Організаційно-правові форми підприємств

Підприємства які займаються ЗЕД можуть приймати різні організаційні форми, що залежить від різних факторів, у тому числі і від мети партнерів. Для багатьох західних корпорацій міжнародна господарська кооперація стала однієї з ведучих стратегій розвитку і рішення проблем виходу на нові ринки, подолання протекціоністських бар'єрів, прискорення науково-технічного прогресу, зменшення ступеня ризику капіталомістких проектів виробництва нових продуктів, полегшення доступу до джерел сировини і матеріалів.

Під організаційно-правовою формою будь-якого підприємства розуміється встановлена в законодавстві України про підприємництво і сукупність ознак, що закріплюється в установчих документах, правового режиму майна і порядку керування підприємством.

На території України також, як і в ряді закордонних країн, підприємства можуть створюватися в наступних організаційно-правових формах:

- акціонерного товариства;

- змішаного товариства;

- товариства з обмеженою відповідальністю;

- повного товариства;

- товариства з додатковою відповідальністю;

- індивідуальні приватні підприємства.

При виборі виду підприємства і його організаційно-правової форми варто мати на увазі, що принципової різниці в порядку правового регулювання і пільгах, що представляються, для підприємств різних організаційно-правових форм чинним законодавством не передбачено.

При створенні підприємства зі стовідсотковими іноземними інвестиціями закордонний підприємець може обрати одну з трьох форм реєстрації:

- представництво – без прав юридичної особи і без права самостійної господарської діяльності;

- філія – із правом самостійної господарської діяльності, але без права юридичної особи;

- акціонерне товариство відкритого чи закритого типу з усіма правами юридичної особи.

Представництво і філія – адміністративно підкоряються учредившей їх головній закордонній фірмі, що трохи звужує їхню діяльність, обмежує можливості деякими українськими відомчими правилами й інструкціями.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, як юридичні, так і фізичні особи України або суб'єкти іноземних держав, мають право на відкриття своїх представництв:

- суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України – на території інших держав, відповідно до законів цих держав;

- іноземні суб'єкти господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, - на території України.

Згідно ст.1 Закону про ЗЕД представництво іноземного суб'єкта господарської діяльності – це установа або особа, що представляє інтереси іноземного суб'єкта господарської діяльності в Україні і має на це належним чином оформлені відповідні повноваження.

Згідно ст.5 Закону про ЗЕД і Інструкції про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, затвердженої наказом МЗЕЗТорга України від 18.01.1996р. №30, реєстрація таких представництв здійснюється Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України.

Іноземний суб'єкт господарської діяльності, що має намір відкрити своє представництво на території України, представляє в МЗЕЗТорг для реєстрації наступні документи:

- заява з проханням про реєстрацію представництва, у якому необхідно вказати:

· назва фірми;

· країну місцезнаходження фірми;

· адреса фірми;

· номер телефону, факсу;

· місто, у якому відкривається представництво, з вказівкою його майбутньої адреси;

· якщо будуть філії, указати, у яких містах;

· кількість іноземних громадян, що будуть працювати в представництві;

· дату створення фірми;

· юридичний статус фірми;

· кількість співробітників фірми;

· назва банку з вказівкою номера рахунка;

· сферу діяльності фірми;

· ціль відкриття і сферу діяльності представництва, інформацію про ділові зв'язки з українськими партнерами і перспективи розвитку співробітництва;

-виписку з торговельного (банківського) реєстру країни місцезнаходження офіційно зареєстрованого головного органа керування (контори);

- довідку від банківської установи, у якій офіційно відкритий рахунок заявника;

-доручення на здійснення представницьких функцій, оформлену відповідно до закону країни, де офіційно зареєстрована контора іноземного суб'єкта господарської діяльності;

-у випадку, якщо по законодавству країни місцезнаходження іноземного суб'єкта господарської діяльності для відкриття представництва потрібно особливий дозвіл державних установ цієї країни, - копію такого дозволу.

Усі ці документи повинні бути нотаріально зареєстровані по місцю їхньої видачі, легалізовані у встановленому порядку в консульських установах, що представляють Україну, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, а також супроводжуватися перекладом на українську мову, що завіряється печаткою офіційного перекладача.

Причому ці документи надаються Міністерству зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України не пізніше 6 місяців від дати видачі в країні місцезнаходження фірми.

При прийнятті документів на реєстрацію заявнику повідомляється номер банківського рахунка для сплати державного збору.

За результатами розгляду заяви іноземного суб'єкта приймається рішення про реєстрацію представництва нерезидента або про відмовлення в його реєстрації.

У випадку позитивного рішення заявнику видається посвідчення про реєстрацію представництва з відповідним номером.

Протягом місяця з моменту одержання посвідчення представництво нерезидента зобов'язане встати на облік у податковій інспекції за місцезнаходженням представництва (відповідно до Положення про порядок реєстрації та обліку постійних представництв не резидентів України як платника податку на прибуток, затвердженому наказом ДПАУвід16.01.1998р.№23) і в органах статистики.

Варто звернути увагу, на те що представництво нерезидента не є юридичною особою і не займається самостійною комерційною діяльністю. В усіх випадках воно діє від імені і з доручення іноземного суб'єкта господарської діяльності і може виконувати тільки ті функції, що пов'язані з виконанням представницьких послуг і тільки в інтересах нерезидента, зазначеного у свідченні представництва.

Керівник представництва нерезидента діє на підставі доручення, виданої іноземним суб'єктом господарської діяльності, нотаріально засвідченої, легалізованої у вище вказаному порядку та маючій офіційний переклад на українську мову.

Діяльність представництва не резидента припиняється у випадках:

-ліквідації самого іноземного суб'єкта господарської діяльності;

-припинення дії угоди з іноземною державою, якщо представництво нерезидент а відкрито на підставі такої угоди;

-за рішенням іноземного суб'єкта господарської діяльності, що відкрив представництво;

-невиконання іноземним суб'єктом або його представництвом положень вище вказаної Інструкції і/або вимог діючого законодавства України (у цьому випадку діяльність представництва припиняється в судовому порядку).

Акціонерне товариство відрізняється від інших видів господарських товариств тим, що його капітал розбитий на деяку кількість рівних і неподільних частин (паїв - акцій). Акціонерним товариством (АТ) визнається суспільство, статутний фонд якого розділений на визначене число акцій рівної номінальної вартості, що несе відповідальність за своїми обов'язками тільки власним майном.

АТ є юридичною особою, діє на підставі статуту, затверджуваного його учасниками, має власне найменування з вказівкою організаційно-правової форми.

В акціонерних компаніях їхні учасники (акціонери) не мають права брати участь у керуванні поточними справами підприємства, це – прерогатива директора. Функції акціонерів по керуванню суспільством обмежуються виборами членів правління (директорату) і голосуванням на щорічних зборах акціонерів.

Майно АТ формується за рахунок продажу акцій у виді відкритої підписки, отриманих доходів і інших законних джерел. Головне джерело фінансових засобів АТ – емісія цінних паперів (акцій). За загальним правилом акції можуть вільно обмінюватися, продаватися, купуватися і відчужуватися іншими способами ким завгодно, кому завгодно й у якім завгодно кількості, тобто склад учасників акціонерних товариств нестабільний. Тому для АТ характерно наявність сотень і навіть тисяч учасників акціонерів. Саме ця обставина перешкоджає широкому використанню форми акціонерного товариства для створення підприємств, що є міжнародними господарськими організаціями.

Підприємство у формі змішаного (командитного) товариства являє собою користуючеєся правами юридичної особи об'єднання декількох фізичних і (чи) юридичних осіб, створене на підставі договору між ними для спільної господарської діяльності.

Учасниками змішаного товариства є дійсні члени і члени вкладники.

Дійсними членами (товаришами) змішаного товариства визнаються особи, які вклали відповідно до договору внесок в утворення статутного капіталу підприємства, що особисто беруть участь у його статутній діяльності і солідарно відповідають по його зобов'язаннях у повному обсязі усім своїм майном, на яке по законодавству України може бути звернене стягнення. Членами-вкладниками (командитистами) товариства визнаються особи, які вклали відповідно до договору внесок в утворення статутного капіталу підприємства і відповідають по його зобов'язаннях у межі вартості внесеного внеску. Таким чином, правовий статус дійсних членів і членів-вкладників розрізняється неоднаковими повноваженнями з керування справами підприємства і різним обсягом відповідальності за результат його роботи. Якщо перші наділені великими повноваженнями по керуванню підприємством, то і відповідальність їх за результати своєї діяльності більше в порівнянні з відповідальністю командитистів, що делегували їм права.

Дійсні члени товариства несуть відповідальність по боргах і зобов'язанням підприємства солідарно. Солідарний характер відповідальності означає її настання в повному обсязі, тобто всім приналежним їм майном. Дійсний член змішаного товариства, що виконав зобов'язання перед кредиторами підприємства в повному обсязі, у праві відшкодувати понесені витрати за винятком свого боргу за рахунок інших дійсних членів (регресивна відповідальність). При цьому останні відповідають перед товаришем, що виконали загальне зобов'язання, також солідарно.

Командитисти відповідають перед кредиторами товариства в межах своєї частки в праві загальної власності, тобто а розмірі свого внеску в утворення статутного капіталу підприємства. Солідарна участь командитиста в боргах товариства можливо лише з його згоди і дає йому право вимагати зміни свого статусу і визнання його дійсним членом товариства. При цьому потрібно пам'ятати, що і товариство відповідає по боргах своїх дійсних членів і не несе відповідальності по зобов'язаннях членів – вкладників.

Як правило, члени - вкладники беруть участь у роботі загальних чи зборів конференції власників підприємства із правом дорадчого голосу. Право вирішального голосу належить їм під час обговорення лише тих питань, що стосуються їхнього статусу як власників.

Що ж стосується участі в прибутках підприємства, то розходження в статусі повних товаришів і членів вкладників не враховуються; головним моментом, від якого залежать розміри дивідендів, варто вважати розмір внеску кожного учасника в утворення статутного капіталу підприємства.

Слід зазначити, що розглянута організаційно – правова форма підприємства особливо зручна для іноземного інвестора, що вирішив укласти свої капітали на території України як члена-вкладника. Його цікавить частка прибутку, і він неї одержить як командитист. Питання поточної діяльності підприємства іноземного інвестора звичайно не цікавлять, тому що він не може постійно знаходитися на території України і не розбирається в тонкощах і протиріччях українського господарського законодавства. Іноземні інвестори доручають ведення поточних справ своїм українським партнерам, що виступають як дійсні члени підприємства. Ризикнувши укласти свої засоби в українську економіку, іноземні підприємці, ретельно вибравши собі українського партнера і підписавши установчий договір, не вникають у дріб'язку повсякденної діяльності своїх українських колег по керуванню справами підприємства, обмежуючи контролем рішення найбільш важливих питань.

Підприємство з ЗЕД у формі товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) – найчастіше зустрічається при створенні СП організаційно правова форма. ТОВ являє собою об'єднання громадян і (чи) юридичних осіб для спільної господарської діяльності. Воно є юридичною особою, діє на підставі статуту, затверджуваного його учасниками, має власне найменування з вказівкою організаційно – правової форми.

Розходження між змішаним товариством і ТОВ полягає у відсутності розподілу засновників на повних товаришів і командитистів і в обумовленому цією однорідністю характером їхньої відповідальності перед кредиторами підприємства. Відповідальність учасників ТОВ по можливих позовах обмежується часткою їхньої участі в капіталі підприємства. Розрахувавши з кредитором, учасник такого підприємства може вважати себе гарантованим від яких – або інших претензій. Інше його майно ні в якій мері не може служити об'єктом домагань можливих кредиторів підприємства. Інакше кажучи, загальна сума часткою всіх учасників і служить межею відповідальності перед кредиторами. Підприємство, нагромадивши боргів понад цю межу, не ставить своїх учасників перед необхідністю їхньої оплати в повному обсязі. «Надлишки» або компенсуються за рахунок іншого майна підприємства (не вхідного в статутний фонд підприємства), якщо воно міняється, або відшкодовуються за рахунок розмірного зменшення дивідендів учасників, або залишаються непогашеними. Тому чим більше розмір статутного капіталу підприємства, тим надійніші гарантії його партнерів.

Наступним відмінністю ТОВ від змішаного товариства є те, що учасники не зобов'язані особисто брати участь у діяльності підприємства, тобто можуть виступати в якості рантье, живучи на дивіденди. Вони внесли свій внесок у капітал товариства і на цьому їхня участь може закінчитися, у той час як дійсні члени змішаного товариства зобов'язані керувати його справами.

Основна відмінність ТОВ від АТ полягає в тім, що в ТОВ число учасників звичайно не перевищує десяти, склад товаришів відомий і стабільний, а їхнє право продавати свою частку стороннім обличчям обмежено і може бути реалізовано лише після того, як від її покупки відмовилися інші учасники товариства. В АТ, де кількість акціонерів нерідко складає сотні і тисячі, обмеження по відчуженню акцій носять мінімальний характер.

Підприємство з ЗЕД у формі повного товариства чи товариства з необмеженою відповідальністю виразно як об'єднання декількох громадян і (чи) юридичних осіб для спільної господарської діяльності на підставі договору між ними.

Повне товариство повинне мати власне найменування з вказівкою організаційно правової форми і назви (прізвища) не менш одного учасника. На відміну від усіх перерахованих форм дана організаційно-правова форма не припускає утворення юридичної особи, тобто підприємство, засноване в цій формі, не має статуту, а всі питання його діяльності зважуються його засновниками в рамках відповідного договору.

Дана організаційно-правова форма застосовується для підприємств, створюваних на відносно короткий термін, для рішення локальної виробничої проблеми.

За умовами договору про повний (чи необмеженому) товаристві (партнерстві) учасники, утвореного в цій формі, несуть необмежену і солідарну відповідальність по всіх боргах і зобов'язанням, що виникають у результаті їхньої діяльності. Позовні вимоги і претензії можуть бути пред'явлені кредитором (позивачем) до будь-якого учасника повного товариства і звернені на весь його стан, включаючи особисте майно, крім тих об'єктів права власності, на які відповідно до чинного законодавства не можна звертати стягнення.

Недолік даної організаційно – правової форми полягає в тім, що вона вимагає особливих, довірчих відносин між партнерами. Занадто великий ризик, відповідальність і взаємозалежність товаришів: кожний з них не тільки своїми діями створює зобов'язання, що поширюються на його колег, але і сам усім своїм станом залежить від дій, що починаються іншими учасниками організації. Як правило, у повному товаристві не допускається заміна учасника іншим чи обличчям обличчями. У таких випадках необхідне припинення цього договору і висновок нового з іншим складом учасників.

Підприємства можуть на добровільних початках поєднуватися в союзи, асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні й інші об'єднання на умовах, що не суперечать антимонопольному законодавству, що діє на території України й у порядку, передбаченому законодавчими актами України.

У рамках таких об'єднань може забезпечуватися валютна самооплатність підприємств які займаються ЗЕД.