Окремі аспекти вербального спілкування

1. Стилі спілкування.

2. Нормативність спілкування.

3. Двомовність і культура спілкування.

Література:

1. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування: навч. посіб. / Я. Радевич-Винницький. – К.: Знання, 2006.– С. 38-43.

2. Шевчук С. В. Українська мова за професійним спрямуванням: підручник / С. В. Шевчук, І. В. Клименко. – К.: Алеута, 2010. – С.19-49, 109-115.

3. Культура фахового мовлення: навч. посіб. / за ред. Н. Д. Бабич. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2006. – 496 с.

4. Стахів М. Український комунікативний етикет / М. Стахів. – К.: Знання, 2008. – 245 с.

5. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики / Ф. С. Бацевич. –К.: ВЦ " Академія", 2004. – С. 344 с.

1.Стилі спілкування

Стиль (лат. — " паличка для письма", переносно — " манера письма; спосіб викладу") — це функціональна підси­стема мови, закріплена за певною сферою спілкування. Кожна розвинена мова функціонально диференційована: люди по-різному використовують мову в побуті, на виробництві, у діло­вих взаєминах, в поезії тощо. Стиль трактують також як спосіб зображення дійсності. Справді, про ту саму подію по-різному напишуть поет, публіцист, учений, правник, виробничник.

Кожен спосіб зображення має свої стилетворчі елементи: морфеми (значеннєві складники слова: корені, префікси, су­фікси, закінчення), лексеми (слова), фраземи (сталі, неподільні словосполучення), синтаксеми (схеми словосполучень і моделі речень), наголоси, інтонації, способи організації тексту. Роз­різняють стилі: нейтральний (загальновживаний), у якому мож­на розмовляти з усіма категоріями мовців і в будь-якій ситуації; нижче від нього ­– розмовно-побутовий та епістолярний, а вище — " книжні стилі": публіцистичний, виробничо-технічний, науковий, офі­ційно-діловий, художній. Усі ці стилі належать до літературної мови і мають свої різновиди — підстилі. Скажімо, виробничо-технічний стиль у галузі машинобудування і в галузі тварин­ництва чи офіційно-діловий стиль, використовуваний " сило­вими структурами" держави і церковною ієрархією, помітно відрізняються. У кожному стилі є свої жанри (фр., від лат. — " рід, вид"), тобто типи творів, що ха­рактеризуються єдністю специфічних властивостей змісту і фор­ми: доповідь, стаття, вірш, тост тощо.

Діалектне, просторічне, зокрема суржикове, мовлення пе­ребуває за межами літературної мови.

Текст будується в стилі, що відповідає характерові комуні­кативної ситуації. Недоречно, наприклад, розмову з нефахів­цями провадити в науковому чи виробничо-технічному стилі, на виробничій нараді говорити віршами, а з дітьми спілкува­тися офіційно-діловим стилем. Так само не варто без спеціальної потреби і без відповідних ремарок (фр.— " позначка, примітка") переносити слова, звороти, схеми речень тощо з одного стилю в інший. Вони там порушу­ватимуть стильову передбачуваність і сприйматимуться як " чужі", недоречні, дисонуватимуть із текстом. Це те саме, ко­ли б на параді один із солдатів у колоні марширував у цивіль­ному одязі або в групі велотуристів хтось їхав у пальті й капе­люсі. Поєднання одиниць двох чи більше стилів використову­ють тільки в побутовому і художньому мовленні, щоби створити комічний або сатиричний ефект.

Дотримання стилю — одна з найважливіших умов культу­ри й етикетності мовлення.

Стиль спілкування виходить за межі користування мовою та її стилями і стосується комунікативної поведінки загалом. Він виявляється не тільки в тому, як людина говорить, але й як ставиться до своїх обов'язків, до людей, до традицій тощо. Скажімо, керівник, якому властивий авторитарний стиль спілкування, ставить на перше місце своє Я, його накази, роз­порядження неодмінно мають бути виконані, він не любить дискутувати, обговорювати свої рішення, віддає перевагу ви­конавцям перед ініціаторами. Для керівника демократичного стилю спілкування в центрі уваги є МИ, тому такий керівник підтримує ініціативних людей, заохочує інших до співучасті, обговорення завдань тощо. Ще інакше поводиться лідер лібе­рального стилю — до обговорення проблем ставиться формаль­но, не проявляє ініціативи, піддається впливам. Дослідники розрізняють піддатливий, агресивний, відчужений, альтруї­стичний, маніпулятивний, місіонерський та інші стилі спілку­вання. У щоденних й особливо ділових та офіційних контак­тах для досягнення комунікативної мети треба зважати на стиль спілкування співрозмовника (-ів), використовуючи як сильні, так і слабкі його сторони.