Тема: Особливості розвитку мовлення дітей раннього і дошкільного віку

Лекція №4

План

1. Становлення і розвиок мовлення дітей 1-го та 2-го років життя.

2. Особливості розвитку мовлення дітей третього року життя.

3. Методика проведення занять у групах раннього віку.

4. Характеристика мовленнєвого розвитку та спілкування дітей:

а) молодшого дошкільного віку;

б) середнього дошкільного віку;

в) старшого дошкільного віку.

Література до теми:

1. Аніщук, А. Оптимізація мовленнєвого самовираження старших дошкільників: Розвиток мовлення / А. Аніщук // Дошкільне виховання. – 2008. – №10(807), жовтень. – С.8-12.

1. Богуш А. М. Мовленнєвий розвиток дітей від народження до 7 років. Монографія. – К.: Видавничий Дім «Слово». – 2004. – 376 с.

3. Богуш А.М. Заняття з розвитку мови в дитячому садку. – К.: Рад. шк., 1988. – С.26-27.

1. Богуш А. М., Гавриш Н. В. Дошкільна лінгводидактика: Теорія і методика навчання дітей рідної мови: Підручник / За ред. А. М. Богуш. – К.: Вища школа, 2007. – 542 с.
2. Беженова М.О. Розвиток мовлення дошкільників. – Д.: Сталкер, 1999. – 320 с.: іл..

6. Бенера В.Є., Маліновська Н.В. Теорія та методика розвитку рідної мови дітей. Навчально-методичний посібник за кредитно-модульною системою організації навчального процесу для студентів напряму підготовки 6.010101 «Дошкільна освіта». – К.: Видавничий Дім «Слово», 2010. – 376 с.

7. Богуш А.М. Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку. – Одеса: Маяк. 1999. – 88 с.

8. Волкова, І. Г. Заняття з розвитку мовлення: У молодшій групі / І. Г. Волкова // Дошкільний навчальний заклад. – 2009. – №11(35). – С.28-29.

9. Головченко, Л. Шукаємо маму Зайчиху: Заняття з розвитку мовлення для молодшої групи / Л. Головченко // Палітра педагога. – 2010. – №5(61). – С.20-21.

10. Головченко, Н. М. Ознаки зими: Заняття з розвитку мовлення для дітей старшого віку / Н. М. Головченко // Розкажіть онуку. – 2009. – №1-2, січень. – С.85.

11. Журавльова, Н. Конспект заняття " І багата, і чудова наша українська мова": Старша група / Н. Журавльова, Л. Бурцева, О. Захарченко // Дитячий садок. – 2010. – №40(568), жовтень. – С.27-28.

12. Замелюк, М. Мандрівка за маршрутом " Земля космос": Інтегроване заняття з мовленєвого та логіко-математичного розвитку за змістовою лінією " Природа Космосу" для старших дошкільнят / М. Замелюк // Дошкільне виховання. – 2010. – №2(823), лютий. – С.22-23.

13. Згонник, С. М. Добре в світі тому жити, хто уміє все робити: Заняття з розвитку мовлення. Друга молодша група / С. М. Згонник // Розкажіть онуку. – 2008. – №7, липень. – С.58-59.

14. Зубова, Л. Весняні перегони: Розвиток мовлення / Л. Зубова // Дошкільне виховання. – 2008. – №4(801), квітень. – С.18-19.

15. Гавриш Н.В. Інтегровані заняття: Методика проведення. – К.: Шкільний світ, 2007. – 128 с.

16. Гавриш, Н.Інтелектуальний клуб " Що? Де? Коли?: Інтегроване заняття з пріоритетом мовленнєвої діяльності для старших дошкільнят / Н. Гавриш // Дошкільне виховання. – 2008. – №5(802), травень. – С.14.

17. Гвоздев А.Н. развитие словарного запаса в первые годы жизни ребенка.- Куйбишев: Изд-во Саратов, ун-та, 1990. -103 с.

1. Дошкільна лінгводидактика: Хрестоматія: У 2 ч.: Посібник / Упорядник Богуш А. М. – К.: Вища школа. – 1999. – С. 45–128.

19. Клєвцова, Л. Л. Заняття з розвитку мовлення: З елементами природознавства у різновіковій групі молодший, старший дошкільний вік / Л. Л. Клєвцова // Дошкільний навчальний заклад. – 2009. – №11(35). – С.36-38.

20. Копилова, О. П. Подорож до осіннього лісу: Комплексне занячття з мовленнєвого спілкування для дітей другої молодшої групи / О. П. Копилова // Розкажіть онуку. – 2010. – №10, жовтень. – С.81-84.

21. Лановенко, Г. М. Портрети для казкових героїв.Комбіноване заняття з розвитку мовлення та малювання для дітей старшої групи / Г. М. Лановенко, Л. Б. Фльора // Розкажіть онуку. – 2008. – №3, березень. – С.78-79.

1. Луценко І. Дитина і дорослий: вчимось спілкуватись: Готуємося до мовленнєвого спілкування з дошкільниками. – К.: Світич, 2008. – 203 с.: іл. – (Біблітечка журналу «Дошк. Виховання»). – Бібліограф.: С. 201–202.
2. Методика розвитку рідної мови і ознайомлення з навколишнім у дошкільному закладі: Навч. посібник / Богуш А. М., Орланова Н. П., Зеленко Н. І., Лихолєтова В. К.; За заг. ред. Богуш А. М. – К.: Вища школа, 1992. – 414 с.

24. Семенюк, Р. Мовленнєвий розвиток дитини раннього віку / Р. Семенюк // Палітра педагога. – 2009. – №5(55). – С.11-15.

25. Стефанова, О. Б. Весняна мозаїка: Заняття з мовленнєвого спілкування та ознайомлення з природою у різновіковій логопедичній групі. Для дітей 5-6 років із фонетико-фонематичним порушенням мовлення / О. Б. Стефанова // Дошкільний навчальний заклад. – 2009. – №2(26). – С.19-21.

26. Шевченко, С. Сніжинка: Заняття з розвитку мовлення та малювання для дітей раннього віку / С. Шевченко // Дитячий садок. – 2009. – №5(485), лютий. – С.29.

1. Важливим завданням виховання е становлення і розвиток мовлення дітей раннього віку. Мова нерозривно пов’язана з розвитком усіх психіч­них процесів (сприймання, пам’ять, мислення) і слугує основою цілеспрямо­ваної діяльності дитини. Розвиток мовлення здійснюється під впливом навколишнього середовища і насамперед під активним впливом дорослих.

Як стверджує Г. Розенгарт-Пупко, раннє дитинство щодо розвитку мовлення дітей поділяється на два періоди: підготовчий (1 місяць ¹ 1, 5-2 роки) та період оформлення самостійного мовлення (1, 5-2 -З роки). Отже, перший рік життя — це підготовчий період, який, у свою чергу, поділяється на три етапи

Перший етап - емоційне спілкування дитини з дорослим — охоплює період від 1 до 5-6 місяців життя. Малюк розпочинає своє життя кри­ком. Крик немовляти — ознака нормального розвитку дитини в організмі матері. Крик — це природжена безумовно-рефлекторна реакція, що викли­кається сильними органічними відчуттями негативного характеру (біль, голод, незручності). Крики не потребують спеціального навчання, вони не залежать від слухових сприймань дитини (глухі діти також кри­чать). З погляду фонетики, крик — це видих при звуженій голосовій щілині та при більш чи менш відкритій порожнині рота, який утворює голосний звук різного ступеня відкритості.

На першому місяці за короткі проміжки активного неспання, коли дитина часто буває на руках у дорослого, встановлюється перше спіл­кування її з дорослим на емоційній основі, що є початком розвитку дитячого мовлення. На першому місяці життя викликати зворотну ре-акцію-відповідь у дитини дуже важко, тому ініціатива спілкування на­лежить дорослому.

На другому місяці значно збільшується тривалість активного не­спання. Це дає змогу спілкуватися з дитиною не лише безпосередньо на руках у дорослого, а й у ліжку, манежі. Спілкування дорослого з дитиною в цей період набуває характеру «розмови», вихователь заграє з дитиною, посміхається, намагаючись затримати на собі її погляд, викли­кати посмішку.

На другому місяці життя дитина починає фіксувати зорові й слу­хові подразники, довго посміхається, коли з нею розмовляє дорослий, стежить поглядом за іграшкою.

На третьому місяці, за даними досліджень М. Касаткіна і І. Нечаєвої, дитина розрізняє звуки різної висоти.

У цей період у спілкуванні дитини з дорослими відбуваються значні зміни — ініціатива спілкування відтепер належить дитині, вона сама починає шукати поглядом дорослого для спілкування з ним. Побачивши дорослого та на його привітання, дитина голосно сміється, вимовляє голосні, протяжні «а-а», «е-е-е», приходять у рух її ручки та ніжки, тобто виникає «комплекс пожвавлення». Слід зауважити, що такі пози­тивні зміни в емоційному спілкуванні дитини з дорослим можливі лише за умови попередньої роботи дорослого з дитиною. На третьому місяці поява емоційної реакції дитини на дорослого, як зазначає Д. Ельконін. створює основу для виникнення й розвитку нових форм спілкування, зокрема наслідування звуків.

На четвертому місяці виникає спілкування між дитиною і дорослим на основі голосних реакцій, мовних звуків. Збільшується кількість звуків, з’являються вигуки 4агу», «гу-гу» (гукання), «е», «і» та звук «р». У другій половині місяця розвивається гуління, спочатку вимова склад­них комплексів звуків «тіль», «фрр…», а надалі співуче гудіння, «трелі» (І. Коконова): «а-е-е», «о-о-о-е», «а-а-а». Звуки вимовляються під кон­тролем слуху, діти починають прислуховуватися до своїх мовленнєвих реакцій. Такі досягнення в мовленнєвому розвитку дають можливість спілкуватися з дитиною на відстані, перегукуватися з нею, викликати в неї звуконаслідування. Наприкінці четвертого місяця життя дитина сама вже викликає дорослого на спілкування за допомогою мовних звуків. Діти також наслідують голосові реакції інших дітей. За показ­никами нервово-психічного розвитку дітей першого року життя, що були розроблені професором М. Щеловановим, діти в чотири місяці за зву­ком визначають місце знаходження предмета, відшукують дорослого, почувши його голос та джерело звука; промовляють голосні звуки, дов­го бавляться іграшками.

На п’ятому місяці життя відбуваються значні зрушення в розвитку дитини. Вона вже достатньо оволоділа своїми рухами і мовленнєвим апаратом. Рухи та мовні звуки дитина використовує як засіб спілкування з дорослими та іншими дітьми; вона підповзає до свого сусіда, посміхаєть­ся, вимовляє окремі звуки. Побачивши дорослого, малюк видає цілий потік мовних звуків, звернених безпосередньо до нього, закликає дорос­лого підійти, довго співуче гулить, розрізняє тон, з яким до неї звертаються.

У цей період, коли дорослий протягує руки, дитина у відповідь дає свої, вона вже розуміє ситуації годування, укладання спати, міміку та жести. На думку І. Коконової, в період переходу від гуління до белько­тання (в 5~7 місяців) діти промовляють велику кількість звуків без будь-якого приводу (30-70 % від загальної кількості усіх голосових виявів). У процесі спонтанної голосової активності, зазначає автор, між слуховим і мовленнєворуховим аналізаторами встановлюється міцний функціональний зв’язок ще до появи белькотання. В цей період потрібно створити сприятливе «акустичне середовище» як у ясельних групах, так і в сім’ї.

У шість місяців дитина починає белькотіти. З погляду фонетики, белькотання — найскладніше утворення, яке нагадує слова-склади: ма-ма-ма, ба-ба-ба, дя-дя-дя.

Дискусійним нині залишається питання, в якому віці виникає і скільки триває стадія белькотання. Одні вчені стверджують, що белькотання з’являється вже у 2-3 місяці, інші — в 5-6 місяців. М. Кольцова відзна­чає появу белькотання аж у 7-8, 5 місяця, а з 8, 5-9, 5 місяця, за її сло­вами, в дітей з’являється «модульоване белькотання», коли дитина по­вторює склади з різною інтонацією.

За В. Бельтюковим, белькотання — це природжений автономний процес, вияв певної програми, що передається дитині у спадок, яка гене-тично закладена внаслідок історичних накопичень мовленнєво-рухо­вих реакцій. Для активного наслідування мовлення дорослого у дити­ни ще не розвинулися відповідні сенсорні й моторні центри. Після 6 місяців у неї з’являється самонаслідування звуків і складів.

Другий етап підготовчого періоду (від 6 до 11-12 місяців) характе­ризується розвитком розуміння мовлення дорослих. Виникає новий тип спілкування дорослого з дитиною — спілкування на основі розумін­ня мовлення дорослого. Розуміння мовлення, як зауважує М. Кольцо­ва, — це результат утворення умовних зв’язків. Дитина починає розумі­ти, що кожний предмет, кожна властивість предмета, кожна дія має свою назву². Основна мета спілкування дорослого з дитиною у цей період не обмежується емоційним контактом, а потребує виконання дитиною пев­ної дії.

Як свідчать дослідження Г. Розенгарт-Пупко, діти швидко почина­ють розуміти слова, що стосуються дій з предметами, і важко дається їм розуміння назв предметів. Зорове сприймання і розглядання дітьми предметів, що супроводжується їх називанням, прискорює розуміння назви предметів.

Зн твердженням Д. Ельконіна, головними передумовами виникнен­ня розуміння мовлення є такі: а) виокремлення предмета з навколишніх; б) зосередження уваги на предметі; в) наявність у дитини яскраво ви­раженої емоційної реакції³. Розуміння мовлення дитиною з’являється насамперед на запитання «Де?», що стимулює її до зорового пошуку та орієнтовних реакцій. Під час багаторазових повторень у дитини фор­мується зв’язок між словом дорослого і предметом. Проте такий зв’я­зок утворюється не відразу, а проходить низку етапів (Д. Ельконін).

Спочатку реакція на слово дорослого відсутня, дитина не повертає голови у бік названого предмета. Потім на слово дорослого виникає орієнтовний пасивний рух у бік місця знаходження предмета, тобто реакція на інтонацію. Нарешті, виникає диференційований зв’язок (ди­тині майже 10 місяців) між словом і предметом, який виражається в пошуку предмета і знаходженні його в іншому місці. Це і є початкова форма розуміння мовлення дорослих.

Ф. Фрадкіна описує такі реакції дитини на звернене до неї мовлен­ня дорослого:

а) повертання голови в бік предмета після його називання дорослим (7~8 місяців);

б) виконання завчених рухів при називанні предметів дорослим (7-8 місяців);

в) виконання елементарних доручень дорослих за словесною інструк­цією (9-10 місяців);

г) вибір предмета за словесною вказівкою (10-11 місяців);

д) припинення дії під впливом словесної заборони: «не можна» (12 місяців)

У другому півріччі активно розвивається наслідування на основі белькотання. Дитина, яка не белькоче, не може навчитися наслідувати. Спочатку дитина наслідує звуки власного белькотання, пізніше воно збагачується новими звуками. В 10~11 місяців у дитини можна розви­вати наслідування звуків, яких ще не було в белькотанні. Натомість, за словами І. Кононової, наслідування звуків у цьому віці є ще вельми складним процесом для дитини. Одні діти добре белькочуть, хоча відтво­рювати за дорослим звуки ще не вміють, в інших — спостерігається «віддалене» (із запізненням) наслідування. Наслідуючи звуки дорос­лого, дитина засвоює нову артикуляцію, повторює кожний почутий звук чи слово, супроводжує словом, звуками свої дії, наслідування перетво­рюється на своєрідну звукову діяльність.

Третій етап підготовчого періоду (10-12 місяців — другий рік жит­тя) характеризується розвитком самостійного мовлення, появою пер­ших слів.

Орієнтовні показники розвитку мовлення дітей першого року життя (за даними Н. Аксаріної)

1 місяць — перша посмішка у відповідь на мовлення дорослого;

2 місяці — дитина прислухокується до голосу чи предмета, що видає звуки, при цьому рухи її уповільнюються, вона відповідає посмішкою на почуті звуки. Гукає: «Агу-гу-гу»;

3 місяці — зосереджує свій погляд на обличчі дорослого мовця, у відповідь йому посміхається, гукає, гулить;

4 місяці — за звуком очима знаходить потрібний предмет; відтворює гучні звуки, голосно сміється, якщо з нею розмовляють, гулить, з’явля­ються трелі;

5 місяців — розрізнює інтонацію, з якою до неї звертаються, довго співуче гулить;

6 місяців — розуміє мовлення дорослого, промовляє окремі склади, з’являється белькотання;

7 місяців — довго белькоче, повторює одні й ті самі склади. На запи­тання «Де?» знаходить поглядом предмет;

8 місяців — голосно, повторюючи за дорослим, вимовляє різні склади, починає наслідувати їх. Виконує відповідні рухи на слово: «Ладусі». Шукає і знаходить очима предмети й обличчя тих, кого називають, дов­го бавиться іграшками, розглядає їх;

9 місяців — відповідає на загравання «дожену-дожену», грає в схо­ванки. На прохання дорослого виконує рухи: «дай ручку» «до поба­чення» та ін.;

10 місяців — наслідуючи дорослого, дитина сама повторює за ним різні звуки і склади. На його прохання сама знаходить і дає названу іграшку («дай м’яч», «дай лялю»). Розрізняє імена кількох дорослих і дітей;

11 місяців — вимовляє перші слова (мама, і, на, ав-ав). На прохання дорослого виконує знайомі дії «погойдай лялю», «покажи м’яч»;

12 місяців — вимовляє 10-15 слів.

Періодом швидкого розвитку мовлення є другий рік життя дітей. Розвиток мовлення у цей період, за Г. Розенгарт-Пупко, проходить два

етапи: перший — від 1 року до 1 року 5~б місяців, другий — від 1 року 5-6 місяців. Мовлення дітей цього віку розвивається в таких напря­мах: а) розвиток розуміння мовлення дорослих; б) формування функції узагальнення; в) збагачення та активізація словникового запасу; г) роз­виток здібності наслідування і вдосконалення звуковимови; д) форму­вання граматичної будови мовлення.

На першому етапі продовжується розвиток розуміння мови, на дру­гому — збагачується словниковий запас, розвивається активне мовлення.

Розуміння мовлення дорослих. На початку другого року життя (1 рік 2-3 місяці) дитина починає швидко встановлювати зв’язок між словом і предметом, відбувається розуміння мовлення і дій з предметами («дай руку», «візьми прапорець», «сядь», «встань»). Насамперед діти розуміють дії, пов’язані з доглядом за ними, та свої власні («відкрий ротик», «заплющ очки», «похитай голівкою», «посади ведмедика»), розу­міння залежить від конкретної ситуації. Згодом під впливом спілкування

3 дорослими розуміння виходить за межі конкретної ситуації, дитина починає розуміти запитання «де?», «де собачка?», «де ляля?» й правиль­но реагувати на них. Вона спочатку засвоює розуміння назв предметів і речей, що її оточують, потім імена дорослих, назви іграшок, одягу, час­тини тіла й обличчя. Дитина засвоює велику кількість назв предметів і дій, які їй показують і називають дорослі (за Є. Каверіною).

На другому році життя потрібно звертати увагу дитини на якості, властивості, стани, на призначення окремих предметів: «Подивись, у мене ведмедик великий, а в тебе маленький; мій білий ведмедик, а твій -коричневий», «М’ячик червоний, круглий», «Дай червоний м’ячик, а те­пер синій», «Посади на стільчик білого ведмедика». Діти в 1 рік 3~

4 місяці вже починають розуміти деякі пояснення дорослого. Напри­клад, дитина намагається нанизати кільця на паличку, але вони не про­ходять. Вихователь показує, як їх потрібно нанизувати, і пояснює, що один кінець палички товщий, а другий тонший, і що кільця легко нани­зуються на тонкий кінець. Дитина попередньо розглядає обидва кінці палички і обирає тонший із них.

На другому році життя дитина вже виконує нескладні доручення дорослого, наприклад «Дай ляльку Олі», «Візьми у Володі м’яч». По­ступово від розуміння окремих слів діти переходять до розуміння фраз, коротких розповідей, мовлення, не зверненого безпосередньо до них.

Є. Каверіна описує послідовні етапи розвитку розуміння мовлення дитиною¹. На початку другого року життя дитина виконує вже низку дій за вказівкою дорослого: 1) загальні дії («дай, принеси, поклади»); 2) конкретні («йди обідати, візьми м’яч»); 3) складні, системні дії у відповідь на вимогу дорослого («побудуй драбинку, намалюй дощик»);

4) виконує словесні доручення («візьми зайчика і віддай його Ірині»);

5) впізнавання і розуміння предметів, що зображені на картинках, ку­биках («принеси кубик із ведмедиком»).

Розвиток розуміння мовлення, за Г. Люблінською, виявляється в тому, що дитина: 1) правильно співвідносить слово з предметом (дією, ознакою) незалежно від ситуації; 2) знайоме слово набуває узагальне­ного характеру².

Розвиток мовленнєвих узагальнень. На другому році життя відбу­вається формування однієї з головних особливостей другої сигнальної функція узагальнення формується стрибкоподібне. Різкий стрибок спостерігається в період 1 рік 2 місяці — 1 рік 3 місяці, а надалі — після 1 року 9 місяців.

З фізіологічного боку формування узагальнень у дітей другого року життя досліджувала М. Кольцова¹. Автор описує кілька етапів роз­витку узагальнень.

Особливості становлення перших слів у дітей досліджували Г. Лямі-на, М. Красноярський, А. Маркова, М. Кольцова, серед зарубіжних учених — В. Штерн, ПІ. Бюлер, Д. Селлі та ін. Так, А. Маркова описує певну послідовність в оволодінні дитиною словом².

На першому етапі (8-12 місяців) з’являються слова-склади, які дитина вживає у скороченому вигляді (ка, пу, ва). Наприклад, дитина називає один склад слова, що означає усе слово: ля — лампа, па — впав (В. Сікорський).

Другий етап (10-12 місяців) — поява двоскладових слів. Спочатку це звичайне повторення першого складу (бо-бо — боляче), пізніше з’яв­ляються слова із двох різних складів (а-па — впав). На третьому і четвертому етапах (другий рік життя) дитина вживає три- і чотирискла­дові слова.

У процесі оволодіння дитиною першими словами спостерігається перехідний етап, який характеризується специфічним «дитячим мов­ленням». О. Йєсперссн назвав його «малим мовленням», У. ЕліасберІ і Л. Виготський — «автономним мовленням», В. Вунд — «псевдомов-ленням», мовленням няньок, бабусь, що підлаштовуються під дитину. Не заперечує існування такого «малого» мовлення і С. Рубінштейн. Автор співвідносить його появу з розумінням мовлення дорослих і розглядає це явище як «своєрідний перехідний етап»¹. За зовніш­ньою формою, зауважує С. Рубінштейн, слова «малого автономного мовлення» носять здебільшого моторний характер, це уламки слів з подвоєними складами (фу-фу, ля-ля, ква-ква). Флексії та синтаксичні поєднання в ньому відсутні. Слово має стільки значень, скільки ра­зів воно вживається. С. Рубінштейн наводить приклад уживання не­стійкого слова «малого мовлення» вау-вау сином Р. Ідельбергера, який віком 6 місяців 18 днів словом вау-вау позначав маленьку порцеля­нову фігурку дівчинки на буфеті, а в 10 місяців 2 дні — собаку, який гавкав на подвір’ї; портрет дідуся і бабусі; свого іграшкового кони­ка, настінний годинник. У 10 місяців 29 днів цим самим звукосполучен­ням він позначив гумову іграшку; в 1 рік 1 місяць — чорні батькові запонки; в 1 рік 2 місяці 4 дні — перлини на сукні, термометр для ванни.

Найістотнішим у психологічному аспекті для «малого мовлення», за С. Рубінштейном, є те, що воно відкриває своєрідний спосіб «узагаль­нення», за яким визначається значення перших слів, які вживає дитина. У «малому мовленні» слова ще не виконують означальної функції у повному розумінні цього слова. «Мале мовлення» засвідчує несформо-ваність предметної свідомості.

У першій половині другого року життя започатковується розвиток фонематичного слуху. Другий рік життя Н. Швачкін відніс до фонемної стадії, оскільки дитина розуміє мовлення дорослих на основі значень, пов’язаних із певним звуковим складом. Автор установив послідовність розвитку фонематичного слуху в дітей віком від 11 місяців до 1 року 10 місяців.

Насамперед діти розрізнюють голосні. Згодом вони розрізняють приголосні в такій послідовності: а) за наявністю приголосних; 6) со­норні й артикульовані шумні; в) тверді й м’які; г) назальні й плавні; д) сонорні й неартикульовані шумні; е) губні й задньоязикові; є) про­ривні й придувні; ж) передньоязикові й задньоязикові; з) глухі й дзвінкі; й) шиплячі й свистячі; і) плавні і йот. У межах цих груп — голосних і приголосних звуків — існує певна послідовність і труднощі як у спри­йманні їх на слух, так і в артикулюванні звуків.

У другому півріччі другого року життя словник дитини збагачуєть­ся швидкими темпами. Як стверджує Г. Розенгарт-Пупко, у дітей в 1 рік 6 місяців налічується до 40 слів, в 1 рік 8 місяців — 100, в 1 рік 9 місяців — 175, у 2 роки — 300 слів. У другому півріччі спостерігається своєрідний «стрибок» у збагаченні словникового запасу, дитина почи­нає багато говорити і використовувати різні частини мови. Вперше це явище було описане німецьким психологом В. Штерном у книзі «Ди­тяче мовлення» (1928). За результатами спостережень над розвитком мовлення своїх двох дочок автор дійшов висновку, що у другому півріччі другого року життя відбувається «переломний момент у розвитку мовлен­ня дитини». Дитина начебто робить перше у своєму житті велике від­криття, що кожний предмет має свою назву. Саме тому діти звертають­ся до дорослих із незчисленними запитаннями «Що це?» і таким чи­ном швидко збільшують свій словник.

Отже, найпершими і найлегшими в розрізненні на слух є шиплячі та свистячі, потім — тверді та м’які. Дуже важко розрізняються при спри­йманні проривні і фрикативні звуки. У процесі становлення артику­ляції спостерігається зворотне явище. Найлегшими для сприймання є сонорні й шумні, глухі, дзвінкі. Звуки ч, ш, ж, л, р з’являються на остан­ньому етапі, вони є важкими для вимови. Водночас не слід забувати про індивідуальні властивості засвоєння звуків дітьми. О. Гвоздєв на­голошує, що в його сина до 1 року 9 місяців при наявності 87 слів були відсутніми такі звуки: е, ф\ тверді різновиди н, д, т; африкати — ц; тверді різновиди с, з, л, н] усі різновиди шиплячих і звук р.

2. Молодший дошкільний вік найбільш сенситивний щодо мовленнєвого розвитку. У дітей цього віку надзвичайно розвинене мовне чуття, вони вельми рано помічають і виправляють мовленнєві огріхи й покручі у мовленні інших. До трьох років дитина оволодіває, правильною звукови-мовою більшості звуків, натомість упродовж усього означеного періоду (до п’яти років) діти відчувають труднощі у вимові шиплячих, свистя­чих звуків і звука р. Для більшості дітей молодшої групи характерна загальна пом’якшеність мовлення, пропуск, спотворення і перестановка звуків складів, їх заміна, порушення звукової структури слова, уподіб­нення звуків. Завдяки добре розвиненому фонематичному слуху діти диференціюють звуки.

У мовленні діти використовують усі частини мови, хоча переважають іменники (до 50 %) і дієслова (28-30 %), багато ще полегшувальних слів, слів-універсалізмів. Пасивний словник переважає над активним.

Четвертий і п’ятий роки — це періоди надзвичайної мовленнєвої актив­ності. Діти цього віку занадто балакучі й допитливі, що виявляється в численних запитаннях дітей до дорослих. К. Чуковський писав: «Ди­тина від 2 до 5 років — найдопитливіша істота на землі, більшість запи­тань, з якими вона звертається до нас, зумовлено нагальною потребою ЇЇ невтомного мозку: якомога швидше пізнати довкілля».

Письменник наводить запитання хлопчика чотирьох років, що були сформульовані ним упродовж 2, 5 хв^.

- А куди летить дим?

- А ведмеді носять брошки?

- А хто розгойдує дерева?

- Чи можна дістати таку велику газету, щоб загорнути в неї живого верблюда?

- А восьминіг з ікри вилуплюється чи він молокососний?

- А кури ходять без калош?

- Як небо зробилося?

- Як сонце зробилося?

- Чому місяць такий ламповий?

- А хто робить клопів?

Дитина чотирьох років найчастіше звертається із запитаннями «Чому?» і значно рідше використовує запитання «Навіщо?» Дитина трьох років, як зауважує К. Чуковський, глибоко переконана, що усе в довкіллі існує лише для задоволення потреб дитини: «…корова, щоб давати їй молоко; яблуня, щоб годувати яблуками; тьотя Зіна, щоб на свято пригощати її тортом та ін.»¹.

Вік дітей від 3 до 5 років традиційно називають «чомусиками». У ро­сійського письменника Б. Житкова є оповідання про Олексу Чомучкина. Дитина, яка звертається із запитаннями до дорослих, не завжди очікує на них відповідей, їй подобається сам процес формулювання запитань як вияв власної мовленнєвої активності.

До 4, 5 року завершується формування граматичної правильності мовлення. У другій половині четвертого року життя у дітей спостері­гається активне суфіксальне словотворення, що відбувається в ігровій формі. У житті дитини настає унікальний період — словотворення. К. Чу­ковський назвав дітей цього віку «великими розумовими трудівника­ми». Вершина словотворення припадає на п’ятий рік життя, після чого воно поступово згасає. Вихователі повинні реально оцінювати вияви «дитячої мовленнєвої геніальності» і пам’ятати, що всі дитячі неологіз­ми є наслідком недосконалого мовлення дитини, нестійкого засвоєння граматичних форм рідної мови. У мовленні дітей четвертого і п’ятого років життя ще багато граматичних помилок у відмінюванні іменників, прикметників, у вживанні роду і числа іменників, у дієслівних формах, У чергуванні приголосних звуків тощо.

Характерною особливістю мовлення дітей цього віку є нестійкість (у поєднанні з голосним вимовляють приголосний звук, у поєднанні з приголосним спотворюють або випускають його) і неточність вимови. Діти часто не розуміють значення просторових, часових і абстрактних понять, переносного значення і багатозначності слів.

Відбуваються позитивні зміни і в розвитку зв’язного мовлення. Го­ловною формою спілкування залишається діалогічне мовлення. У першій половині означеного віку ще переважає ситуативне мовлення. Зі зміною основного типу діяльності (предметно-маніпулятивної на сюжетно-рольо-^ВУ ^ГРУ) з’являються нові форми мовленнєвих дій у структурі мовлен­нєвої діяльності, а саме: а) висловлювання, що коментують власні ігрові дії дитини; 6) висловлювання, що корегують дії партнера; в) висловлю­вання, що планують дії і розподіл ролей¹.

Наприкінці четвертого року життя ситуативне мовлення поступово замінюється контекстовим (поза наочною ситуацією), хоча ситуативне й залишається, проте дитина використовує його адекватно наочнііі ситуації. У цей період життя в мовленні дитини з’являються складно­сурядні й складнопідрядні речення, а також питальні, які дуже широко функціонують. На п’ятому році життя діти вживають усі типи речень, хоча ще трапляються помилки: неправильний порядок слів, невдале вживання сполучників тощо.

Якісним новоутворенням психічного розвитку дітей є також засвоєн­ня звукової сторони рідної мови, усвідомлення звукового складу рідної мови, що дає можливість організовано навчати дітей звукового аналізу слів.

На п’ятому році життя розвивається монологічне мовлення, мовлен-ня-повідомлення. Дитина відтепер будує висловлювання різного типу: мовлення-розповідь (сюжетні розповіді на наочній і словесній основі, творчі розповіді, переказ художніх творів), мовлення-описи.

У молодшому дошкільному віці можна спостерігати значні індиві­дуальні відмінності дітей у розвитку всіх сторін мовлення. Про це слід пам’ятати вихователю, плануючи індивідуальні заняття з дітьми, які мають затримки мовленнєвого розвитку, та з тими, хто випереджає своїх однолітків щодо нормативів вікового розвитку мовлення. До п’яти років у дитини формуються функції мовлення (повідомлення, соціального зв’язку, впливу на тих, хто оточує, комунікативна, номінативна, гносео­логічна, мисленнєвотворча) та форми мовлення (діалог, ситуативне і контекстове мовлення, мовлення-повідомлення, мовлення-опис, мовлення-розповідання).

Коротка б азисна характеристика мовленнєвого розвитку та спілкування дітей

чотирьох років

Наприкінці четвертого року життя у дітей зникає загальна пом’як­шеність мовлення, зменшується кількість перестановок та пропусків звуків і складів у багатоскладових словах (трапляються лише пооди­нокі випадки), зникає уподібнення звуків та складів. Діти чітко й пра­вильно вимовляють голосні та приголосні звуки (крім р), оволодівають правильною вимовою шиплячих звуків (ш, ж, ч). Темп мовлення швид­кий. Мовленнєве дихання переважно верхньогрудне: часте, поверхове, неглибоке (складається враження, що дитина під час розмови наче захли­нається, їй не вистачає повітря). Фонематичний слух добре розвинений, дитина диференціює як далекі, так і близькі фонеми у словах. Оволо­діває розповідною, питальною та окличною інтонаціями. Мовлення не­достатньо виразне (малоемоційне, нечітка дикція, занадто голосне чи, навпаки, тихе, швидкий чи уповільнений темп). Переважають номінативна та експресивна (виражальна) функції мовлення. Багато використовує невербальних засобів спілкування (рухи, дії, міміка, жести тощо). У пов­сякденному спілкуванні переважає ситуативне мовлення (можливі про­пуски окремих частин членів речення). Форма спілкування — діалог. Дитина володіє навичками розмовного мовлення. Підтримує розмову, висловлює бажання, прохання, думки простим поширеним та складним реченнями. Звертається до дорослих та дітей із запитаннями, відпові­дає на них. Оволодіває найбільш уживаними формами словесної ввічли­вості: вітається, прощається, просить вибачення.

У словнику налічується близько 1800-2000 слів, переважають імен­ники (до 50 %) і дієслова (до ЗО %). Ще багато слів-універсалізмів {гарний — може означати красивий, добрий, чарівний, чемний тощо). Переважають вказівні займенники ось, тут, цей. Допускаються не­точності у вживанні абстрактних, узагальнювальних, збірних, часових та просторових понять. Яскраво виражене словотворення (пгджакет, малювець, лунник).

Дитина оволодіває основними граматичними формами (рід, число, відмінок), правильно вживає рід та число іменників, засвоює закінчен­ня родового та знахідного відмінків, кличну форму. Легко утворює нові слова за допомогою префіксів (за-, з-, на-), суфіксів (що виража­ють зменшеність чи збільшеність предмета, емоційну оцінку пестли­вості), добирає однокореневі слова. Яскраво виражені форми словотво­рення за допомогою суфіксів (ігри в «нові слова»). У словнику дитини з’являються складні слова, іменники зі з’єднувальною голосною {паро­плав, паровоз) та прикметники (довговухий, довгоногий, жовтогарячий, світло-синій). Вона правильно вживає теперішній, минулий і майбутній часи дієслів та наказову форму дієслова; ступені порівняння прикмет­ників. Користується займенниками. Будує прості, поширені речення з прийменниками, сполучниками, однорідними членами речення, з пря­мою мовою; складносурядні та складнопідрядні речення зі сполучни­ками та сполучними словами (із 39 наявних сполучників та сполучних слів використовує 20). У неї з’являються мовні самокорекції, грама­тичне чуття мови (елементи само- та взаємоконтролю мовлення). Ово­лодіває навичками монологічного мовлення: відповідає на запитання за змістом сюжетних картин, художніх текстів (оповідань, казок, віршів), Діафільмів, театральних вистав. Складає за допомогою дорослих (підка­зування слів, речень) описові розповіді (з 3-4 речень) про іграшки,

Коротка б азиспа характеристика мовленневого розвитку та спглкуванпя дгтей п’яти рок ів

Діти п’яти років оволодіваютъ правильною вимовою всіх звуків рідної мови, в тому числі шиилячими і звуком; тип мовлснневого дихання -змшаний. Диференщюють близькі фоне-ми, добре розвинений фонематичний слух. Темп мовлення нормалізуеться, силу голосу регулюють відповідно до ситуації.

Словник дитини налічуе 2200-2500 слів. Д! ти п’яти рошв характери-уються надзвичайною мовленневою актившстю, балакучютю, допитливістю, яка виражаеться у нескінченних занитаннях: «Чому?» (за хвилипу до 15-25 запитань).

3. Методика проведення занять з дітьми раннього віку передбачає використання їх різних видів:

· занять - дидактичної гри;

· показ предметів із називанням;

· показ предметів у дії;

· організовані спостереження за живими об’єктами і транспортом;

· заняття з картинками;

· звуконаслідувальні ігри;

· показ інсценівок;

· читання забавлянок, віршів;

· розповідання казок тощо.

З дітьми від 1 року до 1р. 5 міс. проводять заняття 5 разів на тиждень по 5-6 дітей тривалістю 8-9 хвилин. З 1 р. 6 міс до 2 років проводять 4 заняття на тиждень по 6-10 дітей тривалістю 10-15 хвилин. На 3 році життя проводять 2 заняття на тиждень по 10-12 дітей, тривалістю 10-15 хвилин.

На заняттях слід обов’язково використовувати яскраву наочність, цікаві доступні завдання для дошкільнят, поєднувати пояснення нового матеріалу із залученням різних аналізаторів дитини для кращого сприймання. Вихователь повинен ретельно готуватись до заняття, тримати в полі зору усіх дітей, допомагати при потребі і сприяти доброзичливій атмосфері у дитячому колективі. В кінці заннят робити узагальнення та підсумок роботи дітей: молодші дошкільники – завжди молодці тощо, а середні і старші групи – слід виділяти активних і неактивних на занятті, аналізувати їхні дії на занятті.

4. Загальновідомо, що до шести років у дітей зміцнюються м’язи мовленнєвого апарату, діти вже можуть правильно вимовляти всі звуки (як голосні, так і при­голосні) рідної мови. Регулюють силу голосу: за вказівкою вихователя знижують чи підвищують голос залежно від ситуації, у спілкуванні з однолітками користуються помірною силою голосу. Встановлюється переважно помірний темп мовлення (у розповідях, переказах, скоро­мовках темп може уповільнюватися чи прискорюватися). Користу­ються питальною та окличною інтонацією, виражальними засобами передають різні емоції (сум, гнів, радість, здивування тощо). Діти оволодівають змішаним типом мовленнєвого дихання, збільшується тривалість видиху (4-6 с), оволодівають фразовим та логічним наголо­сом у словах.

У мовленні дітей шостого року життя ще наявні окремі випадки неточної вимови звуків р, ш, ж, ч, г та звукосполучень щ, дж, дз. По­рушення звуковимови можуть бути пов’язані з органічними вадами мовленнєвого апарату або зі зміною молочних зубів на постійні, на­приклад: у дітей з’являються міжзубні шиплячі (ш замість сь, з — ць, ж- зь), пом’якшена вимова інших приголосних звуків. Спостерігаєть­ся неточність у вимові важких багатоскладових слів зі збігом приго­лосних.

Діти оволодівають прийомами звукового аналізу слів: визначають кількість слів у реченні, кількість звуків у слові, місце звука у слові (перший, другий… останній), виокремлюють голосні та приголосні зву­ки, користуються схемою звукового аналізу слів. Поділяють слова на склади, виділяють склад.

У словнику дітей налічується 3500-4000 слів. Дитина вживає в ак­тивному мовленні усі частини мови. Помітно збільшується кількість абстрактних понять, що характеризують взаємовідносини між людьми, морально-етичних понять (чемність, хоробрість, ввічливість, дружбу, гостинність), узагальнених понять (речі, тваринний світ, транспорт, за­соби пересування).

Діти легко добирають антоніми і синоніми, з інтересом виконують різні вправи зі словами (добирають ознаки предмета, властивості, якості, дії і, навпаки, за ознаками, якостями впізнають предмет). Починають розуміти і правильно пояснювати слова-омоніми, переносне значення слів. Користуються образними виразами, порівняннями. Знають при­слів’я, фразеологізми, вживають їх у нестимульованому мовленні. Діти оволодівають граматичними категоріями рідної мови, переважно пра­вильно вживають відмінкові закінчення, узгоджують прикметники, дієприкметники, числівники з іменником, числівником у роді, числі та ідмінку. Правильно використовують кличну форму іменників. Легко утворюють за вказівкою вихователя нові слова за допомогою суфіксів, префіксів (іменники, дієслова, прикметники) та складні граматичні форми, ініціативні щодо мовленнєвих ігор на словотворення.

У мовленні користуються різними реченнями як простими, так і склад­ними, зі сполучниками та сполучними словами, з однорідними членами, прямою мовою (в одному складному реченні налічується 10-15 слів). На пропозицію вихователя складають окличні, питальні, розповідні, бе­зособові речення, речення зі вставними словами. Дають оцінку мовлен­ня, помічають і виправляють граматичні помилки у мовленні товаришів, власному та дорослих.

Водночас мовлення дітей шести років ще не позбавлене грама­тичних помилок, які трапляються у відмінкових закінченнях (складні форми з чергуванням приголосних), вживанні невідмінюваних імен­ників, слів, що мають одне число (множину чи однину, у відміню­ванні деяких займенників, числівників; порушення порядку слів у ре­ченні).

Діти шести років виявляють ініціативу в спілкуванні з дорослими, звертаються до них з різними запитаннями. Будують діалог у стимульо­ваному мовленні на запропоновані теми. Використовують звертання, вставні слова у першій репліці діалогу та частки (стверджувальні, запе­речні) у другій репліці діалогу. Відповідно до ситуації спілкування застосовують без нагадування ввічливі слова та форми мовленнєвого етикету. Підтримують розмову, що виникла між кількома дітьми.

Оволодівають навичками зв’язного мовлення: складають описові розповіді різного типу відповідно до композиційної структури, контамі-новані (сюжетно-описові), сюжетні за картинками, з власного досвіду за зразками та планом вихователя. Без допомоги дорослого вміють передати зміст знайомої казки, мультфільму, вистави; розповісти про події, свідком яких дитина була (що трапилося по дорозі, на відпочин­ку, в транспорті), про що дітям читали вдома.

За зразками та планом вихователя складають творчі розповіді, про­довжують розповідь, розпочату вихователем, об’єднують опорні слова у творчу розповідь, складають розповіді за сюжетною ігровою обстанов­кою; коротенькі розповіді-міркування, розповіді-пояснення. Переказують знайомі художні тексти різної складності й композиції за планом вихо­вателя та за частинами. Оцінюють прослухані розповіді, які були запи­сані на магнітофон.

За умов правильного мовленнєвого розвитку та відсутності органіч­них недоліків органів мовленнєвого апарату звукова культура мовлення дітей семи років досягає вельми високого рівня розвитку. Дитина абсолютно правильно й чітко вимовляє всі звуки рідної мови ізольовано, у звукосполученнях, словах та фразах відповідно до норм літератур­ної вимови. У неї добре розвинений фонетичний слух, диференціює близьке й схоже у словах, легко помічає і виправляє допущені помилки звуковимови, порушення наголосу, застосовує діалектизми та говірки. Відповідно до ситуації регулює силу голосу (голосно, тихо, помірно, пошепки) та темп мовлення (швидко, помірно, повільно). У дитини зміша­ний (діафрагмально-нижньореберний) тип мовленнєвого дихання, плечі опущені, вона дотримується пауз, логічних наголосів, інтонаційних за­собів виразності. Доречно використовує питальну, розповідну та ок­личну інтонації; обмежено — паралінгвістичні засоби виразності (міміку рухи, жести).

До семи років завершується процес фонематичного розвитку ди­тини, формуються досить тонкі диференційовані звукові образи слів і окремих звуків. З’являється усвідомлення звукового складу рідної мови.

Розвиток усвідомлення звукової сторони рідної мови є центральним новоутворенням психічного розвитку дитини в дошкільному віці. Діти оволодівають прийомами звукового та складового аналізу слів як за схемою звукового аналізу, так і без неї. Розрізняють і виокремлюють голосні та приголосні звуки, тверді й м’які приголосні; визначають кількість слів у реченні, складів та звуків у слові, наголошений склад. Дитина повністю готова до навчання грамоти (читання і письма).

Орієнтування у звуковій системі рідної мови є міцним підґрунтям для засвоєння дітьми граматичної будови мовлення, дає можливість дитині орієнтуватись у складних співвідношеннях граматичних форм, від одних звукових форм до інших.

До семи років завершується засвоєння морфологічної системи укра­їнської мови: дитина засвоює усі граматичні категорії (рід, число, відмінкові закінчення); типи відмін і дієвідміни. Відбувається розмежу­вання окремих граматичних форм за відмінами, дієвідмінами, особами, які раніше дитина заміщувала і допускала помилки; засвоюються усі поодинокі граматичні форми.