Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Зміни в державно-правових інститутах Русі на початковому етапі феодальної роздробленості (30-ті роки 12 – 30-ті роки 13 ст). Особливості політичного розвитку князівств КР.






У період феодальної роздробленості певну роль відігравали і вічеві сходи, котрі вже давно перетворилися в засіб князівської волі*. Віче збиралося в головних містах князівств. Значну цінність являють відомості про київське віче 1146—1147 рр., про віча в інших містах**. До складу віча входили перш за все князі, бояри, вищі церковні ієрархи, а також заможні купці. Саме таким колам нале­жала вирішальна роль на вічевих зборах. В них брало участь і рядове міське населення.

До компетенції віче входили насамперед питання війни і миру. Віче відало також розглядом законодавства, вирішенням фінансо­вих питань, призначенням і зміщенням представників державної адміністрації. Вічеві збори відбувалися з дотриманням правил, роз­роблених на основі практики. Керували такими зборами князі, митрополит, а інколи й тисяцькі. У цілому для державного устрою князівств і земель Русі XII — першої половини XIII ст. були характерними подальше зміцнення політичного панування феодалів, а також розгалужена система васально-ієрархічних зв'язків між ними. Це знайшло своє відобра­ження у складі, структурі, формах і методах діяльності органів центрального і місцевого управління; Князі і бояри використовува­ли адміністративні органи, а також військові дружини для приду­шення опору експлуатованих мас, охорони своєї власності, перш за все земельної, а також інших своїх привілеїв і інтересів, у чому активну допомогу їм надавали церква і духовенство.
27.Особливості сус.ладу в пд феод. роздробленості на поч етапі.

1)Вільне населення. В першу чергу до нього входять бояри: а)великі і меньки

б)діти боярські або дитячі-колишні княжі дружинники або посадовці, які отримали від князя вотчину(землю). 2)Селянство. Серед селянства з’являються нові категорії: закладними, ізборники, половники.3) Міське населення міська верхівка: (купці, заможні торгівці), чорні (ремісники, майстри, підмайстри), убогі-люди без певних занять.

Чисельність заможних верств в південноруських землях поповнювала верхівка міського населення — лихварі, великі та середні купці, власники майстерень. Становище трудящих мас в Південне-Західній Русі погіршувалось внаслідок зростання кількості колоністів - вихідців з інших країн, які інтенсивно заселяли її міста. Отримуючи великі привілеї у порівнянні з місцевими мешканцями, колоністи захоплювали головні галузі торгівлі та ремісництва, ставали орендарями, наглядачами над землями феодалів, виноторгівцями.

Із збільшенням феодального землеволодіння світських та духовних феодалів було тісно пов'язане селянське обезземелення, зростання їхньої заборгованості феодалам. З'явилися нові категорії залежного селянства: кріпаки (закабалені селяни), неповноправні члени общини, наймити, підсусідки, змушені через відсутність засобів виробництва виконувати різні повинності на користь багатих сусідів, халупники, які не мали навіть своїх господарських споруд і тулилися на дворищах тих же багатих сусідів, дольники, яким залишалася тільки частина виробленого ними продукту. Повноправні члени общини, які прийшли з інших місць, іншої феодальної залежності, селяни зазнавали подвійного гніту: місцевих феодалів та феодалів Золотої Орди. 28.Зміни в суп-політ ладі Під-Зах. земель у п-д поглиблення феод.роздробленості і боротьби Русі проти навали кочових орд та ін.іноз.загарбників(поч..13-14ст) Збитки, які завдали Русі полчища Батия, були величезні. За­войовники спустошили та зруйнували багато міст. Значна частина населення була знищена або взята у полон. У пожежах, що супро­воджували військові походи Батия. Унаслідок захоплення земель полчищами Батия на Русі на­довго встановилося нещадне та виснажливе золотоординське іго — система владарювання ординських феодалів на руських землях. На населення руських земель було накладено дань, воно страждало від різних поборів та нескінченних грабувань.Золотоординське іго безперестану руйнувало продуктивні сили Русі. Спустошення захоплених територій давньоруських земель від­сталими в соціально-економічному відношенні кочівниками і система­тичне виснажливе пограбування народу золотоординськими правите­лями тяжко позначилися на сільському господарстві, ремісництві, торгівлі, затримали подальшу еволюцію товарно-грошових відносин і в цілому на тривалий час законсервували феодальний натураль­ний спосіб ведення господарства. Цьому сприяло також руйнування міст — носіїв економічного прогресу. Воно затримувало політичне об’єднання окремих зе­мель Русі, сприяло їх роздробленості. Тяжкий стан південноруських земель, які були позбавлені політичної єдності і перебували під виснажливим золотоординським ігом, використали у своїх інте­ресах сусідні держави — Польща, Угорщина, Молдавське князівст­во. Внаслідок тривалої боротьби їм вдалося подолати впертий опір місцевого населення і до кінця XIV ст. захопити українські землі. Здобиччю Польщі стали Галичина та Західна Волинь, Закарпаттям заволоділа Угорщина, Буковиною — Молдавське князівство. Східна Волинь, Поділля, Київщина та Чернігово-Сіверщина були включені до складу Великого князівства Литовського.
Суспільний лад. І після ординського завоювання основними антагоністичними класами на Русі залишилися клас феодалів-землевласників, пов’язаних між собою поземельними економічними відносинами і клас феодально залежного селянства. В умовах золотоординського іга частина феодалів в особі де­яких місцевих князів та великих бояр, керуючись прагненням збе­регти феодальні повинності, експлуатацію залежного населення і своє привілейоване політичне, а також правове становище, знайшла спільну мову з ординськими феодалами і стала здійснювати проординську політику, співробітничала з ханами Золотої Орди.Звичайно, далеко не всі представники класу феодалів перехо­дили на службу до ординців. Так, у Куликовській битві (1380 p.), яка мала величезне історичне значення, у складі об’єднаних військ Русі воювали народні опол­чення з руських, українських та білоруських земель.Установлення тяжкого іноземного іга призвело до посилення феодального гноблення. Сплачуючи золотоординським ханам дани­ну, феодали Русі немилосердно експлуатували залежне селянство. Кількість експлуататорів в Південно-Західних землях поповнювала верхівка міського населення — лихварі, великі та середні купці, власники ремісничих майстерень.Основним експлуатованим класом було селянство, окремі вер­стви якого перебували на різних ступенях феодальної залежності. Перебуваючи у тій чи іншій феодальній залежності, селяни зазнавали подвійного гніту; місцевих феодалів та феодалів Золотої Орди. До експлуатованих верств населення входили й низи міста: підмайстри, учні майстрів, слуги, нерідко численні позацехові ре­місники та усякий інший «чорний» і «дрібний» люд. Це була най-численніша частина міського населення, становище якої постійно погіршувалося.Ординське іго та поглиблення внутрішніх антагоністичних феодальних суперечностей призводили до посилення і подальшого загострення класової боротьби.
29.Формуваня Гал-Вол.кн-ва. Передумови та періодизація. Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяв ряд чинників: 1) вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників, крім того, князівство розташовувалося на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів); 2) необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини; 3) енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199-1205) та Данила Романовича Галицького (1238-1264);

4) існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі. Державний розвиток Галицько-волинського князівства відбувався в кілька етапів: І етап (1199-1205) - утворення та становлення держави. (1199 р., спираючись на середнє і дрібне боярство та міщан, волинський князь Роман придушив опір великих бояр і об’єднав Галичину і Волинь; 1205 р.- трагічно загинув князь Роман.) ІІ етап (1205-1238)- тимчасовий розпад єдиної держави.(Розпочався зі смертю Романа боротьба за галицький стіл.) ІІІ етап (1238-1264)- об’єднання та піднесення, активна боротьба із золотоординним ігом. (Боротьба Данила Галицького за відновлення державної єдності; боротьба із золотоординним ігом; 1264 р.- помер князь Данило.) IV етап (1264-1323)- стабільність та піднесення.(1264 р. князівство було поділено між нащадками Данила; єдність держави відновив князь Юрій І; Наступниками Юрія-Андрій та Лев І І (1315-1323) правили спільно, дуумвіратом, і тому розпаду не відбулося.)

V етап(1323-1340)- поступовий занепад.(зростання чвар боярства; втручання іноземних держав у внутрішні справи Галицько-Волинських земель1340 р.- внаслідок боярської змови Юрія І І Болеслава було отруєно.)

30.Державний лад Гал.-Вол. кн-ва. Державний лад Г-В землі хоча і відзначався своєрідністю, зумовленою особливостями її соціально-економічного й політичного розвитку, все ж у головному був подібний до державного ладу інших князівств і земель Південно-Західної Русі. Галицько-Волинська земля, навіть перебуваючи в залежності від Золотої Орди, значною мірою зберігала риси державного та правового устрою, притаманні Давньоруській державі. Главою тут був великий князь. Йому належала верховна влада: він міг приймати законодавчі акти, здійснювати поточне управління як у своєму домені, так і в межах усього князівства. Вони також очолювали військову організацію князівств. Князю належало право збирання податків, карбування монет і розпорядження скарбницею, визначення розміру і порядку стягнення митних зборів. Прерогативою великокнязівської влади було керівництво зовнішньополітичними відносинами з іншими державами.

За згодою великого князя призначалися єпископи, і тільки після цього вони освячувалися в сан київським митрополитом. Г-В землі властиве було і спільне правління двох великих князів. Так, у період після 1245 р. формою правління на цій величезній території став своєрідний керівний дуумвірат Данила, котрий безпосередньо «тримав» Галичину, а також Дорогочинську, Белзьку та Холмську землі на Волині, та Василька, який мав «під своєю рукою» Володимир з більшою частиною Волині. Поширювалися такі атрибути влади, як корона, герб, знамено, печатка. Однак зосередити всю державну владу у своїх руках великим князям Г-В землі так і не вдалося. Цьому переш­коджало згуртоване й сильне боярство, особливо галицьке. Князь був змушений допустити його до управління Галицько-Волинською землею. В окремі періоди ГВ Русі значення князівської влади настільки прини­жувалося, що князі практично не могли розпочати жодної значної політичної акції без відома і підтримки бояр. До складу боярства входили знатні та великі бояри-землевласники, галицький єпископ, суддя князівського двору, деякі воєводи та намісники. Позиція боярської ради посилювалася ще тим, що до її складу входили передусім бояри, які обіймали важливі посади в системі управління Г-В землею.

У Г-В землі набула поширення складна двірсько-вотчинна система управління. Особи, які обіймали посади двірсько-вотчинних слуг у князівському домені, водночас здійснювали різні функції управління в межах усього князівства. Двірський був центральною фігурою серед чинів двірсько-вотчинної системи управління. Він відав князівським палацом і очолював апарат управління усім господарством князівського домену. Від імені князя двірський нерідко здійснював також судочинство. Двірський забезпечував охорону князя в період воєнних дій. Печатник був охоронцем князівської печатки, складав тексти грамот або керував роботою щодо їх складання, засвідчував князів­ські документи. Печатник мав у своєму підпорядкуванні пи­сарів, перекладачів та ін

Містами управляли тисяцькі та посадники, яких призначав князь. У їхній особі була з'єднана адміністративна, військова та судова влади. Округами-воєводствами керували воєводи, які мали не тільки військово-адміністративні, а й судові повноваження.

31.Правова система Гал.-Вол. Д-ви. Суд і процес. Правові пам’ятки, що дійшли до наших днів: - “Грамота князя Івана Ростиславовича 1134 року”. Вона регламентувала правове становище іноземних купців під час перебування їх на території князівства, встановлювала пільги для купців із Болгарії; - “Рукописання князя Володимира Васильковича 1287 року”. В ньому повідомляється про передачу князівських володінь разом з експлуатованим населенням своїм спадкоємцям. Серед спадкоємців фігурує ім’я дружини князя, якій він передавав не родові маєтності, а куплені; - “Уставна грамота Волинського князя Мстислава Даниловича 1289р”, яка регламентувала розміри та норми повинностей міського населення на користь князя. На території Г-В князівства саме в цей період набуває поширення німецьке право, яке отримало назву магдебурзького. За ним міста звільнялися від управління і суду, земельних власників, на чиїй території знаходилися. Першими право на самоврядування отримали у 1324 році міста Володимир-Волинський, а в 1339 році — Санок.

32.Виникнення Лит.д-ви. Особливості лит.-го проникнення в Україну. Одна з головних задач, для якого утворювалось Велике князівство Литовське - об'єднати литовські і руські племена для захисту проти зростаючого впливу Німецького Ордену. В 1230—1240 рр. князь Міндовґ об'єднав частину литовських та руських племен у державу — Велике князівство Литовське.У 60-х роках XIV ст. литовці заволоділи територіями – Сх Волинь, Поділля, Київщина, Чернігово-Сівер. Литовські феодали поширювали свою експансію, використовуючи для цього силу зброї, дипломатичні союзи, відкрите захоплення сусідніх територій. Так здійснювалось приєднання укр. земель до ВкЛ. Опинившись у складі Литви, укр. князівства одержали сприятливі умови для соц.-екон і культурного розвитку. Річ в тім, що Литва перейняла укр.-білор культуру, традиції державного життя КР та Г-В кн.-ва, правові норми… Але ситуація змінилась коли розпоч процес зближення Литви І Польщі. У наслідок Кревської унії 1385р було сформовано союз держав- Л і П. Кревська у призвела до поступової ліквідації самостійності пд.-зх князівств, забезпечила панування пол. феодалів над населення укр. земель.

33.Українські землі у складі Пол к-а та РП. Здобиччю Пол кор у 1349 стала Галичина, у 1377 – част Зх Волині. Внаслідок експансії до польських земель було доточено майже 52 тис. км2 із населенням 200 тис. осіб, що збільшило територію Польщі майже в 1, 5 раза. Польське проникнення в українські землі кардинально відрізнялося від литовського: польський уряд з самого початку утвердження в цьому регіоні намагався зробити його своєю провінцією, нав'язати польське право та адміністративну систему, витіснити православ'я шляхом утвердження католицизму, що викликало опір та протидію місцевого населення. Черговий історичний поворот у долі Галичини стався 1370 p., коли після смерті Казимира внаслідок династичної угоди цей край перейшов під владу Угорщини. Однак після укладення Кревської унії (1385) Польща знову набирає силу і 1387 р. остаточно приєднує Галичину до своїх володінь. Розпочинаються ополячення та окатоличення. На галицьких землях утворюється Руське воєводство, яке згодом перетворилося на провінцію Польського королівства. Латина стає офіційною мовою, всі привілеї та права надаються винятково польській шляхті та католицькому населенню. Отже, польське проникнення в українські землі наприкінці XIV — в середині XVI ст. суттєво відрізнялося від литовського, оскільки в основу свого курсу поляки одразу поклали тотальну католизацію, полонізацію і колонізацію краю, чим запрограмували загострення релігійних, соціальних та етнічних відносин.

34.Етапи зближення Литви та Польщі. Правова основа появи РП. Кре́ вська у́ нія 1385 року. Угода передбачала об'єднання Литви і Польщі в єдину державу шляхом шлюбу польської королеви Ядвіґи і литовського князя. За умовами унії Владислав ІІ Ягайло зобов'язувався прийняти разом з язичницьким населенням Литви хрещення за католицьким обрядом, обернути на користь Польщі свою великокнязівську казну, повернути до польської корони всі відторгнені на той час її території і, головне, назавжди приєднати до неї землі Литви і Литовської Русі. Кревська унія сприяла об'єднанню пол-лит сил для б-би проти агресії Тевтонського ордену.

Передумови, що привели до Люблінської унії. По-перше, це наростання інтеграції між Литвою і Польщею, що відбувалося протягом ХУ-ХУІ ст. По-друге, важка війна, яку вела Литва в другій половині XVI ст. з Росією, штовхала її до унії і об'єднання сил з Польщею. По-третє, середня і дрібна шляхта Литви прагнула мати привілеї, які гарантувались такій шляхті в Польщі. У 1569 р. за Люблінським трактатом Польща і Літва утворювали нову державу - Річ Посполиту - зі спільним королем, сеймом, сенатом, спільною зовнішньою політикою. Окремими залишалися виконавча влада, фінанси та законодавство, До Польщі приєднувались Волинь, Поділля та Київщина. Король видав місцевій православній шляхті гарантії рівності прав з католиками, рівноправ'я мов та ін. Та це виявилось порожньою декларацією. Люблінська унія призвела до значних соціально-економічних та політичних наслідків для України. В тому ж 1569 р. було здійснено перепис вільних земель у трьох українських воєводствах, і король почав роздавати їх польській шляхті. Відбувалась інтенсивна колонізація південної Київщини і Полтавщини. Шляхта настійно запроваджувала тут фільваркові господарства, панщину. За Литовським статутом 1588 р. селяни остаточно закріпачувались.Значно зросли і зміцніли такі міста, як Біла Церква, Переяслав, Канів, Черкаси, Лубни та ін. Разом з тим і населення міст зазнавало дедалі сильнішої дискримінації після Люблінської унії. Більшість міст в Україні належало польським панам. Але навіть в державних, так званих " королівських" містах, українцям ставили всілякі перепони при вступі до ремісничих цехів, обмежували територію їх проживання.Інтенсивно йшов розвиток товарно-грошових відносин. Річ Посполита відкриває Україні шлях до європейської торгівлі сільськогосподарською продукцією через балтійські порти. З українських земель в Західну Європу вивозиться худоба, зерно, поташ, вовна, віск та ін. Одночасно пожвавлюється і внутрішня торгівля, збільшується кількість ярмарків. Серед української знаті після Люблінської унії посилилась полонізація, Примусово насаджувалась польська культура, мова, освіта, католицька релігія. Крім того, спольщена українська знать отримувала в Речі Посполитій незрівнянно вищий соціальний статус і можливість швидкого просування на державній службі. Люблінська унія значно загострила релігійні проблеми. Широкі верстви українського населення - селянство, міщани, частина дрібної та середньої шляхти - противились окатоличенню і захищали православну " грецьку" віру.

35.Держ.лад на укр. землях в п-д Вел.кн-ва Литовського. Процес еволюції державного ладу у ВкЛ умовно поділяють на три етапи: 1 ет. період з XIII ст. до кінця XIV ст. У цю епоху верховна влада перебувала в руках усього князівського роду. Вирішення найважливіших питань вн та зов життя країни відбувалося на засіданнях сеймів — князівських з’їздах. У цей період Великому князю належала законодавча влада лише в одному воєводстві — власній вотчині, Віденському князівстві. В інших землях законодавча і виконавча влада належала удільним князям; На 2 етапі (XV ст.) влада Великого князя посилюється, до нього переходять законодавчі функції. Він ліквідує удільні князівства та замінює місцевих князів намісниками. Виконувати державні функції з 1413 року йому допомагає державна рада, що складається з незначної кількості обласних правителів. Пізніше державна рада стала називатися пани-радою. Кінець XV — поч. XVI ст. — до Люблінської унії 1569 року — охоплює 3 період еволюції державних органів. Легалізується становище пани-ради, її права розширюються, і вона стає органом законодавчої влади. У середині XV ст. у Литві з’являється шляхетський вальний сейм. Проте до появи II редакції Литовського статуту (1566 року) сейм не мав значного впливу на формування державної політики. Лише після її ухвалення до вального сейму переходить більша частина законодавчих повноважень. Решта — залишалася у компетенції Великого князя Литовського. До складу сейму входили представники центральних та місцевих органів влади, князі. Склад пани-ради поповнювали також представники від шляхти. З укладенням Люблінської унії пани-рада злилася з польським сеймом і функціонувала в подальшому як єдиний державно-правовий механізм Речі Посполитої. Сейм у Литві — орган станово-представницької монархії. Сейм скликався з ініціативи князя і складався із двох палат — панів-радних і шляхетства.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.006 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал