Малюнок 2.2 Формування організаційно-економічного механізму діяльності на ТОВ ВВФ «СИЛКЕР».

Як ми бачимо з мал. 2.2, формування структури ОЕМ діяльності на ТОВ ВВФ «СИЛКЕР» передбачає такі кроки: визначення об'єкта й формування мети управління (1); формування стратегії, тобто організаційних форм (2) та економічних методів (3) управління. Якщо бажаний набір форм і методів управління (2, 3) не може бути сформований, то уточнюються об'єкт і мета (1), визначається сукуп­ність необхідних ресурсів управління (4) для досягнення мети. На прикінцево­му етапі уточнюється вибір робочого механізму, зокрема форми й методи: керівництва для стимулювання творчої активності, а також пошуку зов­нішніх конкурентних можливостей (5); господарювання, тобто раціонального використання дефіцитних ресурсів завдяки реалізації потенціалу конкурен­тоспроможності (6); організації виробничих відносин (7); співробітництва, тобто організації праці, формування партнерських і соціальних відносин (8).

Завдання механізму на ТОВ ВВФ «СИЛКЕР» - забезпечити досягнення мети підприємства. Стратегія - це шлях досягнення мети, тобто моделювання оптимальних пропорцій розвитку підприємства в конкретних умовах функціонування. А механізм - це остання ланка в процесі досягнення мети й здійснення стратегії її досягнення, засіб реалізації стратегії, тобто спосіб управління досягненням мети найефективнішим методом.

Важливою складовою ОЕМ є його функція сполучної ланки між зовнішнім і внутрішнім середовищем підприємства, здатної підтримати цю взаємодію і забезпечити стійку роботу в умовах виходу підприємства на зовнішній ринок.

Підприємство - це стійка динамічна сукупність залежно функціонуючих елементів, які при цьому й відносно автономні. Тому важливо врахувати системний підхід до формування механізму. ОЕМ є рівнодійна, вектор зусиль як по вертикалі (організаційної складової), так і по горизонталі (економічної складової), кількісна і якісна визначеність соціально-економічних взаємозв'язків і пропорцій між підсистемами підприємства, який забезпечує прийняття управлінських рішень, втілення їх у життя, єдність усіх економічних процесів і зв'язків для оптимального функціонування підприємства.

Структуру механізму діяльності підприємства через неоднорідність його елементів доцільно подати у кількох аспектах: сукупності (системи) окремих механізмів; сукупності елементів єдиного механізму управління.

У першому аспекті механізм являє собою сукупність економічних, організаційних, фінансових, мотиваційних, соціально-правових та ін. механізмів, що якнайкраще відповідають параметрам внутрішнього і зовнішнього середовища. Всі частки механізму пов'язані одна з одною і зумовлені загальним механізмом діяльності підприємства.

Із точки зору розгляду організаційно-економічного механізму діяльності ТОВ ВВФ «СИЛКЕР» як системи окремих механізмів можна сформулювати такі принципи його формування для ефективної експортної діяльності:

- єдність і цілісність ОЕМ ЕДП, тобто органічне включення ЕДП до загальної діяльності підприємства;

- раціональне співвідношення й пропорційність двох підсистем ОЕМ

- організаційної та економічної;

- забезпечення ефективного сполучення всіх окремих механізмів для розвитку експортної діяльності, оцінки «кості функціонування системи й зворотного зв'язку в системі управління;

- узгодження стратегії розвитку експортної діяльності підприємства з тенденціями розвитку міжнародного середовища, державною та регіональною політикою у сфері експорту.

Вважаю за доцільне розглянути ОЕМ діяльності ТОВ ВВФ «СИЛКЕР» у сукупності елементів єдиного механізму на рівні країни та підприємства (табл. 2.1).

Таблиця 1

Комплексний механізм управління ЕДП

Щодо розгляду організаційно-економічного механізму діяльності підприємства як сукупності елементів єдиного механізму можна сформулювати такі принципи його формування для ефективної експортної діяльності:

- цільова сумісність і зосередженість, які передбачають створення робо­чої цілеспрямованої системи управління, в котрій усі ланки становлять єди­ний механізм, спрямований на реалізацію кінцевого результату діяльності;

- ефективність управління, яка полягає у пошуку із багатьох варіантів найефективнішого варіанта використання ресурсів для досягнення мети підприємства;

- комплексність, яка потребує обліку й аналізу всього різноманіття факторів, що впливають на роботу підприємства, координації роботи всіх підсистем;

- безперервність, тобто створення таких технічних та організаційно-господарських умов, за яких досягається стійкість і безперервність заданих пара­метрів системи;

- науковість, тобто наукове обгрунтування й перевірка на практиці мето­дів, форм і засобів управління. Це, в свою чергу, потребує безперервного збору, обробки й оцінки різної інформації: науково-технічної, економічної, правової тощо;

- демократичність розподілу функцій управління, що передбачає покладання управлінського рішення на той орган, який краще інформований про стан справ на об'єкті, найбільше зацікавлений в ефективності рішення і несе відповідальність за наслідки рішення й повноту його реалізації;

- інтегрованість оцінки якості функціонування підприємства, адаптованості механізму до реальних умов господарювання, здатності досягати поставленої мети, „зворотного зв'язку” в системі управління, оцінки якості мети і стратегії її досягнення.

Експортна діяльність ТОВ ВВФ „СИЛКЕР” — це узгоджена послідовність виконан­ня конкретних етапів виходу підприємства на зовнішній ринок (рис. 7). Фун­кції і завдання організаційно-економічного механізму визначаються особли­востями об'єкта управління та його цілями.

Рис. 7. Схема організаційно - економічного механізму експортної діяльності підприємства.

Найважливішим моментом є розгляд експорту як самостійної функції підприємства, яка, з одного боку, надає підприємству низку об'єктивних переваг, а з другого — спричинює виникнення додаткових витрат і складностей.

Економічні ж зрушення на підприємстві можуть відбутися тільки після організаційних перетворень (рис. 8). На підприємстві необхідно створити особливий підрозділ, що забезпечить взаємодію й координацію діяльності інших підрозділів. Модель ОЕМ ЕДП має на меті здійснення контролю за основними процесами експортної діяльності на підприємстві у межах єдиного підрозділу, тому що ця модель є адаптивною системою зі зворотним зв'язком, має розвинені зв'язки із зовнішнім середовищем і виконує найважливіші функції щодо виходу підприємства на зовнішній ринок.

Рис. 8. Схема інформаційних і матеріальних потоків експортного відділу.

Умовні позначки — матеріальні та інформаційні потоки:

1 - інформація про ринок;

2 - інформація про потенційних покупців;

3 - зопнішньоекономічннй контракт;

4-інформація про виконання зовнішньоекономічного контракту, уточнення й зміни до контракту;

5 - інформація про потенційних покупців, пропозиції стосовно спільної праці;

6 - інформація про контракт і продукцію щодо митного оформлення;

7 - інформація про рекламації, пропозиції для їх задоволення, попередження браку;

8 - інформація про умови виконання контракту;

9 - оброблена інформація про стан на ринку товарів;

10 - оброблена інформація про стан цін на ринку;

11 - обмін інформацією їлодо планування цінової та асортиментної політики;

12 - інформація, потрібна для планування цін на продукцію;

13 - інформація, яка необхідна для укладання контракту уракурсі цін, умов оплати тощо;

14 - інформація, потрібна для митного оформлення (асортимент продукції, її характерис­тики та ін.);

15 - калькуляції ціни на продукцію;

16 - оброблена інформація про стан на ринку щодо гарантій, передпродажного та піс­ляпродажного сервісу;

17 - обмін інформацією щодо випуску продукції необхідної якості й кількості;

18 - інформація про ринок.

Структура експортного відділу має забезпечувати ефективне управління експортом, до якого входять аналіз зовнішнього середовища, планування, організація, мотивація і контроль за заходами, спрямованими на вдосконален­ня експортної діяльності.

Удосконалення організаційно-економічного механізму у відповідності з принципами його формування, оптимізація його окремих елементів дадуть змогу ТОВ ВВФ „СИЛКЕР” створити необхідні умови для розширення обсягів та під­вищення ефективності експортної діяльності.

2.2. Організація роботи зі збору інформації і вивченню контрагентів

Правильний вибір торговельних партнерів дуже важливийі, тому підприємства й організації, що прагнуть до зовнішньоекономічної діяльності, повинні добре організувати і методично налагодити цю роботу. Було би помилкою прибігати до збору інформації з фірм-партнерів тільки епізодично або в період підготовки перегоноров з ними. Прицьому діяльність, зі збору інформації по фірмам-партнерам, на ТОВ ВВФ „СИЛКЕР” ведеться постійно і ретельно.

Оперативно - комерційна робота, тут, з вивчення фірм у ЗЕД повинна включати наступні етапи:

а) попередній збір даних про фірму, з якою передбачається проведення і з переговорів або заключення угоди;

б) поточне спостереження за діяльністю фірм і організацій, з якими заключені контракти;

в) виявлення і вивчення нових фірм і організацій - можливих контрагентів з експорту й імпорту;

г) систематичне вивчення фірмової структури товарних ринків по основних статтях експорту й імпорту;

д) спостереження за діяльністю фірм-конкурентів, що грають ведучу роль на окремих товарних ринках.

Вивчення фірм, що працюють на визначеному ринку, складається зі збору інформації про фірму і систематизацію зведень у визначеному порядку. Для одержання цікавлячих зведень ТОВ ВВФ „СИЛКЕР” використовуює усі можливі джерела інформації, який можна одержати через сформовану на світовому ринку систему і які є звичайними в практиці будь-якої фірми, що участвуют у міжнародній торгівлі.

Інформація по фірмі, отримана з різних джерел, збирається і систематизується в досьє на фірму.

Питання, по яких підбирається матеріал для досьє, працівниками організації, можуть бути розділені на дві групи:

1) питання загальної характеристики фірми, включаючи з'ясування її роду діяльності, номенклатуру виробництва і торгівлі, розміри виробництва, та інші питання, що характеризують фірму і її роль на ринку даного товару;

2) питання по спеціальних аспектах, що має відношення безпосередньо до заключення контрактів.

До них відносяться питання кредитоспроможності, фінансового становища фірми, завантаження її замовленнями, зацікавленості в одержанні замовлень від іноземних контрагентів, з'ясування її взаємин з іншими фірмами і державними органами, участі фірми в артільних та інших угодах, а також ділова характеристика представників фірми, з якою передбачається проведення переговорів.

Найбільш коштовною інформацією, на думку працівників з досліджувальної групи, для досьє вважаються зведення, отримані при особистому знайомстві з фірмою, її керівниками або власниками, а також у процесі комерційних переговорів. Як додаткові джерела інформації використовуються дані фірмових довідників, річні звіти фірм, довідки банків і спеціалізованих інформаційних фірм.

Досьє фірми включає ряд документів, підготовлених спеціально співробітниками ТОВ ВВФ „СИЛКЕР”. До таких документів, обов'язковим для заповнення, відносяться:

а) карта фірми – базовий документ, в якому збирається всестороння інформація про цікавлячу фірму;

б) зведення про переговори з фірмою;

в) зведення про ділові відносини.

Карта фірми представляє собой анкету, зміст якої згруповане по основних питаннях, що характеризує різні сторони діяльності досліджуваної фірми:

- країна, поштова адреса, телефон, факс;

- рік заснування;

-предмети торгівлі, виробництва (з вказівкою основних технічних характеристик товарів і технічних новинок) або характер послуг;

- виробничі потужності, торговельний оборот, число працівників або інші дані, що характеризують виробничі можливості й обсяг діяльності (по роках);

- дані, що характеризують фінансове становище;

-філії, дочірні підприємства, участь та інші зв'язки (картельні, фінансові, персональні і т.п.);

- найважливіші конкуренти;

- власники, керівники фірми, особи, що мають безпосередній контакт з вашими організаціями;

- оборот, у тому числі по різних ринках;

-негативні моменти, що характеризують фірму (невиконання зобов'язань, рекламації, арбітражні, судові справи й ін.).

Для підбора і систематизації зведень про фірму використовується широке коло матеріалів, що характеризують її: оперативна інформація, дані періодичної преси, річні звіти, зведення спеціалізованих інформаційних організацій.

У розділі досьє по виробничих потужностях вказуються обсяг продукції, що випускається, число робітників та службовців, найважливіші підприємства, розмір виробничих площ, кількість одиниць устаткування.

По торговельному обороті збирається інформація про кількість наявних у фірми контор, відділень, магазинів і складів і обсязі річних оборотів, про питому вагу фірми у виробництві, експорті й імпорті відповідних товарів.

Зведення про фінансове становище контрагента можуть бути отримані з балансів, довідників, довідок бюро і банків, інших джерел. У цьому розділі відбивають по роках обсяги капіталу, обороти, прибуток або збитки, а також інші дані, що характеризують фінансове становище фірми.

У розділі, інформуючім про зв'язки фірми, перелічуються філії і дочірні підприємства, у яких дана фірма бере участь своїми капіталами або має з ними які-небудь інші зв'язки, вказується розмір участі або характер зв'язку.

В інформаційному блоці по важливішим конкурентам фірми вказують назву конкурента, країну і найменування конкурентного товару.

У зведеннях про власників, керівників організації приводяться найменування юридичних осіб і прізвища фізичних осіб, що є фактичними власниками даної фірми. Якщо мається декілька власників, вказують частку участі кожного з них у капіталі фірми. Для акціонерного товариства перелічуються прізвища акціонерів, що володіють великим числом акцій, вказуються прізвища керівників фірми і працівників з вказівкою зведень про ділові якості.

Все, що заноситься в карту зведення мають вказівку проте, до якого періоду вони відносяться, а також зсилка на використане джерело.

Крім, даних, перерахованих у карті, у досьє на фірму повинні збиратися:

- характеристики власників, керівників організації, а також службовців, що здійснюють безпосередній контакт з вашей організаціей;

- дані балансів організацій за господарський рік;

- дані про розвиток торговельних відносин з фірмою (зведення про поводження фірми під час переговорів про заключення угод і про хід їхньої реалізації, про відношення фірми до умов типових контрактів українських партнерів, про результати угод, про зацікавленість коетрагента в роботі на українському ринку).

На ТОВ ВВФ „СИЛКЕР”, вважають, що карта фірми є необхідним джерелом вивчення фірми. При вивченні ж державних, напівдержавних і кооперативних організацій поряд з картою фірм використовують матеріали по наступних питаннях:

- на яку групу товарів і на яку територію країни або групи країн поширюється монопольне право на експорт або імпорт, надане досліджуваної організації;

- яка питома вага організації в імпорті й експорті даної групи товарів і в зовнішньоторговельному обороті країни в цілому за останні роки;

- які особливості виникнення і розвитку організації;

- у веденні якого урядового закладу знаходиться організація;

- яка організаційна структура і схема керування організації;

- які положення і діяльність на внутрішньому ринку, зв'язки з приватним сектором.

При складанні характеристик на державні, на півдержавні і кооперативні організації вказуються і докладно висвітлюються такі питання, як характер взаємин даної організації з урядовими органами і її роль в економіці країни, а при персональній характеристиці керівництва - належність до політичної партії, особисті зв'язки з урядом і діловими колами цієї країни.

До специфічних видів фірм відносяться такоже агентські фірми. У їхне досьє вносяться дані про термін дії агентської угоди, мінімальному обсязі продажів, розмірі комісійних, виді агентства, території, охоплюваною діяльністю даної фірми.

Важливе місце в досьє на фірму займають такі документи, як „зведення про переговори” і „зведення про ділові відносини”. У них фіксується інформація, джерелом якої є особисті спостереження і враження оперативних працівників, отримані в процесі переговорів, у ході виконання контрактів і відвідувань підприємств фірми. Такого роду зведення є головними і найбільш коштовними джерелами інформації про ділові якості фірми і її представників.

Зведення про переговори з фірмою збирають після завершення переговорів з фірмою. Основні питання для вивчення:

а) предмет переговорів;

б) результат переговорів;

в) характеристика представників фірми, що проводять переговори, аж до рис характеру (слабких і сильних їхніх сторін), ступінь володіння комерційними і технічними питаннями;

г) поводження фірми під час переговорів;

д) ділові відносини з іншими українськими організаціями.

Зведення про ділові відносини. На відміну від зведень про переговори, що складаються після кожного раунду переговорів з фірмою, зведення про ділові відносини складаються один раз на рік і відбивають досвід роботи з фірмою протягом року. До них відносяться зведення про виконання фірмою умов контрактів, її зацікавленості в роботі з даним ринком, ділових якостях фірми і її представників, що проявилися в процесі виконання контрактів.

Досьє на фірми поповнюється систематично, при цьому перед початком нового фінансового року і при підготовці великих угод додатково зібрають зведення про фінансове становище контрагента незалежно від наявності цих даних за минулий період.

У принципі кожна організація може підготувати для власних нестатків свій варіант фірмового досьє, з огляду на при цьому специфіку своєї роботи на світовому ринку й особливості кола своїх контрагентів.

Для здійснення роботи з вивчення іноземних контрагентів використовуються не тільки власні канали інформації, але і послуги спеціалізованих організацій і відомств. Так, великий обсяг інформації зосереджений у кабінеті фірм Всеукраїнського науково-дослідного кон'юнктурного інституту (ВНДКІ). Кабінет фірм веде досьє на фірми, що представляють інтерес для українських учасників зовнішньоекономічної діяльності як контрагентів і конкурентів, систематизує матеріали про найбільш великі фірми і монополіях, підбирає бібліотеку фірмових довідників, надає учасникам зовнішньоекономічної діяльності інформацію, що сприяє правильному вибору фірми-контрагента.

Подібні послуги робить і ряд інших організацій, зокрема Торгово-промислова палата України.

Визначене сприяння в одержанні інформації про потенційних партнерів можуть зробить, робітники закордонного апарату України. Торговельні представництва й апарати торговельних радників, які постійно стежать за змінами в діяльності і фінансовому становищі найбільших фірм-партнерів українських організацій у країні перебування і можуть надати наявну в них інформацію.

На українському ринку інформаційні послуги відповідного профілю надає в даний час і ряд іноземних інформаційних фірм, у тому числі відома американська компанія „Дан энд Брэдстрит”. Фахівці цієї компанії ведуть досьє на велику кількість компаній по усьому світі.

В арсеналі працівників ВВФ „СИЛКЕР” існує велика кількість показників оперативної і фінансової звітності фірми, за допомогою якої дається оцінка результатів її діяльності. Основними формами звітності фірми, яку використовуються для аналізу, є баланс, рахунок прибутків і збитків, рахунок надходжень і витрати засобів.

Баланс - це документ, що відбиває у вартісному вираженні активи фірми і джерела їхнього формування за станом на визначену дату, звичайно на кінець кварталу або року.

Рахунок прибутків і збитків відбиває результати господарської діяльності фірми за звітний період і поряд з балансом є найважливішою й обов'язковою формою фінансової звітності акціонерних товариств.

Рахунок надходжень і витрат засобів дозволяє визначити обсяг самофінансування і фінансування за рахунок позикових засобів, поточних капіталовкладень і інших витрат.

Використовані у процесі аналізу показники підрозділяють на абсолютні і відносні. До абсолютного відносяться різні дані, що характеризують масштаб операцій фірми, її виробничі потужності, результати виробничої і збитової діяльності і т.п. Здебільшого ці дані беруться з її фінансової й оперативної звітності.

Відносні показники являють собою різні коефіцієнти або відносини, що розраховуються шляхом співвідношення абсолютних показників один з одним. Аналіз відносних показників ґрунтується на тім, що в практиці комерційних фірм складаються визначені співвідношення показників (наприклад, окремих статей балансу) у залежності від сфери діяльності фірм або галузі виробництва, що дуже зручно для проведення різних протиставлень.

Усю сукупність абсолютних і відносних показників можна об'єднати в групи, що характеризують економічний потенціал фірми, ефективність її діяльності, конкурентноспроможності і фінансове становище.

Показники економічного потенціалу фірми. До числа показників, що характеризують економічний потенціал фірми, відносяться: зведення про активи, обсяги продажів, про чистий або валовий прибуток, про основний капітал, оборотний капітал, про капіталовкладення, власному і позиковому капіталі, капіталізованого прибутку, виробничих потужностях, науково-досліднецькой базі і витратах на НДВКР, інформація про загальне число зайнятих та ін.

Для характеристики масштабу операцій фірми використовуються такі показники, як обсяг продажів, величина активів, власного капіталу, число зайнятих. Усі ці показники самі по собі мало про що говорять, але в порівнянні з аналогічними показниками інших фірм даної галузі або країни вони дозволяють скласти уявлення про її солідність або масштаби операцій.

Показники ефективності діяльності фірми. До числа цих показників відноситься цілий ряд абсолютних і відносних показників, найважливішим з яких вважається розмір прибутку. Саме прибуток є кінцевою метою й основним критерієм діяльності будь-якої комерційної структури. Розмір прибутку в абсолютному вираженні кладеться в основу обчислення цілого ряду відносних показників рентабельності.

До групи важливих показників відноситься й обсяг продажів. Він свідчить не тільки про масштаби діяльності фірми, але і про темпи її росту. Цей показник є також базовим для обчислення ряду відносних показників ефективності. Серед них можна виділити наступні.

Відношення обсягу продажів до активів (коефіцієнт капіталовіддачі) і відношення обсягу продажів до основного капіталу характеризують ефективність використання всіх засобів, що маються в розпорядженні фірми, у першому випадку і засобів, вкладених в основний капітал, - у другому. Ріст цих показників відбиває або підвищення ефективності її операцій, або інфляційний ріст цін, що може сполучитися зі зниженням рентабельності використання основного капіталу й активів у цілому.

Показники конкурентноздатності фірми. Тут маються на увазі можливості фірми запропонувати товар, що відповідає вимогам покупця, тобто визначеної якості, у потрібній кількості, у необхідний термін і на більш вигідних умовах постачання, чим конкуренти.

Про конкурентноздатність можна судити і по таких економічних показниках, що утримується у фінансовій звітності фірм, як:

динаміка продажів у вартісному і кількісному вираженні. Якщо вартість реалізованої продукції росте швидше, ніж її фізичний обсяг, виходить, попит на неї підвищується (при цьому необхідно враховувати фактор інфляційного росту цін). Якщо картина зворотна, отже, продукція перестає користуватися попитом і фірма змушена знижувати ціни на неї:

-відношення обсягу продажів до вартості матеріально-виробничих запасів. Цей показник називаєтся коефіцієнтом попиту, тому що характеризує попит на вироби фірми. Зменшення цього показника свідчить про уповільнення обертів запасів: це або зниження попиту на готову продукцію, або збільшення запасів сировини;

-відношення обсягу продажів до вартості нереалізованої продукції доповнює два попередніх і у разі зменшення означає зниження попиту або надвиробництва продукції;

-відношення обсягу продажів до суми дебіторської заборгованості відбиває обсяг комерційного кредиту, наданого фірмою клієнтам. Звичайно, чим вище попит, тим менше обсяг кредиту. Зменшення цього показника говорить про скорочення продажів у кредит;

-завантаження виробничих потужностей. Як тільки фірма починає випробовувати труднощі зі збутом готової продукції, відразу ж знижується завантаження виробничих потужностей;

-портфель замовлень, якщо він значний, характеризує високий рівень попиту на продукцію фірми;

-обсяг і на прямок капіталовкладень. Звичайно фірма вкладає капітали у виробництво найбільш перспективних з її точки зору товарів. Якщо вона припиняє вкладення капіталів у дане виробництво, виходить, не бачить для себе перспектив одержання в майбутньому досить високої норми прибутку, що може свідчити про зниження конкурентноздатності даної продукції.

Показники фінансового становища фірми. Фінансове становище фірми визначається ступенем фінансової незалежності від зовнішніх джерел фінансування своєї діяльності, здатністю в необхідний термін погашати свої фінансові зобов'язання, тобто платіжоспроможністю, і можливістю надання кредитів клієнтам, тобто кредитоспроможністю.

Коефіцієнт фінансової незалежності фірми - відношення власного капіталу до підсумку балансу – відбиває фінансову незалежність фірми від зовнішніх джерел фінансування. Чим вище це відношення, тим краще її фінансове становище. Вважається, що загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суму власного капіталу.

Відношення всієї заборгованості до власного капіталу, як і попередній показник, відбиває співвідношення зовнішніх і власних джерел фінансування, при цьому заборгованість не повинна перевищувати власний капітал.

Відношення власного капіталу до реального основного капіталу показує, у якому ступені інвестування капіталу в основні фонди здійснюється за рахунок внутрішніх джерел фінансування.

Відношення довгострокової заборгованості до власного капіталу. Фінансування діяльності компанії за рахунок довгострокових кредитів, особливо у формі облігаційних позиків, вигідне для неї, якщо її норма прибутку вище розміру виплачуваних відсотків. Довгостроковий кредит дозволяє значно розширити масштаби операцій фірми й одержати велику масу прибутку. Однак положення вважається ненормальним, якщо довгострокова заборгованість перевищує особистий капітал.

Коефіцієнт покриття, або відношення оборотних активів до короткострокової заборгованості, - один з основних показників платіжоспроможності фірми. Він говорить проте, якою мірою короткострокова заборгованість фірми покривається її оборотними активами.

Коефіцієнт ліквідності оборотних активів показує частку готівки і швидко реалізованих цінних паперів в оборотних активах. Чим вище цей коефіцієнт, тим вище ліквідність оборотного капіталу і платіжоспроможність фірми.

Вибір тих або інших показників, що характеризують фірму, залежить від цілей, що ставить перед собою організація при виборі іноземного партнера. У будь-якому випадку найбільш важливими факторами, якими необхідно керуватися, є репутація фірми і її продукції, надійне фінансове становище і платіжоспроможність, достатній виробничий і науково-технічний потенціал.

2.3. Підготовка міжнародних торговельних угод, аналіз і розрахунок контрактних цін

Комерційна робота на ринках, що функціонують у секторі світового господарства з розвитими ринковими відносинами, має ряд особливостей, обумовлених специфікою світового ринку. Цими специфічними рисами є: постійна зміна співвідношення попиту на товари і пропозиції; можливість істотних коливань цін; нестабільність курсів іноземних валют; наявність конкуренції між товаровиробниками. Зазначені фактори впливають і на організацію оперативно-комерційної роботи учасників зовнішньоекономічної діяльності.

Зовнішньоторговельна діяльність складається з трьох етапів: підготовки угоди, висновку контракту і виконання прийнятих зобов'язань.

Підготовка конкретної угоди включає вивчення як питань загального характеру, зв'язаних з конкретною сферою торгівлі, так і інформації, що відноситься безпосередньо до предмета майбутньої угоди. На ТОВ ВВФ „СИЛКЕР” при підготовці угод ретельно вивчають всю інформацію щодо об'єкта намічуваної угоди, стану і перспектив розвитку даного товарного ринку, а також фірмової структури ринку і кола потенційних контрагентів.

Підготовка зовнішньоторговельних операцій - це важка і складна робота, що вимагає високої кваліфікації працівників, що повинні добре знати комерційну справу, мати широкий кругозір, великим досвідом, уміти правильно орієнтуватися у відповідній економічній ситуації.

Для підготовки конкретної угоди, а також для ефективного ведення зовнішньоекономічної діяльності в цілому організації необхідно володіти інформацією як загального, так і конкретного характеру.

У коло інформації загального характеру, необхідної для підготовки ефективних угод, входять зведення:

-про стан і перспективи розвитку вітчизняної економіки;

-про розвиток галузі, товарами якого ведеться торгівля;

-про положення своєї фірми щодо інших вітчизнянних виробників або покупців продукції;

-про торгово-промислові умови, торговельні звичаї, транспортні умови тих країн, з контрагентами яких вступила або має намір вступити в ділові відносини фірма;

-про конкретні умови торгівлі, що існують на ринку визначеного товару в країні партнера. При цьому варто звертати увагу не тільки на такі показники, як місткість ринку, правові умови торгівлі, торговельні порядки і торговельна політика у відношенні даного товару, але і на інформацію про канали збуту, клієнтурі, необхідному асортименті і про оформлення товару, а також про обсяги його виробництва у середині країни, про сезонність споживання, про рівень цін і про тенденції їхньої зміни, наявності конкуренції і методах роботи конкурентів, кількості конкуруючих товарів і т.п.

Організація повинна бути в курсі всіх технічних змін і удосконалень у виробництві і продажі свого товару, що ввели або припускають ввести інші фірми. Володіючи всією зазначеною інформацією, представники фірми будуть упевнено почувати себе на переговорах по угоді.

До найбільш відповідальних елементів підготовки зовнішньоторговельної операції відносяться аналіз поточних цін світового ринку і визначення рівня контрактних цін. Дана робота містить у собі збір інформації про поточні ціни світового ринку, її систематизацію й аналіз, визначення тенденцій зміни ринкових цін і приведення їх до умов майбутньої конкурентної угоди.

Вивчення цін світових товарних ринків вимагає чіткого представлення про існуючиму ринковому господарств і видах цін.

У залежності від наявності проміж них ланок на шляху від виробника до споживача розрізняють ціни виробників, оптові і роздрібні ціни.

Ціни виробників відбивають усі грошові витрати підприємств (фірми) на виготовлення і реалізацію продукції.

При переході від цін виробника до оптового і далі до роздрібного ціни зростають за рахунок торговельної надбавки, що повинна покрити видатки оптової і роздрібної ланок і забезпечити їм визначений прибуток. Чим більше посередницьких ланок, тим більше і різного роду надбавок до ціни. По окремих товарах витрати в збутових ланках (включаючи рекламу) можуть перевищувати 100%.

У залежності від того, продається товар на внутрішньому або зовнішньому ринку, розрізняють також внутрішні й експортні ціни. Експортні ціни, як правило, нижче цін внутрішнього ринку, що зв'язано з найгострішою конкуренцією на світових ринках.

При аналізі динаміки цін і визначення рівня звичайно використовується ряд цінових показників: контрактні ціни, біржові котирування, ціни аукціонів, довідкові, ціни прейскуранти, ціни пропозицій, індекси ціни і ін.

Контрактні ціни відбивають дійсний рівень цін на товарви значеної якості при відповідних умовах постачань і платежу.

Біржові котирування – ціни товарів, торговля якими здійснюється на товарних біржах, є цінами реальних контрактів, що укладаються на уніфікованих умовах у відношенні якості, обсягу і терміну постачання, валюти платежу і т.п.

Ціни аукціонів близькі до котирувань біржі, тому що відбивають ціни реальних угод.

Довідкові ціни – це ціни, публікуємі продавцями сировинних товарів, а також їхніми асоціаціями. Вони не відбивають реального рівня контрактних цін, відрізняючись від них на величину знижок, наданих продавцями покупцю. На відміну від біржових котирувань довідкові ціни публікуються ріже, їхня точність як показника реального рівня цін трохи нижче.

Прейскуранти і цінники – показник цін готових виробів споживчого і виробничого призначення. Прейскурантні ціни посуті аналогічні довідковим цінам на сировинні товари.

Ціни пропозицій. У відповідь на запит покупця, зацікавленого в придбанні товару, продавець направляє пропозицію на продаж, у якому утримуються передбачувані умови постачання, платежу і ціни. Для багатьох товарів, особливо машин і устаткування, ціни пропозицій власне кажучи єдине джерело інформації про рівень цін на ринку. Ціни пропозицій відрізняються від контрактних цін, тому що коректуються вході переговорів. Однак у цілому ціни пропозицій також відбивають рівень реальних цін у порівнянні з прейскурантними і довідковими цінами, оскільки при їхньому встановленні продавець враховує стан попиту, особливості покупця, специфіку умов угоди і т.п.

Індекси цін – це відносні показники, що відбивають динаміку цін, але не дають представлення про їхній рівень.

При аналізі динаміки цін можуть залучатися й інші показники, що відбивають тенденції в ціноутворенні на товарних ринках. Так, для правильного розуміння динаміки цін на ринках готових виробів, а також для визначення рівня цін можуть використовуватися непрямі показники – ціни на основні складових витрат виробництва (дані про заробітну плату і продуктивність праці в галузях, що роблять відповідні вироби, динаміці і рівні цін на матеріали і т.п.).

При підготовці угод для визначення рівня поточної ціни необхідно проаналізувати ціни, що склалися в даний момент на ринку цього товару. Для аналізу цін застосовується порівняльний і розрахунковий методи.

Порівняльний метод пропонує наступні операції:

-аналіз біржових котирувань;

-аналіз аукціонних цін;

-аналіз довідкових і прейскурантних цін.

Розрахунковий метод включає два напрямки аналізу:

-метод питомої вартості;

-метод наближеної калькуляції.

Застосування порівняльного методу можливо при наявності достатьньої цінової інформації, що систематизується і приводиться в стан, що дозволяє зробити обґрунтований висновок про рівень цін на момент висновку і виконання угоди.

Розрахунковий метод звичайно застосовується при недоліку або відсутності інформації про ціни і полягає в розрахунку по спеціальних формулах можливого рівня цін з урахуванням цін на аналогічні вироби, витрат на виробництво й інші показники.

Застосування того або іншого методу залежить від предмету майбутньої угоди.

Найбільш простий метод аналізу цін – вивчення рівня біржових котирувань на основних біржах і їхні динаміки за визначений період, щоб визначити відповідні тенденції на майбутнє. При цьому бажано також мати дані про ціни реальних угод.

Біржові ціни порівняно точно відповідають середньому рівню цін світового ринку, оскільки на біржах полягає значна кількість угод (десятки, сотні тисяч угод у день). Істотно і те, що, оскільки біржа працює постійно, біржові котирування можна одержувати регулярно – на початок, середину і кінець дня.

Такий метод аналізу цін досить ефективний і в комерційній практиці себе виправдав. Досвід роботи з біржовими товарами свідчить, що виробники товару можуть продавати його за цінами нижче або вище поточних біржових котирувань. При цьому якщо товар пропонується нижче рівня котирувань на біржі, то, як правило, варто очікувати надалі зниження цін на реальний товар нижче рівня біржових котирувань, оскільки більш високий рівень біржових котирувань стосовно цін реальних угод може підтримуватися визначеною групою фірм шляхом широких спекулятивних операцій на біржах. Такі акції нерідко починаються на товарних біржах і взначній мірі можуть створити неправильне враження про реальне положення справ на тім або іншому ринку. Для того щоб усунути вплив цих короткострокових спекулятивних моментів, варто аналізувати біржові котирування за досить тривалий період - за останній квартал або за півроку до моменту переговорів і заключення угоди. Тільки такі дані дозволять вірно визначити тенденцію ринку й усунути вплив випадкових факторів.

Але біржові котирування широко використовуються не тільки для перевірки цін власне біржових товарів по угодах, скоюваним поза біржею, але і при оцінці готової продукції, вироблюваної з біржових товарів, а також для розрахунку цін сировини, що йде на виробництво самих біржових товарів.

Для перевірки цін на товари масового характеру крім біржових котирувань користуються також брокерськими бюлетенями, довідковими цінами, які публікуються у спеціальних газетах і журналах.

По аукціонних товарах довідковим матеріалом служить інформація про ціни на відповідних аукціонах. Хоча ряд товарів, реалізованих на аукціонах, продається також і поза аукціонами, однак, як правило, їхні ціни орієнтуються на ціни аукціонних угод. Для цього необхідно мати докладну інформацію про ціни на товари, реалізовані безпосередньо на аукціонах.

Якщо товар не продається на особливих ринках, то як метод аналізу цін у період підготовки до переговорів використовуються довідкові ціни: з інформаційних листів фірм, прейскурантів, з газет і журналів; ціни угод окремих ведучих по даному товарі фірм, а також відповідна інформація про рівень знижок або націнок.

В даний час практично по кожному товарному ринку існує кілька ділових видань, що регулярно публікують інформацію про довідкові ціни на різних світових ринках. Ці ціни фіксуються за визначеною методикою і можуть бути внутрішніми або експортними, включати визначений базис постачання, ту або іншу комисійну надбавку і т.п., про що треба постійно пам'ятати фахівцям, що використовують зведення про довідкові ціни у своїй практиці.

При аналізі цін по прейскурантах потрібно мати інформацію проте, у якому співвідношенні знаходиться рівень прейскурантних цін з рівнем, реально зафіксованим у контрактах по реальних угодах, а також враховувати сформовані торговельні традиції і звичаї.

Наприклад, ціни на деякі товари можуть бути вище або нижче прейскурантних цін, можуть точно відповідати прейскурантним або бути значно нижче прейскурантних цін (зі знижкою до 50%). Досвід попередніх угод і відповідна інформація допоможуть комерсантам визначити тенденцію відхилення фактичних цін від прейскурантних.

При відсутності інформації про довідкові ціни на цікавлячий товар можна проаналізувати довідкові ціни на аналогічний товар.

З розрахункових методів найбільше часто використовуються методи питомої вартості і наближеної калькуляції.

Питома вартість – вартість техніко – економічної одиниці товару: одиниці ваги, потужності і т.п. - досить наближений показник, і базуватися тільки на ньому неможна. Він може служити лише для попереднього порівняння цін, головним чином на устаткування, що має одну визначальну технічну характеристику.

При розрахунку ціни устаткування попитом і вартості беруть до уваги так названий коефіцієнт гальмування ціни, тобто відношення питомої вартості машини або агрегату більшої продуктивності до питомої вартості однотипної машини або агрегату меншої продуктивності.

Ціна будь–якої машини за інших рівних умов змінюється в залежності від її продуктивності. Однак зміна ціни не прямо пропорційно зміні продуктивності. Звичайна зміна питомої вартості машини зі зростанням потужності відбувається по спадній кривій, тобто, чим вище потужність, тим менше питома вартість одиниці потужності.

У деяких випадках для визначення і перевірки цін на товар використовують метод наближеної калькуляції. Він застосовується, коли по товару взагалі не має інформації про ціну (новий товар, перша угода), а також у випадку додаткової перевірки даних, одержанних другими методами.

Метод наближеної калькуляції – це визначення вартості товару шляхом підсумовування вартостей складених елементів: матеріалів, заробітной плати, накладних витрат і ін. Усе це підраховується по середнесвітовій вартості і сумується. При розрахунках цим методом можливі значні помилки, оскільки багато статей, що входять у калькуляцію, визначаються приблизно.

Проведений ціновий аналіз дозволяє організаціям визначити рівень поточних світових цін на цікавлячі їх вироби, однак він не дає відповіді на питання, яку конкретно ціну вони можуть призначити (або заплатити) за товар, що є об'єктом їх власної експортно–імпортної операції. Для цього необхідно розрахувати контрактні ціни. Це найбільш відповідальна частина роботи, проведена в період підготовки угоди.

На ТОВ ВВФ „СИЛКЕР” визначають для себе оптимальний рівень цін для конкретної угоди. Основний метод, прийнятий у міжнародній торгівлі, - вивчення цін конкурентів на аналогічні товари з внесенням необхідних виправлень на зміну технічних характеристик, а також з урахуванням розходжень у комерційних умовах угод і тенденцій зміни цін у часі. Така робота називається приведенням цін.

Варто врахувати, що ціни, розраховані на основі обліку витрат виробництва і запланованого прибутку, не можуть вважатися зовнішньоторговельними цінами, тому що відбивають індивідуальні, а не суспільно необхідні витрати праці, що визначають реальну вартість товарів на зовнішньому ринку. У контрактах не використовуються внутрішні оптові ціни або відпускні ціни, тим більше договірні ціни, що мають у більшості випадків витратний характер і значно відхиляються від вартості. Застосування їх для зовнішньоторговельних операцій неминуче приведе або до неконкурентноздатності продукції на зовнішньому ринку, або до серйозних валютних втрат.

За базу зіставлення цін приймаються технічні характеристики товару й інші умови планованої зовнішньоторговельної операції.

Внесення виправлень при визначенні контрактних цін здійснюється в строгій послідовності.

1. Ціни на конкуруючі товари приводяться до масштабу цін базового товару за кількісними показниками – розраховується ціна одного виробу (вагарні одиниці і т.п.). При цьому необхідно врахувати знижку за обсяг замовлення (вона може варіювати в межах від 10 до 40%). Ціна одиниці продукції повинна бути скоректована на величину, що враховує пропоновані знижки.

2. Виправлення на комплектацію постачання особливо важливі при покупці (продажу) складного комплектного устаткування. У цьому випадку з ціни за комплектне устаткування виключають ціни тих комплектуючих виробів, що будуть отримані іншим шляхом (наприклад, закуплені у вітчизняних прідприємств). Якщо ж даний комплектуючий виріб не має конкурентів, то ціни цих виробів додаються до ціни комплектуючих, наявних в конкурентному матеріалі.

3. Перерахування цін конкурентів у ціни, виражені у валюті майбутньої угоди, здійснюється за курсом відповідних валют на момент угоди. Для комерційних пропозицій таким моментом буде дата пропозиції, продовжена на зазначений у пропозиції термін постачання товару; для контракту, що не передбачає змінних цін, - дата постачання; для передбачающього такі ціни – дата підписання. Для прейскурантних цін приймається кінцева дата дії самого прейскуранта, зазначена на ньому або в супровідному листі.

4. Ціну, перелічену у валюту майбутньої угоди, приводять до терміну майбутньої угоди, щоб врахувати зміни цін при подорожчанні товарів, світовій інфляції і зміні курсів валют. Ці зміни враховуються при приведенні цін за часом офіційних індексів. Індекси внутрішніх і експортних цін унас у країні офіційно не публікуються, і в таких випадках можна використовувати для перерахування цін індекси інших держав (звичайно США, Японії і країн Західної Європи).

5. Умови платежу впливають на розрахункові експортну й імпортну ціни. Найбільш розповсюдженою є акредитивна форма розрахунків (документарний акредитив), що поряд з розрахунками чеками, банківськими переведеннями й інкасо являє собою наявний платіж.

Ціна товару при платежі наявними, як правило, нижче, ніж при продажі в кредит, на величину банківського відсотка кредитуємої частини ціни і насховані в кредитній контрактній ціні витрати продавця у зв'язку з кредитом (вартість страхування кредиту в страхових компаніях і ін.).

Для розрахунку зовнішньоторговельної ціни, що утримуються в наявних конкурентних матеріалах умови платежу приводять до умов платежу наявними. Виправлення на умови платежу вводять, якщо в конкурентному матеріалі зазначена розстрочка платежу (термін кредиту) більш 12 місяців.

6. Приведення по базисі постачання здійснюється з урахуванням різниці між витратами по майбутній угоді і можливих витратах конкурентів на фрахт на умовах СИФ – і на страхування вантажів.

У практиці українських зовнішньоторговельних організацій прийнято приводити ціни конкурентів для експортних постачань до умов ФОБ український порт, для імпортних – ФОБ країни постачальника. Дані по вартості фрахту і страхування беруться з інформації транспортно – експедиторських організацій.

7. Виправлення на уторгування застосовується найчастіше при розрахунку імпортної ціни, оскільки звичайно продавець, що надіслав комерційну пропозицію, висуває в ньому трохи завищену ціну. Покупець же намагається одержати знижку, абсолютна величина якої визначається на основі тривалої практики комерційної роботи з фірмами - продавцями. Іноді можна одержати знижку 50%, а в інших випадках – тільки 10%. Якщо достовірна інформація про можливий розмір знижки на уторгування відсутній, то при розрахунку імпортної ціни знижку приймають у розмірі 10 - 15%. Коли ж в основу розрахунку імпортної ціни береться прейскурант, можна одержати знижку від прейскурантної ціни до 50% і більш - усе залежить від того, наскільки успішно обрана політика переговорів, і від інших обставин.

8. Виправлення на техніко – економічні розходження. Тому що звичайно виробу фірм, що надіслали свої пропозиції, відрізняються по техніко – економічних параметрах, заявлені цими фірмами ціни постачання повинні бути скоректовані, тобто варто врахувати достоїнства і недоліки цих виробів. Цієї цілі служать виправлення на техніко – економічні розходження.

Після введення технічних виправлень одержують остаточно приведені ціни конкурентів, на основі яких формуються ціни майбутніх експортних і імпортних угод.

Для експортних операцій оптимальним рівнем ціни прийнято вважати середню величину з приведених цін конкурентів. Однак при виході на ринки, де високе розжарення конкурентної боротьби, більш справедливо приймати саму нижню з приведених цін.

При визначенні цін на імпортні товари оптимальними прийнято вважати найнижчі з приведених цін конкурентів.

Ціновий аналіз і розрахунок цін по експорті й імпорту в практиці спеціалізованих зовнішньоторговельних організацій оформляються шляхом заповнення конкурентного листа або розрахунку ціни. Цей документ готується фахівцями фірми до проведення переговорів з фірмою.

Конкурентний лист являє собою порівняльну таблицю пропозицій іноземних фірм по комерційних і технічних умовах, аналізуючи і зіставляючи які можна установити, яке з пропозицій є найбільш прийнятним і який рівень ціни майбутньої угоди.

У відповідні графи конкурентного листа вносяться технічні характеристики товару, дані по конкурентних пропозиціях, рівень цін попередніх реальних угод по даному товару, рівень середньої світової ціни, кількість і базис постачання, умови платежу, терміни постачання й інших комерційних умов, що доводять обґрунтованість заключення контракту за пропонованими цінами.

У цілому конкурентний лист допомагає одержати вихідні дані для початку переговорів і визначити їх тактику.

Обґрунтування ціни, або розрахунок ціни, по експорті – аналогічний конкурентному листу документ, але, що складається в період підготовки до експортної операції. У ньому порівнюються технічні дані товару фірми – експортера і товару конкурентів, середні світові ціни і можливі знижки, установлюється мінімальна експортна ціна.

У спеціальну порівняльну таблицю розрахунку ціни по експорті включаються дані, що характеризують намічений до експорту товар, а також зведення поколишніх угодах, дані середнього рівня світових цін і такі комерційні показники, як загальна вартість товару, транспортні витрати, знижки, курс валют й ін.

3.Основні напрямки досконалення організаційно-економічного механізма зовнішньоекономічної діяльності на ТОВ ВВФ „СИЛКЕР”

3.1.Удосконалення організаційної структури управління зовнішньоекономічною діяльностю на підприємстві

Організація ЗЕД — дуже складна і клопітка робота. Вона вимагає уважного опрацювання таких питань як конюктура рин­ку, потенційні покупці, встановлення ділових кон­тактів з ними, проведених переговорів, підписання угод і т.п.

Тому, для ефективного керівництва ЗЕД на рівні підприємства, необхідна адекватна до умов його роботи структу­ра управління.

Слово „структура” означає каркас, основу. Будь-яке підприємство має відповідний каркас, що пов'язує всі його підрозділи, служби, органи.

Розрізняють:

- організаційно-виробничу структуру;

- структуру управління;

- організаційну структуру підприємства.

На будь-якому підприємстві є системи, які управляють і яки­ми управляють. До першої відносяться органи, служби, апарат управління. До іншої — виробничі підрозділи (відділи).

Організаційно-виробнича структура відображає побудову системи, якою управляють, структура управління — системи, яка управляє, а організаційна структура підприємства — побудову і взаємозв'язок обох даних систем.

Таким чином, структура управління ЗЕД відображає побудо­ву системи управління в даній сфері, тобто органи, служби, апа­рат, що здійснює управління ЗЕД.

Апарат управління будується з урахуванням необхідного оновлення ланок (по горизонталі) і ступенів чи рівнів управління (по вертикалі). Ланка управління - це структурний підрозділ чи окремі спеціалісти, що виконують відповідні функції управління.

Організаційна структура управління ЗЕД як складова части­на внутріфірмового управління визначається, насамперед, загаль­ною стратегією підприємства, а також стратегією ЗЕД як її скла­дової. Загальноприйнято вважати стратегію засобом виживання фірми шляхом адаптування до середовища, а структуру — конст­рукцією, що її підтримує. Ланки ланцюга „середовище — стра­тегія — структура” взаємозв'язані і взаємозумовлені. Якщо вони не відповідають одне одному, то під загрозу ставиться саме існу­вання фірми.

Організаційна структура управління ЗЕД визначається тією метою і завданнями, які вона покликана вирішувати. Її мета — максимізація прибутку на довготривалий період за рахунок ефективної участі в міжнародному підприємництві. Ор­ганізаційна структура управління ЗЕД, як і внутріфірмового уп­равління, повинна постійно розвиватися і вдосконалюватися, пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі і сфері уп­равління. Її форми і методи не можуть залишатися незмінними.

Перед підприємствами — суб'єктами ЗЕД завжди стоять два важливих питання:

1. Як сформувати найбільш сприйнятливу і ефективну оргструктуру управління?

2. Як керувати нею, щоб досягти поставленої мети?

На формування організаційної структури управління ЗЕД на ТОВ ВВФ „СИЛКЕР” значний вплив здійснюють такі фактори:

- розмір фірми;

- значення і характер зарубіжної діяльності;

- ступінь диверсифікації і складність продукції, що випус­кається;

- характер експортної продукції;

- специфіка ринків приймаючих країн і рівень конкуренції на них та ін.

Організаційні форми управління ЗЕД на підприємсвах в Україні багато в чому індивідуалізовані. Разом з тим можна виділити деякі загальні риси.

На підприємствах, що приймають активну участь у зовнішньоекономічній діяльності, зовнішньоеконо­мічний апарат в даний час існує в основному в двох формах, які сміливо можна застосувати на ТОВ ВВФ „СИЛКЕР”:

1.Відділу експортно-імпортних операцій (ВЕІО).

2.Відділу зовнішньоекономічних зв'язків (ВЗЕЗ) в рамках діючого апарату управління.

Відділ експортно-імпортних операцій (ВЕІО) не являється самостійним структурним підрозділом підприємства. Він являє собою частину апарату управління. Його головне завдання поля­гає в управлінні ЗЕД як елементом єдиної цілісної системи внутріфірмового управління. Цей відділ не займається безпосе­редньо транспортуванням вантажів, митними процедурами і т. п. Він створюється, як правило, для планування, організації і координації ЗЕД (хоч на практиці зустрічаються й інші варіанти).

Головними завданнями ВЕІО підприємства можуть бути:

1. Участь в розробці стратегії ЗЕД підприємства.

2. Сприяння розвитку ЗЕД підприємства з метою прискорен­ня його соціально-економічного розвитку.

3.Управління експортним потенціалом підприємства, постійне його зміцнення й розвиток.

4. Забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з до­говорі та угод із зарубіжними партнерами.

5. Вивчення конюктури іноземних ринків, збір і накопичен­ня відповідної інформації.

6.Організація експортно-імпортних операцій, забезпечення їх ефективності.

7. Здійснення рекламної діяльності.

8. Організація протокольних міроприємств та ін.

Відповідно до завдань визначаються функції ВЕІО і фор­мується оргструктура управління. ВЕІО зазвичай очолює началь­ник відділу. Відділ складається із ланок (груп, секторів, бюро і спеціалістів).

На мій погляд оргструктура управління ВЕІО на ТОВ ВВФ „СИЛКЕР” схематично може бути представлена таким чином (рис. 9).

Рис. 9. Приблизна схема відділу експортно-імпортних операцій.

Кожен із секторів (груп) має свої конкретні завдання і вико­нує відповідні функції.

Наприклад, комерційний сектор повинен забезпечувати: ви­конання зобов'язань по міжнародних контрактах і угодах, участь у підготовці і проведенні комерційних переговорів; організацію поставок згідно контракту і контроль за їх виконанням; перегляд рекламацій по експорту й імпорту та ін.

Екологічний сектор покликаний забезпечувати прогнозуван­ня і планування ЗЕД підприємства; аналіз ефективності експорт­но-імпортних операцій; контроль за виконанням плану; валютний контроль і т.п.

Сектор маркетингу як ведуча служба підприємства вивчає коньюктуру світових товарних ринків, приймає участь у визна­ченні цін на експортну продукцію, в розробці і здійсненні рек­ламних міроприємств, аналізі конкурентів, можливостей руху то­вару і т. п.

Завдання науково-технічного сектору: вивчати діючі на світовому ринку технічні вимоги до товару; аналізувати технічний рівень і якість продукції, її конкурентноздатність; бра­ти участь в розробці пропозицій по оновленню виробництва; забезпечувати технічне обслуговування експортної продукції та ін.

Протокольний сектор готує і організовує протокольні міроприємства, виконує доручення керівництва фірми по зустрічах і прийому.

На практиці організаційна структура управління ЗЕД на ТОВ ВВФ „СИЛКЕР” може бути побудована трохи інакше (рис. 10):

Рис. 10. Приблизна схема оргструктури ВЕІО.

Організаційні принципи побудови управління ВЗЕЗ залежить від її завдань і функцій, зображених в уставі.

Основними завданнями ВЗЕЗ, як правило, являються:

1. Планування, організація і регулювання зовнішньоторго­вих угод.

2.Збільшення об'єму експорту і вдосконалення його струк­тури.

3.Підвищення ефективності імпортних закупок у відповідності до стратегії підприємства.

4.Підвищення конкурентноздатності продукції за кордоном, сприяння покращенню її якості.

5. Вивчення коньюктури товарних світових ринків і виявлен­ня критеріїв та вимог, які ставляться до конкурентноздатності то­варів.

6.Вивчення діяльності конкурентів, їх сильних і слабких сторін.

7. Вироблення рекламних міроприємств з метою розширен­ня експорту.

8.Забезпечення правового захисту зовнішньоекономічних інтересів підприємства.

9.Участь разом з іншими підрозділами в організації транс­портування і збереження продукції.

10.Участь в здійсненні протокольних міроприємств і т. п.

Вирішення цих та інших завдань, що стоять перед ВЗЕЗ, виз­начає її функції і організаційну структуру управління.

Начальник ВЗЕЗ, як правило, підчіняється директору підприємства чи його заступнику по зовнішньоекономічних зв'язках.

Основними функціональними підрозділами ВЗЕЗ являється маркетингова і оперативно-комерційна служба. Також створю­ються служби, що забезпечують обслуговування ЗЕД фірми: пла­ново-економічних розрахунків, валютно-фінансових операцій, обліку і звітності, юридичних та інженерно-технічних питань.

Кожна із даних служб виконує відповідні функції. В компе­тенцію маркетингової служби входять:

- участь фірми в розробці стратегії і планів ЗЕД підприємства;

- вивчення ринків збуту і можливостей виходу на них;

- забезпечення реклами і руху товару;

-підготовка конкурентних матеріалів і конкурентного лис­та, необхідних для формування базисних умов контракту;

- прогнозування конюктури товарних ринків і динаміки цін;

- аналіз ефективності експортно-імпортних операцій і окре­мих угод;

- збирання, накопичення і обробка необхідної інформації;

- методичне забезпечення роботи по вивченню зовнішніх ринків і вимог до якості продукції.

Функціями оперативно-комерційної служби являються:

- проведення переговорів з іноземними фірмами;

-підготовка комерційних розрахунків по базисних і валют­но-фінансових умовах контракту;

- організація поставок (перевезення, страхування зовнішньоторгових вантажів) відповідно до контракту і контроль за їх виконанням;

- забезпечення технічного і гарантійного обслуговування експортної та імпортної продукції:

- перегляд рекламацій по експорту й імпорту;

- ведення комерційної персписки з іноземними фірмами та ін.

В міру розвитку ВЗЕЗ виконання технічних і підготовчих операцій, які здійснюють комерційні й допоміжні підрозділи, мо­же бути централізоване шляхом створення спеціалізованих служб, наприклад, копіювально-розмножувального бюро, бюро переказів, відділу автоматизованої обробки даних, групи ко­мерційних розрахунків та ін.

Чи варто створювати ВЗЕЗ в складі підпри