Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Охарактеризуйте національну кухню південних слов'ян.
Особливості етнонаціонально-го розвитку Основне населення Болгарії становлять болгари (самоназва). Їхня загальна чисельність у країні - 8, 7 млн. чол. За межами Болгарії живе близько 550 тис. чол. (з них 340 тис. в країнах СНД, південних районах України та Молдови). Антропологічна болгари належать до індосередземноморської підраси великої європеоїдної раси. Серед окремих груп переважають риси балкано-кавказької і середньоєвропейської підраси. Болгарська мова належить до південної підгрупи слов'янської групи індоєвропейської мовної сім'ї. Писемність - на основі кирилиці. Дві групи діалектів - західна і східна. За вірою - православні, є невелика кількість греко-католиків і протестантів, а також мусульман. Незначний відсоток у сучасній Болгарії становлять турки, греки, вірмени, гагаузи та цигани Голову роль в етногенезі болгар відіграли слов'янські племена, що переселилися на Балкани в 6-7 ст, Інші етнічні компоненти - фракійці, що жили на сході Балканського півострова з епохи бронзи та тюркомовні протоболгари (самоназва - болгари), які прийшли на Балкани в 670-і рр. з причорноморських степів. Фракійські риси в традиційній культурі болгар простежуються південніше Балканського хребта; в північних та західних областях Болгарії - яскравіше виявляється пласт слов'янської культури. Витоки болгарської державності походять від слов'янських племінних об'єднань 7 ст. - так званої Славінії - за візантійськими авторами. Вона отримала подальший розвиток з утворенням політичного об'єднання слов'ян Мезії і протоболгар, які принесли централізовану організацію. Синтез двох соціальних традицій поклав початок Болгарської держави. Головне місце в ній зайняла спочатку протоболгарська верхівка, тому і етнонім " Болгари" дав назву державі. З розширенням кордонів Першого болгарського царства (утвореного 681р.) в 8-9 ст. до його складу увійшли нові слов'янські племена й невелика група протоболгар. Формування слов'яно-болгарської держави, заміна родо-племінних відносин феодальними сприяли консолідації слов'янських племен й асиміляції слов'янами протоболгар. Асиміляція здійснювалася не лише за умов кількісного переважання слов'ян, а й тому, що їхній господарчо-культурний тип створив більш ґрунтовну основу для соціально-економічного розвитку на Балканах. Важливу роль в етнічному об'єднанні відіграло прийняття 865р. християнства, а також розповсюдження наприкінці 9 ст. слов'янської писемності. В кінці 9-10 ст. термін " болгари", який раніше означав підданих Болгарії, став етнонімом. До цього часу процес етногенезу болгар і складання народності в основному завершився. В період Другого Болгарського царства (кінець 12-14 ст.) культура середньовічних болгар досягла найвищого розквіту. Наприкінці 14 ст. османське завоювання призвело до деформації соціальної структури болгарської народності і феодальний клас перестав існувати, зменшилася торгово-реміснича верства в містах. Носієм етнічної культури до 18 ст. виступало селянство. Мова і традиції сільської громади, православне віросповідання виконували яскраво визначену етнодиференціюючу роль. Монастирі виступали зберігачами історичної пам'яті болгар і їхньої культурної спадщини. Боротьба з поневолювачами, яка мала різні форми, сприяла збереженню національної самосвідомості. Це знайшло відбиття у фольклорі (юнацький та гайдуцький епоси). Частина населення Болгарії підпала турецькій асиміляції, інша, зокрема в Родопах, прийнявши іслам, зберегла рідну мову та культуру. У другій половині 18-19 ст. піднесення продуктивних сил, зародження буржуазних стосунків, розвиток культури, формування літературної мови (19 ст.), розгортання національно-визвольної боротьби обумовило формування болгарської нації. Після перемоги Росії над Туреччиною у війні 1877-1878 рр. болгарський народ отримав державність й національну незалежність, яка сприяла подальшому розвитку болгарської нації. Культура традиційна і сучасна Сільське господарство - основа економічної діяльності болгар з давніх часів. Із злакових найбільш поширені: пшениця, жито, ячмінь, кукурудза - з XVII ст., рис з'явився у XIV ст. з Близького Сходу. Просо було відомо ще фракійцям, з овочевих - томати, перець, баклажани, цибуля, часник, квасоля. Виноградарство надзвичайно розвинуте - відомо понад 63 сортів винограду. Садівництво - сливи, яблуні, черешні, вишні, груші, персики, абрикоси, малина, полуниця. Розведення технічних культур - тютюн, олійна троянда (з Малої Азії в 17-18 ст.) - Долина Троянд. Бавовник вирощують з 15 ст. Льон, коноплі, соняшник, цукрові буряки займають значні масиви. Сільськогосподарські знаряддя: Дерев'яне рало (орало) кількох типів: Фракійське (з античної епохи); Слов'янське; Західнослов'янське; Македонське. Дерев'яний плуг. Сіяли вручну, згодом з'явилися сівалки. Для загортання після сівби використовували дерев'яні борони з дерев'яними й залізними зубами, пізніше залізні. Врожай збирали серпами з гладким і зазубреним лезом. Для захвату колосків використовувалася паламарка - дерев'яна рукавичка з крюком, що одягалася на пальці лівої руки. Молотили ціпами (цапило) або диканею - збитою дошкою з загнутим кінцем, у нижню поверхню якої встромлялися камінці. Диканю волокли на току коні або воли. Крім землеробства значного розвитку досягло і тваринництво: велика рогата худоба, вівчарство, свинарство, домашня птиця - кури, гуси, індички, качки. Дуже розвинуте бджільництво. Шовківництво - з часів Візантійської імперії. Масові посадки тутових дерев у 17-18 ст. здійснювались у багатьох регіонах Болгарії. Рибальством займалися окремі сім'ї. Використовували різноманітні сітки, вудочки. Мисливство ще й в середні віки відігравало значну роль. Полювали на ведмедів, рисів, вовків, лисиць, куниць, оленів, вепрів, зайців тощо. Застосовували капкани, ями. Важливу роль в житті болгар відігравали ремесла і домашні виробництва. Ткацтво - використовували вовну, льон, коноплі, бавовник, шовк. Виготовляли грубий одяг з домашнього сукна - аба (абаджійство); шнур (гайтан) - гайтанджійство; грубі тканини з овечої вовни (мутафчійство). Тканина ця йшла на виготовлення мішків, покривал, попон. Використовували мотальне колесо і спеціальний мутафчійський верстат. Для гайтанджійства існував- чарк- дерев'яна машина, яка допомагала плести шнури. Ці ремесла були розвинені з часів турецького панування. Значного розвитку досягло килимарство: безворсові, двобічні килими ткалися на вовняній основі, тому були легкі. Використовувався ручний вертикальний верстат. Було три центри килимарства: Чипровський - рослинний орнамент, Котленський - геометричний і Панагюріштський - ворсові так звані " перські" килими. Здавна розвивалось і гончарство: архітектурна кераміка 9-10 ст. знайдена під час розкопок в м. Преславі. Ремесло сильно занепадає у турецькі часи, але відроджується у 18 ст. Гончари робили черепицю, водопровідні та каналізаційні труби, свічники, вази для квітів, іграшки. Керамічні вироби були різних видів: з поливою; з втиснутим орнаментом; з рельєфними прикрасами; розфарбовані. Для болгарського гончарства характерне використання фарби, що вільно тече по поверхні виробу. Майстри направляли фарбу соломинкою, і вона розливалася в чудові візерунки. Художня обробка металів використовувалася при виготовленні домашнього начиння - відер, тарілок, чашок, ложок. Посуд робився з мідних листів. Прикрашалися засобом травлення кислотою, гравіруванням шилом, рельєфною ковкою, мереживним вирізуванням. Майстри-ювеліри робили срібні та золоті прикраси: сережки, каблучки, браслети, пряжки, намиста. Використовувалась техніка ковки срібла, філігранні вироби, емалі. За планом традиційні поселення болгар були: розкидані; купчасті; -вуличні. Розкидані переважали у гірських та пе-редгірських районах, у них групи будинків, з яких складалося село, називалися - махалами. Іноді вони знаходилися на відстані кількох кілометрів. Село мало 15 і більше махал. Ті махали, де була церква, школа, шинок, площа, були громадським центром і власне називалися " селом". Купчасті мали колоподібну або видовжену форму. У них не було регулярної забудови. Будівлі за матеріалом були: - Зрубні. Паянтові -з дерев'яних балок, у проміжках між якими закладалися плетні, цегла, дошки, каміння. Стіни обмазували глиною. В гірських будівлях нижній поверх робився з каміння, верхній - дерев'яний. Глинобитні. Види жител за плануванням: -Землянки-бурдеї. Архаїчний тип, аналогічний давньослов'янському. Житлові приміщення були майже повністю викопані в землі. Хлів і господарські приміщення складали єдиний комплекс з житловими будівлями. Шопський будинок - прямокутний, поділявся на дві - три кімнати: головне приміщення з вогнищем (кишта, одая) та кілер (комірчина). Перед фасадом знаходилася галерея, дах якої був підпертий стовпами - сундурма. Балканський гірський будинок - двоповерховий. Верхній поверх поділявся на 4 частини. Одна з цих частин - кишта, по діагоналі від неї знаходилася - галерея під накриттям (чардак), і дві кімнати - соба та кілер. -Середньоболгарський будинок-верхній поверх складався із галереї між двома кімнатами (киштою та кілером), та третьої кімнати висунутої вперед в одну лінію із стовпами галереї. Нижній поверх - господарські приміщення. -фракійський - дві кімнати з вогнищами. Одноповерховий. Перед фасадом - галерея (сайвант). Господарські будівлі знаходилися у дворі. -Добробуджанський будинок- дво- або триподільний з вузькою галереєю. (Схожий подекуди з середньоболгарський, в інших рисах - фракійським житлом). -Родопський - дво або триповерховий. Кімната з вогнищем, кілер та закрита галерея (потом), кімната для гостей (кьошк), іноді на верхньому поверсі складали сіно. Нижній поверх призначався для худоби й начиння. Інші будівлі увібрали риси вищезазначених видів. Традиційний жіночий костюм класифікується за видами одягу, який одягається на сорочку: -Двопрестилочний (двоплатовий) практично зник. Він складався із шматка вовняної тканини (престилка - фартух), який одягали попереду (фартух - вузький, гладенький, яскраво орнаментований) і позаду (вилненек- короткий, широкий, гофрований). Сорочка з трикутною вставкою на плечах. Цей вид певною мірою схожий з одягом українців, румунів та південних росіян. Сукманний (є і зараз). Сукман- глухий сарафан з синьої або чорної вовняної тканини тунікоподібного крою. Сорочки теж тунікоподібні. Також одягався вовняний пояс і фартух. Саєчний. Сая - розпашний одяг з короткими або довгими рукавами і вирізом на грудях. Тунікоподібна сорочка, фартух. Однопрестилочний - типу української запаски. Тунікоподібна сорочка й вовняна престилка, поширена переважно серед болгарських мусульман. Традиційний чоловічий одяг. Класифікується за двома типами - колір і крій. 1. Білий (білодрешківський) одяг: Сорочка тунікоподібна. Вузькі штани з білого сукна або прямі широкі штани, довжиною дещо нижче коліна. Ремінь. Куртка. 2. Чорний (чорнодрешківський) одяг. Штани з широким шагом. Куртка із жилетом. Вовняний пояс червоного кольору, що кілька разів обгортається навколо талії. Тунікоподібна сорочка. Одяг цього типу прикрашався гайтаном (шнуром). Верхній одяг болгар - кожухи, плащі тощо. Взуття у чоловіків і жінок - опинки -цьрвулі ~ із шкіри, з панчохами. У раціоні болгар велике місце займає рослинна їжа. На першому місці - хліб -прісний, кислий з пшеничного, житнього або кукурудзяного борошна. Дуже поширена їжа - варена квасоля й сочевиця, а також каша з кукурудзяного борошна –качамак.. Святкова страва - баниця або млин -пиріг із слоєм бринзи, политий маслом або салом. М'ясні страви готують із свинини, баранини, яловичини. Тушкують, варять з гострими приправами — цибулею, часником, перцем, оцтом, м'ятою. Консервують м'ясо у домашніх умовах - солять і сушать (пастьрма). Зберігають вареним у овечому шлунку (сьздьрма), готують ковбаси (луканка). Молоко вживають частіше кислим, люблять бринзу (сирене),
|