Освітня політика.

Центральна Рада: взяла курс на відродження національної школи, створено Міністерство освіти, а його керівником став, проголосила про створення єдиної обов’язкової безоплатної, загальноосвітньої, світської демократичної школи, всього у 1917 р. в Україні було відкрито 39 українських гімназій. Велика увага приділялася виданню українських підручників. Лише Товариство шкільної освіти у Києві на початку 1918 р. видало 2 млн примірників навчальних видань.

Активним провідником здійснення освітньої політики стала професійна організація вчителів – Всеукраїнська вчительська спілка, яка організовувала мережу курсів з перепідготовки вчителів для роботи в нових умовах, започаткувала розробку українських словників з різних галузей знань.

При багатьох школах створювалися українські дитячі народні садки.

У вищих навчальних закладах викладання велося українською і російською мовами. В університетах відкривали кафедри історії України, української літератури, української мови та права, • у жовтні 1917 р. у Києві відкрито Український народний університет, почали діяти педагогічні курси, які згодом переросли у Педагогічну академію.

За гетьмана П. Скоропадського:

Змінилася освітня політика в напрямку жорсткої централізації, скасовувалися відділи освіти національних меншин та ради освіти, учителів призначали не місцеві органи, як було раніше, а Міністерство освіти.

Проте велася політика на розбудову української школи, за кошти держави відкривалися нові навчальні заклади, заохочувалася приватна ініціатива у заснуванні українських гімназій та інших середніх шкіл. Відкрито близько 150 нових шкіл, у середніх навчальних закладах, що залишалися російськомовними, вводилися українознавчі предмети: українська мова, історія та географія України, історія української літератури.

Відкрито цілу низку вищих навчальних закладів: - 6 жовтня 1918р.— 1-й державний український університет у Києві; — 22 жовтня 1918 р. — 2-й державний український університет у Кам’янці-Подільському; — у Полтаві засновано історико-філологічний факультет майбутнього українського університету, розпочали свою роботу інститути: архітектурний, вищий технічний, Київський клінічний.

За умов Директорії: децентралізація освіти. Управління освітянськими справами передавалося місцевим органам.

Ще інтенсивніше проводилася українізація школи, у зв’язку зі швидким перебігом політичних подій закріпити результати українізації шкіл не вдалося

У січні 1919 р. прийнято Закон про державну українську мову в УНР.

Наука. 24 листопада 1918р. відбулося урочисте відкриття Української академії наук, яка мала три відділення: історико-філологічне (очолювали Д. Баталій, С. Єфремов, А. Кримський); фізико-математичне (очолював відділ М. Кащенко); соціально-економічне (на чолі відділу М. Туган-Барановський). До структури відділень увійшло: 3 інститути, 26 кафедр, 15 наукових комісій і комітетів. Першим президентом УАН став В. Вернадський. Першими дійсними членами (академіками) призначено: А. Кримського, Б. Кістяківського, Д. Багалія, М. Кащенка, В. Косинського, О. Левицького, М. Петрова, В. Лепського, С. Смаль-Стоцького, О. Фоміна, М. Туган-Баран овського та інших.

У 1919-1920 рр. Академія наук розробила найновіші правила українського правопису. Започатковано академічне видання творів Т. Шевченка та 1. Франка. Розгорнулася робота з підготовки й видання словників. В. Вернадський очолив комісію з вивчення природних багатств України. При УАН діяла Національна бібліотека. Наприкінці 1920 р. в Академії працювало понад 200 штатних наукових співробітників.

Література. У період Української революції жили й творили майстри старшого покоління - письменники Панас Мирний, В. Стефаник, О. Кобилянська, В. Винниченко, С. Васильченко. Серед прозаїків, які розпочали свій творчий шлях у ці роки, були: А. Головко, О. Донченко, Іван Ле, Остап Вишня, С. Скляренко. У цей час в українську літературу прийшло багато талановитої молоді: П. Тичина, М. Рильський, В. Чумак, М. Семенкота інші.

В Україні виникли різноманітні масові літературні організації: «Плуг» у Харкові, «Гарт», створена у 1923 р. Спілка пролетарських письменників України тощо.

Напрями в літературі: революційний романтизм (представником цього напряму був В. Сосюра), неоклисицизм (М. Зеров, М. Рильський, М. Драй-Хмара), символізм (П. Тичина, Я. Савченко, Д. Загул), панфутуризм (М. Семенко).

Театральне мистецтво. Умови революції сприяли бурхливому розвитку театрального мистецтва. У репертуарі театру М. Садовського були п ’єси Т. Шевченка, І. Карпенка-Карого, Панаса Мирного, І. Франка, М. Старицького, М. Кропивницького та інших.

Л. Курбас створив у Києві товариство «Молодий театр», у репертуарі якого була світова і вітчизняна класика. 4. За часів Гетьманату засновано Український театр драми та опери, який радянським урядом перетворено на 1 -й театр Української Радянської Республіки ім. Т. Шевченка.

Талановитими акторами цього періоду були: Г. Борисоглібська, О. Мар’яненко, О. Сердюк. 6. Продовжували свою діяльність Харківський міський театр, Одеська російська опера, Маріупольський драматичний театр, Полтавське українське драматичне товариство.

У 1919 р. було засновано Новий драматичний театр ім. І. Франка, на чолі якого став Гнат Юра. Театр заснований у Вінниці, у 1923 р. він переїхав до Харкова, а 1926 р. - до Києва.

Музичне і хорове мистецтво. У 1918 р. відкрито Державний симфонічний оркестр під проводом О. Горілого, який за радянських часів перейменовано на Республіканський симфонічний оркестр ім. М. Лисенка. Симфонічні оркестри діяли у Харкові, Катеринославі, Одесі.

1918 р. В Києві створено Перший український національний хор під керівництвом О. Кошиця. Того самого року створено Другий національний хор. У 1919 р. обидва хори об’єднатися в Державну мандрівну капелу («Думка»). У 1920 р. засновано Київський музично-драматичний інститут.

В Україні в той час працювали композитори: М. Леонтович, Я. Степовий, А. Ревуцький, Г. Верьовка, Б. Лятошинський.

Образотворче мистецтво. На початку XX ст. в Україні поширюються ідейні та художньо-естетичні течії, якими жила Європа. Поряд з реалізмом утверджується модернізм. У грудні 1917 р. відкрито Українську академію мистецтв. Вона стала центром підготовки фахівців з малярства, різьбярства, гравюри, художніх промислів, будівництва.

Знаменитими художниками цього періоду були: Михайло Бойчук, Микола Бурачек, Василь Кричевський, Абрам Маневич, Олександр Мурашко, Георгій Нарбут. Активно розвивався жанр політичного плаката. Художньо оформлені політичні плакати були близькими і зрозумілими широкій громадськості.

У травні 1919 р. уряд радянської України прийняв декрет «Про знесення з майданів та вулиць пам’ятників, збудованих царем та царськими посіпаками». Натомість повсюдно встановлювали монументи Маркса, Енгельса, Леніна. Перший пам’ятник Т. Шевченку роботи скульптора І. Кавалерідзе встановлено 1919 р. у Ромнах.

Прославився в цей час Г. Нарбут, який на замовлення урядів УНР і Української держави зробив художнє оформлення різноманітних державних паперів - банкнот, поштових марок, обкладинок для ратифікаційних актів, грамот тощо. Він є автором українського державного герба і печатки багатьох ескізів військового строю. З грудня 1918 р. став ректором Української академії мистецтв. Помер 1920 р. під час окупації Києва польськими військами.

Освітня політика більшовиків. Липень 1919 р. Раднарком УСРР схвалив Положення про єдину трудову школу, за яким вводилося безплатне обов’язкове навчання дітей віком від 7 до 16 років. Утім у зв’язку із падінням радянської влади реформа школи не відбулася. Липень 1920 р. Народний комісаріат освіти УСРР повернувся до цього питання і видав постанову «Про заправа дження в життя єдиної трудової школи». Відмінялися всі типи шкільних закладів, які існували раніше. Єдина трудова школа створювалася семирічною і поділялася на два ступені — перший (1 -4 класи), другий (5-7 класи). Після закінчення шкоди можна було вступити до професійно-технічної школи чи технікуму. Наприкінці 1920 р. в Україні діяло 22 тис. шкіл з 2250 тис. учнів. Майже в половині шкіл навчання велось українською мовою.

Щоб ліквідувати потребу в педагогічних кадрах, в 1920 р. було відкрито 20 педагогічних інститутів, 48 педтехнікумів, близько сотні учительських курсів. Ліквідовано автономію вищих навчальних закладів та закріплено за ними комісарів.

Наприкінці 1920 р. в Україні працювало 38 вищих навчальних закладів, де навчалося 57 тис. студентів.

Зі встановленням радянської влади в Україні велика увага приділялася ліквідації неписьменності серед населення. В Україні було створено республіканську комісію з боротьби з неписьменністю, яку очолив голова ВУЦВК І. Петровський. 1920 р. у вечірніх школах та гуртках лікнепу навчалося 200 тис. осіб. Якщо до революції в Україні налічувалося лише 27, 9% письменних, то наприкінці 1920 р. - 51, 9%.

Більшовики здійснювали: 1) жорсткий контроль державних органів над діяльністю установ культури й освіти. Це вело до втрати творчої самостійності, ініціативи, пристосування; поєднання навчання з комуністичним вихованням; примусове реформування закладів культури і освіти, перетворення їх на державні; народним масам прищеплювали комуністичні цінності, ідеологію та мораль; почалися репресії проти діячів культури, багато з яких були змушені виїхати за кордон; підтримку діячів пролетарської культури за класовою ознакою, а не за талантом.

За умов радянської влади п ід час вступу до вишів надавалася перевага молоді робітничо-селянського походження, для яких запроваджувалися підготовчі курси, а згодом — робітничі факультети. Вступні іспити, а також плата за навчання скасовувалися. Університети перетворено на галузеві навчальні заклади.

Українська академія наук продовжувала діяти, але її склад дещо змінився. Значна частина вчених-академіків опинилася в еміграції.

Релігійне життя. У березні 1917 р. створено Виконавчий комітет духовенства і мирян, який розгорнув активну діяльність зі створення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ), знищеної ще в XVII ст. і Прийнято рішення про скликання Всеукраїнського церковного собору. Собор розпочав свою роботу в січні 1918 р. Утім зміна політичної ситуації і захоплення більшовиками Києва не дозволили делегатам проголосити автокефалію. У червні 1918 р. за гетьмана П. Скоропадського Всеукраїнський православний собор відновив роботу, але зустрів великий опір з боку Московського патріархату. Після приходу до влади в Україні Директорії ідея автокефалії почала нарешті перетворюватися на реальність. 1 січня 1919 р. Директорія УНР проголосила автокефалію Української православної церкви. Проте політична нестабільність 1919 р. не дозволила реалізувати це рішення.

Зі встановленням радянської влади в Україні розпочався наступ проти церкви. Раднарком проголосив Закон про відокремлення церкви від держави і школи від церкви. Тисячі священиків і вірян стали жертвами червоного терору.

7. Наслідки громадянської війни в Україні: