм господарювання.

Гелбрейт (Galbraith) Джон Кеннет (р.н.-1908) – відомий американський економіст, доктор філософії, народився в Канаді.

Навчався в Торонтському університеті. Ступінь доктора філософії отримав у Каліфорнійському університеті в 1934. У 1931-1942 р.р. працював у Каліфорнійському, Гарвардському, Прінстонському університетах.

У 1941- 1943 р.р. – співробітник управління контролю за цінами. В 1943-1948 р.р.– редактор журналу «Форчун».

З 1949 року – професор Гарвардського університету, обирався президентом асоціації американських економістів. У 1961- 1963 р.р. був послом США в Індії.

Головні праці Гелбрейта: «Американський капіталізм Концепція зрівноважувальної сили» (1952), «Нове індустріальне суспільство» (1967), «Начерки з теорії ризиків» (1970), «Економічні теорії та цілі суспільства» (1973) та ін.

Актуальність. Економічна теорія Дж. Гелбрейта найбільш реалістично відбиває сучасний стан та проблеми економіки, передбачає прийняття дієвих заходів на її часткове вирішення.

Мета – розкрити основні ідеї економічної теорії вченого Д. Ґелбрейта.

Задачі:

1. Проаналізувати основні літературні роботи Джона Кенета Ґелбрейта.

2. Охарактеризувати основні засади економічні теорії Джона Кенета Ґелбрейта.

РОЗДІЛ І.

АНАЛІЗ ЛІТЕРАТУРНИХ ПРАЦЬ Д. ҐЕЛБРЕЙТА.

Американський економіст Д. Гелбрейт став відомим завдяки своїм працям: " Американський капіталізм. Концепція зрівноважувальної сили" (1952), " Нове індустріальне суспільство" (1967), " Начерки з теорії ризиків" (1970), " Економічні теорії та цілі суспільства" (1973) та ін.

У першій праці Гелбрейт стверджує, що внаслідок концентрації економічної могутності в руках незначної кількості найбільших корпорацій капіталізм неспроможний здійснювати саморегулювання через механізм ринкової конкуренції і ця рушійна сила втратила своє значення.

Велика корпорація певною мірою є монопольною силою і привласнює монопольний дохід. Регулятор сучасного капіталізму — зрівноважу вальна сила монополій-продавців і монополій-покупців, яка водночас виконує функцію досконалої конкуренції, її зростання посилює здатність економічної системи до саморегулювання, внаслідок чого зменшується необхідність у державному регулюванні, контролі та плануванні.

Тому держава, антитрестівське законодавство не повинні стримувати утворення монополій (олігополій), а навпаки, сприяти їх зростанню. Винятком може бути лише стовідсоткова монополія. Державне втручання необхідне лише тоді, коли зрівноважувальні сили перестають бути ефективними.

Зіставляючи дію монополій-продавців і монополій-покупців, Дж.-К. Гелбрейт визнав, що зрівноважувальна сила покупця зникає із перевищенням пропозицією попиту, а також у разі створення абсолютної монополії покупця (наприклад, при закупівлі державою зброї та військових матеріалів). Він також зазначає, що у таких високо-монополізованих галузях, як автомобільна, тютюнова тощо, в немонополізованих або мало-монополізованих (сільське господарство, деревообробна промисловість та ін.), а також за інфляції зрівноважувальної сили не існує. Загалом теорія зрівноважувальної сили Гелбрейта — надто абстрактна схема, в якій правильні положення (про неспроможність ринкового саморегулювання економіки, про монополістичну природу гігантських корпорацій тощо) поєднані з нереальними проектами.

У праці " Нове індустріальне суспільство" Дж.-К. Гелбрейт розглядає корпорації як єдино можливі форми організації виробництва, діяльність яких спрямована на досягнення високої ефективності виробництва, виробництво високоякісних товарів і послуг та інші виробничі цілі. Досліджуючи еволюцію корпорації, він доходить висновку, що влада в ній поступово переходить від власників до так званої " техноструктури", до якої він зараховує широке коло осіб — від вищих менеджерів до управляючих нижчої ланки, техніків, науковців, спеціалістів, рекламістів та ін.

Такий перехід зумовлений вимогами розвитку самої техніки і технології, необхідністю засвоєння цими категоріями працівників значної кількості різноманітної інформації. Концепція " техноструктури" є логічним продовженням ідеї Т. Веблена про поступовий перехід влади до інженерно-технічної інтелігенції, оскільки вона озброєна знаннями, необхідними виробництву і капіталістам-власникам. У теоретичному аспекті, це означає проголошення влади в сучасній корпорації атрибутом окремих елементів продуктивних сил (техніки, інформації), а в методологічному — проповідування принципу технологічного детермінізму — механічної залежності соціально-економічної сутності корпорацій від рівня розвитку техніки і технології. Однак науковці, техніки, спеціалісти з інформаційних систем виконують свої функції не як суб'єкти власників окремих факторів сучасного капіталістичного виробництва, а як суб'єкти процесу праці. Через підпорядкування процесу праці основній меті капіталістичного виробництва — максимізації і привласненню прибутку суб'єкти процесу праці стають носіями найманої праці, підпорядкованої власникам корпоративного капіталу.

Водночас внаслідок визначальної ролі продуктивних сил у суспільному способі виробництва — єдності продуктивних сил і відносин економічної власності, їх взаємодії (взаємопроникнення, взаємодоповнюваності, взаємозаперечення), техніка, інформація істотно впливають на процес еволюції власності та влади, а носії цих факторів (передусім спеціалісти вищої кваліфікації) швидше просуваються службовими щаблями, виконують ширше коло функцій, але підпорядковані середній та монополістичній буржуазії. Частина з них внаслідок зростання розмірів заробітної плати, інших виплат частково вливається до середньої, а вищі менеджери — до монополістичної буржуазії. Однак, після того як поступові кількісні зміни зумовлюють якісні зрушення (трансформацію в середніх і великих буржуа), вони із суб'єктів окремих факторів процесу виробництва, зокрема процесу праці, стають суб'єктами відповідно середньої та великої капіталістичної власності (а отже, можуть стати власниками малих, середніх і навіть частини великих капіталістичних підприємств), а внаслідок цього — і суб'єктами експлуатації найманої праці. Менеджери вищої ланки починають самі використовувати працю інших науковців, інженерів, техніків.

Корпоративний сектор економіки Дж.-К. Гелбрейт називає " плануючою" системою. Крім того, регулюючу діяльність у масштабі всього суспільства здійснює держава. Тому, на думку Гелбрейта, планування приходить на зміну ринковим відносинам. Водночас недостатньо аргументованими є його твердження про обмеження влади багатих, про революцію в доходах через механізм перерозподілу податків. Доказовіша теза Гелбрейта про створення у США та в інших розвинутих країнах суспільства достатку (в якому, однак, мільйони людей живуть нижче офіційно встановленого рівня бідності).

У праці " Економічні теорії та цілі суспільства" Гелбрейт гостро критикує неокласичний напрям політичної економії за консерватизм мислення щодо механізму ринкового саморегулювання економіки. Зокрема, він обґрунтовано зазначає, що аналіз неокласиками економіки як сукупності пов'язаних ринком господарських одиниць, де споживач панує над виробником, цілком відірваний від життя.

Підтримуючи позицію Кейнса, Гелбрейт водночас критикує посткейнсіанців за спроби довести, що рівновага економічної системи може бути досягнута через штучне підвищення державою сукупного попиту. Неокласичний напрям також ігнорує такі три соціальні інститути позаринкових сил, як великі корпорації, державу і профспілки. Гелбрейт заперечує тезу неокласиків про споживачів як господарюючих суб'єктів, стверджуючи, що насправді функції споживачів виконує сім'я. Головним господарюючим суб'єктом він вважає корпорацію, яка через ринок диктує умови споживачеві (протилежні ідеї висували неокласики), створює ринок на нові товари, формує попит на них, встановлює свої закони для ринку.

Аргументованою є думка Гелбрейта, що на багатьох ринках можуть панувати кілька фірм, які колективно здійснюють свою владу, — олігополії. Але трактування корпорації як рушійної сили розвитку економічної системи однобічно характеризує рушійні сили економічної системи, оскільки проігноровано її важливі суперечності, проблеми взаємодії власності і влади.