Б. Нові уряди

10. Визнання нового уряду вже визнаної держави є вільним ак
том, яким одна чи кілька держав констатують, що дана особа
чи група осіб у змозі зобов'язати державу, яку бажає представ
ляти, і заявляють про свою волю підтримувати з нею чи з ними
відносини.

11.Визнання є або остаточним і повним (де-юре), або тимча
совим чи обмеженим лише деякими юридичними відносинами
(де-факто).

12. Визнання де-юре нового уряду випливає або з певної заяви,
або з позитивного факту, що явно означає намір визнати; ви
знання за відсутності такої заяви або факту не може вважати
ся отриманим.

13. У разі прийняття новим урядом з приводу свого визнання
якого-небудь зобов'язання від імені держави, порушення цього
зобов'язання не має наслідком ні анулювання визнання, ні доз
волу взяти його назад; воно спричиняє наслідки, що виплива
ють з порушення міжнародного зобов'язання.

14. Визнання де-факто нового уряду може виражатися: ^
— певною заявою;

СТАНОВЛЕННЯ СУЧАСНОГО МІЖНАРОДНОГО ПРАВА_________________ 83

— підписанням угод, які мають обмежене значення чи тимча
совий характер;

— підтриманням відносин з новим урядом у поточних справах.

15. Визнання де-факто уряду не зумовлює обов'язкового ви
знання компетенції його судової, адміністративної чи іншої вла
ди або наслідків екстериторіальності його актів.

16. Визнання де-юре нового уряду має зворотну силу з момен
ту, коли він розпочав здійснювати свою владу. Визнання но
вого уряду не має наслідком обмеження прав, набутих до його
визнання, на підставі, що застосовувалися (до даного ви
падку).

17. Визнання уряду де-юре зумовлює визнання компетенції йо
го судових, адміністративних та інших органів і наслідків екс
територіальності його актів згідно з нормами міжнародного
права і особливо зі звичайним застереженням про непорушен-
ня громадського порядку, навіть якщо ці акти були здійснені до
визнання де-факто.

Проте, ці наслідки екстериторіальності не залежать від формального акта визнання нового уряду. Навіть за відсутності визнання ці наслідки мають визнати компетентні суди та адміністрація, якщо, беручи до уваги реальний характер влади, здійснюваної новим урядом, такі наслідки відповідають інтересам правосуддя і приватних осіб.

Не менш цікавою з історичної точки зору є і трансформація питання про правонаступництво в міжнародному праві. Так, широковідомий Декрет Всеросійського центрального комітету рад робітничих, солдатських і селянських депутатів про анулювання державних позик, опублікований 28 січня 1918 p., відображає деякі аспекти позиції держави того періоду на питання правонаступництва. Наведемо такий витяг з Декрету:

" 1. Усі державні позики, укладені урядами російських поміщиків і буржуазії, перераховані в окремо опублікованому списку, анулюються (знищуються) з 10 грудня 1917р. Грудневі купони названих позик сплаті не підлягають.

2. Так само анулюються всі гарантії, дані названими урядами щодо позик різних підприємств та установ.

З Безумовно і без жодних винятків анулюються всі іноземні позики.

4. Короткотермінові зобов'язання і серії Державної скарбниці

84______________________________________ -__________________ Глава З

залишаються в силі. Відсотки за ними не сплачуються, а самі їх облігації перебувають в обігу нарівні з кредитними білетами.

8. Загальне керівництво ліквідацією державних позик поклада
ється на Вищу раду народного господарства.

9. Уся справа ліквідації позик покладається на Державний
банк, який зобов'язаний негайно розпочати реєстрацію всіх на
явних на руках різних власників облігацій державних позик, а
також інших цінних паперів, як тих, що підлягають, так і тих,
що не підлягають анулюванню" [18].

Аналогічною була і міжнародна реакція на таке розуміння правонаступництва держав у міжнародному праві. 15 лютого 1918 р. було обнародувано Протест дипломатичного корпусу в Петрограді проти декретів про анулювання державних боргів, про націоналізацію тощо. Незважаючи на лаконічність, цей протест є відображенням поглядів урядів іноземних держав. У ньому зазначалося:

" Усі союзні і нейтральні посли і посланці, акредитовані в Петрограді, доводять до відома Комісаріату з закордонних справ, що вони вважають всі декрети Робітничого і селянського уряду про анулювання державних позик, про конфіскацію майна тощо, оскільки вони стосуються інтересів іноземних підданих, начеб неіснуючими. Разом з тим посли і посланці заявляють, що їхні уряди залишають за собою право в той момент, коли це визнають за необхідне, настійно вимагати задоволення і відшкодування усієї' шкоди і всіх збитків, які можуть бути завдані діями цих декретів іноземним державам взагалі і їх підданим, які перебувають у Росії, зокрема" [19].

Характерно, що тоді така природна реакція світової громадськості тлумачилася як " взірець дипломатичної інтервенції".

Для розглядуваного історичного періоду характерний подальший розвиток міжнародно-правового інституту прав та обов'язків держав. Так, 26 грудня 1933 р. підписанням Міжамериканської конвенції про права та обов'язки держав закінчилася 7-а Міжнародна американська конференція. Конвенція, підписана представниками США і 19 латиноамериканськими державами, є досить успішною спробою кодифікації прав та обов'язків держав. Як відомо, пізніше, уже в рамках ООН, цей досвід було використано Комісією міжнародного права ООН при розробці проекту Декларації прав та