Визначте методологію етнологічної науки та її специфіку.

Етнологія, що вивчає етноси та розмаїття їх традиційно-по- бутової культури в часовому поступі історії людства, використо вує найрізноманітніші методи (способи) їх дослідження, осмис лення і пізнання. Багатоаспектність предметної області етноло гії вимагає використання найрізноманітніших методів вивчення етносів та їх культури.

Порівняльно-історичний метод. Метод дає можливість вияви ти особливе і загальне в розвитку етносів та їх культури, з’ясува ти причини цих спільностей і відмінностей, уточнити генезу і поширення окремих явищ матеріальної, духовної і соціальної культури, пояснити причини і хід формування історико-етногра- фічних областей, вивчити етногенез народів, реконструювати іс торію первісного суспільства і т.ін. Спробу порівняти і пояснити схожості в культурі і побуті різ них етносів зробив ще давньогрецький історик, “батько історії” Геродот (484-425 рр. до н.е.). З географічними відкриттями XVI- XVII ст. інтерес до порівняльних досліджень зріс, але як само стійний метод почав складатись лише з XVIII ст. Вперше його застосував у 1724 р. французький монах-єзуїт і етнограф Ж.-Ф.Лафіто в книзі “Звичаї американських дикунів у порівнян ні із звичаями стародавніх часів”. Відстоюючи ідею єдності похо дження людства, він схожості традиційної культури індіанців і давніх європейських етносів пояснював тим, що нібито індіанці ведуть своє походження від стародавніх греків. Значно далі пішов німецький вчений Г.Форстер, учасник плавань Дж.Кука, який схожості в традиційній культурі полінезійців і греків гомерівсь кої епохи пояснював однаковим рівнем розвитку їх культури. Ще наприкінці XVIII ст. були зроблені спроби сформулювати основні принципи порівняльного методу. Провідну роль у його розробці відіграли ті етнографи і археологи, які стояли на пози ціях еволюціонізму. Великий вплив на складання порівняльно- історичного методу мали праці Л.Моргана, Е.Тайлора, Дж.Мак- Леннана, Дж.Фрезера, які вивчали розмаїття традиційно-побу тової культури в його історичному розвитку, намагалися вияви ти тенденції і закономірності такого розвитку. Еволюціоністи XIX ст. в основу своїх наукових концепцій ставили положення про поступальний розвиток людського суспільства і культури від простого до складного.

Метод типологічного аналізу. Нині він є загальноприйнятим і універсальним методом систематизації й аналізу емпіричного матеріалу. Він дає змогу виділити з масового фактичного матері алу загальні і особливі, схожі і однакові явища традиційно-побутової культури, згрупувати їх в окремі системи чи цілісності. Головним поняттям методу є тип — побудована дослідником іде альна модель, яка передає найбільш істотні ознаки і риси дослі джуваних явищ, об’єктів чи етнічних спільнот. При цьому від кидають значну кількість другорядного і неістотного фактично го матеріалу. Етнологія користується такими процедурами типологічного аналізу, як класифікація, типологізація і періодизація. Класифікація — упорядкування зібраного фактичного мате ріалу, побудова на його основі реальних і конкретних моделей традиційно-побутової культури за схожістю і однаковістю ознак і рис. На цій основі в етнології розроблено релігійну, расову, лінгвістичну, господарсько-культурну, історико-етнографічну та інші класифікації етносів. Типологізація — науково-теоретична модель упорядкування і виділення особливостей традиційно-побутової культури на осно ві поєднання кількох особливостей предмета дослідження. Оскі льки типологізація — своєрідний інструмент наукового дослі дження, то його процедура передбачає виявлення певної кілько сті відмінних і схожих рис та ознак. Чим більша їх кількість виявляється, тим складніший рівень створюваної типології. Це свідчить, що типологізація завжди дає ієрархічну будову дослі джуваних об’єктів від загального до одиничних рівнів

Метод комплексного аналізу. В його основі лежить підхід до етносів (їх етногенезу, культури і побуту) як до неповторних між- поколінних людських спільнот зі своєрідною внутрішньою моза їкою і складною соціальною структурою. Щоб дати достатньо повну характеристику етнічних спільнот, етнологи проводять комплексні польові експедиції. При їх проведенні прагнуть зі брати якнайповніший матеріал, що дав би змогу скласти деталь ну характеристику етносів. Але науково описати і характеризу вати будь-яку з етнічних спільнот окремій науці не під силу. Тому етнологія широко використовує фактичні дані і висновки інших наук, зокрема: археології, антропології, історії, фолькло ристики, лінгвістики, географії, зоології, ботаніки, мистецтво знавства, релігієзнавства та ін. Отже, суть методу комплексного аналізу зводиться до широкого використання даних етнографії у поєднанні з матеріалами і висновками інших наук. Метод компонентного (системного) аналізу.. В основі компонентного аналізу лежить кількісна характери стика явищ традиційної культури і побуту. Найефективніші ре зультати дає метод компонентного аналізу при вивченні етносів як соціальних спільнот, зокрема форм і кількісного складу сі мей, систем спорідненості і свояцтва, етнічного складу населен ня окремих країн чи територій, соціальної структури етносів, рівня їх освітнього і культурного розвитку і т.ін. Компонентний аналіз не лише виявляє всю систему внутрішніх взаємозв’язків між окремими складовими етносів та їх культурою, а й визначає серед них основні та другорядні.

Реконструктивний метод (метод пережитків). В основу мето ду покладено факт про те, що в культурі кожного народу зберіга ється чимало залишкових явищ (пережитків) культури і побуту попередніх історичних епох у вигляді традиційних звичаїв, обря дів, вірувань, звичок, норм поведінки і виховання, художніх сма ків і т.ін. Спираючись на них, можна вести не лише реконструк цію окремих явищ традиційно-побутової культури більш ранніх історичних епох, а й повністю відтворити цілі культурно-побутовігкомплекси. Метод пережитків достатньо повно розробив Е.Тайлор. Під пережитками він розумів “ті обряди, звичаї, уявлення, котрі, будучи в силу звички перенесені з однієї стадії культури, якій вони властиві, в іншу, більш пізню, є живими свідченнями або пам’яткою минулого.” В українській етнології І.Франко тлумачив пережитки як залишки соціального організму попередньої епохи, що можуть видозмінюватись, відроджуватись і функціонувати як складова частина живої соціальної системи. Пережитки можуть мати одне з трьох значень: а) бути не змінними залишками попередніх історичних епох; б) бути зви чаями, обрядами, віруваннями і поглядами, що у процесі змін пристосувалися до нових умов; в) бути заново відродженими тра диціями. Спираючись на метод пережитків, вчені відтворили ряд особливостей функціонування первісного суспільства. Метод пережитків в етнології не є універсальним, бо пережи тки дають лише загальні вказівки на історичне минуле народів, на їх основі не можна відтворити традиційно-побутового компле ксу етносів. Крім названих методів, етнологія користується ще й методом конкретно-соціологічних досліджень, методом картогра фування, методом абсолютизації місцевих факторів (чинників) та ін.