АЗЕРБАЙДЖАН 4 страница

З іншого боку, Тбілісі вигідно, аби світова громадськість була переконана, що саме Москва винна у конфлікті, оскільки це відвертає увагу від відповідальності власне грузинської та абхазької сторін за його розв'язання, серйозне обговорення шляхів подолання суперечностей між ними. До того ж, якщо Росія відсторониться від підтримки Південної Осетії та Абхазії, Тбілісі застосує механізм силового варіанта відновлення цілісності Грузії. Це означає, що нова, можливо, ще жорстокіша війна невідворотна.

Відновлення територіальної цілісності – найгостріша проблема для Грузії. Вона не може відбутися як повноцінна держава, не підкоривши непідвладні автономії. Це підтримують усі: і правлячий режим, і опозиція, і більшість грузинського населення. Це можна здійснити у вигляді не унітарної держави, а федеративної, як ішлося у виступах М. Саакашвілі. Однак, на думку аналітиків, для неї в країні не має підстав, оскільки діють різноманітні тенденції, що не сприяє розв'язанню проблеми. Чим триваліший час не вирішується це питання, тим складніше поліпшити загальну економічну ситуацію в країні. До того ж обов'язковою умовою приєднання до НАТО є відсутність на території країни-претендента міжетнічних конфліктів. Грузинська військова сила збільшується. Військовий бюджет держави зростає швидше, ніж цивільні галузі економіки і фінансування соціальних потреб. У 2004 р. військові витрати збільшилися у 10 разів, досягши у 2005 р. 500 млн. дол., з яких 336 млн. покриваються за рахунок бюджету. Кошти, котрих не вистачає, надходять у вигляді спонсорської допомоги в основному з Америки і Туреччини. Головними постачальниками зброї є США, Україна, Литва і Болгарія.

З іншого боку, лідери трьох невизнаних республік – Південної Осетії, Абхазії та Придністров'я – у червні 2006 р. у Сухумі підписали декларацію про загальні принципи взаємовідносин і заяву про недопущення зміни формату миротворчої операції у зонах конфліктів.

У березні 2008 р. Росія в односторонньому порядку зняла торгово-економічні, фінансові, транспортні та інші санкції стосовно невизнаної Республіки Абхазія, запроваджені Радою глав держав СНД у 1996 р. Парламент Грузії прийняв заяву з цього приводу, в якій дії РФ розцінив як неприховану спробу посягань на територіальну цілісність Грузії, а також " легітимацію необмеженої військової та економічної допомоги сепаратистським режимам". У країні почалися масові виступи, очолювані опозицією, з вимогою виходу Грузії зі Співдружності незалежних держав.

Після того, як Косово 17 лютого 2008 р. проголосило свою незалежність, це вплинуло на настрої невизнаних республік у Закавказзі, які теж звернулися до міжнародного співтовариства з проханням їх визнання. 19 березня 2008 р. парламент Абхазії вкотре звернувся до російської влади з проханням визнати незалежність республіки. Влада Сухумі запропонувала також встановити з Росією " асоційовані відносини" (при збереженні свого суверенітету). Абхазці вважають себе останніми на роздробленому просторі колишнього СРСР радянськими людьми, і їм незрозуміло, чому Росія не хоче Абхазію. З грузинами вони жити не хочуть. Із проханням визнати її незалежність до Державної Думи також звернулася Південна Осетія.

21 березня 2008 р. російська Дума прийняла заяву " Про політику Російської Федерації стосовно Абхазії, Південної Осетії та Придністров'я", в якій йдеться: " На думку депутатів Державної Думи, в разі можливого збройного нападу Грузії на Абхазію або Південну Осетію, або кроків з форсованого просунення Грузії у НАТО необхідно прийняти усі заходи для захисту громадян Російської Федерації, проживаючих в Абхазії і Південній Осетії, і розглянути можливість прискорення об'єктивного процесу суверенізації Абхазії та Південної Осетії".

Перед Росією постало питання: чи потрібна їй дружня, але спірна територія? З одного боку, територія не буває зайвою, але з іншого – конфлікт навколо Абхазії та Південної Осетії погіршує відносини з Америкою та Європою, не кажучи про Грузію. Відбудова зруйнованого коштуватиме Росії дуже дорого і забере кошти, необхідні для розв'язання власних проблем. Варто зазначити, що режими у Сухумі та Цхінвалі є недемократичними і у довготерміновій перспективі нежиттєздатні. Керівництво абхазців і південних осетинів погоджується увійти до складу Росії суто формально, зберігши владу і власність, тобто не підкорюючись російським законам. Чи потрібні Росії як суб'єкти федерації дві квазідержави, які зацікавлені тільки у захисті своїх інтересів російською армією? З іншого боку, 80 % населення цих невизнаних республік мають російські паспорти.

Грузія змиритися із втратою Абхазії та Південної Осетії не зможе. М. Саакашвілі неодноразово заявляв, що " покладе край феодальній роздробленості". Першим місцем прикладання своїх зусиль у її подоланні він обрав Аджарію. Аслан Абашидзе – глава Аджарії, яка теж наприкінці 1990 р. заявила про свою автономію, до скинення з посади президента Е. Шеварднадзе вміло лавірував у відносинах із центральною владою, підтримуючи у республіці громадянський мир і вищий життєвий рівень населення, ніж у решти Грузії.

Після припинення обов'язків Е. Шеварднадзе його лояльний прихильник А. Абашидзе оголосив про запровадження в Аджарії надзвичайного стану, закриття адміністративних кордонів і розірвання контактів з новою грузинською владою. Потім він повідомив про намір бойкотувати президентські вибори, а пізніше – про фальсифікацію парламентських.

14 березня 2004 р. М. Саакашвілі висунув ультиматум керівнику Аджарії стосовно роззброєння своїх військових формувань та передачі Грузії контролю над кордоном і комунікаціями. До кордонів з Аджарією були перекинуті грузинські військові підрозділи. А. Абашидзе заборонив президенту Грузії приїхати до республіки, тобто конфронтація посилилася. Після відмови виконати умови ультиматуму Аджарію було взято у сухопутну, морську і повітряну блокади. У грузинських банках заблокували рахунки аджарського уряду, а ліцензії аджарських банків анульовано.

Задля налагодження переговорного процесу між грузинським та аджарським керівництвом, до столиці автономії міста Батумі приїхали спікер грузинського парламенту Ніно Бурджанадзе та мер Москви Юрій Лужков. 18 березня до Батумі прибув М. Саакашвілі. Він заявив, що готовий зняти блокаду Аджарії, якщо її влада гарантуватиме проведення на своїй території демократичних виборів до парламенту Грузії. Домовленість сторін про зняття економічної блокади була досягнута. 13 квітня переговори продовжив прем'єр-міністр Грузії З. Жвавая. Від імені уряду він обіцяв значні поступки Аджарії, якщо її загони самооборони повністю роззброяться (кожному воякові обіцяли сплачувати по 250 дол. за здану зброю). Проте А. Абашидзе на це не погодився. 23 квітня парламент Грузії ухвалив постанову з аджарського питання, в якій, окрім усього іншого, йшлося про розпуск загонів самооборони. У відповідь в Аджарії ввели надзвичайний стан і оголосили загальну мобілізацію. Водночас повідомили про готовність продовжувати переговори з грузинською стороною. Проте виконати ультиматум про роззброєння аджарська влада не збиралася. М. Саакашвілі звернувся до загонів самооборони і правоохоронних органів Аджарії із закликом не виконувати розпоряджень " породження пекла", як він назвав А. Абашидзе, а самого його – піти у відставку.

5 травня 2004 р. у Батумі опозиція та прихильники А. Абашидзе проводили мітинги, в місті лунали автоматні черги. Мітинг опозиції був масовіший. Із Тбілісі до Батумі виїхали автомобілі з автоматниками. Коли про це стало відомо, А. Абашидзе вилетів до Москви. М. Саакашвілі оголосив про запровадження прямого президентського правління на території Аджарії. Посаду президента Аджарії скасували, натомість утворили Раду з прямого президентського правління. Верховну Раду автономії М. Саакашвілі своїм указом розпустив. У червні 2004 р. в Аджарській автономії відбулися вибори до Верховної Ради. Приблизно 70 % виборців проголосували за пропрезидентський блок " Михайло Саакашвілі – Аджарія перемогла". На початку липня влада Грузії повідомила, що протягом 12 років бюджетні організації Аджарії перераховували багатомільйонні суми грошей на рахунки фондів, що належали А. Абашидзе. Повідомлялося і про інші фінансові суми на рахунках його родини. У серпні 2004 р. Верховний Суд Аджарії ухвалив рішення про конфіскацію майна колишнього лідера автономії, його дітей та 25 найближчих родичів. Майно, вартість якого становила 56 млн (будинки, земельні ділянки, автомобілі, банківські рахунки) передали в державну власність. Так закінчилася боротьба між центром і регіональним лідером (Аджарія ніколи не висловлювала бажання від'єднатися).

Окрім прагнення подолати сепаратизм, була й інша причина особливої " уваги" грузинського президента до Аджарії. Вона полягала у складності міжнародних інтересів, пов'язаних із цим регіоном.

На початку XIX ст. Росія, заволодівши Грузією, таким вузловим геополітичним центром регіону, підкорила своєму впливові весь Кавказ, після чого звернула свою імперську увагу на Близький Схід. Після 1991 р., коли Грузія проголосила незалежність, Москва будь-яким чином намагається зберегти за собою цей історичний плацдарм. Москва бачить, що Тбілісі остаточно віддаляється від неї і не може змиритися з такою ситуацією, оскільки це означає втрату її позицій на Кавказі. Росії потрібно також стримувати тиск сепаратистів на своєму Північному Кавказі та експансію турецького впливу. У травні 2005 р. у Москві міністри закордонних справ Росії та Грузії уклали угоду про припинення діяльності російських військових баз у Батумі та Ахалкалакі. Повна ліквідація баз очікувалася до кінця 2008 р. Окрім абхазького і осетинського важелів, Росія намагається використовувати внутрішні суперечності, які мають місце у сусідній республіці. Проти Грузії вона застосовувала різноманітні засоби: від уведення своїх військ у конфліктні зони до повної заборони видачі віз громадянам Грузії для поїздки до РФ, відмови від імпорту грузинських вин і до жорсткої боротьби з грузинським криміналітетом на власній території. У зв'язку зі значним погіршенням умов існування в Росії грузинські кримінальні елементи перебазувалися на території інших країн, особливо це стосується України.

Якщо Б. Шеварнадзе понад 10 років перебування при владі вміло маневрував між Заходом і Росією, то позиція М. Саакаш-вілі мала антиросійський і прозахідний характер. Пізніше це призвело до різкого погіршення відносин із Москвою.

Взимку 1991 р. Грузія вплуталася у російсько-чеченський конфлікт. Через важкопрохідні гори на кордоні Чечні та Грузи чеченські повстанці шукали притулку на території останньої. Захопившись переслідуванням, росіяни порушували кордони Грузії, а Москва звинувачувала її у переховуванні бойовиків-ісламістів. Уряд Грузії попередив Росію, щоб на її території не здійснювали воєнні дії проти Чечні.

Місцем постійної напруженості є Панкіська ущелина. У січні 2001 р. Е. Шеварнадзе визнав, що тут серед жителів є чеченці, які брали участь у бойових діях у Чечні, що у 2000 р. кілька десятків колишніх бойовиків повернулися до рідних сіл зі зброєю, яку немає можливості відібрати. У серпні 2002 р. російські літаки бомбардували селища у Панкіській ущелині, хоча російська сторона заперечувала причетність своєї авіації до цього. Натомість звинувачували грузинську сторону в потуранні чеченським бойовикам. У середині вересня 2002 р. В. Путін заявив про можливість воєнного удару по грузинській території та доручив розробити план таких дій у Панкіській ущелині з метою ліквідації там баз чеченських бойовиків.

Е. Шеварнадзе назвав таку заяву " непродуманою" і наказав розпочати антитерористичну операцію у цьому районі. У листі до російського президента він висловив готовність до врегулювання проблеми Панкісі. Тоді ж відбулися сутички в ущелині між чеченськими бойовиками та грузинськими військовослужбовцями. Були вбиті і поранені. З російської сторони – погрози превентивного удару по чеченських бойовиках, котрі отаборилися в Панкіському межигір'ї.

На початку XXI ст. Грузія набула ключової ролі в регіоні. Разом із Азербайджаном вона має провідне значення у таких проектах, як відновлення " Великого шовкового шляху", транспортування каспійської та середньоазіатської нафти і газу. У зміцненні своїх позицій у цьому регіоні з точки зору геополітики зацікавлена не тільки Росія, а й Америка. Крім того, велике значення має нафтопровід Баку-Джейхан, що має об'єднати нові нафтові родовища Каспію із середземноморським турецьким нафтоналивним портом Джейхан. Пролягатиме він по території Аджарії. Цей нафтопровід будують як альтернативу вже існуючим: Баку – Новоросійськ і Західний Казахстан – Новоросійськ. Тобто йдеться про контроль над нафтовими експортними потоками з дуже перспективного нафтовидобувного регіону, який намагається встановити Америка. В межах спеціальної програми з боротьби з тероризмом американці фінансують та організовують навчання кількох батальйонів грузинського спецназу. Все це роблять Сполучені Штати Америки з метою безпеки стратегічного нафтопроводу Баку – Джейхан, а також інших нафтопроводів. У травні 2005 р. президент СІЛА Дж. Буш відвідав Грузію. 10 травня він виступив у Тбілісі на майдані Свободи. Під час цього в бік трибуни кинули гранату, яка не розірвалася.

На початку XXI ст. Грузія обрала інтеграцію до НАТО та Євросоюзу, про що у 2002 р. заявляв Е. Шеварнадзе. На референдумі, який відбувся водночас із президентськими виборами у 2008 р., 72, 5 % учасників висловилися за приєднання до Північноатлантичного Союзу. Вступ Грузії до цієї організації означає, що не тільки Росія остаточно не матиме на неї впливу, а й Грузія відновить свою територіальну цілісність, а також одержить гарантії безпеки. На нинішньому етапі історії Грузії ця проблема є одним із найголовніших державних завдань. Після прийняття російською Державною Думою заяви від 21 березня 2008 р. адміністрація президента Дж. Буша знову заявила про підтримку територіальної цілісності Грузії, а також наголосила на тому, що визнання Москвою Абхазії та Південної Осетії буде великою помилкою Кремля і створить значні проблеми, насамперед самій Росії.

Лідери Грузії сподіваються на приєднання до Євросоюзу. Але беручи до уваги нестабільність, корумпованість і жорсткість політики, складні відносини з Росією, внутрішню роз'єднаність, проєвропейські сподівання навряд чи реалізуються найближчим часом. З іншого боку, країни – члени ЄС заявили, що на найближчі 15 років вони не планують розширювати свою організацію, адже їм ще потрібно інтегрувати нові держави, котрі приєдналися останніми роками.

Запитання для самоперевірки

У чому полягали причини і наслідки подій у Тбілісі у квітні 1989 р.?

З'ясуйте причини посилення настроїв за відокремлення Грузії від Радянського Союзу?

Охарактеризуйте політичний курс першого президента Грузії З. Гамсахурдіа.

Яку роль відігравали " мафії" у політичному та економічному житті Грузії?

Коли Е. Шеварнадзе перебував при владі? У чому полягали його головні досягнення і прорахунки?

Чому відбулася " революція троянд"? Хто брав у ній участь?

Які дії здійснював М. Саакашвілі, ставши президентом Грузії?

Чому повторне обрання М. Саакашвілі президентом супроводжувалося тривалими масовими акціями протесту?

Завдання для самостійної роботи

Як ви вважаєте, чому Грузії не вдається налагодити нормальне життя після здобуття незалежності?

Порівняйте політичні курси Е. Шеварнадзе і М. Саакашвілі. З'ясуйте, що в них спільного та відмінного.

Чому Грузія прагне приєднатися до Євросоюзу і НАТО?

Охарактеризуйте розвиток і завершення подій в Аджарії.

Простежте розвиток подій у грузино-осетинському конфлікті.

У чому полягає сутність грузино-абхазького конфлікту?

Як вплинуло проголошення незалежності Косово на стан справ у конфліктах Закавказзя?

Які ви чули останні повідомлення у засобах масової інформації стосовно розвитку подій у гарячих точках Грузії?