Синдром тривалого стиснення.

Синдром тривалого стиснення (СТС) – це багатосимптомне захворювання, яке виникає внаслідок тривалого здавлення м'яких тканин.

Синоніми: краш-синдром, рабдоміоліз, травматичний токсикоз.

Причини виникнення:

· механічна травма внаслідок здавлення важким предметом;

· здавлення м'яких тканин кінцівок або тулуба вагою власного тіла – синдром позиційного стиснення (СПС).

Ведучі фактори патогенезу СТС:

1. біль;

2. плазмовтрата;

3. токсемія.

Тривале больове подразнення веде до розвитку симптомів, як при травматичному шоку.

Плазмовтрата веде до згущування крові і розвитку тромбозу дрібних судин.

Токсемія виникає внаслідок надходження у кров продуктів з роздавлених м'яких тканин після відновлення кровотоку: міоглобіну, креатину, калію, гістаміну, серотоніну та багато інш. Внаслідок цього розвивається синдром поліорганної недостатності. Особливо небезпечно враження нирок: міоглобін потрапляє у канальці нирок, де перетворюється на кристали гематину, які забивають канальці та призводять до розвитку гострої ниркової недостатності.

Класифікація:

1. За ступенем важкості:

· Легка – ураження обмежених ділянок тіла без розвитку шока;

· Середня – ураження більш поширене, обмежене гомілкою або передпліччям, супроводжується токсикозом та порушенням функції нирок;

· Важка – ураження всієї верхньої або нижньої кінцівки (або більше), виражений ендотоксикоз та гостра ниркова недостатність.

2. Періоди:

· Період компресії;

· Посткомпресійний період:

1. ранній – 1-3 доба (переважають симптоми шоку);

2. проміжний – 4-18 доба (розвиток олігоануричної стадії гострої ниркової недостатності – дуже велика летальність);

3. пізній (відновний) – 18-45 доба (відновлення функції нирок, місцеві прояви: атрофія м’язів, контрактури, інфекційні ускладнення).

Клініка:

Період компресії:

· біль;

· психоемоційні реакції;

· явища травматичного шоку;

· при пошкодженні судин – крововтрата з можливими явищами геморагічного шоку.

Посткомпресійний період:

1. ранній:

· біль та обмеження рухів в ураженій частині тіла;

· набряк деревянистої щільності;

· температура шкіри, чутливість та пульсація судин в ураженій частині тіла знижена;

· тахікардія, зниження тиску;

· задишка;

· порушення функції нирок: зниження кількості сечі, колір коричнево-бурий.

2. проміжний:

· прояви інтоксикації – загальна слабкість, сонливість, запаморочення голови, можуть бути психози, моторне збудження, судоми;

· розвиток олігоануричної стадії гострої ниркової недостатності – зменшення кількості сечі, підвищення у крові концентрації сечовини, креатиніну, калію;

· можуть приєднуватися явища поліорганної недостатності – пневмонія, набряк легень, печінкова недостатність, набряк мозку, тромбози великих судин;

· місцеві прояви – зберігається набряк деревянистої щільності, чутливість порушена, пульсація судин знижена, можуть з’являтися міхури, шкіра багряно-ціанотична.

3. пізній:

· збільшення діурезу – це свідчить про відновлення функції нирок;

· деякий час зберігаються порушення системи гомеостазу – гіперазотемія, гіперкаліємія, анемія;

· місцеві прояви виходять на перше місце – набряк зменшується, відновлюється чутливість, посилюється біль (розвивається поліневрит), покращується пульсація; серед ускладнень можуть спостерігатися – атрофія м’язів, контрактури, інфекційні ускладнення;

· у хворих наростають явища психічного дискомфорту, розвиваються психози.

Лікування: хворі потребують негайної госпіталізації.

Дошпитальний етап:

1. знеболення – краще використовувати наркотичні анальгетики (протипоказані при пригніченні дихання, гіпотензії);

2. забезпечити венозний доступ;

3. вивільнення кінцівок з-під предметів – краще проводити удвох: один звільняє, другий услід бинтує еластичним бинтом у дистальному напрямку (від пахової складки до стопи); джгута накладають тільки при кровотечі! В іншому випадку протипоказано!

4. іммобілізація ураженої кінцівки;

5. при можливості проводять ранню інфузійну терапію 0, 9%NaCL або 5% глюкозою.

Шпитальний етап:

1. уражену кінцівку фіксують у підвищенному положенні (щоб зменшити набряк);

2. бінти знімають;

3. при потребі проводять невідкладні заходи – перев’язування пошкоджених судин, оксигенотерапія, оцінюють стан внутрішніх органів;

4. інфузійна терапія (60-100 мл/кг), починають з введення 0, 9%NaCL або 5% глюкози, додають альбумін 10%, плазму, 4% розчин натрію гідрокарбонату;

5. знеболення – використовують наркотичні анальгетики;

6. для покращення мікроциркуляції – трентал 5-10мл/добу, 2% розчин еуфіліну 10-20мл/добу;

7. стимуляція діурезу – фуросемід 2-10 мг/добу;

8. для корекції гіперкаліємії – вводять препарати Са, 20-40% розчини глюкози, ГОМК;

9. антикоагулянти – гепарин, фраксіпарин, клексан;

10.при гіпотонії – гормони (преднізолон 150-300 мг/добу), дофамін 4% в/в крапельно;

11.антибіотикотерапія для боротьби з інфекційними ускладненнями;

12. при прогресуванні нркової недостатності найбільш ефективним методом є гемодіаліз.