Основні закони та правила спілкування

У комунікації, як і в системі мови, діють певні зако­ни. Вони пов'язані із закономірностями процесу кому­нікації, психологічними особливостями учасників спілкування, їх соціальними ролями. Комунікативні закони нежорсткі, з плином часу можуть змінюватися, мають національну специфіку. Водночас за необхіднос­ті вони виявляються у будь-яких типах міжособистісногоі масового спілкування, а тому їх можна вважати об'єктивними законами комунікації.

Комунікативні закони — найзагальніші нежорсткі тенденції, які наявні у всіх типах групового і масового спілкування.

Реалізуються вони незалежно від того, хто конкрет­но спілкується, з якою метою, в якій ситуації тощо.

Крім комунікативних законів (загальних законів), у спілкуванні людей з участю мови діють також правила спілкування. Вони засвоюються шляхом наслідування і навчання й реалізуються в спілкуванні переважно автоматично.

Правила спілкування — рекомендації щодо ефективного спілку­вання, які склалися в суспільстві й віддзеркалюють комунікативні традиції певного етносу.

Російський мовознавець і фахівець з теорії та практи­ки ефективної комунікації Й. Стернін виокремлює низку основних законів спілкування.

Закон дзеркального розвитку спілкування: співбе­сідники у процесі спілкування імітують стиль один од­ного. Ця імітація відбувається автоматично, підсвідомо. Наприклад, якщо в розмові хтось раптом починає говорити пошепки, інші мимоволі звертають на це ува­гу і понижують гучність голосу. І навпаки, якщо співбе­сідник починає говорити голосно, інші учасники спіл­кування відчувають бажання підвищити голос.

Дія закону віддзеркалення починається тоді, коли хтось із учасників спілкування відхиляється від його норм. У разі зародження конфлікту дію цього закону можна нейтралізувати: якщо хтось починає кричати, а йому демонстративно відповідають тихо й повільно, то співбесідник обов'язково (за законом віддзеркалення) стане говорити тихіше.

Цей закон впливає на тематику розмов, поставу тіла учасників спілкування, ритм їхніх рухів, навіть дихан­ня. Він дає змогу налагодити добрі стосунки між комунікантами, тобто є одним із найважливіших принципів безконфліктного спілкування.

Закон залежності ефективності спілкування від комунікативних зусиль: ефективність спілкування прямо пропорційна комунікативним зусиллям. Тобто чим більше комунікативних зусиль затрачає адресант, тим вища ефективність його мовленнєвого впливу.

Ефективність спілкування відрізняється від ефектив­ності, наприклад, у виробництві, в якому вона пов'язана з мінімізацією затрат. У спілкуванні ж, навпаки: щоб до­сягти комунікативного успіху, необхідно застосовувати весь арсенал вербальних і невербальних засобів, дотри­муватись законів, правил, конвенцій спілкування, норм етикету тощо, тобто затрачати більше зусиль. Досвід свідчить, що коротко висловлені прохання і розпоря­дження виконують з меншим бажанням, оскільки вони сприймаються як неввічливі, агресивні.

Закон прогресивного зростання нетерпіння слу­хачів: чим довше говорить мовець, тим неуважніші й нетерплячіші його слухачі. За даними дослідників, дру­га половина промови оратора завжди видається приб­лизно вдвічі довшою від першої, а останні десять хви­лин — утричі довшими за перші десять. Отже, ефектив­не мовлення повинне бути коротким і тривати не довше 10 хвилин.

Закон зниження рівня інтелекту аудиторії зі збільшенням її численності: чим більше людей слухає промовця, тим нижчим є середній рівень інтелекту ау­диторії. Тобто в цьому законі знаходить своє втілення«ефект натовпу», який полягає в тому, що в натовпі лю­дина гірше мислить логічно; домінує права півкуля головного мозку, яка «відповідає» за емоції. Тому в на­товпі посилюються емоційні реакції й послаблюється інтелектуальна діяльність, знижується критичність сприйняття, людина стає довірливішою і легше підда­ється впливам оточення. З огляду на це лектору, орато­ру, проповіднику слід брати до уваги кількість слуха­чів. Найважче переконати одного слухача.

Закон комунікативного самозбереження: людина у спілкуванні намагається зберегти досягнуту нею ко­мунікативну рівновагу. Так, нова ідея, висловлена спів­бесіднику, як правило, спершу ним піддається сумніву, навіть відхиляється. Згодом вона може бути схваленою. Чи, наприклад, мовець переважно стримується від ви­словлювання своєї точки зору під загрозою її критики або заперечення. Впливом цього закону багато в чому обумовлена комунікативна поведінка у групі: людині простіше пристосуватися до поведінки групи, ніж про­тистояти їй. Це явище підкорення груповій комуніка­тивній поведінці.

Закон комунікативного самозбереження дає змогу людині підтримувати внутрішній спокій, рівновагу, відкидаючи дратівливу інформацію, трансформуючи її в спокійнішу.

Закон ритму спілкування: співвідношення говорін­ня і мовчання в мовленні кожної людини — величина постійна. У кількісному вияві вона становить приблизно 1: 23. Отже, людина говорить менше, ніж мовчить. Цей закон діє в житті кожної людини чітко. Звичний ритм спілкування необхідно витримувати. В іншому разі з'явиться психічний неспокій, можливі стреси, погір­шення настрою і загального стану здоров'я.

Співвідношення говоріння і мовчання варіюється залежно від багатьох чинників, насамперед професій­них. Наприклад, учителі, викладачі, актори, продавці та деякі інші категорії людей говорять багато, а тому потребують відпочинку від говоріння; люди похилого віку, хворі тощо, тобто «виключені» в силу обставин зі звичного ритму говоріння, потребують більшої уваги, «задіяності» в говорінні: вони повинні «набрати» пев­ний обсяг спілкування.

Ритм спілкування залежить від статі — жінки від­чувають більшу потребу в говорінні, ніж чоловіки; від віку — у дітей і молоді величезна потреба у спілкуван­ні, у людей середнього віку вона зменшується, а в похи­лому віці знову зростає. Існує також національна спе­цифіка реалізації цього закону. Мало розмовляють фі­ни, естонці, шведи, норвежці, народи Півночі; значно активніше спілкуються італійці, іспанці, французи. Українці належать до народів з великим обсягом сло­весного спілкування.

Закон мовленнєвого самовпливу: словесне втілення ідеї або емоції формує цю ідею або емоцію у мовця. Як свідчить практика, словесне втілення певної думки дає змогу людині впевнитися в ній, остаточно утвердити її для себе. Відомий старий анекдот: «Іване, я тобі вже двадцять разів пояснювала, сама нарешті зрозуміла, а ти все ще не розумієш!». На цьому законі, зокрема, ґрунтується аутогенне тренування, в основі котрого — словесні команди, які подає людина сама собі і які регу­люють її психічні та фізичні стани: «Я спокійний, серце б'ється рівно, у мене хороший настрій» тощо.

Закон довіри до зрозумілих висловлювань: чим простіше мовець висловлює свої думки, тим краще його розуміють і більше йому вірять. Йдеться про апеляцію до вічних і простих істин. Цей закон стосується також форми висловлення згаданих істин: вона не повинна бу­ти ускладненою.

Закон притягування критики: чим більше людина виділяється в оточенні, тим більше про неї лихослов­лять і критикують її вчинки. Дію цього закону поясню­ють психологічно: все, що привертає увагу, стає предме­том обговорення; концентруються ж переважно на недо­ліках людей, що певним чином виділилися, з метою опустити їх до свого рівня. Американський фахівець з проблем спілкування Дейл Карнегі зазначав: «Не сва­рять лише пень від зрубаного дерева, ти ж не можеш стати пнем».

Закон самовиникнення інформації: у разі дефіциту інформації в певній групі спілкування інформація самопороджується у вигляді чуток. Раз народившись, во­ни можуть стати причиною появи інших чуток.

Закон модифікації нестандартної комунікатив­ної поведінки учасників спілкування: якщо співбесідник у спілкуванні порушує комунікативні норми, інший співбесідник змушує його змінити комунікативну пове­дінку. Цей закон конкурує із законом віддзеркалення: перемагає один із цих законів, залежно від ситуації, осо­бистостей учасників спілкування, їхніх комунікативних ролей, статусів, психології, ментальних станів тощо.

Закон прискореного поширення негативної інфор­мації: інформація негативного змісту має тенденцію до швидшого поширення, ніж позитивна. Дія цього закону пов'язана з підвищеною увагою людей до негативних факторів, оскільки позитивне швидко сприймають за норму і перестають обговорювати.

Закон спотворення інформації («зіпсутого теле­фону»): будь-яка інформація, яку передають у групі спілкування, спотворюється в процесі передавання. Міра спотворення інформації прямо пропорційна кіль­кості осіб, які її передають. Причини спотворення — суб'єктивна інтерпретація інформації кожною особою, яка її отримує, а також дія «правила коментування», тобто особистісного ставлення до змісту інформації. Спотворення спричиняється також невмінням слухати співбесідника, іноді — небажанням демонструвати те, що все зрозуміло.

Закон емоційної афіліації («зараження»): особи, які перебувають в однаковому емоційному стані, праг­нуть об'єднатися в групу і спілкуватися один з одним. Збуджені люди створюють групи і навіть натовпи; люди в поганому настрої шукають друзів по нещастю; веселій людині хочеться спілкуватися з веселими партнерами.

Закон мовленнєвого посилення емоцій: емоційні вигуки людини посилюють емоцію, яку ця людина пе­реживає в даний момент. Встановлено, що словесна констатація емоції посилює її в півтора-два рази. Це явище активно використовують у пропаганді, рекламі, деяких медитативних і релігійних практиках.

Закон мовленнєвого поглинання емоцій: у разі по­слідовної вдумливої розповіді про емоцію, яку пережи­вають, вона поглинається мовленням і щезає. Висловле­не у зв'язній розповіді емоційне переживання і вислу-хане кимось «щезає» разом зі словами, використаними для розповіді. Слова ніби всмоктують емоцію, забира­ють її в людини. Це явище відоме як «поскаржитись ко­мусь на життя».

Ще однією формою вияву цього закону є емоційне мовлення, навіть інвективне (викривальне, образливе), але ні на кого не спрямоване. Емоція «розчиняється» в словах.

Закон емоційного пригнічування логіки: перебуваю­чи в емоційному стані, людина втрачає логічність й аргументованість мовлення. У такому разі в її мисленнєвій діяльності починає домінувати права півкуля головного мозку, яка відповідає за емоції, а ліва, що відповідає за логіку, розуміння і породження зв'язного мовлення, пригнічена, ніби вимкнута. Саме тому збуджену людину логікою не переконати, з нею слід спілкуватись спокій­но, не сперечаючись, демонстративно згоджуватися, потроху знижуючи рівень її збудженості, заспокоювати, щоб згодом задіяти логіку.

Знання комунікативних законів та вміння викорис­товувати їх, а якщо необхідно — протистояти їм — важ­лива складова комунікативної компетенції кожної осві­ченої людини.