Охарактеризуйте значення писемних та матеріальних джерел етнологічної науки.

У ході польового збору етнографічних матеріалів виявляють значну кількість предметів матеріальної і духовної культури. їх вилучають із повсякденного вжитку і беруть до музейних етно графічних збірок. Такі матеріали нагромаджені у фондах і екс позиціях практично всіх історичних і краєзнавчих музеїв. Уже в 1852 р. було відкрито Німецький музей (м. Нюрнберг), що демонстрував колекції традиційно-побутової культури і народного мистецтва німців. У 1855 р. було відкрито аналогічний Новий музей (м. Берлін), що мав великий етногра фічний відділ. Нині це відомий Музей етнографії у Берліні. Впро довж 60-х років XIX ст. етнографічні відділи було відкрито май же в усіх великих європейських і американських історичних музеях. У 70-ті роки XIX ст. етнографічні музеї краєзнавчого напряму набули повсюдного поширення. Тоді ж відкриваються і спеціалізовані етнографічні музеї. У 1878 р. було засновано ет нографічний музей Трокадеро в Парижі, що з 1930 р. відомий як Музей Людини, а у 1880 р. почав свою роботу знаменитий Етно графічний музей Оксфордського університету Пітта Ріверса. У Росії до аналогічних музеїв належать заснований у 1879 р. Пе тербурзький музей антропології і етнографії та етнографічний відділ Російського музею (1897 р.). В Україні етнографічне музеєзнавство починається з 1894 р., коли було влаштовано етнографічну виставку, з якої почав свою діяльність нині відомий Музей етнографії і художнього промис лу в м. Львові. Всі ці та інші аналогічні музеї, етнографічні від діли історичних, краєзнавчих та історико-краєзнавчих музеїв (тільки в Україні їх понад 120) дають багатий матеріал для ви вчення етносів та їх традиційно-побутової культури. Поглиблена зацікавленість народною культурою породила в другій половині XIX ст. ефективну і своєрідну форму збережен ня пам’яток традиційно-побутової культури — етнографічні музеї під відкритим небом (етнопарки). Ідея створення таких музе їв виникла у 80-ті роки XIX ст. у Швеції* Місце, відведене під музей, було вкрито окопами (шведською мовою — “скансени”).Це слово закріпилось за музеями під відкритим небом, які нині ча сто називають “скансенами”. В Україні розбудова таких музеїв розпочалася з середини 60-х років XX ст. Уже в 1964 р. в Україні почав працювати під відкритим небом музей у Переяславі-Хмельниць- кому (понад 230 архітектурних об’єктів), у 1970 р. — в Ужгоро ді, в 1971 р. — у Львові, 1976 р. — у Києві, 1978 р. — музей- скансен у Чернівцях. Крім названих, в Україні нині функціону ють такі історико-етнографічні музеї: Державний історико-куль- турний заповідник на о. Хортиця (м. Запоріжжя), Історико-архі- тектурний музей в с. Манява (Івано-Франківська область), Коло мийський музей народного мистецтва Гуцульщини (м. Коломия), Державний музей українського народного декоративного мисте цтва (м. Київ), Етнографічні колекції історичних, краєзнавчих, історико-крає- знавчих та спеціалізованих етнографічних музеїв достатньо пов но репрезентують традиційно-побутові культури народів світу, їх експозиції характеризують історично сформовані особливості культури і побуту, виявляють шляхи історичного розвитку тра диційно-побутової культури кожного з етносів і фіксують її ло кально-територіальні особливості, висвітлюють процеси взаємо впливів етнічних культур і т.п. Особливо виразно комплексність таких експозицій виявляється в етнографічних музеях під від критим небом.