Поняття, форми (види) і припинення гарантії.

Законодавець, запровадивши гарантію фінансової установи як самостійне, незалежне від основного зобов’язання забезпечення, закріпив принципово новий інститут, який не має нічого спільного з гарантією за ЦК УРСР 1963 р. За часів планової економіки з її жорстким підпорядкуванням господарюючих суб’єктів вищестоящим організаціям гарантія мала досить вузьку сферу застосування, оскільки використовувалася практично лише щодо забезпечення повернення позик, виданих банками соціалістичним підприємствам під відповідальність вищестоящої організації. У разі відсутності грошових коштів у боржника і погашення його заборгованості гарантом останній не мав права регресу до боржника — підпорядкованої господарської організації. На відносини, пов’язані з використанням гарантії, ЦК УРСР поширював норми, які регулювали відносини поруки, що дозволяло зробити висновок про гарантію як різновид поруки. Відрізнялася ж гарантія від поруки суб’єктним складом учасників правовідносин та виключно субсидіарною відповідальністю гаранта, що застосовувалася у спрощеному порядку (банк списував грошові кошти з рахунку боржника, а в частині, що залишилася, — з рахунку гаранта)[4].

Стаття 560 ЦК України дає визначення гарантії: «за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником». Отже, у відносинах за гарантією беруть участь три суб’єкти — гарант, бенефіціар (кредитор за основним зобов’язанням) та принципал (боржник за основним зобов’язанням). При цьому гарантами можуть виступати лише фінансові установи[13]. Тому можна дійти висновку, що гарантом за гарантією може виступати тільки спеціальний суб'єкт, який відповідає вимогам законодавства та має відповідну ліцензію. Бенефіціарами ж та принципалами можуть бути як фізичні особи, у тому числі підприємці, так і юридичні особи.

Гарант – це банк, інша фінансова установа, страхова організація. Принципал (боржник) – це особа, за дорученням якої банк – гарант надає гарантію на користь бенефіціара по забезпеченню виконання договірних зобов’язань принципала перед бенефіціаром. Бенефіціар(кредитор) – це особа, на користь якої видається гарантія.

Національне законодавство передбачає такі форми гарантії:

- відклична - гарантія, умови якої можуть бути в будь-який час змінені і вона може бути відкликана банком-гарантом за заявою принципала без попереднього повідомлення бенефіціара;

- безвідклична - гарантія, умови якої не можуть бути змінені і вона не може бути припинена банком-гарантом згідно із заявою принципала без згоди та погодження з бенефіціаром; якщо в гарантії немає прямого застереження про її відкличність, вона є безвідкличною (ч, 3 ст. 561 ЦК України);

- умовна - гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов'язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару на підставі вимоги бенефіціара та в разі виконання ним відповідних умов або подання документів, зазначених у гарантії;

- безумовна - гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов'язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов[8, с. 605-606].

Також банк-гарант може надавати такі види гарантій: гарантії платежу; тендерні гарантії (гарантії забезпечення пропозицій); гарантії виконання зобов'язань; гарантії авансового платежу; гарантії повернення кредиту та інші види.

Гарантія платежу - письмове зобов'язання гаранта, яке видається за наказом покупця на користь продавця, сплатити останньому визначену суму у випадку невиконання покупцем своїх обов'язків по сплаті за поставлений товар.

Тендерна гарантія - письмове зобов'язання гаранта, яке видане за наказом сторони, що бере участь у тендері, на користь сторони, яка є організатором тендеру, сплатити останній визначену суму за порушення учасником тендера вимог тендеру, контракту в частині відмови від його реалізації після того, як він став переможцем тендеру.

Гарантія виконання зобов'язання - письмове зобов'язання банку, яке видане за наказом продавця товарів або послуг або іншої уповноваженої особи на користь покупця або замовника, сплатити останньому визначену суму у випадку невиконання першим визначених зобов'язань за відповідним договором.

Гарантія авансового платежу - письмове зобов'язання банку, яке видане за наказом продавця, що отримує аванс від покупця, сплатити покупцю визначену суму грошових коштів (яка не перевищує суму авансу) у випадку невиконання продавцем своїх обов'язків з постачання.

Гарантія повернення кредиту - письмове зобов'язання банку, яке видане за наказом позичальника на користь кредитора, сплатити останньому суму основного боргу та/або процентів за кредитом у випадку невиконання позивачем своїх обов'язків за кредитним договором по відношенню до погашення боргу та/або процентів[8, с. 606].

Гарантія — односторонній правочин, змістом якого є обов’язок гаранта сплатити кредитору-бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого гарантією. Вчиняючи таку дію, гарант, по суті, виконує грошове зобов’язання принципала перед бенефіціаром повністю або в певній частині (але не більше суми, зазначеної в гарантії) відповідно до умов гарантії. Згідно з ч.1 ст. 566 ЦК України обсяг відповідальності гаранта перед бенефіціаром за порушення боржником-принципалом зобов’язання, забезпеченого гарантією, обмежується сплатою суми, на яку її видано[4].

Підставою для виконання гарантом свого зобов’язання є пред’явлення письмової вимоги кредитором (бенефіціаром) до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії. Пред’являючи вимогу до гаранта, кредитор або в самій вимозі, або в доданих до неї документах повинен зазначити, в чому полягає порушення боржником основного зобов’язання, забезпеченого гарантією. Недотримання цієї вимоги тягне за собою наслідки, встановлені ч. 1 ст. 565 ЦК України, а саме надає гаранту право відмовитися від задоволення вимоги кредитора[4].

Згідно з українським законодавством гарантія, як правило, не може бути відкликана гарантом. Однак ця норма (ч. 3 ст. 561) є диспозитивною, якщо в ній не встановлено інше. Внесення змін та доповнень до тексту гарантії після її видачі допускається тільки за згодою бенефіціара.

Також законодавцем передбачена неможливість передачі прав за гарантією. Це означає, що право вимоги до гаранта, яке належить бенефіціару (кредитору) за гарантією, не може бути передане третій особі, якщо інше не передбачено в гарантії.

Важливим моментом у правовідносинах за гарантією є визначення моменту, з якого гарантія починає свою дію. Законодавством передбачено загальне правило, що гарантія є чинною від дня її видачі (ч. 3 ст. 561 ЦК України), але якщо в ній не передбачено інше.

Однією з основних операцій, яка проводиться при наданні гарантії, є виплата комісійної винагороди. Фінансові установи практикують як разову комісійну винагороду, так і за кожен день прострочення виконання. Умови виплати комісійної винагороди можуть бути також різними: або вони до операції по наданню гарантії, або - після, або впродовж всього строку дії гарантії. При наданні контргарантії вартість комісійної винагороди зростає на суму комісії контргаранта[8, с. 608].

Гарантія повинна видаватися у письмовій формі, також до письмової форми гарантії прирівнюється банківський електронний документ.

До істотних умов гарантії належать:

- найменування принципала, бенефіціара та гаранта;

- посилання на основне зобов'язання, в якому передбачена видача гарантії;

- максимальна сума грошових коштів, яка підлягає виплаті, та валюта платежу;

- строк, на який видана гарантія, або подія, при настанні якої припиняється зобов'язання гаранта за гарантією;

- умови, на підставі яких здійснюється платіж.

Припинення гарантії - це припинення існування (погашення) прав та обов`язків його учасників, що складають зміст гарантійного зобов`язання, припинення гарантії торкається всіх учасників забезпечувального правовідношення: і гаранта, і бенефіціара (кредитора), і принципала (боржника).

Згідно з ст. 568 ЦК України зобов'язання гаранта перед кредитором за гарантією припиняються у разі:

- сплати кредиторові грошової суми, на яку видано гарантію;

- закінчення строку дії гарантії;

- відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гаранту;

- відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом письмової заяви про звільнення гаранта від його обов'язків.

Таким чином, наведена норма встановлює обмежений перелік підстав припинення гарантійного зобов’язання. Вони пов’язані або з належним виконанням гарантом свого зобов’язання, або з одностороннім волевиявленням самого кредитора.

По-перше, гарантія припиняється сплатою бенефіціару суми, на яку була видана гарантія. Якщо по гарантії відбувалися часткові виплати за вимогою бенефіціара, ці виплати підсумовуються і гарантія припиняється, як тільки гарант виплатить усю суму, на яку була видана гарантія.

По-друге, гарантія припиняється по закінченні визначеного в ній строку, на який вона видана. Однак, уявляється, що повторна вимога бенефіціара про виплату суми по гарантії (у тому випадку, коли гарант відмовився виплатити суму на першу вимогу кредитора), пред’явлена після закінчення строку дії гарантії, може бути прийнята гарантом до виконання.

По-третє, гарантія припиняється у разі відмови бенефіціара від своїх прав по гарантії і поверненні її гарантові. Для припинення гарантії по такій підставі необхідне дотримання певних умов, а саме: відмови кредитора і повернення оригіналу гарантії гарантові. Тут необхідне уточнення – у якій формі повинна бути складена відмова кредитора від прав. Також, необхідно вказати, що гарантові повинний бути повернутий саме оригінал гарантії.

По-четверте, гарантія припиняється у разі відмови бенефіціара від своїх прав по гарантії, шляхом надання письмової заяви про звільнення гаранта від його зобов’язань.

Якщо дія гарантії припинена, гарант не пізніше наступного дня після припинення гарантії повідомляє про це принципала.

Вимога бенефіціара про сплату грошової суми за гарантією повинна бути надана гаранту у письмовій формі. До вимоги за умовною гарантією повинні додаватися документи, які вказані в тексті гарантії. Бенефіціар у вимозі або додатку до неї повинен вказати, в чому полягає порушення принципалом основного зобов'язання, у забезпечення якого видана гарантія. Гарант повинен не пізніше наступного дня повідомити принципала про отриману вимогу та передати йому копії вимоги та супроводжувальних документів. Гарант розглядає надіслану вимогу з додатками до неї на відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії. У разі невідповідності вимоги та доданих до неї документів вимогам, вказаним у гарантії, або наданні вимоги гаранту після закінчення визначеного у гарантії строку гарант відмовляє бенефіціару у задоволенні його вимог. Гарант повинен негайно повідомити кредитора про відмову від задоволення його вимоги.

Гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником. Але у випадку коли гарант сплатив кредитору грошову суму, яка не відповідає умовам гарантії, то він, за загальним правилом, не має права на зворотну вимогу, але договором між гарантом і боржником може бути передбачений інший порядок[8, с. 609].

Варто звернути увагу на те, що ст. 568 ЦК України не дає сторонам право встановлювати інші підстави припинення гарантії.

У переліку підстав припинення гарантії, передбачених ст. 568 ЦК України, містяться і загальні підстави. До таких належить, наприклад, сплата гарантом кредитору передбаченої гарантією суми. Це означає належне виконання гарантом своїх зобов’язань по гарантії. Стаття 599 ЦК України встановлює правило про те, що належне виконання припиняє зобов’язання. Слід відмітити, що відмова кредитора від своїх прав по гарантії за допомогою направлення гарантові письмової заяви про відмову можна розглядати як прощення боргу. Дана підстава припинення зобов’язання передбачена ст. 605 ЦК України.

У зв’язку з цим можна дійти висновку, що до припинення гарантій можуть застосовуватися і загальні положення про припинення зобов’язання.

Назва ст. 568 ЦК України „Припинення гарантії” має досить вузький характер, тому, що у визнеченні цієї статті мова йдеться тільки про припинення зобов’язання гаранта перед кредитором.

На підставі цього, можна зробити висновок, що припинення обов’язків гаранта перед кредитором не припиняє існування гарантійного зобов’язання як такого. Тому після сплати кредитору суми, на яку видана гарантія, може існувати обов’язок принципала сплачувати послуги гаранта протягом дії гарантії.

Отже, підсумуємо, гарантія є досить зручним інструментом погашення кредитних зобов'язань і дуже часто використовується кредиторами для зменшення фінансових втрат, тому попит на цю послугу зростає. Фінансові установи задовольняючи потреби клієнтів активно розвивають такий напрям як надання гарантій і контргарантій.