Гендерні відмінності в спілкуванні

Мовний етикет є і явищем індивідуальним, бо кожна людина добирає вислови, не лише найдоцільніші в конкретній ситуації, а й такі, що для неї найзвичніші, найбільше їй до вподоби. Про­те ці вислови не повинні розходитися із загальноприйнятими. Наприклад, на привітання добрий день не слід відповідати ли­ше добрий чи ще гірше — якщо добрий. Це сприймається як певна зверхність і навіть як роздратованість. Мовний етикет не є закритою системою, хоча не може й довільно змінюватися. Він освячений традицією.

Вибір тих чи інших етикетних формул залежить від індивідуальних особливостей мовця: його віку, статі, соціального статусу, рівня культури та освіченості, емоційного стану тощо.
Вітання

Зустрічаючись, знайомі люди вітаються. Вітаються між собою і незнайомі. Це залежить від традицій, соціальної належ­ності людей, обставин, у яких люди перебувають, нарешті, від вихованості.

Формули вітання. За своїм змістом вітальні формули у різних етномовних спільнотах дуже відмінні, різноманітні, іноді дивні з нашого погляду. Стародавні єгиптяни запитували: Як пітнієш?, античні греки закликали: Радуйся!, а сучасні монголи з'ясовують: Як кочуєш? Як худоба? — і такими фразами вітаються навіть університетські професори, які, звісно, не ко­чують і здебільшого не мають худоби. Проте всім вітанням властива однакова етикетна спрямованість: засвідчити увагу до людини, ґречне ставлення до неї, побажати їй чогось добро­го тощо.

Українська мова багата на вітальні формули, вислови Доб­рого ранку! І Добрий ранок!; Добрий день! / Доброго дня!; Доброго вечора! / Добрий вечір! є стилістично нейтральними. Їх у відповідну пору дня можуть уживати адресанти всіх катего­рій до адресатів будь-якого соціально-комунікативного статусу і в будь-яких ролях. Останнім часом увійшов у обіг вислів Доброї ночі!, яким найчастіше вітають свою аудиторію журна­лісти нічного теле- і радіоефіру.

Стягнене Добридень! у літературному мовлені нині вжива­ють рідко, в основному мовці старшого покоління, а Добривечір! майже вийшло з ужитку. Із таких стягнених в одне слово етикетних словосполучень залишилося тільки Добраніч! Наведені вітальні фрази є уламками більших синтаксичний конструкцій на зразок Дай, Боже, добрий день!

Формулами Вітаю (тебе; Вас; вас)!; Радий (тебе; Вас; вас) вітати!; Моє шанування!; Дозвольте Вас (вас) привітати! вітаються зазвичай інтелігенти старшого і середнього поколінь. У ширших соціальних сферах, але також здебільшого людьми стар­шого і середнього віку використовується вислів Доброго здоров’я!

На Галичині чоловіки старшого і середнього поколінь віта­ються також висловом Дай, Боже, щастя!, на який відповіда­ють Дай, Боже, здоров'я! Кажуть Дай, Боже, щастя! люди всіх вікових категорій тим, хто зайнятий якоюсь працею. А відпо­віддю на таке вітання служать слова Дякую (-ємо)! Дай, Боже, й тобі (Вам; вам)! У багатьох місцевостях України для вітан­ня з тими, хто в цей час працює, послуговуються висловом Бо­же, помагай! Синонімічний йому вигук Помагайбі! (деформо­ване Помагай, Біг (Бог)!) кваліфікується в словниках як за­старіле слово.

У народному мовленні донині збереглися вітання-побажання З неділею святою будьте здорові!; Зі святом будьте здоро­ві!; Будьте здорові з Новим, роком, з Василем!

Молоді люди, вітаючись із друзями, знайомими, здебільшо­го звертаються до них словами Привіт! або Здоров! Слово При­віт! уживають як хлопці, так і дівчата, а також чоловіки серед­нього покоління. Словом Здоров! вітаються особи чоловічої, зрідка жіночої статі. На теренах центральних і східних регіо­нів у селах і частково в містах вітаються висловами Здоров був!; Здорова була!; Здорові (Здоровенькі) були! На Наддніпрянщині до кількох осіб чи входячи до хати вітаються також словом Здорові! Усі наведені в абзаці вітальні формули мають розмов­ний характер і, за винятком Привіт! і Здоров!, уживаються переважно людьми старшого й середнього віку. На схід від Збруча в розмовному мовленні поширене старослов'янсько-ро­сійське Здравствуй (те)! у спотворених, суржикових, варіан­тах: Здрастуй (те)!; Драстуй (те)!; Здрасьтє! '; Драсьтє! '; Дрась!

У національно-патріотичних середовищах, особливо під час святкувань, ювілеїв, зборів, вітаються словами Слава Україні! Це вітання зародилося у 20-х рр. XX ст. у Легії українських націоналістів, яка складалася в основному з наддніпрянців і ма­ла свій центр у Подєбрадах (Чехія).

Західні українці, які практикують християнську обря­довість, вітаються фразою Слава Ісусу Христу!, на яку відпо­відають фразою Слава навіки!

Зайшовши до церкви, спочатку потрібно помолитися, а тоді, підвівшись з колін, стиха привітатися з людьми, що стоять зліва і справа словами Слава Ісусу Христу! Зустрівшись у церкві поглядом із знайомою людиною, вітають її тільки легким на­хилом голови.

У приміщенні з нарядженим покійником люди, що дотриму­ються українських християнських традицій, спочатку молять­ся за упокій душі померлого, а тоді неголосно вітаються з при­сутніми фразою Слава Ісусу Христу! Відповідають, як і в церкві, словами Слава навіки! Іншими словесними формулами на похо­роні не вітаються. Близькі знайомі можуть привітатися поти­ском рук, але цього не потрібно робити в кімнаті, де лежить по­кійник.

У дні двох найважливіших християнських свят і протягом визначеного часу після них українці, які шанують релігійні зви­чаї, вітаються словами Христос рождається! (відповідь — Славіте Його!) і Христос Воскрес! (відповідь — Воістину воскрес!).

Мовленнєва практика засвідчує доволі часте поєднання двох вітальних фраз: Добрий день! Вітаю (Вас)!; Моє шанування! Доброго здоров'я!; Доброго ранку! Радий тебе (Вас) бачити! У такий спосіб акцентується щирість взаємин. Підкреслює ввіч­ливість, доброзичливе ставлення, теплоту стосунків називання після вітальної формули імені адресата: Доброго ранку, Софійко!; Моє шанування, пане Любомире!; Вітаю вас, панове сту­денти! Цій же меті слугують поширювальні фрази: Доброго дня! Кого я бачу! (Давненько ж ми не зустрічалися!; Яка не­сподіванка!; Яка приємна зустріч!).

Відповідь на вітання. Правила доброго тону вимагають на вітання обов'язкової відповіді. Вона має бути словесною і су­проводжуватися невербальними знаками вітання. Вживання тільки невербального знака (поклону, кивка, усмішки тощо) за рівнем ґречності поступається словесному вітанню. Звичай­но, не йдеться про невербальні вітання на відстані, у церкві чи в інших місцях, де є багато людей і де партнери не можуть зблизитися чи не хочуть привертати до себе увагу, заважати комусь тощо. За будь-яких обставин обмін вітальними реплі­ками має супроводжуватися зоровим контактом. Дуже неввіч­ливо вітатися чи відповідати на вітання, не дивлячись на парт­нера.

В українців не прийнято, як, скажімо, у сербів, словесно ві­татися протягом дня під час кожної зустрічі з тією самою люди­ною. Але зустрітися поглядом, приємно посміхнутися або й кив­нути головою завше потрібно. Це засвідчує приязне ставлення до людини. Не можна проходити повз неї, наче вона незнайома.

Репліки-відповіді часто є повторенням вітальних формул, ужитих адресантом:

— Доброго ранку!

— Доброго ранку!

Останніми роками поширилося вживання подібної відповіді без іменника:

— Добрий день!

— Добрий!

У такий спосіб відповідати не варто. Це сприймається як вияв недостатньої поваги до того, хто привітався, зверхності щодо нього, вимушеності відповіді тощо. Багатьох людей така відповідь дратує, особливо коли чують її від працівників гро­мадських служб, довідкових бюро, секретарок установ.

Вітальні репліки-відповіді можуть бути іншої структури і лек­сичного складу, ніж репліки-вітання. Це залежить від соціально-статусних ознак і мовленнєвих ролей учасників комуніка­тивного акту, характеру взаємин між ними. Так, на вітання Доб­рого дня! можна почути у відповідь: Моє шанування!; Вітаю (Вас)!; Привіт! тощо.

Існують, однак, вітальні формули з облігаторними (від лат. — " обов'язковий") формулами-відповідями, заміна яких неможлива без порушення нормативності мовлення. Це не загальновживані вітання, а формули, використання яких ре­гламентоване релігійно, конфесійно, партійно, професійно тощо, наприклад:

Христос воскрес! — Воістину воскрес! Слава Україні! — Героям слава!

Здрастуйте (товариші)! — Здоров'я бажаємо (товаришу полковнику)!

Фатичні фрази. Після вітальних реплік мовлення часто про­довжується фатичними фразами. Латинське слово fatuor має (крім інших) значення " говорити нісенітниці; провадити пусто­порожні балачки". Отже, фатичні фрази використовуються не для повідомлення інформації, а щоб надавати природності спіль­ному перебуванню з іншою людиною, привернути до себе її ува­гу, підготувати до сприйняття інформації тощо. Тому фатичні фрази називають " контактовстановлювальними", потрібними для " обміну словами". Це, наприклад, вирази: Як поживає­те?; Як живеться; Що нового?; Що чувати? Що у тебе (Вас) доброго?; Як справи? Можна питати і про здоров'я (Як по­чуваєтеся?; Як здоров'я?) і навіть про сім'ю (Як (твоя; Ваша) дружина?; Як діти?), але в такому разі треба бути обачним і добре зорієнтованим щодо справ, характеру і настрою парт­нера, аби не потрапити в незручне становище або не спровоку­вати неочікувану відповідь.

Було би смішно й нудно, якби на фатичні запитання співроз­мовник почав детально розповідати, як йому живеться, в яко­му стані його здоров'я, як почуваються члени його сім'ї. За­звичай ці запитання ставлять тому, що " так прийнято". Отже, на них достатньо подякувати і обмежитися короткою фразою: Прекрасно!; Добре; Задовільно; Не скаржусь; Нічого; Усе по-старому; Як тобі (Вам) сказати?; Не найкраще; Погано! Ясна річ, що репліки з негативною семантикою доречні тільки в тому разі, коли співрозмовник — людина співчутлива, близька, якщо від неї можна очікувати доброї поради чи допомоги.

Давши на фатичне запитання позитивну, нейтральну чи не­гативну відповідь, також потрібно запитати: А ти (Ви) як по­живаєш (-єте)?; А в тебе (Вас) як (ідуть) справи?; А тобі (Вам) як ведеться?; У тебе (Вас) що нового?

Фатичні запитання можуть використовуватися і без формул вітання, переймаючи на себе їхню функцію. В українській мові це насамперед вислів Як ся маєш (-єте)?, що став своєрідним запитанням-вітанням. Ще три-чотири десятки років тому в За­хідній Україні цим висловом здебільшого супроводжувався ві­тальний потиск руки. Тепер таке функціонування цієї фрази спостерігається значно рідше і переважно в мовленні чоловіків старшого покоління.