Використання зарубіжного досвіду соціального страхування для впровадження в Україні

На сучасному етапі розвитку та формування ринкових відносин, одним з найголовніших напрямів діяльності нашої держави є вирішення питань соціального страхування як основи соціального забезпечення її громадян.

У світовій практиці склалися різні моделі організації соціального страхування. Найбільш важливою є проблема розподілу фінансової відповідальності між суб'єктами соціального страхування. Страхові платежі розподіляються між роботодавцями, працівниками, державою (державним бюджетом) та місцевими органами влади (місцевими бюджетами). Внески на соціальне страхування в тій чи іншій пропорції поділяються між роботодавцями та застрахованими. Частка останніх становить від 40 до 66% внесків.

Одним із найбільш актуальних питань для будь-якої сучасної економічної системи є оптимізація ставок обов’язкових платежів. Економічна теорія вивчає це питання досить глибоко, проте застосування наукових рекомендації часто ускладнене неможливістю точного передбачення тих змін, що відбуватимуться в балансі економічних чинників.

Незмінним залишається лише принцип паритетної участі в соціальному страхуванні. Стосовно окремих видів страхування зберігається участь підприємстві самих працівників.

Так, питома вага відрахувань для роботодавців і працівників на страхування від безробіття в деяких країнах встановлена: у Німеччині - відповідно 3, 25% та 3, 25%; Канаді-4, 13% та 2, 9%; Франції - 5, 13% та 3, 04%; США-6, 20% та 0%; Швеції - 5, 42% (застраховані особи роблять внески у сумі від 35 до 100 крон на місяць, що дорівнює відповідно 4, 65- 13, 3 дол. США); Італії - 4, 41% та 0%; Японії - 0, 75 та 0, 40%.

Держава також бере участь у формуванні фонду страхування від безробіття. Так, в Японії частка держави у формуванні цього фонду складає 25-30%, Франції - 34, 9%, Німеччині - 21 %, Швеції - 40, 4%, США-18%.

Системи соціального страхування управляються працівниками та роботодавцями через спеціальних представників на паритетних засадах. Розмір внесків по відношенню до заробітної плати коливається від мінімального в Ірландії до максимального у Франції, Греції та Нідерландах.

Найбільш ранній розвиток соціальне страхування отримало у Німеччині та Франції і набуло таких основних видів, як: пенсійне, медичне, на випадок безробіття, від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. В окремих країнах існують інші види (сімейне - у Франції, на випадок піклування та догляду — у Німеччині, Австрії).

Система соціального страхування Нідерландів є найбільш розвинутою в Європі і включає систему державного або національного страхування та систему страхування найманих працівників. Крім цього, виділяється система соціального страхування само-зайнятих осіб на випадок втрати працездатності (інвалідності).

Державному страхуванню підлягає все населення країни. Його джерелами є відрахування з доходів громадян у розмірі 29, 4% у 2012 р. Збір страхових внесків здійснюється органами податкової адміністрації. Кошти перераховуються роботодавцями, з якими працівники укладають контракт. Державне страхування здійснюється при настанні старості (пенсійне забезпечення), втраті годувальника, на випадок інвалідності, а також на особливі види захворювання (госпіталізації у спеціальних клініках для інвалідів, сліпих, глухих, душевно хворих). Його основною особливістю є те, що внески сплачує безпосередньо застрахована особа (працівник).

Пенсії призначаються всім громадянам після 65 років незалежно від розміру доходу, який вони отримували до виходу на пенсію. Одинокий пенсіонер отримує 70% від мінімальної заробітної плати, сімейні пенсіонери — 100%.

Пенсії у разі втрати годувальника виплачуються членам сім'ї старше 50 років і в більш молодому віці у випадку, якщо на утриманні знаходяться неповнолітні діти або інші непрацездатні члени сім'ї.

За рахунок коштів соціального страхування проводиться фінансування витрат на лікування хворих у спеціальних лікувальних закладах.

У складі державного страхування існує допомога на виховання дітей, яка надається у диференційованому розмірі залежно від віку дитини без врахування розміру доходу.

Особливістю державного страхування є те, що допомога може надаватися як у грошовій, так і натуральній формі. До останньої належить отримання путівок у санаторії, проживання в будинках для інвалідів, забезпечення працюючих інвалідів по зору собакою-поводирем [26, 62-70].

Система соціального страхування найманих працівників охоплює осіб, що працюють за трудовим договором. Державні службовці страхуються окремо. В обов'язковому порядку наймані працівники підлягають страхуванню на випадок захворювання, безробіття та інвалідності. Джерелом фінансування є страхові внески роботодавців - 19% від заробітної плати, працюючі сплачують 7% від фонду оплати праці. Для всіх видів соціального страхування існують обмеження розміру доходу, з якого сплачуються внески та встановлено мінімальний розмір компенсації - 70% від мінімальної заробітної плати.

Основним завданням системи соціального страхування у Швеції є соціально-економічний захист в різних ситуаціях і на всіх життєвих етапах. В країні вводиться нова пенсійна система, діє страхування при захворюванні, страхування з вагітності та пологів, страхування від нещасних випадків на робочих місцях.

Соціальне страхування охоплює все населення Швеції та є обов'язковим. Воно базується на спільній суспільній відповідальності за кожного громадянина. Суть страхування полягає в перерозподілі коштів між громадянами, а також перерозподілі доходів особи на різних етапах життя. Соціальне страхування Швеції засноване на взаємній довірі між окремим громадянином і державою, що робить саму систему страхування відкритою, доступною і недорогою.

Фінансується соціальне страхування через соціальні відрахування і податки. Так, роботодавці вносять у фонд соціальних відрахувань 33% від фактичного сукупного заробітку найнятих ними робітників, самі робітники платять 6% від свого заробітку в фонд страхування по захворюванню і в пенсійний фонд. Приблизно дві третини вартості соціального страхування покривається за рахунок соціальних відрахувань, а одна третина фінансується за рахунок загальних податків [34, 83].

Все населення Швеції охоплено загальнонаціональною системою страхування із захворювання. Якщо людина захворіла або змушена залишитися вдома по догляду за хворою дитиною, їй виплачується щоденна допомога в розмірі 75-85% від заробітку, що втрачається, в залежності від тривалості хвороби.

Важливою складовою соціального страхування є так зване батьківське страхування, що є прикладом впливу держави на планування сім'ї, народжуваності та розвитку сімейних відносин. Батьківське страхування спрямоване, в першу чергу, на те, щоб забезпечити батькам економічну захищеність на той час, коли вони знаходяться вдома по догляду за дитиною.

Потребувала вирішення проблема фінансування дострокових (пільгових) пенсій. До проведення реформ такі пенсії виплачували пільговим категоріям громадян за рахунок перерозподілу пенсійних коштів. При проведенні багаторівневої пенсійної системи фінансування стали здійснювати за рахунок роботодавців через приватні пенсійні фонди третього рівня пенсійного забезпечення або за рахунок держави. Відбулися зміни у нарахуванні пенсійних виплат. Деякі держави почали запроваджувати добровільне приватне пенсійне страхування. Остаточна пенсія складалася з виплат ― першого рівня (з солідарної пенсійної системи) і виплат ― другого рівня (за рахунок нагромаджених коштів у приватних пенсійних фондах та отриманого інвестиційного доходу).

Так, в США не існує єдиної системи страхування від безробіття. Кожен штат має свою систему, яка може відрізнятися певними деталями від систем інших штатів. Фактично усі працівники приватного сектора охоплені системою страхування від безробіття того чи іншого штату. Якщо вони стають безробітними, їхнє право на отримання страхової допомоги безробітним залежить від терміну попереднього перебування на ринку праці (стажу роботи) та причини безробіття.

У кожному штаті вимагають від безробітного довести його постійну приналежність до робочої сили, установлюючи критерії у вигляді мінімального заробітку або відпрацьованих тижнів протягом певного базового періоду. В усіх штатах працівники, яких звільнили і які відповідають критеріям приналежності до ринку праці, мають право на отримання страхової допомоги безробітним. Працівники, які залишили роботу з власної ініціативи, мають право на допомогу лише в окремих випадках. І, нарешті, працівники, що вперше або повторно вступили до лав робочої сили, а також такі, що звільнені з певним обґрунтуванням, не мають права на отримання допомоги.

Ті, хто має право на допомогу, починають її отримувати після періоду очікування, який у більшості штатів дорівнює одному тижневі. Розмір допомоги залежить від рівня попереднього заробітку безробітного. Усі безробітні, що відповідають встановленим вимогам, отримують принаймні мінімальну допомогу [28, 4-8].

Україні слід вивчити досвід Казахстану в реформуванні системи пенсійного забезпечення. Пенсійна реформа в Казахстані є сміливим, грандіозним і дуже ризикованим експериментом. Використання чілійської моделі у країні з перехідною економікою, нерозвинутими органами регулювання пенсійної системи і ринком капіталу без проведення технічної експертизи всіх аспектів функціонування системи недержавного пенсійного забезпечення ставить під сумнів успішність її проведення.

Виходячи з досвіду впровадження пенсійної реформи в Казахстані, можна рекомендувати наступні організаційно-правові заходи для уникнення подібних проблем в Україні: ретельно проаналізувати соціальні та фінансові наслідки пенсійної реформи як однаково важливі; персоніфікувати як солідарну (перший рівень), так і накопичувальну (другий та третій рівні) складові системи пенсійного страхування; по можливості уникати бюджетного фінансування системи пенсійного страхування, так як це може призвести до руйнації фінансової системи держави; не допускати неоднозначного тлумачення норм права, що регулює відносини у сфері пенсійного страхування; накопичувальна система повинна стати однією з трьох складових нової системи пенсійного забезпечення в Україні; загальнообов'язкову накопичувальну систему можна запроваджувати в дію лише за наявності сприятливого інвестиційного середовища, а також після проведення реформ у системах обліку і регулювання, за умови створення інших передумов; активи пенсійних фондів не можна розглядати як дешеве джерело кредитних коштів для уряду або інвестиційного капіталу для прискорення економічного розвитку держави. З огляду системи пенсійного страхування Швейцарії Україна може зробити для себе два важливих висновки.

1. Перший і другий рівні пенсійної системи необхідно реформувати одночасно. Перший і, особливо, другий рівень швейцарської пенсійної системи, що складається з обов’язкових корпоративних накопичувальних пенсійних фондів, може бути використаний Україною як модель для побудови обов’язкових пенсійних схем роботодавців (такий крок надасть можливість уникнути бюджетного фінансування окремих категорій пенсіонерів), а саме при визначенні тарифів внесків до професійної пенсійної системи. Тобто, у Швейцарії обов’язкові пенсійні схеми є схемами з встановленими внесками, але з певними елементами пенсійних схем із встановленими виплатами. Розміри обов’язкових внесків роботодавців і працівників встановлюються таким чином, щоб сума пенсійних виплат із першого та другого рівнів дорівнювала приблизно 60% заробітної плати працівника напередодні виходу на пенсію.

2. Україні доцільно розглянути можливість встановлення на першому рівні пенсій фіксованого розміру, що залежатиме від матеріального стану пенсіонера. Швейцарії вдалося досягти фінансової стабільності першого рівня пенсійної системи (обов’язкова солідарна державна пенсійна система) завдяки поділу пенсійних виплат із першого рівня на два типи.

Базова пенсія забезпечує виплату мінімальної пенсії тим особам, які мають маленький стаж роботи (коли їхня солідарна пенсія не досягла певного гарантованого державою рівня). Вона встановлена на рівні, меншому від прожиткового мінімуму. Але пенсіонери, які не мають інших джерел доходу після виходу на пенсію, мають право на отримання пенсійних надбавок до базової пенсії до рівня прожиткового мінімуму. Цей підхід встановлення базової пенсії, що є нижчою за прожитковий мінімум, та пенсійних доплат, які залежать від матеріального становища пенсіонера, набув широкого застосування в багатьох інших країнах світу.

Він також може застосовуватися і в Україні, тому що повністю узгоджується з конституційною вимогою (частина друга ст. 46 Конституції вимагає, щоб пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, забезпечували рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.) і дозволяє створювати фінансово стабільнішу пенсійну систему, ніж у випадку гарантування мінімальної пенсії на рівні прожиткового мінімуму за рахунок страхових внесків солідарної системи. При проведенні пенсійних реформ країни дедалі частіше використовують як орієнтовні стандарти при розробленні свого пенсійного законодавства не тільки норми міжнародних угод, які мають імперативний характер відповідно до законодавства країн, що їх ратифікували, але й рекомендації міжнародних організацій.

Проаналізуємо зарубіжний досвід вжиття активних заходів державної політики у сфері соціального захисту безробітних в зарубіжних країнах в контексті його впровадження в державну політику України у сфері соціального захисту безробітних.

На сьогодні особливого захисту потребують безробітні випускники навчальних закладів, у більшості з яких відсутній стаж роботи за спеціальністю. Конкурувати їм на ринку праці складно, тому держава в особі суб’єктів державної політики України у сфері соціального захисту безробітних має розробити заходи, що сприятимуть працевлаштуванню випускників. Заслуговує на увагу досвід Польщі в цьому напрямі та використати його в розробці відповідних заходів державної політики на території України. Зокрема, у Польщі для безробітних осіб віком молодше від 25 років і випускників вищих навчальних закладів віком до 27 років, які закінчили ВНЗ не пізніше ніж протягом останніх 12 місяців, існує програма «досвід роботи», відповідно до якої учасники програми отримують перше місце праці без укладання трудового контракту з роботодавцем і набувають навичок при виконанні конкретних практичних завдань під керівництвом наставника. Таке навчання відбувається протягом 3-12 місяців.

Крім того, для політики Польщі характерним є здійснення «витратних програм», що забезпечують реалізацію програм підтримки зайнятості та професійної активізації зайнятих. Ці програми передбачають поширення таких активних форм протидії безробіттю, як громадські роботи; відшкодування страхових внесків роботодавцю у випадку, коли він працевлаштовує безробітного; надання кредитів для створення нових робочих місць на підприємствах і установах різних форм власності, для започаткування власної справи безробітним; перепідготовка зайнятих; спеціальні програми для безробітних, які перебувають у цьому статусі тривалий час; субсидії випускникам курсів перепідготовки; стажування (апробація) незайнятих на підприємствах; виплата стипендії випускникам, які продовжують навчання в регіонах з високим рівнем структурного безробіття; організація “Клубів праці”, що допомагають безробітним адаптуватися до нових умов життя [12].

В Україні розробка подібних заходів необхідна для забезпечення конкурентоспроможності випускників вищих та професійно-технічних навчальних закладів на ринку праці, а також для пришвидшення процесу повернення безробітних на ринок праці. Однак слід враховувати, що більшість роботодавців не зацікавлена у працевлаштуванні недосвідчених спеціалістів, тому такі заходи державної політики у сфері соціального захисту безробітних мають розроблятися разом із заходами податкової політики. Так, для мотивації роботодавців до участі у програмах працевлаштування молодих спеціалістів зокрема та молоді загалом, на період роботи таких працівників роботодавців можна звільнити від податкового навантаження.

Особлива увага розробці заходів соціальної політики, спрямованих на забезпечення професійної підготовки й перенавчання осіб, що стали безробітними, і створення нових робочих місць, в основному в державному секторі економіки приділяється і в Швеції. Урядом країни координується міграція населення й робочої сили шляхом надання субсидій і кредитів на переїзд сімей з районів з надлишком робочої сили до районів, де є вакантні робочі місця [13, 90]. Слід зауважити, що в Україні також можна використати досвід Швеції щодо координованої міграції робочої сили в регіони, де її не вистачає.

На нашу думку, серед активних заходів державної політики у сфері соціального захисту безробітних варто виокремити професійне навчання безробітних як один із пріоритетних. Розглянемо досвід США у сфері професійного навчання безробітних та можливості його використання в державній політиці України.

Важливим чинником, що дає змогу правильно організувати навчальний процес у рамках системи професійного навчання безробітних у США, є врахування специфіки контингенту слухачів. Контингент дорослих слухачів поділяється за віком, соціальною зрілістю, професійною спрямованістю, мотивами навчання. Це наймані працівники, безробітні, пенсіонери, колишні військовослужбовці, мігранти, представники національних меншин, інваліди та ін. Вони утворюють численну «групу ризику», яка потребує соціального захисту, підтримки засобами освіти. Найбільш популярними формами навчання для безробітних у США є вечірня (evening courses), заочна (part-time programs) та дистанційна [14, 203-205]. Серед основних форм дистанційного навчання безробітних у США найпоширенішими є консультаційне і кореспондентське навчання, регульоване самонавчання, «кейс»-технологія, телекомунікаційне і мережеве навчання. Поступове опанування навчального матеріалу передбачає три рівні його засвоєння (базовий, підвищений (просунутий), творчий), що сприяє оновленню набутих знань, усуненню прогалин у знаннях [15].

На наш погляд, найбільш заслуговують на увагу дистанційне та заочне навчання. Навчання за такими формами не потребує постійної присутності безробітних в навчальному закладі, зменшує витрати на їх професійне навчання; навчання за заочною формою дає змогу безробітним оволодівати обраною професією в навчальних закладах, що територіально можуть розміщуватися на великій відстані від місця їх проживання. Вважаємо, що досвід США має бути використаний для реформування системи професійного навчання безробітних в Україні, однак необхідно скласти список професій, якими безробітні матимуть можливість оволодіти за такими формами навчання, враховуючи ефективність отриманих знань дистанційно чи заочно за тими чи іншими професіями.

Отже, соціальне забезпечення є важливою складовою соціального захисту населення. Світовий досвід свідчить, що ефективна система соціального страхування базується на певних умовах.

Для ефективного вирішення соціальних питань у період створення ринкової економіки необхідно застосовувати комплексний підхід, який дасть змогу використовувати широкий спектр методів: економічних, соціальних, правових, організаційних та ін.

Це дозволить визначити пріоритети в соціальній політиці, створити відповідну нормативно-правову базу соціальних процесів, розробити механізм здійснення соціальних заходів та удосконалити їх фінансове забезпечення і, що дуже важливо, створити на цій основі умови для забезпечення соціального захисту населення. Вирішення цих питань буде найбільш ефективним при використанні досвіду країн з розвиненою ринковою економікою.