Післямова

У даній праці я навмисне не приділяв уваги економіці. Як йшлося в одному з розділів, економіка є вторинною – головним є питання політичної влади. І якщо вона перебуватиме в руках справжньої національної еліти, тоді й будь-яка економічна модель, що успішно пройшла випробовування в інших націократичних країнах, ефективно працюватиме і в нас, звісно ж, з урахуванням певних національних особливостей. З іншого боку, основні засади економічної стратегії прописані класиками націоналістичної ідеології, зокрема М. Сціборським. Ясна річ, відтоді минуло чимало часу, з’явилися нові пріоритетні галузі, технології вийшли на якісно інший рівень, тож окремі моменти потребують істотної корекції, але головні принципи лишаються незмінними.

Ті, хто читав уважно і вдумливо, мали б зрозуміти, що найважливіший ідеологічний посил мого твору – необхідність переорієнтації українського народу на іншу систему цінностей: повернення від цінностей «загальнолюдських» назад до родових. Розумники-демагоги від «демократії» одразу ж навісять на мене ярлик ретрограда, що прагне повернути розвиток суспільства у зворотному напрямі – назад у минуле. Проте, панове, з тим самим успіхом можна звинувачувати у ретроградстві лікаря, який не дає прогресувати хворобі людського організму і повертає його назад у минуле – до здорового стану. Ми вже відзначали, що суспільство також є живим організмом, а родові цінності являють собою ті здорові природні умови, в яких суспільний організм гармонійно розвивається на відміну від цінностей «загальнолюдських», за яких суспільство неухильно деградує, втрачаючи єдність і розпадаючись на молекули у вигляді хаотичної сукупності окремих людських «его». Цю аксіому доведено на практиці всесвітньою історією.

Глобальне політичне пробудження, про яке пише Збігнев Бжезинський, почалося з боротьби за незалежність Сполучених Штатів Америки і Великої французької революції. Цей безперечно позитивний і прогресивний по суті процес завдяки облудній юдо-християнській моралі і економічному пануванню транснаціональних корпорацій і банківського капіталу вдалося взяти під свій контроль еліті «богом обраного» народу. Так виникла і, на жаль, продовжує своє паразитичне існування Глобальна Імперія, тягнучи світову цивілізацію в бездонну прірву деградації і самознищення. Неабияк сприяло цьому і становлення комуністичної ідеології, розробленої також одним із видатних «синів народу Ізраїлевого» К. Марксом і втіленої на практиці іншим видатним сином того ж таки народу В. Ульяновим.

Проте нині процес глобального політичного пробудження триває і охоплює все більше країн, непідвладних Глобальній Імперії, що становить безпосередню загрозу для самої імперії. Той же Збігнев Бжезинський, як один з очільників «неформального» глобального уряду і апологетів неоглобалізму, визначає глобальне політичне пробудження основною небезпекою для сучасної світової стабільності. Що таке «світова стабільність» в уявленні неоглобалістів цілком зрозуміло – це безроздільне панування і диктат Глобальної Імперії. Насправді ж глобальне політичне пробудження – це надія на порятунок світової цивілізації.

Отже, характерною рисою сьогоднішніх політичних реалій є світоглядне протистояння, і це протистояння базується (якщо подивитися у корінь проблеми) на протистоянні двох систем цінностей – «загальнолюдських» і родових. Від результату цієї боротьби залежить майбутнє людства і чи буде це майбутнє взагалі. На сторінках статті я вже розглянув це питання, як розглянув і роль України в означеному протистоянні. Класик українського націоналізму М. Сціборський писав:

«Як окрема індивідуальність, так і провідна меншість є продуктом свого оточення (народу). Своїм генієм, здібностями, силою духу й волі вони можуть у певних періодах це оточення собі в цілості підпорядкувати, але сама їх поява залежить від його розвитку та якісного змісту. Ескімоси не дали і певно не дадуть світові Бетховенів і Кантів, папуаси – Едісонів, тунгузи чи вотяки – великих політичних систем і провідників. Не видадуть вони і геніїв, бо коли б такі в них і з’явилися, то були б змарновані без відповідних можливостей свого проявлення. В цьому немає нічого випадкового… Бо творчість вибранців даного народу (провідників) обумовлюється виміром багатства його духа, його культурних, соціальних і матеріальних ресурсів, його внутрішньою свободою, його зовнішньою незалежністю та його державними традиціями. Ці власне ознаки ділять народи на аристократів і плебеїв, на сильних і слабих, пануючих і поневолених, продуцентів цінностей і їх споживачів, або… руїнників».

Жорстокою, проте об’єктивною реальністю є факт, що наразі українська нація належить до категорії плебейських. І чинна злочинна українська антиукраїнська влада, обрана плебейською шлунковосвідомою біомасою – влада, що працює в інтересах Глобальної Імперії – робить все від неї залежне, аби процес невпинної моральної і духовної деградації українського народу, який триває вже тисячу років, тривав і надалі.

Шукаючи вихід із глухого кута, в якому опинилася Україна, я прийшов до необхідності створення конкурентоспроможної альтернативи наявній «демократичній» суспільно-політичній системі, яка не здатна зупинити занепад нації. Адже стало зрозуміло, що сама лише зміна облич не може вирішити наших проблем, і навіть якщо поставити при владі найкращих представників нації, плебсократія рано чи пізно відновить закладене в самій її сутності правління псевдоеліти – касти вайшів. Тому на базі всебічного аналізу світової і, зокрема, української «демократії» я запропонував фундаментальні державотворчі зміни, необхідні, щоб зупинити процес деградації, розпочати повномасштабне національне відродження і переспрямувати український народ на шлях стабільного гармонійного розвитку. Запропоновані реформи мають на меті створити політичну систему, здатну гідно реагувати на будь-які зовнішні і внутрішні виклики, і забезпечити безперервне перебування при владі справжньої національної еліти. Запуск такої системи пов’язаний з великими труднощами, особливо у плані першопочаткового підбору кадрів, але надалі вона працюватиме автономно і зможе сама себе відновити в «аварійній» ситуації, тобто буде конкурентоспроможною з нинішньою здеградованою «демократією».

Саме така система виведе Україну на рівень передових націократичних держав і дозволить врешті, завдяки факторам, про які вже йшлося по ходу цієї статті, стати на чолі протистояння зі світовим неоглобалізмом і в кінцевому підсумку перемогти Глобальну Імперію. Безперечно, задля цього українському народові доведеться пройти тривалий, складний і тернистий шлях, але кожне нове життя народжується в муках, і впродовж усієї історії людства радикальні зміни суспільно-політичних формацій завжди супроводжувалися потужними соціальними потрясіннями і руйнацією звичного укладу життя. Ми маємо бути готові до такого перебігу подій і повинні знайти в собі сили відмовитись від теперішнього спокійного і розміреного загнивання у тихому болоті, яке неухильно засмоктує і нищить українську націю. І я свято вірю, що українцям до снаги подолати цей шлях. У будь-якому разі, іншого вибору в нас немає.

Жовтень 2014 – листопад 2015 р.