Сутність політичної системи. Механізми її функціонування.

Політичні системи та інститути

Вступ

Як ви розумієте вислів Аристотеля: «Людина за своєю природою є істотою політичною»?

Мета: З'ясувати місце і роль поняття «політична система» в політології.

Ключові слова: політична система, інститут політичної системи, структура, функції, типологія політичних систем, політична система України.

План:

1. Сутність політичної системи. Механізм її функціонування.

2. Структура і функції політичної системи.

3. Типологія політичної системи.

Політичні системи та інститути

Основна частина

Прочитайте та законспектуйте основні положення

Сутність політичної системи. Механізми її функціонування.

Різні політичні явища, які відбуваються в суспільстві, тісно взаємопов'язані і складають цілісний соціальний організм, який має відносну самостійність. Його розвиток відбувається на основі об'єктивних закономірностей, але при цьому важливу роль відіграє суб'єктивний фактор, який виступає як система регулювання відносин між окремими елементами суспільства з приводу влади. Саме ці відносини та їх регулювання і складають політичну систему, яка виступає головною силою, яка забезпечує функціонування і розвиток політичного життя суспільства.

Тому з'ясування сутності політичної системи суспільства, структури, функції, ролі і напрямків її розвитку є центральною проблемою в політології.

Поняття «політична система» покликане відобразити два моменти в політичній науці:

1) цілісність політики як самостійної сфери суспільства, яка представляє сукупність взаємодіючих елементів (партій, держави, лідерів, права і т.д.);

2) характер зв'язку політики із зовнішнім оточенням (економічної, соціальної, культурної сферою, іншими державами).

Політична система - це сукупність політичних інститутів, громадських структур, норм і цінностей, а також їх взаємодія, в якому реалізується політична влада і здійснюється політичний вплив.

Тому в політичну систему включають не тільки політичні інститути, які безпосередньо й активно беруть участь у політиці (держава, партії, лідери), а й економічні, соціальні, культурні інститути, традиції, цінності, норми, які мають політичне значення і впливають на політичний процес.

Політична система, як і економічна, правова, духовна є підсистемою суспільства. Якщо важливою ознакою економічної системи є власність; правової - правові норми як регулятори суспільного життя; духовної - формування цінностей, відтворення особистості, адекватної цим цінностям, то важлива ознака політичної системи полягає у формуванні та здійсненні політичної, державної влади. Саме владні відносини характеризують політичну систему.

Особливості політичної системи:

по-перше, вона володіє монополією на владу в масштабах усього суспільства;

по-друге, визначає стратегію суспільного розвитку взагалі й економічну, соціальну, культурну та зовнішню політику зокрема;

по-третє, визначає і представляє інтереси панівних соціальних груп або всього суспільства на державному рівні;

по-четверте, забезпечує політичне та адміністративно-державне управління суспільними процесами;

по-п'яте, сприяє стабілізації або дестабілізації суспільного життя;

по-шосте, формує правову систему і функціонує в її рамках або виходить за межі правового поля.

Одні політологи поняття " політична система" ототожнюють з політичним режимом цієї системи, інші - з політичною організацією, треті значно розширюють обсяг і зміст поняття " політична система", включаючи в її структуру елементи, які не можна вважати власне політичними.

Тому, можемо сказати, що політична система - це сукупність інститутів, які формують і розподіляють державну владу, здійснюють управління суспільними процесами, а також представляють інтереси певних соціальних груп у рамках відповідного типу політичної культури.

Засновником теорії політичних систем вважають американського політолога Девіда Істона. У своїх роботах він показав політичну систему як організм, який саморегулюється і розвивається, активно реагує на імпульси, які надходять ззовні. За словами Д. Істона, у системи є вхід і є вихід. На вхід із навколишнього соціального та культурного середовища надходять імпульси - вимоги і підтримка. На виході системи здійснюються політичні рішення і політичні дії, спрямовані на реалізацію цих рішень.

Вимоги - це перший вид імпульсів на вході системи, і їхній характер може бути різний: від вимог до влади з приводу підвищення заробітної плати, розподілу благ і послуг, якості освіти, тривалості робочого дня, охорони прав і свободи громадян до питань охорони здоров'я, забезпечення громадського спокою.

Другий вид імпульсів на вході - це підтримка. Вона можлива в різних формах: від матеріальних (виплата податків, робота на громадських засадах, військова служба) через виконання законів та інших розпоряджень державної влади до шанобливого ставлення до влади і духовної символіки. Підтримка, яка надається системі, може посилюватися, якщо система задовольняє потреби і вимоги громадян. Тому без достатньої підтримки політична система не може ефективно і надійно працювати.

На виході системи як її реакція на вимоги і підтримку з'являються авторитетні політичні рішення і політичні дії влади щодо розподілу цінностей і ресурсів. Вони можуть бути у формі нових законів, асигнувань на конкретні потреби, політичних заяв про політичні наміри і політичних діях.

І все ж такий підхід Д.Істона до визначення моделі політичної системи не дає можливості пояснити, чому уряди часом приймають рішення, що не виходять з вимог громадян, ба більше - суперечать їхнім інтересам. Прикладом можуть бути рішення правлячих кіл Сполучених Штатів про рішення війни у В'єтнамі, рішення ЦК КПРС про введення військ в Афганістан, рішення російського уряду про початок бойових дій у Чечні чи підтримку сепаратистів Донбасу.

Можна стверджувати, що прийняття таких політичних рішень обумовлено вимогами, які надходять не від соціально-культурного середовища, а від правлячої еліти, яка приймає рішення.

Інший підхід до визначення політичної системи запропонував Рафаель Алмонд. Він вважав за необхідне на перший план висунути цільовий, поведінковий аспект різних структур, які входять у політичну систему. Згідно з його точки зору, політична система - це різні форми політичної поведінки як державних, так і недержавних структур, в аналізі яких виділяються два рівні: інституційний та орієнтаційний.

Якщо інституційний рівень зосереджений переважно на дослідженні державних і недержавних політичних інститутів, то орієнтаційний зорієнтований на вивченні політичних структур, які в своїй сукупності створюють політичну культуру.

Р. Алмонд визначав чотири функції " введення ":

1) функція політичної соціалізації та залучення до участі в політичному житті;

2) функція артикуляції інтересів, тобто формування вимог, що відповідають реальним або уявним інтересам;

3) функція об'єднання інтересів;

4) функція політичної комунікації, тобто спілкування, обміну думками, ідеями.

Він визначає і три функції " виводу ":

1) розробка норм;

2) застосування норм;

3) контроль за виконанням цих норм.

Сучасні наукові погляди щодо політичної системи, які існують у вітчизняній науковій літературі, окреслюються двома підходами.

Перший з них трактує політичну систему як теоретичний, ідеальний конструкт, який дає можливість виявляти і описувати системні властивості різних політичних явищ. За такого підходу політична система розглядається не як відображення політичної дійсності, а як засіб (інструмент) системного аналізу політики.

В іншому, більш конкретному тлумаченні поняття " політична система" визначає реальний складний механізм формування і функціонування владних відносин у суспільстві. Цей механізм включає політичну діяльність і політичні відносини між різними політичними суб'єктами (групи та індивіди): політичну організацію (до якої входять держави, партії, політичні асоціації), політичні та правові норми, політична свідомість і політичну культуру.

2. Структура і функції політичної системи.

Структура і функції політичної системи. Політична система, як вже наголошувалося, складається з підсистем, які взаємозв'язані один з одним і забезпечують функціонування політичної влади. Різні дослідники називають різну кількість таких підсистем. Проте за функціональною ознакою можна виділити певні підсистеми.

· Інституційна - держава, партії, групи тиску, ЗМІ, церква і т.д.

· Нормативна - політичні, правові, моральні норми; звичаї, традиції, символи.

· Комунікативна - форми взаємодії влади, суспільства і індивіда (прес-конференції, зустрічі з населенням, виступи по телебаченню тощо).

· Культурна - система цінностей, релігія, ментальність (сукупність стійких уявлень про суспільство, характер і спосіб мислення).

· Функціональна - засоби і способи реалізації влади (авторитет, згода, примушення, насильство тощо).

Основний елемент політичної системи - інституційна підсистема, в якій найважливішим інструментом реалізації загальнозначущих інтересів є держава. Максимально концентруючи в своїх руках владу і ресурси, воно розподіляє цінності і спонукає населення до обов'язкового виконання своїх рішень. Особливе значення мають церкву і засоби масової інформації, що володіють здатністю істотно впливати на процес формування громадської думки.
Нормативна підсистема включає правові, політичні, моральні норми і цінності, традиції, звичаї. Через них політична система надає регулятивну дію на діяльність інститутів, поведінка громадян.

Комунікативна підсистема включає всі форми політичної взаємодії як усередині системи (наприклад, між інститутами держави і політичними партіями), так і з політичними системами інших держав.

Культурна підсистема є сукупністю субкультур, конфесійною (релігійну) системою, визначаючих пріоритетні цінності, переконання, стандарти політичної поведінки, політичну ментальність.

Функціональна підсистема - це методи політичної діяльності, способи здійснення влади. Вона складає основу політичного режиму, діяльність якого направлена на забезпечення функціонування, перетворення і захист механізму здійснення влади в суспільстві.

Функції політичної системи. Функції політичної системи багатоманітні, що викликане складністю політичного життя. Виділимо наступні з них:

·визначення мети і задач суспільства;

·вироблення програм його життєдіяльності відповідно до інтересів правлячих груп суспільства;

·мобілізація ресурсів суспільства відповідно до даних інтересів;

·контроль над розподілом цінностей;

·інтеграція суспільства навкруги загальної соціально-політичної мети і цінностей.

3. Типологія політичної системи.

Розробка теорії політичних систем передбачає їх диференціацію за типами. У вітчизняній політичній літературі тривалий час вважалося, що єдиним критерієм, відповідно до якого треба класифікувати політичні системи, є суспільно-політична формація, економічний базис суспільства. Відповідно до цього критерію виділялися рабовласницькі, феодальні, буржуазні і соціалістичні політичні системи.

Недостатність такої типології полягає в абстрактності і жорсткому прив'язуванні їх до економічної структурі суспільства. Відомо, що однотипний економічний базис (Німеччина, Франція, Англія, Італія) перед другою світовою війною створив різні типи політичних систем. У Німеччині та Італії вели господарство тоталітарні фашистські політичні сили, водночас у Франції та Англії - ліберально-демократичні. Справа, напевно, не тільки в економічному базисі суспільства, хоча, безумовно, він відіграє важливу роль у становленні та функціонуванні політичних систем.

У зарубіжній політичній науці типи політичних систем класифікуються за різними критеріями, і це дозволяє аналізувати їх більш глибоко, бачити переваги одних політичних систем над іншими як при однакових, так і при різних економічних структурах.

Жан Блондель поділяє політичні системи за змістом і за формами управління. Він виділяє п'ять основних типів:

1) ліберальні демократії, які спираються на лібералізм у прийнятті державних рішень;

2) комуністичні системи з пріоритетом рівності соціальних благ і зневагою до ліберальних засобів їх досягнення;

3) традиційні політичні системи, які управляються олігархією і відрізняються нерівномірним розподілом соціальних та економічних благ;

4) перехідні політичні системи, які переживають період становлення в країнах, що розвиваються, з авторитарними засобами управління;

5) авторитарно-консервативні системи, мета яких - збереження соціальної та економічної нерівності, але більш дієвими засобами.

Існують і спрощені підходи до класифікації політичних систем. Вони поділяють політичну систему на демократію і диктатуру або на демократію, авторитаризм і тоталітаризм.

Більшість сучасних політологів виділяють три типи політичних систем:

1. Політичні системи англо-американського типу. Вони характеризуються вільною політичною культурою, яка спирається на раціональний розрахунок, терпимість і толерантність громадян і політичної еліти. Системи цього типу стабільні, ефективні, здатні до саморегуляції. У цій системі чітко реалізується принцип розподілу влади з трьом гілкам (законодавчої, виконавчої та судової) і з чітко визначеними їх функціями.

2. Політичні системи тоталітарного типу. У політичній системі такого типу влада зосереджена в руках нечисленної політичної номенклатури (бюрократії). Засоби масової інформації перебувають під контролем держави. У суспільстві, як правило, дозволена діяльність лише однієї партії, яка контролює всі елементи політичної системи і держави. Панує ідеологія керуючої партії. Занадто великі функції репресивних органів. Політична активність носить дозвільний і примусовий характер.

3. Континентально-європейські політичні системи. Це політичні системи, які склались у Франції, Німеччині, Італії, країнах Скандинавії. Для них характерним є існування і взаємодія елементів старих і нових культур, політичних традицій і форм політичної діяльності. Партії та громадське політичні об'єднання вільно функціонують у межах існуючих конституційних норм. Представницькі та виконавчі гілки влади виконують свою діяльність на основі визначених законом регламентів і процедур.