Ідіоетнічні особливості як чинник формування мовленнєвого етикету

Спілкувальний (комунікативний) етикет у вербаль­ному та невербальному виявах — явище загальнолюд­ське. Водночас йому завше притаманні етнічні особли­вості, національна своєрідність. Це спричинено, з одно­го боку, специфікою природно-кліматичних умов, способами господарювання, контактами з іншими на­родами, впливом релігії, рівнем культурно-цивілізаційного розвитку тощо, а з іншого — " душею народу", його вдачею, темпераментом, ментальністю, національ­ним характером. Наприклад, у мовленнєвому етикеті українців відбито такі риси, як побожність, шану до батьків, до жінки, демократизм, емоційність, естетизм, делікатність та ін. Релігійність і шанобливе ставлення до землі сприяли формуванню лагідної вдачі українця.

Український мовленнєвий етикет — явище прогре­сивне й суто національне, бо належить рідній мові та відображає національний характер українця, його ментальність — склад розуму, само­бутній спосіб мислення й світосприймання. Це категорія переважно стала. Однак прогрес суспіль­ства вносить корективи, спрямовані на подальше вдо­сконалення та розвиток. Скажімо, поява радіо, телевізо­ра й телефону зумовила потребу в етикеті спілкування, відповідному для них. І все-таки основа мовного етике­ту незмінна: утвердження коректності й доброзичливих стосунків між людьми.

Етикет тісно пов'язаний з українською ментальні­стю. Саме тому простежується певна паралель між вда­чею народу та його мовленнєвим етикетом. На мовному рівні ці етнопсихологічні риси українського народу відображаються, зокрема, в тому, що у багатьох ети­кетних висловах семантичним центром є слова з мор­фемою добр- (добрий день, добридень, доброго здоров'я, доброго ранку, добродію, люди добрі). Семантика слова " добрий" наголошує на одному з найзагальніших понять моральної свідомості — добру. Окрім цього, існує бага­то етикетних одиниць, в яких уживаються слова з ко­ренем ласк-, здоров- (з Вашої ласки, ласкаво просимо, здоровенькі були, доброго здоров'я, здрастуйте). Ці вирази своїм значенням демонструють щирість і добро­зичливість українського народу.

Ще однією рисою, притаманною для українців, є емоційність. Вона виявляється у модифікаціях етикет­них формул — інтонаційній і морфологічній. Як на­слідок — широке використання в одиницях етикету демінутивних (пестливих) суфіксів (доброго здоров'яч­ка, яка Ви гарненька). Вони зафіксовані в усній на­родній творчості: казках, прислів'ях, піснях.

—До специфічних особливостей української менталь­ності належить індивідуалізм, тому українська сім'я — індивідуалістична, де кожен член родини — особистість, що прагне до самовияву. Ця особливість також відобра­жена у мовленнєвому етикеті. Так, при колядуванні побажання (віншування) складалось окремо кожному членові сім'ї.

Гостинність українців сприяла утворенню найрізно­манітніших етикетних одиниць (ласкаво просимо, при зваляйтеся, частуйтеся, будьте як вдома, заходьте — гостем будете тощо).

—Почуттєвість і вразливість як домінувальні риси укра­їнської ментальності робили українця співчутливим. Це забезпечувало високу культуру взаємин. Важлива роль належала делікатності та мовній красі спілкування. Делікатність і тактовність не дозволяла українцеві за­питувати, скажімо, при зустрічі: " Куди йдете? " На­томість належало запитати: " Чи далеко зібрались? ", " Чи втомились? ", " Куди доля провадить? "

Українці здав­на намагались естетизувати все, що їх оточувало. Це засвідчує орнаменталізований побут (вишивки, прикра­си житла, писанки тощо). Орнаментальність властива й етикетному мовленню: дорогенька кумасю, милий сватуню, люба подруженько, ласкава дівонько.

Попри шаблонність етикетних фраз і почасти риту­альний характер їх уживання, мовленнєвий етикет має важливе значення для життєдіяльності суспільства і функціонування мови. Саме в цьому найпомітніше ви­являються стан мовної культури, духовні вартості, етичні орієнтації суспільства, характер взаємин між людьми.

Комунікативному етикету, як уже зазначалося, при­таманна національна своєрідність, ідіоетнічність. Ці національні відмінності ледве помітні або достатньо виразні. Наприклад, ми кажемо " Доброго вечора" тоді, коли вечір уже наступив, сонце зайшло або заходить, а італійці " Доброго вечора" кажуть після другої години дня. Українська етикетна фраза " Сідайте, щоб старости сідали! " іномовній людині нічого не скаже, хоча ми з цієї формули можемо дійти висновку, що у хаті є дівчина, яка може бути " на виданні" або ще зовсім маленька — отже, вітання було жартівливим.

Стратегія ведення етикетної комунікації також на­ціонально-культурно зумовлена. Так, українцеві див­ною видається заборона на розпитування про дружину, її здоров'я, успіхи, а також про дітей, як трапляється у розмові між чоловіками-адигами.

Фундамент системи сучасного мовленнєвого етикету становить мовний досвід попередніх поколінь, зафіксо­ваний у народних казках, піснях, художній літературі. Тому і не дивно, що у давніх традиціях українського народу змалечку вчи­ти дітей до всіх вітатися та говорити на Ви до старших. В Україні батьки змалку призвичаюють дітей до мов­леннєвого етикету. Дитя щойно зіп'ялося на ноги чи навіть ще сидить у колисці, а його вже привчають при зустрічі слухати вітання " Здоров. Рости великий! ", а прощаючись, казати " па-па" і з привітною усмішкою махати ручкою.

Етикетне спілкування потребує високого рівня усвідомленості й творчої активності у використанні мовних і позамовних засобів вираження. Для цього належить досконало знати й уміти доречно застосовувати їх у від­повідних комунікативних ситуаціях. Уважність, чем­ність, ввічливість — основні вимоги мовленнєвого ети­кету.