Два напрями у розвитку культури періоду Відродження

У розвитку української культури періоду Відродження чітко простежуємо два напрями: перший із них, очолюваний І. Вишенським, тяжіє до візантійської традиції, обстоює збереження засад первісної християнської громади, консерватизм православного віровчення, застерігає від усіляких контактів із латинізованим Заходом (Європою). І.Вишенський навчаючись в Острозькій академії, вважав, що людині не варто прагнути світських знань, а достатньо читати “Псалтир” і “Часослов”. Кожен християнин має дбати про духовне вдосконалення та молитву, не втручатися у світське життя, тим паче у боротьбі між конфесіями. Він обрав шлях аскези, здебільшого жив у печері на святій горі Афон, звідки писав гнівні послання відступникам-єпископам, котрі покинули свою віру і перейшли в унію, тобто спокусилися латинством – прагнули європейської науки. І. Вишенський не сприймає активної праці братських громад на ниві освіти, вважаючи, що краще бути неграмотним, бідним, навіть убогим, аби лиш “дотиснутися до Христа”. Його позицію красномовно засвідчує твір “Послання до стариці Домнікії”, написаний 1605 р.

Однодумцями І. Вишенського були засновник Скита Манявського Йов Княгиницький, почаївський ігумен Йов Почаївський (Желізо), якому приписують працю “Пчола Почаївська”, а також І. Копистенський, автор книги “Алфавіт духовний” про шість щабелів духовного очищення людини, поет Віталій із Дубна, автор книги “Діоптра”. Усі вони прославляли відречення від світу, очищення через молитву і піст, невтручання у світське життя, аскезу та чернецтво, матеріальну бідність.

Другий напрям може бути названий прогресивним (на відміну від першого, консервативного). До нього належали діячі братського руху, письменники-полемісти, П. Могила, діячі Лаврського гуртка. На їхню думку, шлях української культури у майбуття пролягає через контакти зі Західною Європою, навчання у тамтешніх університетах. У творах намагалися демонструвати власну вченість, здобуту тяжкою працею, усіляко заохочували до вивчення античної спадщини, а також спадщини діячів Відродження. Передусім, у творі М.Смотрицького “Тренос” ‒ вибір цитат із римських поетів, творів Петрарки, європейських, насамперед польських поетів і мислителів та богословів. Вони вивчили латинську й польську мови, ними писали твори, намагаючись бути доступними широкому освіченому загалу Європи. Заохочує до навчання й активної суспільно корисної праці Транквіліон Кирило (Ставровецький), прославляючи мудрість і старання людини, ‒ “Зерцало богословії” (1618 р.), “Євангеліє учительне” (1619 р.). Полеміст закликає: “Возненавидим ліность і праздность проклятую! ”, бо у суспільстві в той час “жатва многая, ділателей же розумних мало”. Осуджує паразитизм, неробство, дармоїдство, яке часто ченці називають “святою простотою”. Людина повинна працювати, і чесно нажите багатство – це великий здобуток, який дає користь суспільству. Належать сюди і брати Зизанії.