Визначення завдатку як зобов’язально - правового способу забезпечення виконання зобов’язань.

Завдаток є традиційним способом забезпечення виконання зобов’язання, який відомий цивільному праву ще з давніх часів та зазнав певних змін протягом столічь у зв’язку зі зміною цивільно – правових інститутів як у зарубіжних країнах, так і в Україні, зокрема.

Так, відповідно до ст. 570 ЦК України завдатком визначається грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Спираючись на дану норму, за завдатком традиційно визнається платіжна, посвідчувальна й забезпечувальна функції.

Так, платіжна функція виконується завдатком лише в разі належного виконання сторонами зобов’язання. Він може бути виданий лише тією стороною за договором, на якій лежить обов’язок передати грошову суму або рухоме майно, і у разі виконання зобов’язання сторонами сума завдатку зараховується в рахунок

належних з неї платежів[4].

Посвідчувальну функцію завдаток виконує у спорі між сторонами щодо того, чи було укладено договір, але при цьому мається на увазі укладення договору в усній формі, коли недодержання сторонами письмової форми, встановленої законом, не тягне за собою його недійсність. Саме в цьому разі укладення договору може доводитися передачею й одержанням завдатку, а його оформлення (за правилами ст. 547 ЦК України) і виступатиме письмовим доказом, що доводитиме факт вчинення договору (ч.1 ст. 218 ЦК України). Укладення ж договору, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, не може бути підтверджено передачею завдатку (статті 639, 640 ЦК України)[4].

Забезпечувальна функція завдатку полягає у стимулюванні сторін до належного виконання зобов’язання під загрозою втрати завдатку боржником або повернення завдатку та додаткової сплати суми у розмірі завдатку або його вартості кредитором[4].

Предметом завдатку можуть виступати як грошові кошти, так і рухоме майно. У зв'язку з відсутністю у законі застереження щодо видів рухомого майна можна припустити, що рухоме майно може бути предметом завдатку у тому випадку, коли боржник здійснює розрахунки з кредитором повністю або частково рухомим майном (наприклад, договір міни тощо).

У ст. 570 ЦК України не визначається безпосередньо розмір завдатку, а відтак він визначається на розсуд сторін. Можна лише припустити, що в договірній практиці він має бути меншим від основної суми боргу.

Завдаток характеризується тим, що він одночасно виступає і способом платежу, і способом забезпечення виконання зобов'язань. Це означає, що завдаток виплачується стороною, яка зобов'язана сплачувати платежі за договором наперед - до моменту настання строку платежу. І у разі належного виконання забезпеченого завдатком зобов'язання вартість завдатку утримується з належних з боржника платежів.

Завдаток відрізняється від усіх інших способів забезпечення виконання зобов'язання тим, що він може забезпечувати лише договірні зобов'язання, а відтак завдатком не можуть бути забезпечені деліктні зобов'язання, зобов'язання з безпідставного збагачення та інші, що виникають не на підставі договору. Крім того, не можуть бути забезпечені завдатком безвідплатні договори, наприклад договір дарування, позики, доручення та ін[8, с. 613-614].

Виділяють такі основні ознаки завдатку:

1) він є доказом укладення договору;

2) він виступає, як спосіб платежу і як спосіб забезпечення.

У Цивільному кодексі України не має правила про те, що завдатком може забезпечувати ся лише дійсне зобов’язання, на підстві цього в науці виникли дискусії і це впливає на застосування завдатку.

Так, статті 570-571 ЦК України не містять застереження про те, що завдатком може забезпечуватись лише існуюче зобов'язання. Але виходячи з норми ст. 571 ЦК України можна зазначити, що саме визначення завдатку як грошової суми (рухомого майна), " що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання" свідчить про необхідність існування договірного зобов'язання між сторонами на момент укладення договору про завдаток. Крім того, необхідно зазначити, що статті 546-548 ЦК України визначають, що завдатком та іншими способами може забезпечуватися виконання основного зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Тому на підставі вище викладеного можна зробити висновок про необхідність існування основного договірного зобов'язання між сторонами.

На думку деяких авторів, неможливість забезпечення завдатком ще не існуючого зобов'язання призводить до загрози знищення завдатку, а, отже, йдеться про недоцільність забезпечення того зобов'язання, що вже відбулось[34]. Проте, необхідність забезпечення існуючого зобов'язання обумовлена загальновизнаною забезпечувальною функцією завдатку[8, с. 618].

До того ж, необхідністю існування основного зобов'язання є також те, що завдаток є додатковим зобов'язанням щодо основного, яке воно забезпечує, походить та залежить від останнього, тобто є акцесорним.

Окрему увагу слід зосередити на питанні форми правочину про завдаток. Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, недотримання якої тягне за собою його недійсність. У статтях 570-571 ЦК України, які регламентують завдаток, відсутні застереження щодо можливості укладення угоди про завдаток в іншій формі, ніж це передбачається ст. 547 ЦК України. Постає питання, в якій формі має укладатися правочин щодо завдатку, який забезпечує виконання договору, що підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідь на це питання можна знайти у п. 4 ст. 209 ЦК України, відповідно до якого, на вимогу фізичної або юридичної особи, будь-який правочин за її участю може бути нотаріально посвідчений. Такої проблеми не виникає у тих випадках, коли умова про завдаток міститься у самому змісті договору, що підлягає нотаріальному посвідченню. Коли ж правочин про завдаток укладається шляхом оформлення додаткової угоди до основного договору, він, як і основний договір, підлягає нотаріальному посвідченню відповідно до ст. 654 ЦК України, згідно з якою зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Відтак можна дійти висновку, що правочин про завдаток укладається у письмовій формі, крім випадків, коли законом передбачається нотаріальна форма для договору, який забезпечується завдатком, або коли сторони за взаємною згодою бажають нотаріально посвідчити правочин про завдаток[8, с. 618].

Слід звернути увагу на ч. 2 ст. 570 ЦК України, яка говорить нам, що якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Від завдатку слід відрізняти аванс — повний або частковий платіж за договором, що передається кредиторові в рахунок майбутніх платежів. Видача авансу підкоряється загальним правилам про виконання зобов’язання, а при невиконанні останнього він завжди підлягає поверненню. Сума авансу, яка залишилася у сторони, відповідальної за порушення зобов’язання, розцінюється як безпідставне збагачення[4]. Крім дотримання письмової форми правочину про завдаток, необхідно також, щоб в такому правочин і містилося визначення суми, що передається боржником кредиторові саме як завдаток. У такому разі, ця сума буде вважатися авансом і не буде виконувати забезпечувальну функцію, аванс в свою чергу є способом платежу і не виконує дану функцію.

Аванс сплачується боржником в момент настання обов'язку платежу, тобто є попередньою оплатою. Крім того, боржник, що видав аванс, має право вимагати його повернення в усіх випадках невиконання чи неналежного виконання договору кредитором, а кредитора не може бути зобов'язано до повернення авансу у подвійному розмірі і, відповідно, до відшкодування збитків. Відтак, на відміну від завдатку, аванс не завжди слугує доказом існування зобов'язання[8, с. 619].

Правові наслідки порушення або припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком, визначаються ст. 571 ЦК України.

Загальним наслідком порушення зобов'язання з вини боржника є залишення суми завдатку у кредитора. Цей наслідок і обумовлює віднесення завдатку до засобів цивільно-правової відповідальності, адже у разі порушення боржником зобов'язання з його вини він втрачає вартість завдатку.

Отже, завдаток не повертається у разі наявності вини боржника у порушенні зобов'язання. А у разі наявності вини кредитора у порушенні зобов'язання, він несе відповідальність за таке порушення шляхом повернення подвійної вартості завдатку боржнику[8, с. 625].

Крім загальних наслідків у формі втрати завдатку ч. 2 ст. 571 ЦК України наділяє добросовісну сторону правом вимагати від винної сторони відшкодування заподіяних порушенням зобов'язання збитків. При цьому розмір збитків, якщо інше не передбачено договором між ними, вираховується виходячи з вартості, на яку збитки перевищують вартість завдатку. В даному випадку необхідно враховувати загальні норми про відшкодування збитків, передбачені ст. 22 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 571 ЦК України завдаток підлягає також поверненню у разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання. Припинення зобов'язання до початку його виконання може бути обумовлене такими обставинами, як недоцільність його виконання сторонами або коли відпала необхідність у сторін на виконання зобов'язання. В даному випадку має місце згода сторін на припинення зобов'язання до початку його виконання. Другою підставою для повернення завдатку є припинення зобов'язання у разі настання обставин, за які жодна із сторін не відповідає, що призвело до його припинення (ст. 607 ЦК України)[8, с. 626].

Отже, завдаток є одним з найпоширеніших способів забезпечення зобов'язань, він є одним з видів забезпечення виконання зобов’язань за договором. Його визначено Цивільним кодексом України як грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником на рахунок платежів, належних за договором, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Можна зробити висновок про те, що завдаток забезпечує виконання вже укладених договорів, навіть більше, невиконані зобов'язання не підлягають забезпеченню, а недійсність основного зобов'язання (вимоги) передбачає недійсність договору, що забезпечує це зобов'язання.

Нами був розглянутий другий розділ, який має назву зобов’язально - правові способи забезпечення виконання зобов’язань, де були висвітлені наступні питання: 1)Історичні передумови виникнення, поняття, предмет, та стягнення неустойки;

2) Поняття, відповідальність та припинення договору поруки;

3) Поняття, форми (види) і припинення гарантії)

4) Визначення завдатку як зобов’язально - правового способу забезпечення виконання зобов’язань.

Підведемо підсумок зазначивши коротко про кожний із способів забезпечення зобовязань, і почнемо з того, що важливе значення для регулювання договірних зобов’язань за участю як юридичних, так і фізичних осіб має неустойка, яка виступає найуніверсальнішим і найпоширенішим видом забезпечення виконання зобовязань, що у свою чергу зумовлює пильну увагу до такого виду забезпечення зобов’язань як науковців, так і суб’єктів підприємницької діяльності.

Поруку можна визначити як акцесорне зобов'язання, згідно з яким поручитель поручається перед кредитором третьої особи (боржника) за виконання останнім його зобов'язання, а у разі його невиконання чи неналежного виконання - зобов'язується виконати зобов'язання боржника та (або) нести цивільно-правову відповідальність у формі відшкодування збитків та (або) сплати неустойки.

Гарантія є досить зручним інструментом погашення кредитних зобов'язань і дуже часто використовується кредиторами для зменшення фінансових втрат, тому попит на цю послугу зростає. Фінансові установи задовольняючи потреби клієнтів активно розвивають такий напрям як надання гарантій і контргарантій.

Завдаток є одним з найпоширеніших способів забезпечення зобов'язань, він є одним з видів забезпечення виконання зобов’язань за договором. Його визначено Цивільним кодексом України як грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником на рахунок платежів, належних за договором, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Отже, кожен з перелічених видів забезпечення зобов’язань є унікальним свого роду, і займає важливе місце в системі зобов’язального права України, без даних способів забезпечення неможливо буде досягти договірної дисципліни в цивільному законодавстві.