Міжнародно-правовий механізм імплементації норм міжнародного права

Міжнародно-правовий механізм імплементації норм міжнародного права можна розглядати як сукупність двох складових: конвенційного механізму й організаційно-правового механізму (див. схему 2).

У свою чергу конвенційний механізм імплементації, який ще називають договірно-правовим механізмом, відповідно до своїх природних етапів містить у собі такі структурні елементи, як правозабезпечувальне нормотворення, тлумачення, міжнародний контроль і правозастосуван-ня. Розглянемо ці структурні елементи на прикладах чинних універсальних актів і конвенцій.

1. Правозабезпечувальне нормотворення у сучасній міжнародній системі здійснюється відповідно до пункту 1 (а) ст. 13 Статуту ООН, що діє з метою " сприяння міжнародному співробітництву в політичній галузі і заохочення прогресивного розвитку міжнародного права і його кодифікації".

У свою чергу елемент правозабезпечувального нормотворення умовно поділяють на етапи:

• попереднього нормотворення;

• конкретизації;

• закріплення нормами міжнародного права необхідних

(або можливих) заходів внутрішньодержавного пра-вотворення;

• встановлення меж правового регулювання;

• визначення компетентних органів держави, на які по-

кладаються права та обов'язки у зв'язку з реалізацією договірних норм. Розглянемо ці етапи докладніше.

192_______________________________________________ Глава 9

Попереднє нормотворення. Цей етап наочно видно на прикладі формування механізму міжнародно-правового регулювання співробітництва держав у боротьбі з незаконним виробництвом і поширенням наркотиків. Скажімо, на початку XX ст. різко зросло розуміння небезпеки зловживання наркотиками, потреби в погоджених діях держав проти нелегальної торгівлі наркотиками і розповсюдження їх нелегальним шляхом. Дедалі сильніше звучали вимоги демократичної громадськості, схвильованої поширенням наркоманії у країнах Європи і США, про необхідність вжити міжнародних заходів протидії розповсюдженню наркотиків (передусім опіуму з Азії і Далекого Сходу).

Відповідним заходом такого порядку стало скликання Шанхайської опіумної комісії в 1909 р. і прийняття за підсумками її роботи першого багатостороннього договору — Гаазької конвенції з опіуму 1912 р. її підписали США, Гондурас, Китай, Голландія. Однак сама конвенція не набула чинності, а розроблені положення не змогли ефективно перешкодити розповсюдженню опіуму з Азії до США і європейських країн. Але головним досягненням Гаазької конвенції з опіуму було проголошення принципів, що знайшли подальший розвиток у пізніших міжнародних договорах, спрямованих на боротьбу з розповсюдженням наркотиків (принцип міжнародного співробітництва в боротьбі з наркотиками, принцип однакового географічного представництва тощо).

На цьому прикладі простежується та характерна риса попереднього нормотворення, яка полягає у створенні " пробних" норм і принципів, що передують створенню основних норм і принципів міжнародного права. Вони визначають ефективність майбутніх міжнародно-правових норм.

Конкретизація. Це закономірний і дуже важливий етап міжнародно-правового нормотворення. Продовжуючи розгляд прикладу міжнародної протидії розповсюдженню наркотиків, звернімо увагу на те, що в рамках Ліги Націй і після створення ООН було прийнято міжнародно-правові норми, що істотно конкретизували заходи міжнародного контролю за такими основними напрямами.

Забороні куріння опіуму присвячена Женевська конвенція 1925 р. і Бангкокський договір 1931 р.