Україна і сучасне міжнародне право

Заснування ООН мало величезне значення для розвитку міжнародного права в другій половині XX ст. Ця подія сприяла подальшому розширенню правосуб'єктності України в міжнародних відносинах. Україна, так само як і Білорусія, зробила значний внесок у розгром гітлерівської Німеччини. Обидві ці союзні республіки Союзу РСР стали членами ООН із перших днів її створення. Україна активно використовувала своє право у сфері міжнародних відносин.

Беручи активну участь у роботі міжнародних конференцій і організацій, а також у розробці міжнародних договорів, Україна впливала на прогресивний розвиток міжнародного права. Вона взяла участь також у роботі багатьох органів ООН і пов'язаних із цією міжнародною організацією міжнародних конференціях. Наприклад, це діяльність у таких важливих міжнародних спеціалізованих організаціях, як ЮНЕСКО, Міжнародне агентство з атомної енергії, Міжнародна організація праці та інших (див. додаток 2} [23].

Україна була також активним суб'єктом міжнародного договірного права. На початок 1990 р. вона була учасницею понад 120 міжнародних договорів. З-поміж них найважливішими є насамперед Статут ООН, Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 p., Статут Всесвітнього поштового союзу 1864 p., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 p., Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 р. та багато інших.

З метою підготовки кадрів для сфери міжнародних відносин у Київському університеті в 1944 р. були відкриті спеціалізації з міжнародних відносин на історичному факультеті, а пізніше з міжнародного права на юридичному факультеті,

СТАНОВЛЕННЯ СУЧАСНОГО МІЖНАРОДНОГО ПРАВА___________ 93

що стали основою для створення Інституту міжнародних відносин при Київському університеті. До 1991 р. цей навчальний заклад поряд із Московським державним інститутом міжнародних відносин готував кадри юристів-міжнародників для всього Радянського Союзу. Наявність традицій, інтелектуального і кадрового потенціалу юристів-міжнародників і фахівців інших напрямів зовнішніх зносин сприяли тому, що Україна порівняно легко переборола " шорсткості" правона-ступництва після проголошення незалежності 24 серпня 1991 р.

Неоціненне значення на шляху набуття незалежності мала Декларація про державний суверенітет України, прийнята 16 липня 1990 р. Верховною Радою. У Декларації державний суверенітет України проголошується як " верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади Республіки в рамках її території і незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах" [24]. У Декларації знайшли гідне відображення ідеї самовизначення української нації і народовладдя; показано принципи здійснення державної влади; визначено інститут українського громадянства; використано такі основні принципи міжнародного права, як непорушність державних кордонів і територіальної цілісності держави; визначено економічний статус і порядок організації охорони природи; відзначено право на самостійний культурний розвиток і право на повернення у власність народу України національних, культурних та історичних цінностей, що знаходяться за межами України; проголошено намір самостійно вирішувати питання зовнішню! і внутрішньої безпеки. У цьому документі особливо підкреслено, що " Українська РСР як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередньо зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговими представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах" [25!.

Цією Декларацією Україна вперше, перебуваючи в Союзі, проголосила намір виступати рівноправною учасницею міжнародного спілкування й активно сприяти зміцненню за-

94________________________________________________ Глава 3

гального миру і міжнародної безпеки. При цьому Верховна Рада проголосувала за визнання переваг загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права. Останнє має особливо важливе значення. Декларація фактично проголосила новий напрям розвитку державності України, стала основою для підготовки нової Конституції і законів України, для становлення міжнародно-правової концепції України.

Постановою Верховної Ради день 16 липня визначений як День незалежності України і вважається державним загальнонаціональним святом.

Знадобилося трохи більше року, щоб ідеї Декларації набули подальшого розвитку в Акті проголошення незалежності України, прийнятому 24 серпня 1991 р. Верховною Радою. У цьому невеликому за обсягом, але ємному за змістом та історичним значенням документі реалізувалося право українського народу на самовизначення, передбачене Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами.

Проблемам реалізації суверенітету України, формування ефективного правового механізму реалізації зовнішньополітичної функції держави і пошуку Україною гідного місця в міжнародному співтоваристві присвячено чимало теоретичних досліджень. Найбільш вагомою з-поміж них є колективна монографія " Суверенітет України і міжнародне право" •(1995 р.) [26] за редакцією докторів юридичних наук з Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України В. Н. Денисова і В. І. Євінтова. " Формування і здійснення суверенної зовнішньої політики є складною справою, — зазначає академік Ю. С. Шемшученко. — Це зумовлено як браком досвіду, так і наявністю значної кількості проблем, пов'язаних із характером, формами і методами реалізації міжнародної правосуб'єктності України" [27]. Розглянемо деякі з цих питань, зокрема шляхи пошуку Україною свого місця у міжнародному співтоваристві і проблеми створення публічного порядку в її зовнішньополітичній діяльності.

Після проголошення незалежності і переходу від формальної суверенності до наповнення міжнародної правосуб'єктності реальним змістом Україна ввійшла у складну систему міжнародного політико-правового простору. Цей

СТАНОВЛЕННЯ СУЧАСНОГО МІЖНАРОДНОГО ПРАВА______________ 95

простір, як зазначає В. І. Євінтов, є " сучасним світовим співтовариством, у якому має реалізуватися значна частина національних інтересів держави. Воно (співтовариство) є глобальним соціумом, у якому існує розвинута система світової економіки, розв'язуються проблеми науково-технічного прогресу і його зворотної сторони — екологічної кризи, діє система керування різними сферами діяльності людства в міжнародному вимірі" [28].

У співтоваристві кінця XX ст. основними компонентами структури є: держави, міжнародні організації, міжнародне право. У кожного з цих компонентів — своя функція. При цьому держави відрізняються від міжнародних організацій широтою і якістю компетенції, ступенем свободи дій і впливу на систему, на розвиток її інтегративних якостей. У свою чергу міжнародне право, будучи елементом структури, є водночас і функціональним явищем, знаряддям впливу на міжнародні відносини.

Взаємодія держав здійснюється на двох рівнях: вертикальному і горизонтальному. Якщо говорити про перший рівень, то він являє собою суто міждержавні відносини. Другий, похідний рівень реалізується за допомогою міжнародних відносин через міжнародні організації, що їх створюють держави як суб'єкти міжнародного права. Тому створення і розвиток системи міжнародних спеціалізованих організацій як функціональна інституція міжнародного співтовариства є найбільш характерною і важливою тенденцією сучасних міжнародних відносин. За допомогою міжнародних спеціалізованих організацій можна розв'язувати як глобально-стратегічні, так і конкретно-прикладні проблеми людства. Такі міжнародні організації діють досить самостійно і на основі делегованої їм широкої компетенції здійснюють міжнародно-правове регулювання у різних сферах.

Виходячи з цього, Україна відповідно до своєї зовнішньополітичної доктрини реалізує національні інтереси, з одного боку, на геостратегічних напрямах міжнародних відносин із державами, групами країн і т. п., з другого — через універсальні (системи ООН) і регіональні міжнародні організації. Приклади такої участі України в міжнародних міжурядових організаціях та їхніх органах видно з аналізу змісту таблиці, що додається (див. додаток 2).

96______________________________; __________________________ Глава З

Стратегічним завданням України є інтеграція в Європу, де в даний час склалося особливе політико-правове поле. В Європі діють такі специфічні міждержавні системи, як НАТО, Європейський Союз, Рада Європи, структури НБСЄ та інші. У зв'язку з цим реалізація зазначеного стратегічного завдання спонукає Україну до співробітництва з цими організаціями. У свою чергу результат такого співробітництва залежить від правильної оцінки політичного, правового і міжнародно-правового характеру, а також від ступеня відкритості цих структур Серед них найбільш універсальною є НБСЄ, де Україна належно посідає гідне місце з 1992 p., коли перший Президент України поставив свій підпис під Заключним актом Гельсінкського документа 1975 р. У даний час сформувався триступінчастий механізм політичних консультацій у межах НБСЄ:

зустрічі на вищому рівні;

Рада міністрів закордонних справ держав-учасниць;

Комітет старших посадових осіб.

Більше того, у Гельсінкському документі НБСЄ 1992 р. проголошено необхідність допомоги державам, що стали на шлях демократії і ринкових відносин. Для досягнення поставлених цілей у межах НБСЄ створено такі інституції:

Центр запобігання конфліктам;

Бюро демократичних інститутів і прав людини;

пост Верховного комісара у справах національних меншин.

Почали діяти і специфічні міжнародні механізми:

Форум НБСЄ для співробітництва в галузі безпеки;

Нарада з питань виконання обов'язків у сфері людського виміру;

Економічний форум.

У 1994 р. НБСЄ інституціонально трансформувалася в Організацію з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ).

Зовсім іншою є природа специфічної європейської організації — Ради Європи, яка була заснована в 1949 р. Статут Ради Європи (ст 3) в такий спосіб визначає умови вступу до цієї структури: " Члени Ради Європи визнають принцип верховенства права і принцип, відповідно до якого будь-яка особа, що перебуває під його юрисдикцією, повинна користуватися всіма основними правами і свободами людини" В на-