Шляхи покращення соціального забезпечення в Україні

В умовах ринкових перетворень фінансові відносини використовуються державою як ефективний регулятор усіх сфер економічного життя суспільства. Важливу роль у фінансовій системі відіграє соціальне страхування, що тісно пов’язане з виконанням специфічних функцій та формує фонди фінансових ресурсів, основне призначення яких покрити витрати громадян, що виникли з непередбачених причин. Будь-яка модель фінансової системи може успішно діяти тільки за умови розвиненого соціального страхування.

Особливо актуальною на сьогодні є проблема формування та подальшого розвитку соціального страхування, тому що в державі відбуваються кардинальні зміни в економічній системі. В той же час інтеграція України до ЄС, вимагає забезпечення соціального захисту всіх верств населення на європейському рівні та перехід до європейських цінностей життя.

Отже, процеси ринкової трансформації національної економіки зумовлюють необхідність проведення наукового дослідження теоретичних засад та практики соціального страхування з метою розробки шляхів його сталого розвитку з урахуванням світового досвіду.

Основною метою соціального страхування в Україні є створення стійкої фінансової системи для економічного захисту людини у зв’язку з безробіттям, тимчасовою непрацездатністю, нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, старістю за рахунок внесків роботодавців та застрахованих осіб.

Від ефективності роботи системи соціального страхування залежить соціальна захищеність мільйонів громадян, гарантована Конституцією України.

На сьогодні система загальнообов’язкового соціального страхування є складною, щодо адміністрування соціальних зборів, обтяжливою для підприємств та неефективною з огляду на адміністративні витрати для забезпечення функціонування чотирьох діючих фондів.

Необхідно зазначити, що система соціального страхування в Україні не є досконалою. Про це свідчить відсутність законодавчої бази щодо обов’язкового медичного страхування, а відповідно, і його запровадження, також існують проблеми у сфері пенсійного забезпечення осіб, які виходять на пенсію (пенсійні виплати не відповідають заробітній платі та трудовому стажу застрахованих осіб) або отримують її з незалежних від них причин.

Вцілому, система соціального страхування виступає як складова системи соціального захисту населення і, в той же час, як суттєва частка цілісної економічної системи держави, де відбувається перерозподіл валового внутрішнього продукту. Вирішуючи питання підвищення розмірів страхових виплат, система соціального страхування впливає на економіку [37, 25].

Одним із найбільш актуальних питань для будь-якої сучасної економічної системи є оптимізація ставок обов’язкових платежів. Економічна теорія вивчає це питання досить глибоко, проте застосування наукових рекомендації часто ускладнене неможливістю точного передбачення тих змін, що відбуватимуться в балансі економічних чинників.

Також високе навантаження на фонд оплати праці змушує керівників підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності виплачувати значну частину заробітної плати в «конвертах». Тому зниження соціального навантаження – це один із перших напрямів зменшення тінізації економіки.

Реформування механізму функціонування соціальних фондів держави доцільно здійснювати на основі:

- чіткого визначення джерел і розмірів фінансування за різними видами соціального страхування;

- централізації та впорядкування збирання страхових внесків;

- удосконалення методів контролю та підвищення ролі соціальних партнерів в управлінні соціальним страхуванням;

- збереження державних соціальних гарантій;

- створення економічних передумов зростання заробітної плати як найважливішого фактора розвитку соціального страхування [37, 37-41].

Відповідно до українського законодавства, національна пенсійна модель фор­мується з кількох рівнів.

Перший – солідарна пенсійна система, яка вже повністю функціонує. Вона побудована на перерозподільних принципах, які передбачають використання поточних надходжень на виплату пенсій наявним пенсіонерам. Фі­нансові ресурси солідарної системи формуються за рахунок страхових внесків пра­цюючого населення або залучення коштів із державного бюджету. Це означає, що рівень життя пенсіонерів повністю залежить від цих двох основних джерел надход­ження фінансових ресурсів. Проте результати досліджень у демографічній сфері по­казують, що даний рівень національної пенсійної системи самостійно не зможе за­безпечити високі соціальні стандарти громадянам пенсійного віку [15].

Необхідно додатково запроваджувати накопичувальні пенсійні програми, які формуватимуть другий і третій рівні вітчизняної пенсійної моделі.

Накопичувальні пенсійні програми, поряд із перерозподільними, дозволяють диверсифікувати джерела фінансових ресурсів для забезпечення пенсійних виплат. У сучасних умовах вирішення цього питання є особливо акту­альним для нашої держави.

Накопичувальні пенсійні схеми побудовані на можливості створення відпо­відних резервів для майбутніх доходів їх учасників. На відміну від перерозподільних пенсійних програм, за якими фінансові ресурси спрямовуються, в основно­му, на поточні пенсійні виплати, накопичувальні передбачають вкладення коштів їх учасників у різноманітні прибуткові інвестиційні проекти. Саме прогнозований інвестиційний дохід має захищати пенсійні заощадження від інфляції, компенсу­вати накладні витрати, пов'язані з обслуговуванням пенсійних активів, і створи­ти фінансове підґрунтя для гідної старості.

Проте даний рівень ще не набув такого значного поширення, як у більшості європейських країн, досвід яких свідчить про необхідність запровад­ження, враховуючи сучасні демографічні тенденції, накопичувальних пенсійних схем у національних пенсійних моделях. У переважній більшості країн Європи діє обов'язкове накопичувальне пенсійне страхування, яке формує другий рівень їхніх пенсійних систем.

Для підвищен­ня її фінансової стійкості й пошуку нових джерел фінансування потрібно:

- розробити заходи, які сприяли б призупиненню процесів «тінізації» дохо­дів населення, у тому числі заробітної плати, приховування їх від оподаткування;

- підвищити розмір заробітної плати та інших доходів населення.

У сучасних умовах рівень заробітної плати працівників не повною мірою відповідає реальній вартості робочої сили. Заробітки працівників повинні надавати їм можливість не тільки сплачувати податки і страхові внески, підвищувати рівень споживання, а й робити відповідні заощадження в банківських установах, формуючи тим самим фінансові ресурси для інвестування національної економіки;

- залучити підприємців, які працюють за спрощеною системою оподатку­вання, до сплати пенсійних внесків. У свою чергу, співпраця з контролюючими державними органами дасть поштовх до легалізації найманих працівників. Для останніх можливе запровадження пенсійних канікул на певний строк, з поетапним підвищенням сплати пенсійних внесків у майбутньому [3, 21-23].

Сучасний стан соціально - економічного розвитку країни, в умовах якого дово­диться запроваджувати обов'язкове накопичувальне пенсійне страхування, є об'єктивно непростим, тому потрібно визначити комплекс заходів щодо його вті­лення.

Серед основних пріоритетів, які б дозволили ефективно ввести другий рівень пенсійної системи, доцільно виділити:

- формування базових макроекономічних передумов. Серед них - постійне зростання щонайменше на 3 – 4 % ВВП держави порівняно до попередніх років, зниження рівня безробіття за рахунок створення нових робочих місць, невисокі темпи інфляції, підвищення заробітної плати;

- підвищення інвестиційної привабливості фінансових інструментів для вкладення коштів накопичувальних пенсійних програм. Формування стабільного фінансового ринку сприятиме розвитку економічної та соціальної інфраструкту­ри держави, скорішому подоланню фінансової кризи;

- економічне виховання молоді та населення працездатного віку щодо запровадження обов'язкового накопичувального пенсійного страхування, визначення його переваг для кожного громадянина. Для цього доцільно запровадити у шко­лах факультативи, у вищих навчальних закладах ввести спецкурс «Основи пенсій­ної реформи в Україні», в організаціях, установах і на підприємствах проводити навчальні семінари з питань використання накопичувальних пенсійних програм. У засобах масової інформації проводити роз'яснювальну роботу, на телебаченні створювати освітні програми про формування національної пенсійної моделі;

- забезпечення інституціональної готовності пенсійної системи, яка перед­бачає створення інфраструктури та механізмів її ефективного управління.

Проблема пенсійної системи стосується всього дорослого населення країни незалежно від того, в якій мірі конкретна людина усвідомлює цей факт. Державна пенсійна система України несправедлива, не реформована, обтяжлива для суспільства.

Пенсії для абсолютної більшості людей залишаються мізерними, засоби, що поступають на їх виплату в масштабі країни, величезні, а їх сума з року в рік зростає несумісними з можливостями економіки темпами [8, 6-13].

У сучасних умовах Україна потребує створення та подальшого розвитку належного підґрунтя для недержавного пенсійного забезпечення. Зростання кількості недержавних пенсійних фондів, якості надання послуг, страхування ризиків протягом останніх років зумовлює удосконалення існуючого законодавства з метою створення належної правової основи для їх ефективного функціонування.

Зволікання із запровадженням накопичувальної загальнообов’язкової системи пенсійного страхування, яка б мала спричинити позитивні зрушення у свідомості людей через відчуття ними переваги накопичувального пенсійного забезпечення, призводить до зниження потенціалу соціального захисту вцілому.

Тому незначна місткість ринку недержавного пенсійного забезпечення на сьогодні не дає змогу показати його інвестиційний потенціал як довгострокового джерела фінансування потреб реального сектору економіки. Головною причиною також є постійна політична нестабільність в країні, не проводиться масово-роз’яснювальна робота, приведення законодавства країни до європейських норм.

Актуальним є також прийняття закону щодо обов’язкового медичного страхування в Україні, в якому обов’язково потрібно визначити джерела фінансування послуг у сфері охорони здоров’я, показники оцінки якості надання медичних послуг і врегулювання страхових відносин у системі охорони здоров’я.

Основними перевагами запровадження медичного страхування в Україні мають бути: наявність можливостей держави у розв’язанні проблем організації соціально-справедливої системи охорони здоров’я, незначна залежність від державних дотацій і можливостей Державного бюджету, фінансова самостійність, що забезпечуватиме доступність медичної допомоги для всіх, оптимізація використання ресурсів системи охорони здоров’я і попередження попиту, який стимулюватиметься виробниками, зацікавлюватиме медичних працівників в ефективній діяльності [11, 124].

Ще однією нагальною проблемою в сфері соціального страхування є погіршення збалансованості ресурсів державного соціального страхування, що супроводжується зниженням забезпеченості внутрішніми фінансовими ресурсами та зростанням частки зовнішніх ресурсів окремих видів соціального страхування, передусім пенсійного.

Одним із можливих шляхів забезпечення збалансованості фінансових ресурсів державного соціального страхування є перегляд напрямків їхнього використання, зміна яких може мати стратегічний (для пенсійного страхування) або тактичний (для інших видів). Збалансування фінансових ресурсів державного соціального страхування загалом можна досягнути шляхом зміни джерел фінансування поточних витрат на утримання апарату управління державних цільових фондів.

Наступним кроком, що дозволить збалансувати фінансові ресурси є запровадження єдиних вимог щодо формування фінансових резервів державних цільових фондів. До стратегічних напрямків слід віднести запровадження другого рівня пенсійної системи, що сприятиме зменшенню навантаження на бюджет ПФУ, адже незадовільна структура його фінансових ресурсів зумовила погіршення стану фінансових ресурсів соціального страхування загалом [4].

Таким чином, питання щодо підвищення рівня захисту населення України і зокрема розвитку соціальних видів страхування обумовлює необхідність: розробки державної політики ефективного розвитку соціального страхування у поєднанні з загальнонаціональними економічними пріоритетами, яка б передбачала умови для: подальшого розвитку законодавчої та удосконалення нормативної бази; визначення основних напрямків формування механізму страхових послуг для забезпечення соціального захисту, зокрема необхідно прийняття закону про органи місцевого самоврядування; державної ефективної підтримки розвитку страхування додаткових пенсій; подальшу інтеграцію ринку страхування України в міжнародні структури, запровадження накопичувальної загальнообов’язкової системи державного пенсійного страхування, об’єднання соціальних фондів та запровадження сплати єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що дасть змогу запровадити єдину базу даних для нарахування внесків, з введенням однакового звітного періоду та єдиної форми звітності.

Підсумовуючи, необхідно зазначити, що сьогодні пенсійна система України перебуває в надзвичайно складному фінансовому становищі і не забезпечує пен­сіонерів необхідним обсягом доходу (пенсії) для підтримання прийнятного рівня життєдіяльності.

У майбутньому проблема старіння населення може призвести до ще більшого загострення кризи в системі пенсійного забезпечення. Ефективни­ми шляхами виходу з цієї ситуації є підвищення пенсійного віку та запровадження накопичувальних пенсійних систем.