Охарактеризуйте календарну обрядовість східних слов'ян

Календарна обрядовість. Особливо багато обрядів і звичаїв пов'язано з різдвяно-новорічно-хрещенським циклом. Поширене різдвяне колядування, коли молоді люди веселою ватагою, ряджені обходили будинки з побажанням господарям добробуту. Колядки мали свої місцеві варіанти: на півночі так зване " виноградне" (приспів), в середній смузі " овсень". На святки ворожили, гуляли на веселих " беседах", одягали традиційні маски (" коза"), розігрували народні драми - " Лодка", " Царь Максимилиан". Веселий характер мали розваги на масляну: катання з гір на санях, їзда на конях, запалювання вогнищ, ходіння з палаючим колесом, випікання млинців, пригощання масною їжею; гра " взятие снежного городка" та ін. Масляна відповідала західноєвропейському карна­валу. Вона не отримала християнського підґрунтя і залишалась просто веселою розвагою, що зберігала стародавні елемен­ти. Масляна відбувалась за тиждень до Великого посту. Вона супроводжувалася великою кількістю їжі; вшануванням " молодых"; проводами масляної.

Масляна закінчувалась спаленням на вогнищі опудала із соломи. Іноді роль масниці виконував чоловік, якого везли на санях за село, імітуючи поховальний обряд. Спалення масниці - поховання істоти, що уособлювала зиму, смерть. Після масляної життя завмирало на сім тижнів посту і знову оживало на Пасху. Пасхальний тиждень молодь проводила на вулиці. Найбільш характерними були масові ігри, катання на гойдалках, виготовлення крашанок, хороводи. Весняні обряди закінчувались на Трійцю гулянням, плетінням вінків. У деяких російських губерніях в суботу пасхаль­ного тижня або першу неділю після Пасхи (фомину) відбувався особливий звичай " вьюношник" - продовження весняного шанування пар, що нещодавно одружились (" вьюнец" - молодий, " вьюница" - молода). Іноді чоловіки всього села під керівництвом найбільш літнього, ходили хатами, де були молоді й поздоровляли їх; ходити могли й жінки (цю процесію інколи очолювала жінка верхом на мітлі). Поба­чивши ватагу, молоді закривали двері, а ті що прийшли - починали співати під дверима. В'юношні пісні, як колядки і волочебні, мали типову форму пісень, що призначались для обходу дворів. Заспів: " Ты позволь, позволь, хозяин, на ново крыльцо войти", потім в пісні описувався сад, подвір'я, будинок молодих, говорилось про те, як молодий розважає молоду, які гості у них і чим їх пригощають. Наприкінці у проханні пригостити містилася і загроза, якщо не дадуть: " Не дашь яйца – потеряешь молодца". Співці обіцяли зламати хату, забрати коней, закрити в'юницю в хліві.

На Вознесіння (40-й день після Пасхи) пекли " лесенки" й кидали в жито (зберег­ти посів, зібрати врожай); вони повинні були допомогти Христу піднятися на небо, а згідно більш глибокого дохристиянського значення - допомогти рости посівам. У Саратовській губернії пекли млинці-" Христу на онучи ". На полях.жінки їли яєшню і кидали в гору ложки та яйця, щоб жито було високим, катались житами й кричали: " Рожка, рожка, потянись, Христу за ножку ухватись".

На Трійцю центром обрядовості була молода берізка. В деяких місцях у XIX ст. прикрашали зрублену берізку і ходили з нею селом з піснями; в кінці свята берізку кидали в річку або розламували на частини й розкидали полем в жита. Більшість обрядів здійснювалось не на Трійцю, а в попередній четвер, який називався семик і був давнім весняними святом, пов'язаним з культом рослинності. У семик дівчата завивали в лісі берізку, співали пісень. Завивання - це зв'язування верхівок двох молодих берізок і при­гинання їх до землі. Із гілок плели вінки. Співали пісень, водили хороводи, під беріз­ками їли принесену їжу. Іноді здійснювалось " похороны кукушки". Із трави (" кукушкины слезки") або соломи робили " кукушку", одя­гали її, клали в труну, яку закопували в лісі, в таємному місці, на третій день її відкопували і " кукушку " викидали. Цей обряд означав смерть та воскресіння природи.

У Трійцю піснями заклинали врожай. Аграрно-магічний характер мав і обряд " колосок". Дівчата ставали одна проти другої, з'єднували руки, по цьому мосту йшла прикрашена дівчинка, коли вона проходила задні пари перебігали і ставали попереду. Так " колосок" доходив до житнього поля. Коли доходили до жита, дівчин­ка зістрибувала з рук, зривала кілька колосків і бігла з ними у село до церкви

Свято Івана Купала у росіян в XIX ст. збереглося лише як окремі відголоски, його основні елементи були перенесені на інші свята, зокрема Трійцю.

Закінчення жнив - дожинки (обжинки) більше відзначалися у білорусів і українців. У росіян особливих обрядів з останнім снопом не було, але на цей сніп -" пожинальник" одягали сарафан і кокошник, ставили в передній кут, зерно вибива­ли і давали худобі, сіяли в першу сівбу. Святкування жнив не було таким пишним, як в українців і білорусів, майже не збереглись жниварські пісні. Восени - найбільш відоме свято Покрова (14 жовтня). Надходив період сватання: дівчата говорили: " Покров, Покров, покрой землю снежком, а меня женишком". На зимового Миколу (19 грудня) на півночі Росії побутували залишки старовинної " братчины'', на неї забивали бика.

Національна специфіка в календарній обрядовості росіян - весела, всенародна масляна; більш розвинута троїцька обрядовість, що включала елементи купальської, менш яскрава купальська і жниварська обрядовість.