Зміна рівноважного ЧВП. Мультиплікатор і акселератор інвестицій. Парадокс ощадливості

Вивчення взаємозв'язку зайнятості та інвестицій привело економістів до концепції мультиплікатора. Мультиплікатор – це числовий коефіцієнт, що виражає співвідношення між приростом сукупного доходу і первісним зростанням видатків, яке породжує цей приріст. Наприклад, якщо зростання чистих інвестиційних видатків на 5 млрд. дол. викликає збільшення сукупного доходу (ЧВП_s) на 15 млрд. дол., то мультиплікатор інвестицій буде дорівнювати 3; якщо ж збільшення сукупного доходу (ЧВП_s) становитиме 20 млрд. дол., то мультиплікатор інвестицій дорівнюватиме 4.

Мультиплікатор = зміна в реальному ЧНП / зміна в інвестиціях

Або: .

Явище мультиплікатора ґрунтується на двох положеннях. По-перше, для ринкової економіки характерні повторювані, зустрічні потоки видатків і доходів. Те, що витрачають одні економічні суб'єкти на придбання устаткування, житла, одягу, інші суб’єкти одержують як доход. По-друге, будь-яка зміна у наявному доході домогосподарств потягне за собою й зміну у споживанні, та в заощадженнях у тому же напрямку, що і зміна наявного доходу. При цьому, певна пропорційність споживання і заощаджень зберігається за будь-якої зміни наявного доходу. А звідси виходить, що вихідна зміна в обсязі сукупних видатків породжує ланцюгову реакцію, що хоча і загасає з кожним наступним циклом, але приводить до багаторазової зміни ЧВП.

Так, стартові інвестиції у 10 млрд. дол. приведуть до збільшення попиту на робочу силу і кредитні ресурси. Зростання попиту обумовить збільшення доходів у вигляді заробітної плати, відсотка і прибутку, збільшиться споживання домогосподарств. Збільшення доходів на 10 млрд. дол. при граничній схильності до споживання 0, 75 приведе до зростання споживання на 7, 5 млрд. дол., а 2, 5 млрд. дол. що залишаються, спрямовуються на заощадження. Видатки на споживання у 7, 5 млрд. дол. будуть означати зростання доходів інших домогосподарств і збільшення їхнього споживання і заощаджень відповідно до визначеної граничної схильності до споживання і граничної схильності до заощадження. Цей ланцюжок можна продовжувати доти, поки не висохне джерело зростання доходів. Таким чином, вихідні зміни в інвестиціях у 10 млрд. дол. приведуть до багаторазового потоку видатків і доходів, зростання виробництва і зайнятості в суміжних галузях виробництва, збільшення ЧВП_s на величину більшу, ніж стартові інвестиції. Так, якщо приріст ЧВП буде 40 млрд. дол., то мультиплікатор інвестицій дорівнюватиме:

µ_i = 40/10 = 4

Зрозуміло, що мультиплікативний ефект не може бути миттєвим, оскільки потрібен деякий період часу для того, щоб він поширився.

Графічне зображення ефекту мультиплікатора інвестицій подано на рис. 4.7.

S, I

Е₁ S

30 I₁

20 Е₀ I₀

0 ЧВП₀ → ЧВП₁ ЧВП_s, N

Рис. 4.7 Графічне зображення ефекту мультиплікатора

Припустимо, що додаткові інвестиції склали 10 млрд. дол. (зросли з 20 млрд. дол. до 30 млрд. дол.). Тоді, якщо мультиплікатор дорівнює 4, приріст ЧВП буде дорівнювати 40 млрд. дол. (ЧВП₀ зросте до ЧВП₁, а точка рівноваги зміститься з Е₀ до Е₁).

Аналіз інвестиційних процесів показує, що збільшення чистих інвестицій генерує мультиплікаційний ефект зростання ЧВП. До аналогічного ефекту приводить і зростання державних витрат (G).

Науково-практичне значення ефекту мультиплікатора полягає в тому, що відносно невелика зміна в інвестиційних планах підприємців і планах заощаджень домогосподарств може викликати набагато більшу зміну в рівноважному рівні ЧВП. Мультиплікатор підсилює коливання підприємницької діяльності, викликані змінами у видатках.

З'ясувавши, як інвестиції впливають на приріст сукупного доходу, розглянемо тепер, які зміни в споживанні або заощадливість впливають на величину ЧВП. Для того, щоб виразити вплив приросту сукупного доходу на приріст інвестицій застосовується принцип акселератора. Термін акселератор походить від лат. accelero – прискорювач.

В спрощеному виді принцип акселератора можна представити у наступним чином:

, де

– чисті інвестиції в поточному періоді;

а – коефіцієнт акселерації;

Dу_t-1 – зміна у реальному обсязі національного виробництва у минулому періоді;

В даної теорії Dу_t-1 виступає у якості наближеної оцінки очікуваної зміни реального обсягу виробництва у поточному році, оскільки прихильники принципу акселератора вважали, що представники бізнесу будують свої інвестиційні плани на основі зміни обсягу виробництва у минулому році (гіпотеза адаптивних очікувань).

Таким чином, коефіцієнт акселерації (а) вказує у скільки разів зростають чисті інвестиції у поточному періоді у відповідь на зміну реального обсягу національного виробництва у минулому періоді (Dу_t-1).

В умовах неповної зайнятості, тобто коли економіка функціонує в рамках кейнсіанської (горизонтальної) ділянки кривої сукупної пропозиції, збільшення заощаджень будуть мати єдиний результат – зменшення національного доходу. Якщо населення споживає менше від своїх доходів, а підприємці не хочуть інвестувати більше, то продаж знизиться і виробництво скоротиться. Скорочення виробництва буде продовжуватися доти, поки не буде отримана така величина національного доходу, що змусить населення відчути себе досить бідним, щоб воно, нарешті, погодилося не намагатися зберегти більше, ніж підприємницький сектор готовий інвестувати. Причому ефект мультиплікатора приведе до того, що навіть незначний приріст заощаджень буде виявлений в набагато більшому зниженні ЧВП (рис. 4.8).

S, I S₁

S₀

30

20 Е₁ Е₀ I

0 ЧВП₁ ← ЧВП₀ ЧВП_s, N

Рис. 4.8 Графічне зображення парадоксу ощадливості

За таких умов будь-яка спроба домогосподарств більше заощаджувати приведе до зрушення кривої заощаджень вгору і ліворуч (з S₀ до S₁), що за незмінного обсягу інвестицій викликає ефект зниження рівноважного сукупного доходу (ЧВП) і зміщення точки рівноваги з Е₀ до Е₁.

Якщо в нашому прикладі мультиплікатор дорівнює 4, то збільшення заощаджень (або зменшення споживання) на 10 млрд. дол. викличе зниження обсягу ЧВП на 40 млрд. дол. (з ЧВП₀ до ЧВП₁). Таким чином, спроби домогосподарств додатково заощадити можуть привести не стільки до збільшення заощаджень, скільки до значного зниження ЧВП і зайнятості.

Цей дивний результат називають «парадоксом ощадливості». Парадокс полягає в тому, що, по-перше, зростання заощаджень суспільства веде до непропорційно більшого зниження рівноважного ЧВП, яке є небажаним для самого суспільства.

По-друге, збільшення заощаджень кожним членом суспільства може привести до їх фактичного зменшення. Те, що добре для кожного члена суспільства окремо, не обов'язково є настільки ж добрим для самого суспільства в цілому; за певних умов індивідуальна розсудливість може обернутися соціальним божевіллям.

По-третє, у суспільстві з'являються стимули до заощадження, коли економіка перебуває в стані спаду виробництва, тобто, коли збільшення заощаджень є найменш придатним і економічно небажаним. Виявляється, не слід переконувати людей у період депресії затягувати тугіше пояси, зберігати більше з метою відновити процвітання. Як приклад, можна навести випадок із професором економіки Гарвардського університету Франком В. Тауссеном. У період «великої депресії» він, виступаючи по радіо, переконував кожного менше зберігати, більше витрачати на споживання. Це було до розробки сучасної теорії сукупного доходу, але він мав на увазі, що видатки в першому колі дадуть роботу і доход людям, тобто що витрата доходу на споживання створить друге коло робіт і доходу і т.д. У середині 90-х років президент Б. Єльцин, у зверненні до російських громадян, закликав їх збільшити споживання вітчизняних товарів, щоб стимулювати національне виробництво і сприяти якнайшвидшому виходу Росії з кризи.

Таким чином, якщо має місце неповна зайнятість, споживання й інвестиції є взаємодоповнюючими, то спроби скоротити споживання будуть мати єдиний результат: зменшення сукупного доходу. Більше того, при низькому рівні сукупного доходу буде потрібно менше капітальних благ, тому інвестиції фактично будуть меншими (Е₁ розташована лівіше від точки Е₀).

В умовах же повної зайнятості, якщо припустити, що економіка переживає яскраво виражену інфляцію попиту і функціонує в рамках класичного (вертикального) відрізка кривої сукупної пропозиції в загальної моделі AD i AS, збільшення заощаджень означає зниження сукупного попиту і темпів інфляції. У даному випадку збільшення заощаджень є соціально бажаним, тому що сприяє зниженню інфляції.

Крім того, за інших рівних умов економіка, в якій зберігають та інвестують значну частку національного доходу, досягає більш високих темпів економічного зростання, тому що при більш високих заощадженнях вивільняються ресурси зі споживання і їх можна використовувати для виробництва інвестиційних товарів. У цьому випадку при незмінності фактичного обсягу виробництва і зайнятості структура виробництва буде включати більше інвестиційних і менше споживчих товарів, і результатом буде прискорений темп економічного зростання в майбутньому.