Основні передумови класичної теорії

У макроекономічному аналізі під класичною теорією розуміється теорія, що з'явилася результатом узагальнення макроекономічних поглядів західноєвропейських економістів середини ХVIII-ХIХ століть. Значний внесок у її розробку внесли англійські, французькі, а також швейцарські економісти: Адам Сміт, Девід Рікардо, Томас Мальтус, Нассау Сеніор, Джон Стюарт Мілль, Альфред Маршалл, Артур Пігу (Англія), Жан-Батіст Сей (Франція), Жан Шарль Леонард Сімонд де Сісмонді (Швейцарія) та ін.

Класична макроекономічна теорія базується на наступних передумовах.

1. Макроекономічна система характеризується ринками з досконалою конкуренцією й абсолютною гнучкістю (еластичністю) цін і заробітної плати.

2. Економіка в цілому функціонує відповідно до закону Сея, згідно з яким пропозиція товарів «автоматично» створює попит на них і тому сукупний попит на всі товари завжди дорівнює їхній сукупній пропозиції й, отже, економічна система перебуває в стані рівноваги.

3. Макроекономічна система за допомогою ринкового механізму автоматично досягає єдино можливого рівноважного стану, для якого характерні повна й ефективна зайнятість і максимально можливий обсяг національного виробництва.

4. Принцип невтручання держави в економіку (принцип нейтральності держави). Оскільки ринкова економіка має властивість автоматичного саморегулювання, то держава не повинна активно втручатися в економічне життя суспільства. За державою визнаються лише «королівські» функції: захист від зовнішньої небезпеки, забезпечення порядку усередині країни, правосуддя, захист приватної власності, вільного підприємництва тощо.

5. Принцип класичної дихотомії. Даний принцип полягає у визнанні існування в рамках єдиної макроекономічної системи двох секторів – реального й грошового. У реальному секторі економіки здійснюється відтворювальний процес, виробляються економічні блага, відбувається їх обмін, розподіл і використання, тобто здійснюється рух потоків товарів і послуг. У грошовому секторі економіки відбувається обіг грошей, які тільки обслуговують рух потоків товарів і послуг у реальній економіці, не здійснюючи на них безпосереднього впливу. Гроші в класичній теорії виступають лише в ролі технічного, допоміжного засобу, вони нейтральні щодо потоків товарів і послуг. У реальній економіці встановлюється відносний рівень цін (мінова вартість), а в грошовій – абсолютний рівень цін.

Слід зазначити, що в економічній теорії під повною зайнятістю трудових ресурсів розуміється ситуація на національному ринку праці, коли всі бажаючі працювати при даній ставці реальної заробітної плати можуть знайти собі роботу, а всі фірми можуть найняти необхідну їм кількість працівників.

Зайнятість називається ефективною, якщо останній найнятий працівник (граничний працівник) виробляє граничний продукт за вартістю рівний його заробітної платні, тобто, коли MRP_L = W.

Таким чином, повна й ефективна зайнятість може виникнути лише у випадку, коли виробничий потенціал економіки використовується повністю.

Класична модель закритої економіки, тобто модель яка не враховує зовнішньоекономічні зв'язки характеризується певною послідовністю рівнянь або діаграм. Вихідним пунктом цієї послідовності виступає ринок праці.

4.1.2. Ринок праці й виробництво національного доходу

На національному ринку праці відбувається взаємодія сукупного попиту на працю (N_d) і сукупної пропозиції праці (N_s). Абсолютно гнучкі ціни на товари й послуги (Р) і номінальна заробітна плата (W) визначають реальну заробітну плату ( або w). Між сукупним попитом на працю й реальною заробітною платою існує негативний зв'язок, що обумовлений дією на рівні кожної фірми закону спадаючої граничної продуктивності праці. Таким чином, N_d =N_d (w) при N¢ _d (w) < 0, а крива N_d має негативний нахил. На відміну від сукупного попиту на працю сукупна пропозиція праці в класичній теорії характеризується позитивним зв'язком з реальною заробітною платою, тобто при підвищенні реальної заробітної плати кількість бажаючих працювати росте й навпаки. Функція сукупної пропозиції праці, таким чином, приймає вид:

N_s = N_s (w) при N¢ _s (w) > 0, а крива N_s має позитивний нахил.

Рівновага на ринку праці встановлюється за умови: N_d(w) = N_s(w). Графічно ця умова виражається діаграмою (рис. 4.1.1).

w

N_d N_s

w* E

0 N* N

Рис. 4.1.1 Рівновага на ринку праці

Точка перетинання кривих N_d і N_s єточка рівноваги (Е), яка вказує на рівноважний рівень зайнятості (N*) і рівноважну ставку реальної заробітної плати (w*). При цьому відповідно до вихідних передумов класичної теорії рівноважний рівень зайнятості (N*) збігається з рівнем повної й ефективної зайнятості в економіці в цілому (N_f), тобто N* ~ N_f.

Згідно з положеннями класичної теорії рівноважний стан на ринку праці є стійким і тому будь-які відхилення від нього автоматично породжують тенденції, що повертають ринок праці до рівноважного стану.

Рівень зайнятості, що встановився на ринку праці, через макроекономічну (агреговану) виробничу функцію (В.Ф.) визначає обсяг національного виробництва або обсяг національного доходу(у). Агрегована виробнича функція в класичній теорії має вид: у = у(N) при у¢ (N) > 0 і у¢ ¢ (N) < 0. Очевидно, що дана агрегована В.Ф. є спадаючою, оскільки відбиває дію закону спадаючої граничної продуктивності праці (спадаючої віддачі). Графік даної агрегованої В.Ф. має вигляд (рис. 4.1.2).

у у = у(N)

Е

y*

0 N* N

Рис. 4.1.2 Агрегована виробнича функція

4.1.3. Ринок благ. Заощадження й інвестиції

Рівновага на ринку благ (товарів і послуг) визначається взаємодією попиту на реальний національний продукт (y_d або AD) і його пропозицією (y_s або AS). Пропозиція національного продукту (доходу) виходить із боку підприємницького сектору. Обсяг сукупної пропозиції благ в класичній моделі визначається агрегованою виробничою функцією від змінної N, тобто: y_s = y_s (N) при N = N*. Таким чином рівноважний рівень зайнятості (N*) на ринку праці визначає і обсяг сукупної пропозиції на ринку благ (y_s), рис. 4.1.2. Обсяг сукупного попиту (y_d), відповідно до закону Сея, що широко застосовується у класичній теорії, автоматично пристосовується до існуючого обсягу сукупної пропозиції (y_s).

Закон Сея – принцип, згідно з яким загальне виробництво товарів і послуг (сукупна пропозиція) автоматично породжує адекватний обсяг сукупного попиту, у результаті чого досягається макроекономічна рівновага.

Сукупний попит у класичній моделі закритої економіки складається із двох елементів: споживацьких і інвестиційних видатків.

Закон Сея встановлює рівність обсягів національних видатків і національного доходу, тобто y_d = y_s. Очевидно, що ця рівність може існувати лише у випадку, коли суспільство в цілому повністю витрачає отриманий їм доход. Тим часом у дійсності одержувачі національного доходу використовують його на особисте споживання не повністю. Певну частку свого доходу вони воліють зберігати.

Наявність заощаджень в економічній системі означає вилучення якоїсь частини коштів з потоку видатків (тобто витоку з потоку видатків), що в підсумку приводить до затоварення ринку благ, а надалі до скорочення виробництва й зайнятості. У цьому випадку сукупна пропозиція товарів в економіці вже не створює адекватний попит на них і тому закон Сея не виконується, тобто при S > 0 y_d ¹ y_s. Однак, у випадку, коли заощаджені кошти в повному обсязі спрямовуються на фінансування інвестиційних видатків, відбувається вливання в потоки видатків, у результаті чого потоки видатків в економічній системі відновлюються й, отже, сукупний попит (y_d) знову зрівнюється із сукупною пропозицією (y_s). Таким чином, за умови, коли S = I закон Сея діє.

Для доказу твердження про те, що рівність заощаджень і інвестицій дійсно має місце в реальному економічному житті економісти-класики приводили наступні аргументи.

Власники заощаджень прагнучі до особистої вигоди зазвичай не зберігають свої заощадження в ліквідній (у наявній) формі, а спрямовують їх у банк під відсоток або купують облігації. При цьому, чим вищою є ставка відсотку, тим вищими будуть стимули до заощадження й навпаки. Таким чином, обсяг заощаджень є зростаючою функцією від ставки відсотку (i), тобто S = S (i) при S ¢ (i) > 0, а крива заощаджень характеризується позитивним нахилом (рис. 4.1.3).

У свою чергу підприємницький сектор готовий використовувати пропоновані на ринку заощадження у якості інвестицій у виробництво товарів і послуг з метою отримання додаткового прибутку. Підприємці будуть збільшувати обсяг інвестицій доти, поки гранична ефективність інвестицій (гранична норма чистому прибутку від інвестицій) перевищує ставку відсотку, тобто, коли dy/dI > i. І, як тільки ці величини зрівняються (при dy/dI = i), інвестиції припиняться. Обсяг інвестицій, таким чином, є спадаюча функція від ставки відсотку, тобто I = I(i) при I¢ (i) < 0, а крива інвестицій має негативний нахил, рис. 4.1.3.

У результаті в класичній моделі з'являється як би «грошовий ринок», на якому попит представлений інвестиціями, пропозиція – заощадженнями, а ціна –ставкою відсотку. У рівноважному стані обсяги заощаджень і інвестицій є рівними й тим самим встановлюється справедливість закону Сея (рис. 4.1.3).

i I S

E

i*

S I

0 I*, S* I, S

Рис. 4.1.3 Заощадження та інвестиції

Рівноважний стан у точці Е згідно з положеннями класичної теорії є стійким. Будь-які відхилення ставки відсотку від її рівноважного значення є нестійкими. Ринковий механізм поверне ставку відсотку до рівноважного значення.

Далі, оскільки, у класичній теорії сукупна пропозиція на ринку благ (y_s або AS) визначається рівнем національного виробництва при повній зайнятості ресурсів (y_f), крива AS на ринку благ приймає вид прямої лінії паралельної осі ординат (рис. 4.1.4).

Сукупний попит (y_d або AD) на ринку благ у класичній моделі визначається кількістю грошових одиниць, що перебувають в обігу (М) і швидкістю обігу грошової одиниці (V), тобто MV. І, тому що швидкість обігу грошової одиниці (V), на думку економістів-класиків, стабільна, а держава повинна підтримувати пропозицію грошей в економіці (М) на постійному рівні, то сукупний попит на ринку благ і відповідно крива AD будуть залишатися стабільними. При цьому сукупний попит (y_d або AD) буде пов'язаний негативним зв'язком із загальним рівнем цін (P). У такий спосіб:

P AS

Р₃

Р₂ AD₃

AD₂

Р₁ AD₁

0 y_f y

Рис. 4.1.4

Тим часом, коли пропозиція грошей (М) в економіці збільшується, сукупний попит з боку підприємницького сектору й домогосподарств зростає, крива AD зміщається вправо вгору (рис. 4.1.4). При цьому рівноважний рівень цін і номінальна заробітна плата підвищуються, але реальний обсяг національного виробництва і реальна заробітна плата (внаслідок еластичності цін і заробітної платні, а також дії закону Сея) не змінюються. В економіці буде зберігатися повна зайнятість ресурсів, у тому числі й трудових. І навпаки.

4.1.4. Класична теорія грошей і модель загальної рівноваги

Ще одним складовим елементом класичної макромоделі є класична грошова теорія, яку сучасні економісти називають спрощеною кількісною теорією грошей. Дана теорія встановлює зв'язок між грошовою масою в економіці, загальним рівнем цін (Р) і реальним обсягом національного виробництва (y). Спрощена кількісна теорія грошей виражається двома альтернативними й разом з тим взаємозалежними рівняннями:

MV = Py – рівняння обміну або рівняння Фішера;

M = kPy – рівняння Кембриджської школи, де

М – кількість грошових одиниць, що перебувають в обігу;

V – швидкість обігу грошової одиниці;

Р – загальний рівень цін (середньозважене значення всіх цін товарів і послуг, виражене щодо базового річного показника рівного одиниці);

y – реальний обсяг виробленої й реалізованої продукції;

k – коефіцієнт переваги ліквідності. Він вказує на частку доходу, яку господарюючі суб'єкти воліють зберігати готівкою, k = 1/V.

У формалізованому виді короткострокова класична макроекономічна модель може бути представлена «системою» рівнянь:

y = y(N) – агрегована виробнича функція;

N_s = N_s(w) – функція пропозиції праці;

dy/dN = W/P – рівноважний попит на працю з боку бізнесу;

S = S(i) – функція заощаджень;

I = I(i) – функція інвестицій;

S = I – умова рівноваги на ринку благ;

M = kРy – рівняння Кембриджської школи.

Наведені вище рівняння в сукупності дають повну характеристику макроекономічних поглядів теоретиків класичної школи. Однак, узяті разом, ці рівняння не утворюють єдину систему. Перші три рівняння виражають реальні відтворювальні потоки, а останні чотири характеризують грошові потоки. Отже, система рівнянь, що описують макроекономічну модель класичної школи відповідно до принципу класичної дихотомії містить у собі два блоки рівнянь, що розглядають відповідно реальний і грошовий сектори економіки.

Таким чином, класична теорія обґрунтовує тезу про те, що макроекономічна система автоматично функціонує так, щоб виробити максимальну кількість продукції, яку вона здатна виробити й забезпечити зайнятість для всіх, хто прагне й здатний працювати. Прихильники класичної теорії виступають за мінімально можливе втручання держави в економіку й переконані в тому, що таке втручання перешкоджає досягненню повної зайнятості й максимального випуску продукції..