Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Рівновага і ЧВП в умовах повної зайнятості






 

Як ми переконалися, мультиплікатор, з одного боку, може підсилювати нові інвестиції, але, з іншого боку, може викликати їхнє скорочення.

Якщо обсяг інвестицій є низьким, рівноважний стан буде забезпечений при високому рівні безробіття. Рівень ЧВП, який є бажаним для суспільства – це такий його рівень, за якого забезпечується повна зайнятість. Однак економіка зможе досягти рівня високої зайнятості лише у випадку, коли інвестиційні можливості будуть такими ж широкими, як і заощадження, що відповідають повній зайнятості.

Поки ці заощадження, що відповідають повній зайнятості, не «будуть врівноважені» чистими інвестиціями (або державною політикою), суспільство не зможе забезпечити повну зайнятість. В такому випадку виникає «дефляційний розрив», величина якого вимірюється недостатністю інвестицій у відносно до заощаджень, що забезпечують повну зайнятість.

Припустимо, що ЧВПsf, що забезпечує повну зайнятість, складає 490 млрд. дол. Далі також припустимо, що при даному ЧВПsf сукупні видатки (ЧВПd1) досягають 485 млрд. дол. Це означає, що виникає дефляційний розрив, величина якого дорівнює 5 млрд. дол. Тобто дефляційний розрив – це величина, на яку фактичні сукупні видатки (ЧВПd1) є меншими сукупних видатків, що забезпечують повну зайнятість ЧВПdf. В моделі «доходів-видатків» дефляційний розрив – це вертикальний відрізок | ED |, що виникає як різниця між кривою сукупних видатків при повній зайнятості (ЧВПdf) і кривою фактичних сукупних видатків (ЧВПd1), рис. 4.9. В даному випадку | ED| = ЧВПdf –ЧВПd1, тобто | ED| =490млрд.$ 485млрд.$=5млрд.$.

 
 


ЧВПd= C+In+G+Xn ЧВПd2=495млрд.$

A ЧВПdf=490млрд.$

Е

ЧВПd1=485млрд.$

D

 

45°

0 ЧВП1 ЧВПf ЧВПS, N

Рис. 4.9 Дефляційний і інфляційний розриви

 

Оскільки мультиплікатор дорівнює 4, то різниця між ЧВПf і фактичним ЧВП1 дорівнює 20 млрд. дол. (5 млрд.$ * 4 = 20млрд.$). Дефляційний розрив чинить звужуючий, депресивний вплив на економіку, породжуючи під дією мультиплікативного ефекту багаторазове зниження реального ЧВП і зайнятості.

Замість дефляційного розриву може мати місце і інфляційний розрив. Якщо передбачувані інвестиції мають тенденцію перевищувати рівень заощаджень, що відповідає повній зайнятості, тоді сукупній попит (ЧВПd2) перевищить розміри того, що підприємці можуть зробити, і ціни почнуть зростати.

У нашому прикладі на рис. 4.9 інфляційний розрив представлений вертикальним відрізком | AE |= ЧВПd2–ЧВПdf, довжина якого складає | AE |=495млрд.$ 490млрд.$=5млрд.$. Інфляційний розрив – це величина, на яку фактичні сукупні видатки (ЧВПd2) перевищують сукупні видатки (ЧВПdf), що забезпечують повну зайнятість.

Що ж відбудеться далі? Чи може національне виробництво зрости на 20 млрд. доларів, щоб досягти нової рівноваги? Ясно, що ні. Усі виробничі ресурси вже зайняті в процесі виробництва, тобто всі підприємства вже працюють на рівні виробничих можливостей. Надлишок споживацьких і інвестиційних видатків може викликати лише зростання цін та інфляційну спіраль; номінальний ЧВП буде збільшуватись, однак реальний ЧВП не зміниться і зайнятість буде повною. Рух цін угору буде продовжуватися до тих пір, поки є інфляційний розрив, тобто поки ми не зменшиться інвестиційний чи споживацький попит або поки держава не зменшить державні видатки, що усуне інфляційний розрив.

При дослідженні рівноважного ЧВП ні враховувалась економічна діяльность держави. Однак, оскільки однією з функцій держави є стабілізація економіки, то уряд, певною мірою, виражаючи інтереси суспільства в цілому, може вплинути на обсяг рівноважного ЧВП з метою подолання інфляційного або дефляційного розриву шляхом відповідного зменшення або збільшення державних видатків. Відповідно до кейнсіанської теорії ця мета може бути досягнута за допомогою фіскальної політики.

Фіскальна політика залежно від механізмів її впливу на зміну економічної ситуації поділяється на дискреційну та недискреційну.

Дискреційна фіскальна політика полягає у свідомому маніпулюванні державними видатками і податками з метою зміни обсягу національного виробництва і зайнятості, контролю над інфляцією і прискорення економічного розвитку.

Вплив збільшення державних видатків на ринок благ ілюструє рис. 4.10.

Збільшення державних видатків на величину ∆ G приводить до збільшення сукупних видатків відповідно на ∆ G, що приводить до зрушення кривої сукупних видатків (ЧВПd) у гору відповідно на величину ∆ G, тобто ЧВПd2 = ЧВПd1 + ∆ G. Точка макроекономічної рівноваги зміщається з Е1 до Е2.

Таким чином, збільшення державних видатків викликає збільшення обсягу рівноважного ЧВП і навпаки скорочення цих видатків веде до зниження рівноважного ЧВП. Слід зазначити, що однакове за обсягом збільшення державних видатків і зниження податків викликає приріст ЧВП на величину, що дорівнює приросту обсягу державних видатків і водночас по модулю дорівнює обсягу зниження податків. Ця закономірність називається мультиплікатором збалансованого бюджету. Цей мультиплікатор дорівнює одиниці. Справа в тому, що зміни у державних видатках мають набагато сильніший вплив на сукупні видатки, аніж зміни у величини податків такого ж масштабу. Будучи компонентом сукупних витрат, державні видатки діють на них прямо і безпосередньо. Зміни ж в обсязі податків впливають на сукупні видатки побічно через зміни доходу після сплати податків і зміни в обсягу споживання.

 

ЧВПd= C+In+G+Xn

ЧВПd2

Е2

∆ G ЧВПd1

Е1

 

45°

0 ЧВП1 ЧВП2 ЧВПS, N

Рис. 4.10 Державні витрати і рівноважний ЧВП

 

У період економічного спаду, коли економіка переживає " дефляційний розрив" і уряд веде боротьбу з безробіттям, слід використовувати засоби стимулюючої фіскальної політики, яка передбачає збільшення державних видатків і скорочення податків. Якщо ж в економіці існує інфляція попиту, то уряду необхідно проводити стримуючу фіскальну політику, що включає зменшення державних видатків і збільшення податків.

Іноді необхідні зміни в обсягах державних видатків і податків здійснюються автоматично. Тоді говорять про недискреційну фіскальну політику, чи так звану вбудовану стабільність, яка заснована на механізмах, що працюють у режимі саморегулювання й автоматично реагують на зміни стану економіки, їх називають вбудованими (автоматичними) стабілізаторами. До них відносять автоматичні зміни у обсягу податкових надходжень і систему допомоги безробітним та соціальних виплат.

Сума податкових надходжень у держбюджет залежить від розміру доходів населення і підприємств, а також податкових ставок. У період спаду виробництва доходи і податкові ставки зменшуюся, що зменшує податкові надходження. Зниження податкових ставок уповільнює зниження реальних доходів населення і бізнесу, що відповідно уповільнює зменшення споживацьких і інвестиційних видатків приватного сектору економіки. Це дозволяє дещо сповільнити зменшення сукупного попиту, що протидіє поглибленню економічної кризи. І навпаки у період економічного буму ставки податків зростають, що приводить до зворотного ефекту.

Система допомоги безробітним і соціальні виплати також чинять автоматичний антициклічний вплив. Так, збільшення рівня зайнятості веде до збільшення податків, за рахунок яких фінансується допомога безробітним. При спаді виробництва збільшується кількість безробітних, що скорочує сукупний попит. Однак одночасно збільшуються і суми виплат допомоги безробітним. Це підтримує споживання, сповільнює падіння сукупного попиту і, отже, протидіє поглибленню кризи. У такому ж автоматичному режимі функціонують і системи індексації доходів, соціальних виплат.

Отже, в «Загальній теорії» Дж. Кейнса остаточно було відкинуто ідею нейтральності держави щодо функціонування економічної системи і утвердилась концепція державного втручання в економіку, яка передбачає використання всіх засобів економічної політики для досягнення оптимальної зайнятості.

Таким чином, діалог Кейнса з представниками класичної школи має скоріше символічний характер, відображаючи, в кінцевому рахунку, перехід економічної думки до нової парадигми в економічної теорії, яка поклала початок аналізу економічних процесів на макрорівні. У цьому сенсі дійсно новою якістю системи Кейнса було його прагнення за допомогою агрегованих показників сформулювати теорію у формі моделей, переклавши всі складнощі пристосування до економічних умов, що постійно змінюються, на обсяг випуску продукції, а не на ціни.

Парадигма рівноваги економістів – класиків включала в собі віру в те, що конкурентні сили спроможні рухати економіку в бік стійкого стану повної зайнятості без допомоги держави. Згідно з Кейнсом рівновага для економіки в цілому припускала рівновагу в умовах безробіття при “регулюючій ролі держави.

Внесок “Загальної теорії ” в сучасну економічну теорію полягав не тільки в тому, щоб об`єкт аналізу був перенесений з діяльності фірми та домогосподарств на рівень агрегатних величин, і навіть не в тому, що Кейнс поставив у центрі макроекономічної теорії дохід та зайнятість замість грошей та цін, а в тому щоб сформувати теорію у формі моделей, що містять у собі змінні та взаємозв`язки виявлені таким чином, що їх можна квантифіцирувати й перевіряти. Стимули, що дала “Загальна теорія ” для створення перевірочних моделей в економічної поведінки – є однією з причин успіху кейнсіанської революції.

Запитання для самоконтролю

1. На яких теоретичних передумовах базується класична економічна теорія?

2. Яку має роль ринок праці в класичній економічній теорії?

3. Як визначаються обсяги національного доходу, заощадження, споживання та інвестицій в класичної теорії?

4. Що слід розуміти під спрощеною кількісною теорією грошей у класичної моделі?

5. Яка саме сукупність економіко-математичних рівнянь характеризує у цілому класичну економічну модель?

6. У чому сутність «закону Сея», які економічні результати випливають з цього закону?

7. Які аргументи використовував Кейнс, спростовуючи положення вчень економістів-попередників про стійкість повної зайнятості?

8. У чому полягає активна роль попиту в забезпеченні реалізації ресурсів у теорії Кейнса?

9. Використовуючи модель сукупного попиту і сукупної пропозиції, порівняйте класичне і кейнсіанське тлумачення макроекономічного регулювання.

10. Яка взаємозалежність існує між споживанням, заощадженням, інвестиціями?

11. Що треба розуміти під середньою і граничною схильністю до споживання? Чому сума граничної схильності до споживання і граничної схильності до заощадження завжди дорівнює 1?

12. Які фактори впливають на інвестиції? У чому різниця валових та чистих інвестицій?

13. Що таке «мультиплікатор» і як це поняття можна використати при розробці макроекономічної політики?

14. У чому сутність парадоксу «ощадливості»? Яке його значення під час економічної депресії та кризи?

15. Який зміст понять «інфляційний розрив» та «дефляційний розрив»?

16. Чим обумовлена, за Дж. Кейнсом, необхідність втручання держави в макроекономічні процеси?

 

 



Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.01 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал