Структуралізм

Основні ідеї структурного функціоналізму Альфреда Ред- кліфф-Брауна лягли в основу того нового напряму в європейській соціальній антропології (етнології), який дістав назву структура лізм. Особливо популярною стала його теза про те, що соціальна антропологія повинна зосередити увагу на вивченні постійно по вторюваних взаємозалежних структурних взаємозв’язків суспіль ства. Найвидатнішим англійським етнологом-структуралістом був Едвард Еванс-Прічард (1902-1972). Він, відповідно до вимог струк турного методу, опис конкретних фактів культур підпорядкову вав певній соціологічній схемі. На його думку, це дає змогу зро зуміти структурну будову суспільства та виявити існуючі в ньо му взаємозв’язки. Саме систему цих взаємозв’язків і повинна вивчати соціальна антропологія, бо соціальна і культурна систе ми створюються людьми, є одним цілим і задовольняють потре би людей.

Всі людські взаємини — це своєрідні структури, а всі разом взяті структури створюють певну ієрархію у вигляді соціальної системи. Наявність системних зв’язків створює можливість ви явити закономірності соціального розвитку людського суспільст ва. Тому основне завдання етнології (соціальної антропології) Еванс Прічард зводив до формулювання загальних законів соці ального розвитку людства. На його думку, це можливо тоді, коли основним поняттям етнології стане “соціальна система”, а не “рід”, “плем’я”, “сім’я” і т.п., бо лише шляхом виявлення і вивчення внутрішньосистемних та міжсистемних відносин, взаємозв’язків і взаємозалежностей можна сформулювати загальні закони соці ального розвитку людства. Іншим видатним структуралістом був французький етнолог Клод Леві-Строс (1908), автор відомих праць “Структурна ан тропологія” (1958, 1973), “Тотемізм сьогодні” (1962) та “Міфоло- гіка” (1964-1971) у чотирьох томах. Його погляди формувалися під впливом праць Дюркгайма та швейцарського мовознавця Фердінанда де Соссюра. Він вважав, що на основі методу струк турної лінгвістики про наявність опозиційних пар фонем можна відтворити систему символів будь-якої сфери культури.

Культурний релятивізм.

Вихідну тезу культурного релятивізму (лат. г е їа іт із — від носний) сформулював Ф.Боас, який відстоював думку про само- цінність кожної культури. Далі цю ідею розвивали А.Крьобер та Р.Бенедикт. Остаточно її розвинув і обґрунтував американський етнолог, засновник школи культурного релятивізму Мелвіл Герс- ковіц (1895—1963) у працях “Акультурація” (1938), “Культурна антропологія” (1940) та “Людина і її творіння” (1948). Герсковіц гостро критикував тих своїх попередників,. Водночас він відкидав європоцентризм і етноцентризм у розвит ку культури, розглядав культурно-історичний процес як суму різнонаправлених шляхів розвитку культури. Для нього кожна культура є унікальною, неповторною, має свою систему ціннос тей, а тому не слід зіставляти системи цінностей різних етносів.. Джерелом динамічного розвитку культур Герсковіц вважав їх єдність і змінність. Для нього “культура” — це спосіб життя людей, а “суспільство” — складається з людей, які ведуть певний спосіб життя. Основним поняттям всієї концепції культурного реляти візму стало поняття “інкультурація” — входження (вростання) індивіда в етнічну культуру, тобто освоєння всього досвіду етносу. Головна ідея структуралізму — визнання рівноправності, повноцінності та самостійності всіх ет нічних культур. На її основі Герсковіц обґрунтував множинність шляхів розвитку людства, необхідність їх всебічного вивчення і такого обережного втягування архаїчних культур у цивілізацій- ні процеси, яке не викличе втрати ними самобутності.