![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Остаточне утвердження більшовицької влади в Україні.
На початку 1920 р. радянську владу в Україні було відновлено. Всеукрревком (Всеукраїнський революційний коміте т), очолений Г.Петровським – надзвичайний вищий законодавчий і виконавчий орган. Державність УСРР мала суто формальний характер. Згадавши існування угоди 1919 р. про об’єднання військової, державної і господарської діяльності РСФРР та УСРР, Всеукрревком замінив декрети уряду УСРР відповідними російськими. Інакше більшовики змушені були поставитись до керованих О.Шумським, В.Блакитним та М.Шинкарем боротьбистів, що стояли на націонал-комуністичних позиціях і мали тісні зв’язки з селянством. Під кінець літа 1919 р. ця група спробувала очолити комуністичну революцію в Україні. Відокремившись від Української соціалістичної партії, вони перейменувалися на Українську комуністичну партію (боротьбистів) і на початку 1920 р. намагалися вступити до Комуністичного Інтернаціоналу. Хоч підпорядкований Москві Комінтерн відмовив їм, і боротьбисти змушені були саморозпуститися, більшовики, що відчували гостру потребу в україномовних активістах, близько 4 тис. боротьбистів прийняли до своїх лав, а декого з них призначили на високі, але не ключові, посади в радянському українському уряді. Одначе це був тактичний маневр у застосуванні тієї ж таки системи воєнного комунізму. Знову розгорнулася націоналізація. До рук держави перейшло 11 тис. промислових підприємств, хоча роботою вдалося забезпечити лише 4 тис. з них. Жорстка централізація виробництва через главки. Значно зменшився валовий національний продукт, катастрофічно знизилась продуктивність праці. Згортаючи товарно-грошові відносини, державні органи вдавалися до позаекономічних методів. Набули поширення мілітаризація праці, трудові повинності. Була створена Українська трудова армія. 30 тис. її бійців забезпечували робочою силою окремі підприємства, не раз слугуючи знаряддям примусу. Голодне й холодне місто ледь животіло. Робітничий клас дедалі частіше виявляв своє невдоволення. Врахувавши помилки 1919 р., він прийняв новий земельний закон, яким проголосив зрівняльний поділ землі, добровільність у створенні комун та артілей і обмежив земельну площу радгоспів. Проте село залишалося в тяжкому становищі. Знов почали збирати продрозкладку. Вже не тільки хліб, а й м’ясо, яйця, окремі види овочів примусово вилучалися. Продрозкладка офіційно планувалася на рівні 140 млн. пудів. Щоб відібрати їх, діяли продовольчі загони, трудармія, війська внутрішньої служби. Лише штат губернських, повітових і районних особливих продовольчих комітетів становив 60 тис. чоловік. Перемогу над куркульством мали принести поділ села на ворогуючі табори завдяки комнезамам (комітетам незаможних селян) і застосування репресій до заможнішої частини селянства. В губерніях і повітах створювались спеціальні «трійки», у волостях – «четвірки». Вони керували продроботою і мали необмежену владу на місцях. Набула величезного розмаху каральна політика. Були створені органи примусових робіт, обладнано 18 концентраційних таборів, через які пройшло до 30 тис. осіб. 28 квітня 1920 р. після тривалих переговорів у Варшаві Директорію було укладено договір з Польщею ( Варшавський договір) – міждержавну угоду Польщі і УНР, за яким в обмін на визнання незалежності УНР і військову допомогу Петлюра погоджувався визнати українсько-польський кордон по річці Збруч і далі по Прип'яті до її гирла. Радянсько-польська війна. Варшавський договір містив військову конвенцію, за якою об’єднані збройні сили Польщі (20 тис.) й УНР (15 тис.) перейшли у наступ на Червону армію. На початку травня до них долучилася армія «зимового походу», і польсько-українські війська заволоділи Києвом. З кінця весни 1920 р. проти більшовиків знову піднявся масовий повстанський рух, який набув загрозливих для радянської влади масштабів. Чисельність збройних сил, використаних для боротьби з повсталим селянством, не поступалася чималій армії. Найдієвішу частину повстанців становила відновлена Революційна повстанська армія України під керівництвом Махна. Влітку махновці здійснили 3 рейди Лівобережною Україною, подолавши 1400 верст. У вересні чисельність їхньої армії досягла 20 тис. бійців. На її бік часто переходили червоноармійці. Радянське командування пішло на перегрупування й зміцнення своїх сил, передислокувавши з Кавказу 1-шу Кінну армію С.Будьонного. Після прориву будьоннівцями фронту, армія УНР почала відходити. Але у вересні розгорнувся новий польсько-український наступ. Армія УНР оволоділа територією між Дністром і Збручем. П.Врангель, який заступив Денікіна на посту головнокомандуючого, реорганізував білу армію і повернув їй боєздатність. Відмовившись від ідеології єдиної і неділимої Росії, він спробував налагодити контакти з урядом УНР. Новий командувач вважав необхідним й нормалізацію стосунків із селянством. Успішний наступ поляків підштовхнув Врангеля до війни з «червоною нечистю». 6 червня біла армія розпочала вихід з Криму й швидко захопила Північну Таврію. До середини вересня вона виросла майже вдвічі, до неї приєднались кілька повстанських отаманів. Однак білі не мали жодних шансів. Більшовики почала перекидати на Південний фронт військові частини з Кавказу, Сибіру, Туркестану, вирішено було послати сюди й 1-шу Кінну армію. Командувач Південного фронту Червоної армії М.Фрунзе поставив завдання оточити врангелівців у Північній Таврії, відрізати їх від кримських перешийків і розгромити в степу. Перед наступом його війська за чисельністю майже втричі переважали супротивника. До того ж було підписано чергову воєнно-політичну угоду з повстанською армією Махна. Перед нею стояло завдання прорватися в тил ворога з метою захоплення кримських перешийків. Рейдуючи тилами білих, махновці подолали 250 верст, завдавши ворогові нищівних ударів. Операція завершилася 3 листопада. Білі втратили 20 тис. бійців, 100 гармат, чимало боєприпасів, але не дали оточити себе і відійшли за перекопські укріплення, що вважалися неприступними. 8 листопада М.Фрунзе кинув війська у лобовий штурм укріплень Турецького валу. Людські втрати були колосальними, але це не зупиняло керівництво. Вирішальні події розгорнулися на Литовському півостровів де, форсувавши Сиваш, діяли 3 червоні дивізії та махновська армія. Білі, для яких наступ через Сиваш став несподіванкою, втративши перекопські укріплення, практично припинили опір. Залишки армії спішно відпливли до Туреччини. Після захоплення Криму червоні розгорнули каральну операцію. Всім колишнім військовикам врангелівської армії було наказано з’явитися для реєстрації. Тих, хто виконав наказ, ліквідували. Розстріли мали масовий характер. Одночасно червоне командування вело таємні приготування до знищення махновської армії. Однак ця операція виявилася погано підготовленою, а головне – червоноармійці не хотіли боротися із вчорашніми союзниками. Окремі червоні частини навіть переходили на бік махновців. Тож останнім вдалося вийти з оточення. Боротьба тривала до осені 1921 р. (28 серпня Н.Махно з невеликим загоном перейшов кордон України і був інтернований на території Румунії). Завершивши вигідно для себе війну з радянською Росією (не без допомоги українських військ), польський уряд залишив армію УНР напризволяще. 12 жовтня 1920 р. в Ризі між польською і радянською сторонами було досягнуто домовленості про перемир’я. Це означало розрив з УНР. Українські війська продовжували вести боротьбу самостійно. Листопад 1920 р. Контрнаступ Червоної армії проти українських військ, які змушені були відступити за Збруч. На польській території рештки української армії було роззброєно й вона перестала існувати як організована військова сила. 10 листопада 1920 р. фактично припинила існування і Директорія. Формально існував екзильний уряду УНР у Польщі (Тарнув, Ченстохова, Варшава), яким керував С.Петлюра. У жовтні 1924 року оселився в Парижі, де організував видання тижневика «Тризуб» і продовжував виконувати обов'язки голови Директорії УНР і Головного Отамана УНР. У січні 1921 р. при Головній Команді військ УНР засновано Партизансько-Повстанський Штаб, завданням якого було підготувати загальне повстання в Україні проти окупаційного московсько-більшовицького режиму. Підписання Ризького миру (18 березня 1921 р.): 1.Скасовувалася Варшавська угода між Польщею й УНР. 2. Польща визнала існування УСРР. 3. Під контроль Польської держави перейшли Підляшшя, Холмшина, Західна Волинь і Західне Полісся. 4. Інші частини Правобережжя відійшли до УСРР. 5. Східна Галичина залишалася за Польщею. Таким чином: узаконювалося розчленування і пограбування українських земель. Новий кордон, з включенням до Польщі Східної Галичини по р. Збруч, 14 березня 1923 р. затвердила Рада послів у Парижі. Тоді само уряд ЗУНР у вигнанні, опублікувавши антиокупаційний маніфест, самоліквідувався. Другий зимовий похід (листопад 1921 р., його ще називають льодовим). У рейді брало участь 1500 вояків. Цей похід відбувся тоді, коли уряд та армія УНР перебували У Польщі, а в Україні ширився партизансько-селянський рух. Планувалося провести рейд тилами радянських військ із метою організації масового антибільшовицького повстання. Керували походом Ю. Тютюнник, Ю. Отмарштейн. У рейд пішли лише добровольці. Частина учасників рейду після напружених боїв повернулася на вихідні позиції за кордонами України. Утім велика група, здобувши Коростень, продовжувала рейд. Одначе їй довелося повернути на захід. Очікуване масове повстання не почалося. Селянство під впливом непу почало залишати повстанські загони. Незабаром учасники рейду опинилися в оточенні в районі містечка Базар на Житомирщині. Вирвалася з оточення лише частина: 359 із 443 захоплених у полон бійців розстріляли більшовики. Трапилося це 23 листопада 1921 р. Лише 120 вояків дійшло до Польського кордону. Героїчний Другий зимовий похід, був останнім збройним виступом армії УНР проти більшовицької навали в Україні.
|